Арніс Ліцитіс

Арніс Ліцитіс
латис. Arnis Līcītis
Народився	8 січня 1946(1946-01-08) Рига, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Помер	21 січня 2022(2022-01-21) (76 років) Рига, Латвія
Громадянство	СРСР  Латвія
Діяльність	актор
Alma mater	Перша Ризька державна гімназіяd (1964) і Латвійська академія музики (1970)
Заклад	Латвійський національний театр, Валміерський драматичний театр, Державний театр юного глядача Латвійської РСР і Ризький російський театр імені Михайла Чехова
Роки діяльності	1965 — 2021
Дружина	Інга Айзбалте
IMDb	nm0509111

Арніс Ліцитіс, повне ім'я Ліцитіс Арніс Альфредович (латис. Arnis Līcītis; 8 січня 1946(19460108), Рига — 21 січня 2022) — радянський і латвійський актор театру і кіно.

Життєпис

Народився 8 січня 1946 року в родині акторів. З юних років мріяв стати актором. Після закінчення першої середньої школи у Ризі в 1964 році він вступає до Латвійської державну консерваторію на театральний факультет, який закінчує у 1970 році. У цьому ж році він почав працювати в театрі ім. Упита (Національний театр), розкривши весь свій талант. Через деякий час він переходить до Валмієрського театру, де грає одинадцять років, а в 1981 році залишає і його. А все це заради роботи в Ризькому ТЮГу.

У 1996 році він переходить в Ризький російський драмтеатр. Тут Арніс Ліцитіс проведе п'ятнадцять років. І саме тут актор Арніс Лицитис стає одним із найкращих акторів.

Творчість

Знявся в українських фільмах: «Хлопчину звали Капітаном» (1973), «Подорож місіс Шелтон» (1975), ««Мерседес» втікає від погоні» (1980), «Вантаж без маркування», «Дві версії одного зіткнення» (1984), «Золотий ланцюг» (1986, Сейк), «Фантастична історія» (1988), «В'язень замку Іф» (1988, Вільфор), «Спадкоємиця Ніки», «Важко бути богом» (1989, Німеччина—СРСР), «Таємниця вілли», «Снайпер» (1991), «Зірка шерифа» (1992), «Викрадення» (комісар поліції), «Аріель» (1992, Росія—Україна), «Сплачено завчасно» (1993), «Круїз або розлучна подорож» (1991, Капустін), «Ледарі» (2002, 9 с, Юрк).

Посилання

• Арніс Ліцитіс: «У школі я вчився погано, тому єдиний шлях був у актори»