Перейти до вмісту

Ян Рокіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ян Рокіта
пол. Jan Rokita
Народився18 червня 1959(1959-06-18)[1] (65 років)
Краків, Краківське воєводство[d], Польська Народна Республіка[2]
Країна Республіка Польща
Діяльністьполітик, адвокат, профспілковий діяч, публіцист
Alma materЯгеллонський університет
Знання мовпольська[3][4]
ЗакладJesuit University of Philosophy and Education Ignatianumd
ЧленствоIndependent Students' Uniond і Солідарність
Посадачлен Сейму Польщі[d], Member of the Sejm of the Polish People's Republicd[1] і член Сейму Польщі[d][5]
ПартіяГромадянська платформа
Конфесіякатолицтво
У шлюбі зKatarzyna Zimmererd і Nelli Rokitad
Нагороди
Сайтjanrokita.pl

Ян Владислав Рокіта (пол. Jan Władysław Rokita; нар. 18 червня 1959 року, Краків) — польський політик та публіцист, міністр Кабінету Міністрів Польщі (1992—1993), член Сейму Польщі X, I, II, III, IV i V скликань, співзасновник Консервативно-народної партії та її президент у 2000—2002 роках, один з лідерів партії «Громадянська платформа» у перші роки її існування, заступник голови у 2001—2003 та 2005—2006 роках та голова парламентського клубу у 2003—2005 роках.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 18 червня 1959 року в Кракові. Закінчив юридичний факультет Ягеллонського університету[6]. У 1980-х роках був членом Незалежної спілки студентів та активістом опозиційного руху «Свобода і мир» організацій антикомуністичного та пацифістичного характеру. Після 1980 року вступив в «Солідарність», був головою цієї профспілки в Ягеллонському університеті.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Брав участь в засіданнях «Круглого столу» як представник «Солідарності». У 1989 році обраний членом Сейму ПНР X скликання (так званого «контрактного Сейму»)[7]. Був членом і віце-головою Громадянського парламентського клубу, очолював спеціальну комісію Сейму з розслідування діяльності Міністерства внутрішніх справ, яка розглядала архівів колишньої Служби безпеки. Був автором «рапорту Рокіти» — підсумкової доповіді про роботу комісії.

У 1990 році був обраний до Сейму Республіки Польща I скликання[8]. В уряді Ганни Сухоцької займав посаду міністра — шефа Кабінету міністрів. Займався плануванням адміністративної реформи.

Після падіння уряду і дострокових виборів в 1993 році став членом Сейму II скликання від Демократичного союзу, 1994 року вступив до новоствореної партії «Союз свободи». У січні 1997 року вийшов з «Союзу свободи» і став співзасновником Консервативно-народної партії, яка приєдналася до Виборчого руху «Солідарність». За списком виборчого комітету Маріана Кшаклевського увійшов в Сейм III скликання.

Після створення «Громадянської платформи» в січні 2001 року був противником приєднання до неї Консервативно-народної партії, проте через кілька місяців змінив свою думку і вступив в нову партію.

У вересні 2001 року обраний депутатом Сейму IV скликання. У 2002 році балотувався на пост мера Кракова, але програв[9].

На парламентських виборах у вересні 2005 року в шостий раз поспіль отримав депутатський мандат в Сеймі V скликання[10].

На виборах мера Кракова 2006 року разом з групою парламентаріїв «Громадянської платформи» з Кракова підтримав у другому турі Ришарда Терлецького[11].

Відхід з політики

[ред. | ред. код]

У 2006 році Ян Рокіта став координатором, так званого, тіньового кабінету[12].

14 вересня 2007 року в передачі «Герой тижня» на телеканалі TVN24 заявив, що він не братиме участі в дострокових парламентських виборах і йде з активної політики[13].

У 2008 році став співзасновником інтернет-порталу Polska XXI. З 2008 по 2009 рік був політичним оглядачем польської газети «Dziennik»[14].

