Скорик Мирослав Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мирослав Скорик

М. Скорик (2015, фото Г. Ганзбурга)
Основна інформація
Повне ім'яСкорик Мирослав Михайлович
Дата народження13 липня 1938(1938-07-13)[1]
Місце народженняЛьвів, Львівське воєводство, Польська Республіка
Дата смерті1 червня 2020(2020-06-01)[2] (81 рік)
Місце смертіКиїв, Україна
ПохованняЛичаківський цвинтар. Львів
Роки активності19632020
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Професіякомпозитор
ОсвітаЛьвівська консерваторія, Московська консерваторія
Відомі учніФроляк Богдана Олексіївна
Праця в операхНаціональна опера України імені Тараса Шевченка
Інструментифортепіано
Жанриопера і класична музика
ЗакладНаціональна музична академія України імені П. І. Чайковського і Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден «Знак Пошани»
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1987Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1968
myroslavskoryk.com
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі
Могила Мирослава Скорика відразу після похорону
Пам'ятник на могилі Мирослава Скорика

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (13 липня 1938, Львів, Львівське воєводство, Польська республіка — 1 червня 2020, Київ, Україна) — видатний[3] український композитор і музикознавець, Герой України (2008), народний артист України (1988), заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та Республіканської премії імені Миколи Острозького (1968), кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006—2010), художній керівник Київської опери (20112016), Національна легенда України (2021, посмертно)[4]. Внучатий небіж Соломії Крушельницької[5].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові. Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабуся Олена Крушельницька-Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою Мирослав отримав у сім'ї — батьки, хоч і не були професійними музикантами, музикували в родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.[6]

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат Мирослава Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії Ваффен СС «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила Соломія Крушельницька, сестра його бабусі. Якось в гостях у великої співачки 5-річний хлопчик зазначив, що її фортепіано «фальшивить» — він не знав, що для вокалістів інструмент налаштовують на півтону нижче. Крушельницька здогадалася, що у небожа абсолютний слух, і порадила його бабусі віддати хлопця вчитися музиці. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам'ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування[7]. Разом зі Скориком в ці роки навчались: Тамара Назарко-Коноварт, Ліда Крих[8], Дарія Криворучко, в майбутньому відомий хормейстер Борис Кокотайло, Оксана Панасюк та інші.

У 1948 р., з посиленням репресій родину Скориків репресували та вислали в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області). Хтось зробив на них донос через те, що вони випускали антирадянські листівки[9]. На засланні Мирослав продовжує свою освіту. Вчиться грати на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть їздить на різні конкурси. Опановує також гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.

Лише після смерті Й. Сталіна 1953 року репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право проживання в будь-якому з міст СРСР). Батькам композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Мирослав оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію. У ті часи відбулося знайомство зі Всеволодом Задерацьким.

У 1955—1960 роках навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). В цей період Мирослав Скорик проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського Наукового Товариства. Грав у студентському оркестрі, 1963 року організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. По завершенні навчання у консерваторії стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва» і отримавши науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

У 1963—1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів — І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії. Серед випускників М. Скорика — М. Швед.

У 1989 — голова журі фестивалю «Червона рута». З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». Упродовж 2006—2010 років — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року призначений художнім керівником Київської опери[10], на цій посаді працював до 2016 року.[11]

Помер 1 червня 2020 року у Києві. 3 червня у столичному патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбулося прощання з видатним композитором[12]. 4 червня 2020 року в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові також відбулося прощання. Похований 5 червня 2020 року на Личаківському цвинтарі (поле № 13)[13] у Львові.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Творчість

[ред. | ред. код]

Твори Мирослава Скорика регулярно виконують в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Композитор часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.

У стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського та салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний. Багато років Мирослав Скорик співпрацював з Симфонічним оркестром Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка.

