Мі-12
_Groningen_Airport.jpg) | |
| Мі-12 | |
|---|---|
| Призначення: | транспортний, прототип |
| Перший політ: | 10 липня 1968 року |
| Всього виготовлено: | 2 |
| Виробник: | ОКБ М.Л. Міля |
| Габарити | |
| Діаметр несучого ґвинта: | 2 x 35,00 м |
| Довжина фюзеляжу: | 37 м |
| Висота з ґвинтами, що обертаються: | 12,5 м |
| Маса | |
| Порожній: | 69 100 кг |
| Нормальна злітна: | 97 000 кг |
| Максимальна злітна | 105 000 кг |
| Силова установка | |
| Двигун: | 4 × ГТД Д-25ВФ |
| Потужність: | 6497(одного) к. с. |
| Характеристики | |
| Екіпаж: | 6 ос. |
| Пасажирів: | 196 ос. |
| Крейсерська швидкість: | 240 км/год |
| Максимальна швидкість: | 260 км/год |
| Дальність польоту: | 1 000 км |
| Практична стеля: | 3 500 м |
В-12 (також званий Мі-12, хоча офіційного перейменування не було, Homer — за класифікацією НАТО) — найважчий вантажопідйомний вертоліт, коли-небудь побудований у світі. Примітною особливістю є бічне розташування на крилах зворотного звуження гвинтів, які приводяться в рух чотирма двигунами Д-25ВФ.
В-12 розроблявся як надважкий транспортний вертоліт з вантажопідйомністю не менше 30 тонн, для перевезення компонентів міжконтинентальних балістичних ракет для частин РВСП.
Перші дослідження за проектом надважкого вертольота, який отримав заводське позначення В-12, почалися в 1959 році. Проєктування почалося в 1963 році.
Для здешевлення розробки, а також прискорення побудови і впровадження вертольота конструктори вирішили створювати його шляхом подвоєння гвинтомоторної групи (несучий гвинт, силова установка, головний редуктор і система управління) Мі-6, вже випробуваного і який перебував у серійному виробництві і широкій експлуатації . Проєкт повітряного гіганта був чотирьохдвигунним апаратом за двогвинтовою поперечною схемою. По кінцях кожної фермової консолі-крила перебувала гвинтодвигунна гондола з двома газотурбінними двигунами Д-25ВФ потужністю по 6500 к.с. кожен. Крило зворотного звуження мало невелике поперечне V. Усередині крила проходить трансмісійний вал, що синхронізував оберти обох гвинтів. Пальне розташовувалося в крилових і зовнішніх підвісних паливних баках.
Фюзеляж В-12 був виконаний у вигляді гігантського напівмонококу. Його передню частину займала двоповерхова кабіна екіпажу. У хвостовій частині фюзеляжу був силовий трап з бічними стулками, які при розкритті утворювали проріз для в'їзду самохідної техніки і вантаження різних вантажів за допомогою потужних електролебідок і тельферів. Центральну частину фюзеляжу займав гігантський вантажний відсік з розмірами: 28,15 х 4,4 × 4,4 м.
Перший політ вертоліт здійснив 10 липня 1968 року (льотчик-випробувач В. П. Колошенко). У лютому 1969 року підняв 31030 кг корисного навантаження на висоту 2910 м. 6 серпня 1969 — В-12 підняв вантаж в 44205 кг на висоту 2255 м, встановивши світовий рекорд вантажопідйомності для вертольотів, який не побитий дотепер. Другий дослідний зразок В-12 здійснив перший політ 28 травня 1973 (льотчик-випробувач Г. В. Алфьоров).
Перший В-12 з реєстраційним номером CCCP-21142/H-833 був показаний на виставці в Ле Бурже в 1971 році. За створення надвантажопідйомного В-12 Американське гелікоптерного товариство нагородило ОКБ М. Міля «Призом І. І. Сікорського», що присуджується за видатні досягнення в вертолітній техніці (В-12 за розміром більш ніж удвічі, а за вагою — більш ніж у чотири рази перевищував найважчі американські вертольоти: CH-53 Сікорського та Боїнг-Вертол «Чинук»).
Всього було побудовано два прототипи (в деяких джерелах згадується третім прототип В-12, який нібито розбився під час випробувань, але ця інформація ніяк не підтверджується).
Незважаючи на досягнуті результати по вантажопідйомності, програма була визнана неефективною — до того часу у військових відпала необхідність у вертольоті такої вантажопідйомності, завдяки створенню на той час більш ефективних і більш легких стратегічних ракет на мобільних пускових установках, а всі потреби народного господарства і Збройних Сил успішно задовольнялися вертольотами Мі-6 і Мі-10. Тому розробка В-12 була припинена, і другий дослідний вертоліт був переданий в музей ВПС в Моніно. Перший дослідний перебуває на зберіганні в підмосковному Томиліно на території МВЗ, на вічній стоянці.
У день народження М. Л. Міля В-12 на території Московського вертолітного заводу був перетворений на музей.
В кінці березня — на початку квітня 2009 року в ЗМІ з'явилися повідомлення, що американська компанія Hotelicopter нібито будує перший в світі літаючий готель, чотириповерховий готель-вертоліт на 18 номерів[1][2], і базою для нього послужив один з Мі-12, куплений, за твердженнями компанії, ще в 2004 році. Однак згодом з'ясувалося, що повідомлення про цей проєкт — лише рекламний хід для залучення уваги до інтернет-сервісу hotelicopter.com, який був запущений приблизно через тиждень після цих повідомлень.[3][4][5][6] Насправді було побудовано всього 2 вертольоти Мі-12, один з яких перебуває на території МВЗ імені М. Л. Міля в Томіліно, а другий — в експозиції авіаційного музею в Моніно.
- ↑ ? 1238407140 МЕМБРАНА — Радянське диво звернули в перший літаючий Вертотель[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Перший у світі літаючий готель готовий до запуску. Архів оригіналу за 16 квітня 2010. Процитовано 16 квітня 2010.
- ↑ World's First Flying Hotel — Hotelicopter Hoax <!- Заголовок доданий ботом ->. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 19 березня 2022.
- ↑ html Hotelicopter is real, though simply a travel search engine | Webware — CNET <! — Заголовок доданий ботом ->[недоступне посилання]
- ↑ 04/vibeagent-changes-its-name-to-hotelicopter.html VibeAgent changes its name to hotelicopter <!- Заголовок доданий ботом ->[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Elevate Your Stay | Hotelicopter <!- Заголовок доданий ботом ->. Архів оригіналу за 10 серпня 2009. Процитовано 18 листопада 2012.
- Ми-12 [Архівовано 6 лютого 2013 у Wayback Machine.] в музеї ВПС в Моніно
|
Це незавершена стаття про гелікоптер. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |