1С91

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
1С91
Самохідна установка розвідки та наведення 1С91 ЗРК 2К12 «Куб» угорської армії
Самохідна установка розвідки та наведення 1С91 ЗРК 2К12 «Куб» угорської армії
ТипСамохідна установка розвідки та наведення
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні1967 — т. ч.
ОператориСРСР СРСР
Росія Росія
Індія Індія
Історія виробництва
ВиробникСРСР СРСР
Виготовлення19611982
Виготовлена
кількість
понад 900 одиниць
Характеристики
Вага21,5 т
Довжина7 070 мм
Ширина3 600 мм (3 040 мм на марші)
Висота5 990 мм (3 340 мм на марші)
Екіпаж4 особи

Броняпротикульова
15 мм
Двигун

або


280 к.с.
Дорожній просвіт400 мм
Операційна
дальність
300 км
Швидкість44 км/год
Прохідність30° (підйом)
0,7 м (стінка)
2 м (рів)
1 м (брід)

1С91 у Вікісховищі

1С91 — радянська самохідна установка розвідки та наведення ЗРК 2К12 «Куб».

Опис конструкції

[ред. | ред. код]

Самохідна установка розвідки та наведення 1С91 у складі ЗРК 2К12 «Куб» призначена для вирішення завдань виявлення цілей та обчислення їхніх координат. Для розмежування цілей на ворожі та дружні в самохідній установці розвідки та наведення 1С91 є система визначення «Свій-Чужий». Здійснює супровід та підсвічування обраної для обстрілу цілі.[1]

Для вирішення бойових завдань до складу самохідної установки розвідки та наведення 1С91 входять дві РЛС: станція виявлення цілей 1С11 та станція наведення ракет 1С31, антени цих двох РЛС розміщені у два яруси та обертаються незалежно один від одного.[1]

Засоби спостереження та зв'язку

[ред. | ред. код]

Станція виявлення цілей 1С11

[ред. | ред. код]

Станція виявлення цілей 1С11 виконує функції виявлення цілей, а також визначає належність цілі за допомогою системи «Свій-Чужий». 1C11 має когерентно-імпульсну антену[2] кругового огляду, яка здійснює 20 обертів на хвилину.[2] Зона дії РЛС за дальністю від 3 до 70 км, за висотою від 30 до 7 000 м. Станція працює в сантиметровому діапазоні радіохвиль і має два незалежні приймально-передавальні канали. Підвищення 1С11 становить 20° за імпульсної потужності 600 кВт і ширині променів за азимутом 1°.[1]

Для боротьби з перешкодами, у станції виявлення цілей 1С11 передбачені такі засоби[1]:

  1. Система селекції рухомих цілей
  2. Перебудова частоти передавачів
  3. Пригнічення несинхронних імпульсних перешкод
  4. Модуляція частоти повторення імпульсів
  5. Ручне регулювання посилення приймальних каналів.

Станція наведення ракет 1С31

[ред. | ред. код]

Станція наведення ракет[2] 1С31 призначена для захоплення цілі та подальшого її супроводу та підсвічування для головки самонаведення зенітної керованої ракети. Дані для захоплення цілі станція наведення ракет 1С31 отримує від станції виявлення цілей 1С11, ймовірність захоплення становить 90 %. Станція наведення ракет 1С31 є РЛС, яка працює з двома незалежними каналами. Випромінювачі каналів розташовуються на загальній антені у фокальній площині параболічного відбивача. Середня помилка супроводу цілі становить близько 10 метрів за дальністю та близько 00-05 д. к. за кутовими координатами. У разі придушення станції наведення ракет 1С31 радіоелектронними перешкодами, ціль за кутовими координатами супроводжується за допомогою телевізійно-оптичного візира.[1]

Ходова частина

[ред. | ред. код]

Як база використано шасі виробництва ММЗ, що має індекс ГБТУ — «Об'єкт 568» (рос. Объект 568).[3]

Модифікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Оружие России: «Куб» («Квадрат», 2К12, SA-6, Gainful), войсковой зенитный ракетный комплекс малой дальности (рос.) [Архівовано 2010-02-27 у Wayback Machine.]
  2. а б в Przeciwlotniczy zestaw rakietowy 2K12M. Krotki opis techniczny i wskazówki o użytkowaniu, стр. 16 (пол.)
  3. Вестник ПВО: САМОХОДНЫЙ ЗЕНИТНЫЙ РАКЕТНЫЙ КОМПЛЕКС 2К11 "КРУГ" (SA-4 GANEF) (рос.). Архів оригіналу за 26 травня 2011. Процитовано 4 листопада 2010.

Література

[ред. | ред. код]
  • Przeciwlotniczy zestaw rakietowy 2K12M. Krotki opis techniczny i wskazówki o użytkowaniu. — Wydawnictwo ministerstwa oborony narodowej, 1975. — 99 с.
  • 2А6М.00.000ТО. ЗСУ-23-4М. Техническое описание. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1980. — С. 6—8.
  • М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2009. — № 9. — С. 53.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]