Музичні твори

[ред. | ред. код]

Музичнотеатральні твори

  • «Каменярі» (балет, за І. Франком, 1967)
  • «0:0 на нашу користь» (музична комедія, лібр. Віккерса та О. Каневського, 1969)
  • «Мойсей» (опера, лібрето Б. Стельмаха за І. Франком, 2001)
  • «Повернення Баттерфляй» (балет, Скорик-Пуччіні, 2006)

Вокально-симфонічні твори

  • кантати для хору і симфонічного оркестру:
    • «Весна» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші І. Франка (1960),
    • «Людина» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші Е. Межелайтіса (1964),
    • поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
  • «Три українські весільні пісні» для голосу та симфонічного оркестру (нар. слова, 1974)

Симфонічні твори

  • симфонічні поеми — ** «Вальс» (1960),
    • «Сильніше смерті» (симфонічна поема, 1963),
    • «1933» (1993),
    • «Спогад про Батьківщину» (1994)
  • «Гуцульський триптих» (сюїта для симфонічного оркестру, 1965)
  • концерт для великого симфонічного оркестру «Карпатський» (1972)
  • «Партита № 4» для симфонічного оркестру (1974)
  • «24 каприси Паганіні»

Концерти для інструментів соло з оркестром

  • 3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
  • 9 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002), № 5 (2004), № 6 (2009), № 7 (2011), № 8 «Allusion to Chopin» (2011), № 9 (2014)
  • «Мелодія» для скрипки з оркестром
  • Концерт для віолончелі з оркестром (1983)

Для камерного оркестру

  • «Сюїта» (1961)
  • Партита № 1 для струнного оркестру (1966), № 2 для камерного оркестру (1970), № 3 для струнного оркестру (1974)
  • «Три фантазії на лютневі теми XVI ст.» з «Львівської табулатури»
  • Диптих (1993)

Камерно-інструментальні твори

  • «Партита № 5» для фортепіано (1975);
  • Партита № 6 для струнного квартету
  • Партита № 7 для квінтету духових
  • «Речитатив і рондо» для скрипки, віолончелі та фортепіано (1969);
  • сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
  • соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994);
  • «Карпатська рапсодія» для скрипки та фортепіано (2004)
  • «Диптих» для струнного квартету

Фортепіанні твори

  • Три танці для 2-х фортепіано (1995)
  • Цикл п'єс «В Карпатах» (1959) — ** «Рондо» (1962):
    • «Варіації» (1962)
    • «Бурлеска» (1964)
    • «Коломийка» (1962)
    • «Блюз» (1964)
  • «З дитячого альбому» цикл п'єс («Простенька мелодія», «Народний танець», «Естрадна п'єса», «Лірник», «Жартівлива п'єса» (1965)
  • Токата (1979)
  • 6 прелюдій і фуг (1987—1988)

Вокальні твори

Інше

  • солоспіви на слова Т. Шевченка
  • численні естрадні пісні

Музика до фільмів

[ред. | ред. код]

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:

Теоретичні праці Мирослава Скорика

[ред. | ред. код]
  • Прокофьев и Шенберг // Советская музыка, 1962, № 1.
  • Ладова система С.Прокоф'єва. — К.: музична Україна, 1969.-99 с.
  • Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1.-С. 8-9.
  • Музыкальное творчество и критика (Выступление на V пленуме правлення Союза композиторов СССР) // За действенную музыкальную критику. Сб. статей и выступлений / Сост. Г. Друбачевская. -М.: Сов. комп., 1974.-С. 77-78.
  • О прогрессивном и догматическом новаторстве. — Советская музыка, 1971, № 8. -С. 17-23. Особенности лада музыки С. Прокофьева// Проблемы лада. Сб. статей / Сост. К.Южак. -М.: Музыка, 1972.-С. 226—238.
  • Про природу і спрямованість новаторського пошуку в сучасній музиці // Сучасна музика. Вип 1. — К.: музичн Україна, 1973.-С. 3-24. (Співавтор- В.Задерацький).
  • Слово про композитора [І.Соневицького] // Соневицький і. Солоспіви: Для голосу і фп. -К.: музичн Україна, 1993. — С. 5 — 6.
  • Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст. — К.: музична Україна, 1983. −160 с.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Лариса Скорик[20].

