Фактчекінг

Факт-чекінг (з англ. Fact checking — перевірка фактів) — це один з напрямків журналістського контролю. Перевірка фактів спрямована на виявлення невідповідностей між наявними фактами та навколишньою дійсністю.

Попередня та пост-перевірка

Можна розділити факт-чекінг на попередню перевірку та пост-перевірку. Перед публікацією з тексту прибираються фактологи, неточності й описки. Це допомагає уникнути серйозних проблем, наприклад, судових процесів та дискредитації. Фактчекинг звичайно здійснює сам журналіст і редактор, але в деяких ЗМІ є посада штатного фактука. Наприклад, у Meduza Денис Дмитрієв працює з картками та великими матеріалами. В авторитетних виданнях фактчекери не є технічними спеціалістами, а їхня робота вважається високопрофесійною, в майбутньому багато хто з них стають репортерами або повноцінними редакторами. Результатом постфактум перевірки частіше за все стає ще одна зовнішня публікація з докладним описом неточностей. Це може бути й аналітична заміна на другій сторінці, і спростування в тому ж ЗМІ.

Методологія фактчеку

Фактчекери всіх країн керуються основними принципами Міжнародної фактчек-асоціації, яка регулярно проводить наукові конференції з обміну досвідом, підтримує наявні ресурси та сприяє появі й розвитку нових . Міжнародна мережа фактчекінгу Інституту Пойнтера (International Fact-Checking Network, Poynter Institute) прийняла міжнародний Кодекс фактчекінгу (The Principal Code), в якому вказані такі принципи [10]: неупередженість і чесність, прозорість джерел, прозорість фінансування і організації, прозорість методології, відкриті і чесні виправлення. Фактчекінг у порівнянні з традиційною журналістською діяльністю - витратна справа. «Для підготовки однієї історії, – зазначає виконавчий директор фактчекінгової організації «PolitiFact» Аарон Шарокман, – ми маємо витрачати 1-2 дні. У звичайній газеті журналіст інколи може написати три історії за день. Багато власників кажуть, що їм потрібні історії про злочини, про місцеву владу, спорт тощо і що в них немає часу й сил займатися фактчекінгом, тому що це коштує грошей і займає багато часу»

Об’єктом фактчеку є публічна заява. Журналістові, що займається фактчекінгом, насамперед потрібно розуміти, що саме перевіряти. Перевіряються тільки заяви, які містять посилання на факти, наприклад: статистичні чи соціологічні дані у відсотках, результати діяльності певної особи в минулому, які можуть бути підтверджені відео, підписом у документі тощо Не перевіряються «суб’єктивні судження чи прогнозування наслідків різних політичних і неполітичних заходів. Причиною є, звичайно, відсутність будь-якої чіткої задокументованої фактологічної основи таких тверджень.

Обіцянки журналісти вишукують у друкованих засобах масової інформації, на сторінках політиків у соціальних мережах, на теле- та радіоефірах, у публічних виступах. «Обіцянкою може стати зобов’язання щось зробити або не робити, виходячи з власних посадових обов’язків, політичної та партійної приналежності або моральних, соціальних чи громадянських цілей. Цих критеріїв достатньо, щоби фіксувати навіть ті заяви, що виходять за межі компетенції держслужбовця. Водночас обіцянкою може стати лише те, що піддається перевірці. “Я зроблю Одесу перлиною Чорного моря”  це демагогія». Такі заяви неможливо перевірити. Головна редакторка «Слова і Діла» Катерина Пітєніна наголошує: «для перевірки виконання обіцянок… колеги надсилають у різні державні органи запити, телефонують або, якщо є можливість, виїжджають на місце»

Структура і стиль фактчеку як жанру журналістики.

Фактчек - видовий варіант журналістського розслідування, тож він має схожі загальні структурні елементи, а саме: об’єкт дослідження; доказову базу; посилання на компетентні джерела; коментарі експертів; логічний висновок .