У 2013 році виключений із Громадянської платформи за несплату членських внесків[15].

З 2014 року — коментатор телеканалу «TVN24 Biznes i Świat», підтримував виборчий комітет Polska Razem на виборах в Європарламент[16]. У 2018 року призвав голосувати за Малгожату Вассерман[17], а в 2019 році — на Кшиштофа Мазура[18], які представляли партію «Право і справедливість», а також підтримував окремі ініціативи цієї партії.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Премія Киселя (2003);
  • «Людина Року» за версією тижневика Wprost (2003);
  • Медаль «Незламним в слові» (11 грудня 2011)[21].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Першою дружиною Яна Рокіти (цивільний шлюб) була журналіст і письменник Катажина Ціммерер. Другою дружиною є Неллі Рокіта, депутат Сейму шостого скликання від партії «Право і справедливість»), німкеня з колишнього СРСР, має доньку від першого шлюбу[22].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000045271&find_code=SYS&local_base=ARS10
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #129511854 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ https://orka.sejm.gov.pl/ArchAll2.nsf/Glowny?OpenFrameset&kad=1
  6. ↑ Narodowej, Instytut Pamięcie. Rokita Jan Maria. Encyklopedia Solidarności (пол.). Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  7. ↑ Obwieszczenie Państwowej Komisji Wyborczej z dnia 8 czerwca 1989 r. o wynikach głosowania i wynikach wyborów do Sejmu Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej przeprowadzonych dnia 4 czerwca 1989 r. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  8. ↑ Janicki, Mariusz (20070629T124000+0200). Rokita Jan. www.polityka.pl (пол.). Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  9. ↑ Państwowa Komisja Wyborcza: Wybory samorządowe. wybory2002.pkw.gov.pl. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 січня 2021.
  10. ↑ Wybory 2005. wybory2005.pkw.gov.pl. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 21 січня 2021.
  11. ↑ S.A, Wirtualna Polska Media (21 вересня 2007). Platforma zareklamuje politycznego konkurenta?. wiadomosci.wp.pl (пол.). Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  12. ↑ Скандальний краків‘янин в політиці: Ян Рокіта - krakowyes.eu (укр.). 25 листопада 2022. Процитовано 30 листопада 2022.
  13. ↑ Rokita ogłosił, że nie wystartuje w wyborach. gazetapl (пол.). Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 21 січня 2021.
  14. ↑ Jan Rokita będzie pisać dla "Dziennika" - Polska - Informacje - portal TVN24.pl - 01.09.2008. web.archive.org. 1 вересня 2008. Архів оригіналу за 1 вересня 2008. Процитовано 21 січня 2021.
  15. ↑ Jan Rokita usunięty z PO za niepłacenie składek. TVN24 (пол.). Процитовано 21 січня 2021.
  16. ↑ Rokita zagłosuje w wyborach do PE na Emilewicz. www.rp.pl (пол.). Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 21 січня 2021.
  17. ↑ Rokita: W niedzielę zagłosuję na Wassermann. Do Rzeczy (пол.). 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  18. ↑ Skowron, Grzegorz (13 вересня 2019). Wybory parlamentarne 2019. Jan Rokita popiera Krzysztofa Mazura. Dziennik Polski (pl-PL) . Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  19. ↑ Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 8 sierpnia 2008 r. o nadaniu orderów i odznaczeń. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  20. ↑ Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 13 marca 2018 r. o nadaniu odznaczeń. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  21. ↑ Medal Niezłomnym w Słowie - Stan wojenny w Małopolsce i Świętokrzyskim. web.archive.org. 2 липня 2018. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 21 січня 2021. [Архівовано 2018-07-02 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Polska, Grupa Wirtualna (7 серпня 2009). Nelli Rokita - żona źle strzeżona. kobieta.wp.pl (пол.). Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Рокіта&oldid=43966030