Друга Дружина — Адріана.[5]

Захоплення

[ред. | ред. код]

Мирослав Скорик захоплювався спортом. Під час навчання в консерваторії здобув спортивні розряди з легкої атлетики, настільного тенісу, бадмінтону, шахів. Цікавився туризмом на байдарках, автомобілями.[21].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Мирослав Скорик у мистецтві

[ред. | ред. код]

Живопис

[ред. | ред. код]
  • «Десять нот, що змінили Україну». Документальний фільм. Режисер: Олег Карнасюк. Авторка сценарію: Люба Морозова. Текст читає Ярослав Лодигін. У фільмі використані композиції Мирослава Скорика. 2020 р.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Discogs — 2000.
  2. Умер легендарный композитор Мирослав Скорик
  3. Помер Мирослав Скорик. zaxid.net. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 9 вересня 2020.
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №374/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 22 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021.
  5. а б Запотічна-Ванчосович, Ірина (18 липня 2013). Мирослав Скорик: «Працюю, як заведений». Високий замок. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  6. Волох Оксана. М. Скорик – Мойсей української музики (PDF) // Молодь і ринок. — 2011. — № 8 (79). — С. 133-136. Архівовано з джерела 30 червня 2019.
  7. «Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
  8. Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 8 лютого 2017.
  9. Творець епохи: видатний львівський композитор Мирослав Скорик - lviv-trend.in.ua (укр.). Процитовано 28 червня 2022.
  10. Мирослав Скорик відсьогодні — художній керівник Національного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 4 квітня 2011.
  11. судячи з вебархіву сайту Національної опери.
  12. У Києві прощаються з видатним українським композитором Мирославом Скориком (фоторепортаж). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020.
  13. У Львові поховали композитора Мирослава Скорика. Укрінформ. 5 червня 2020. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
  14. Указ Президента України № 758/2008 від 20 серпня 2008 року «Про присвоєння М. Скорику звання Герой України». Архів оригіналу за 28 червня 2020. Процитовано 13 квітня 2014.
  15. Указ Президента України № 128/2010 від 8 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 13 квітня 2014.
  16. Указ Президента України № 726/2006 від 27 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 13 квітня 2014.
  17. Указ Президента України № 1109/98 від 5 жовтня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 13 квітня 2014.
  18. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „20 років незалежності України“». Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 13 квітня 2014.
  19. Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
  20. Мирослав Скорик. Інтелігентний бешкетник. Українська правда (укр.). Процитовано 14 серпня 2024.
  21. Кияновська, Любов (23 вересня 2013). Мирослав Скорик: людина і митець. Портал Music-Review Ukraine. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  22. Львівська обласна рада. lvivoblrada.gov.ua. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
  23. У Музичній Академії вшанували пам'ять легендарного Мирослава Скорика | НМАУ. НМАУ (укр.). 1 червня 2021. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
  24. На могилі Мирослава Скорика на Личакові відкрили пам’ятник. loda.gov.ua. Архів оригіналу за 5 червня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
  25. Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика. Львівська національна філармонія (укр.). 1 червня 2021. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
  26. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №374/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
  27. Рада запровадила державну премію імені Мирослава Скорика [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.] litgazeta.com.ua 24.09.2021
  28. Закон України від 24 вересня 2021 року № 1786-IX «Про внесення зміни до статті 11 Закону України "Про державні нагороди України"»
  29. Розпорядження № 117-Р від 27.05.2021 Про присвоєння комунальному закладу ,,Кам’янський фаховий музичний коледж” Дніпропетровської обласної ради” імені Мирослава Скорика | Дніпропетровська обласна рада (ru-RU) . Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28 січня 2022.
  30. У музколеджі Кам'янського відкрили меморіальну дошку Мирославу Скорику. MIC (укр.). 4 листопада 2021. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 28 січня 2022.
  31. Пресслужба ЛМР (29 вересня 2022). Союзу Українок, Софії Караффи-Корбут, Патріарха Димитрія Яреми: у Львові перейменували ще 8 вулиць. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 30 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  32. Розпорядження вiд 26 Липня 2024 № 273-р «Про перейменування об'єктів топонімії». Миколаївська обласна державна адміністрація. Процитовано 24.09.2024.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]