Фактчек містить такі смислові блоки:

1) об’єкт розслідування (публічна заява (рідше резонансний факт) особи, яку можна дослідити);

2) суть питання (інформаційна преамбула, що надає додаткову роз’яснювальну інформацію, яка передує доказовим елементам);

3) докази та аргументи (факти, статистичні дані, документи та документальні свідчення, отримані тільки з відкритих офіційних джерел; інформація від експертів, підкріплена документальними свідченнями чи посиланнями на відкриті джерела);

4) вердикт (висновок-вирок: брехня, правда чи напівправда  з коротким аргументованим поясненням). Висновок, або вердикт, має чітку структуровану форму та критерії, щоб запобігти суб’єктивності та використанню оціночних суджень. В українській версії фактчеку використовується три типи вердиктів / висновків  «правда», «напівправда», «брехня»

Журналісти погоджуються, що без фактчекінгу не буде якісної журналістики. Для журналістів, які працюють із розслідуваннями, важливо перед публікацією перевірити всі деталі в матеріалі. З іншого боку, професійні фактчекери допомагають журналістам тим, що оперативно перевіряють заяви та повідомлення на правдивість, у такий спосіб зменшуючи рівень маніпуляцій та брехні в інформаційному просторі.

Для кращого сприйняття читачами аналітичної інформації потрібно використовувати її візуалізацію (таблиці, схеми, карти, графіки, інфографіку, тизерну графіку). Крім зазначених форм подання інформації, українські фактчекінгові ресурси практикують використання рейтингів та політичних карикатур.

Отже, у добу постправди ефективним засобом отримання правдивої інформації є фактченкінг. Це новий і актуальний вид журналістського розслідування, що має свою методологію. Фактчекінг дає змогу викрити неправдиву інформацію, порожні обіцянки, популізм і маніпуляцію, до яких вдаються політики. Якщо громадяни будуть отримувати правдиву інформацію про діяльність політиків, це позитивно впливатиме на результати виборів, дасть змогу контролювати високопосадовців та формувати політичну грамотність населення, а відтак демократичне суспільство.

Правила факт-чекінгу

Щоби вловити мистецтво факт-чекінгу, необхідно дотримуватися наступних основних правил:

Шукати першоджерело або підтвердження інформації з декількох незалежних джерел: Джерело — це людина, від якої виходить первісна подія чи дія. Це те саме першоджерело, «альфа і омега» факту. Також джерелом може бути людина, яка брала участь у подіях свідок або близький знайомий із першоджерелом.; Ще краще, якщо джерело неживе та є засобом фіксації. Тоді воно звільнене від особистих оцінок і переваг, а також застраховане від розумових помилок. Це може бути будь-який пристрій — від термометра за вікном до відеореєстратора в машині. Але тут також потрібна професійний сумнів фактчекера: перевірити надійність показів приладу та встановити відсутність стороннього втручання чи викривленого впливу зовнішнього середовища.; Ніколи не буває зайвим перевірити інформацію з різних джерел, взяти коментарі експертів і людей у темі. Але потрібно відділити джерело від коментаря, у тому числі для кращого розуміння контексту читачами. Якщо хтось із розумним виглядом розмовляє за формулою «не читав, але осуджую», то він не може бути джерелом. Такі висловлювання можуть доповнювати і збагатити матеріал деталями та смислами. Головне не забути, що це так звані «вишеньки на торті» чи «бантики», тобто прикраси, які не можуть замінити твердий скелет текстур і свідчень справжніх джерел.
Запитати протилежну сторону: У будь-якій ситуації є принаймні дві сторони, два полюси. Необхідно хоча би спробувати зв'язатися з усіма учасниками та зацікавленими сторонами, залучившись до події.
Навчатися розпізнавати підробки: Під підробками розуміються не тільки усвідомлені підробки та симуляції, а й небезпека, описки та технічні помилки. Котрі, що йдуть у масову свідомість, стають хибною дійсністю. Тому настільки важливо перевірити написання імен, професій і звань згаданих людей, а також дати, назви, адреси тощо.; Підробка може бути цілеспрямованим задумом, автора якого необхідно встановити.
Точність фактів важливіша за сенсацію: Емоції — небезпечний фактор фактчекера, часто присутній талант піддатися загальному настрою та видати бажане за дійсне, ідучи на поводу в «сенсацій». Деякі медіа з задоволенням випускають фактологи, адже вони популярні в аудиторії. Рядом з емоціями часто йде недбалість, бажання швидше і першим повести світові гучні повідомлення. Тут часто перебуває небезпека опублікувати помилку.; У спростуванні підробок також допоможуть інтернет-сервіси. Існує проста перевірка заголовку та частини тексту або цитата через пошукові системи та агрегатори новин. Ілюстрації перевіряються сервісами зображень Google Images^[en] або TinEye. Щоправда, після змін графічним редактором такі системи можуть і не знайти первинного джерела без розбіжностей.; Для перевірки фактів працюють спеціалізовані проєкти та сервіси на кшталт Storyful.com, FactCheck.org, PolitiFact.com або Fact Checker, створеного редакцією Washington Post. На жаль, вони орієнтовані переважно на англомовну аудиторію. Але є й універсальніші засоби. Сайт Mediakritika.by у статті «5 нових програм і додатків, які допомагають читачам перевірити вірогідність контенту в мережі» також рекомендує кілька корисних сервісів: Trooclick, Truth Goggles, Lazy Truth, Skeptive, Genius.
Обережне використання соціальних мереж: У процесі фактичного перекладу необхідно також розділити інформацію та саме джерело, а саме перевірити і те й інше. Завдяки Інтернету та соціальним мережам завжди можна знайти сліди діяльності людини, зв'язатися з родичами та друзями, опитати колег і знайомих.; Ризик полягає в неперевершеній легкості створення фіктивних сторінок у соціальних мережах. Саме з подібних аккаунтів і ллються потоки дезінформації. Люди з найкращими намірами також стикаються з перебільшеннями та незрозумілістю, іноді вони невільно стикаються з неточностями у викладі фактів. Неможливість якісно перевірити контент, отриманий із соціальних мереж, ставить важко завойовану довіру та відносини під загрозу.; Останнім часом набуває популярності концепція різних стандартів якості перевірки даних для різних платформ. У будь-якому разі, фактчекинг — це не набір непорушних правил, а, насамперед, відповідальність, зацікавленість і невірогідність перевіряючого (фактичного), розуміння медіаландшафту та знання технологій і послуг.

