Любачівський район
| Любачівський район | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна: |  СРСР, .svg){kind=small} УСРР
|
| Округа/Область: | Львівська область |
| Утворений: | 17 січня 1940[1] |
| Ліквідований: | березень 1945 |
| Населені пункти та ради | |
| Районний центр: | Любачів |
| Районна влада | |
Любачівський район — колишній район Львівської області, центром якого було місто Любачів
Станом на 1941 рік площа Любачівського району становила 300 квадратних кілометри де проживало 34054 особи.[2]
10 січня 1940 року політбюро ЦК КП(б)У обговорило питання про створення ряду районів у складі Львівської області, в тому числі Любачівського району[3], а 17.01.1940 Президія Верховної Ради УРСР постановила ліквідувати повіти і утворити райони в складі західних областей[4]. До Любачівського району ввійшли місто Любачів, ґміни Любачів й Олешичі та радянські частини ґмін Старий Диків і Чесанів.
Однак вже у 1941 році територію району зайняли війська вермахту. 22 липня 1944 року радянські війська заволоділи рядом районних центрів Львівської області, серед них і Любачевом та територією Любачівського району.[5]
У жовтні 1944 року до Польщі перейшли західні райони Львівської області, серед них і Любачівський.
Німецько-польська війна та входження території району до складу УРСР
[ред. | ред. код]Територія майбутнього Любачівського району вже 7 вересня 1939 року потрапила у зону бойових дій, оскільки того дня Любачів бомбардували німецькі літаки, а 12 вересня німці окупували місто. В околицях Любачева відбувались жорстокі бої між німецької та польською армією. Зокрема тут потрапила в оточення 21-ша гірська піхотна дивізія генерала бригади Йозефа Кустреня, а сам генерал загинув. Втім, хоча війська вермахту взяли місто, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова воно належало до радянської зони впливу. За кілька місяців місто стало центром Любачівського району.
22 червня 1941, з початком Радянсько-німецької війни, місто знову було окуповане німцями. В результаті цієї окупації була винищена велика частина єврейського населення Любачева (яке до війни було близько двох з шести тисяч мешканців). У 1942 році у Любачеві було утворено єврейське гетто. Вночі їх виганяли з гетто по 200 чоловік та розстрілювали біля села Дахнів. Кінець німецької окупації відбувся 22 липня 1944, коли у місто знов зайшли радянські війська.[6]
Хоча територія Любачівського району дуже нетривалий час входила до складу УРСР, однак цей період відзначився численними репресіями та примусовим переселенням мешканців. Для проведення депортаційних акцій, які, зокрема проводились 10-13 лютого 1940, в області були створені спеціальні «трійки» на які були поділені оперативні дільниці. У Любачівську «трійку» входили Кононов, Петров, Пишкін.
У січні 1940 року Постановою ЦК ВКП(б) було визначено 800-метрову смугу уздовж західної та південно-західної дільниці державного кордону СРСР. Села, або мешканців, які потрапляли у цю смугу підлягали виселенню. У Любачівському районі у смугу потрапили села Милків і Олешиці Старі, а їх мешканців переселили в Ізмаїльську область.[2]
Любачівський район був одним із осередків активної діяльності ОУН та УПА. Зокрема на його території діяв курінь «Месники» який був створений у березні 1944 року у селі Гораєць Любачівського повіту. Серед його акцій бій з німецько-калмицькими підрозділами 15 травня 1944 року біля Нового Села Любачівського повіту, ряд інших боїв як з німецькими підрозділами, так і з військами НКВД.[7]
Уродженці Любачівщини, які живуть у Львові об’єднані у суспільно-культурне товариство «Любачівщина». 19 березня 2013 року воно відзначило 20-річчя своєї діяльності.[8]
- ↑ Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
- ↑ а б Степан МАКАРЧУК. ВТРАТИ НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). mankurty.com. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 29 липня 2013.
- ↑ 1940 рік в історії. history.org.ua. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 29 липня 2013.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР 17.01.1940. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
- ↑ 1944 рік в історії. history.org.ua. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 29 липня 2013.
- ↑ Стадник Юрій. Історія передвоєнного Дахнова. vox-populi.com.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 липня 2013.
- ↑ Ігор Гнаткевич, ред. (1997). Партизанськими дорогами з командиром “Залізняком”. ruthenia.info. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 30 червня 2016.
- ↑ https://loda.gov.ua/news?news_departments=18&id=3462[недоступне посилання]