Cпособи фактчекінгу в інтернеті

Функція перевірки фактів у пошуковиках. Перевірені новини позначаються спеціальним маркуванням у Google. Опція перевірки фактів також є у пошуковій системі Bing.

До перевірки фактів компанії залучають фактчекінгові організації та медіа з хорошою репутацією, на кшталт The Washington Post. Поки вони працюють лише в англомовному сегменті інтернету. У маркуванні вказано, яка саме організація перевірила новину і який винесла вердикт.

Алгоритм перевірки інформації у Facebook. Після скарги користувача на неправдивість новини алгоритм відправляє її на перевірку, новина отримує маркування «сумнівна”, але не зникає з новинної стрічки. Поки ця практика не виглядає ефективною – фактчекери скаржаться на брак комунікації з персоналом соцмережі.

Платформа Wikitribune, яку запускає засновник Wikipedia Джиммі Вейлз. Її основною цінністю є журналістика, заснована на доказах (вказується джерело інформації). Сервіс безкоштовний та без реклами, декларується співпраця журналістів та інтернет-спільноти на рівних та повна прозорість фінансування і витрат. Її анонсують наприкінці року.

Роботи-фактчекери. Весь світ працює над розробкою інструментів, які б допомагали перевіряти новини на правдивість за допомогою штучного інтелекту.

Таких проєктів дуже багато. Один із найгучніших – група вчених світового рівня, інсайдерів айті-індустрії і журналістів запустили проєкт Fake News Challenge, щоб навчитися виявляти фейки за допомогою машинного алгоритму. Процес пошуку фейків розбили на етапи. По кожному з етапів проводять конкурс розробників роботів. Вони покликані полегшити той чи інший ета перевірки фактів. Скажімо, робот на порядок швидше за людину може виявити тексти, зміст яких суперечить заголовку. Але останнє слово залишають за людиною.

У Греції тим часом анонсували революційний інструмент fighthoax.com. Обіцяють, що він буде шукати фейки без допомоги людини на основі вже відомих фактчеків. Поки він доступний лише в бета-версії для фактчекерів.

Сайт , на якому можна побачити карту з інтернет-проєктами, що займаються фактчекінгом – зараз у світі спостерігається сплеск появи таких медіа.

Міжнародна мережа фактчекінгу Інституту Пойнтера (International Fact-Checking Network, Poynter Institute) прийняла міжнародний Кодекс фактчекінгу (The Principal Code), в якому вказані наступні принципи:

Неупередженість і чесність

Прозорість джерел

Прозорість фінансування і організації

Прозорість методології

Відкриті і чесні виправлення

Фактчекінгові медіа-партнерства. Майданчики для перевірки фактів спільними зусиллями стають усе більш популярними. Crosscheck.firstdraftnews.com – проєкт, створений у Франції перед виборами – об’єднав 19 національних і регіональних медіа. Вони оперативно перевіряли пов’язані з виборами новини і поширювали результати перевірки. Південнокорейський проєкт SNU FactCheck для спільного аналізу новин об`єднує 16 провідних видань країни. Сеульський національний університет створив його як майданчик для дискусій. Тому учасники не роблять остаточних висновків – лише обговорюють, чому той чи інший факт є правдою чи фейком, методи факт-чекінгу тощо. В Норвегії чотири головні медіа створили сайт faktisk.no для боротьби з фейками під час виборів. Проєкт став популярним та продовжив роботу після виборів.

Розширення для браузерів, які моніторять сайти на предмет фейкових новин чи упередженості (наприклад, Fake news monitor). Таких розширень є багато. Однак усі вони базуються на списках фейків або підозрілих сайтів, які поповнюються вручну користувачами, та мають лише англомовні версії.

Відділи перевірки інформації у медіа. Деякі займаються факт-чекінгом повідомлень, цікавих цільовій аудиторії. Скажімо, Крим.Реалії спростовують неправдиві новини російських медіа про Крим і маркують їх у заголовку як фейки російської пропаганди.

Спеціальні теги для перевірених новин. https://meduza.io^[1] розміщує тег біля кожної новини: «ü» – для перевірених фактів та «?» для неперевірених. «УкрПравда» проанонсувала запуск подібного сервісу.

Фактчекінг під час дебатів. PolitiFact – один із найстаріших та найвідоміших проєктів фактчекінгу у США – проводив перевірку інформації, озвученої під час дебатів Дональда Трампа та Гілларі Клінтон, у режимі реального часу. Такий фактчекінг – досить складний і дорогий, однак є важливим інструментом боротьби з популізмом та політичною пропагандою.

Робота з надто довірливими користувачами. Forbidden facts (http://www.forbiddenfacts.com/) – сайт, де публікують матеріали для підвищення медіаграмотності під виглядом “клікбейтних” новин із кричущими заголовками, щоб продемонструвати користувачам, як їх дурять.

Фактчекінг у месенджерах. Месенджери, на відміну від Google чи Facebook – це непублічна зона, і навіть їхньому персоналу важко простежити шлях розповсюдження фейків усередині груп. Але з’являються проєкти, які намагаються зруйнувати інформаційну “бульбашку”, у якій перебувають користувачі. Наприклад, колумбійський інформаційний портал La Silla Vacia пропонує послугу перевірки достовірності новин, які надходять на мессенджер WhatsApp.

Фактчекінг на вулицях. Під час останніх президентських виборів у Франції надзвичайно популярним став проєкт L’instant détox на Facebook live, де журналіст у прямому ефірі звертався до перехожих та просив прокоментувати фейкові новини. Подібні проєкти допомагають вчити аудиторію критично ставитися до новин.

Різке зростання підписок користувачів на якісні медіа. Показники зростання аудиторії платних новин The New York Times і The Washington Post виявилися вищими за очікувані після навали фейків під час виборів у США. Друковані ЗМІ все частіше використовують свою компетенцію у перевірці інформації у рекламних кампаніях. Наприклад, Association of Magazine Media випустила рекламу зі слоганом «Вас дурили фейковим контентом? Ми вам допоможемо отримувати чесні новини».

І – одна погана новина у цій сфері:

Поява фейкових фактчекерів. Деякі приклади: відомі розповсюдженням фейкових новин російська Russia Today та сайт бойовиків ОРДЛО AnnaNews запровадили у себе “фактчекінгові” рубрики.