Шигаєва Галина Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
Галина Миколаївна Шигаєва
Зображення
Зображення
Дата народження15 квітня 1956(1956-04-15) (68 років)
Місце народженняЛьвів, Львівська область, Українська РСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Alma materКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професіярежисерка
Кар'єраз 1982
Напрямкомедія, мелодрама, драма
ЧленствоНаціональна спілка кінематографістів України
IMDbID 0771549
facebook.com/profile.php?id=100016236104391&sk=about_overview

Гали́на Микола́ївна Шига́єва (до шлюбу — Рєзник; *15 квітня 1956(19560415)) — українська кінорежисерка. Станом на 2015 рік — єдина комедіографка в українському кінематографі[1].

Біографія

Дитинство і навчання

Народилася 15 квітня 1956 року у Львові у родині художників-постановників. Батько — художник-постановник Микола Рєзник (*1929 — †2001). Мати — художниця-постановниця Сталіна Рудько (нар. 1930).

Навчалася в Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. У 1980 році закінчила майстерню Володимира Денисенка «Режисура кіно».

Дипломна робота — короткометражний фільм «Містер Твістер» — у 1986 році став лавреатом фестивалів «Молодість» і «Молоді молодим»[2].

Кар'єра

Кіностудія імені Олександра Довженка

Після випуску — 5 років працювала асистенткою режисера на Кіностудії імені Олександра Довженка.

Перша робота у ролі асистентки — у фільмі Івана Миколайчука «Така пізня, така тепла осінь» (вийшов на екрани у 1981 році), де познайомилася з акторкою Галиною Сулимою.

Другий фільм, де асистувала в режисурі, — стрічка Романа Балаяна «Польоти уві сні та наяву» (1982). Під час зйомок жила у місті Владимир (під Москвою). Стежила за акторами, приводила їх на знімальний майданчик, а після зйомок — відвозила до місця проживання. Знялася в одному з епізодів фільму. Ось що про це розповіла журналістам:

В одному епізоді знялася не лише я, а й ціла знімальна група. Возити головних акторів з Москви було накладно фінансово. Ми пропонували Роману Балаяну задіяти володимирських акторів, але ніхто з них йому не підійшов. Тоді Роман Гургенович сказав: «Якщо не можете нікого знайти, будете зніматися самі». Таким чином я зіграла у цьому легендарному фільмі. Через це деякі ЗМІ пишуть, що я актриса і режисер. Ні, я не актриса[1].

Власні фільми

В кінці 1980-х років входила в українське молодіжне творче об'єднання «Дебют».

Першим фільмом об'єднання — у 1987 році — стала короткометражка Шигаєвої «Голий». Картину представили на Кінофестивалі «Молодість» у Києві. Кінокритики фільм оцінили негативно — через появу на екрані (та ще й в якості головного героя) голої людини[3]. Ось що про це розповіла журналістам режисерка:

Моєму «Голому» журі дало негативну оцінку. Та й інші режисери не схвалили фільму. На моїй режисерській долі було поставлено величезний жирний хрест! Тому було дивно, що «Голого» подали на кінофестиваль у Турині. І водночас «втішили». Сказали, що на кінофестиваль я і так не встигну, бо не маю закордонного паспорта. Мені настільки захотілося поїхати і побачити, як за кордоном сприймуть мою роботу, що я за короткий час зробила паспорт, за свої гроші купила квитки до Італії. В Україні мою роботу «стерли в порошок», а за кордоном визнали найкращою![1]

У 1988 році фільм «Голий» отримав гран-прі (головний приз) в категорії «кращий короткометражний або средньометражний фільм» на 6-му Міжнародному кінофестивалі Молодого кіно в Турині[it].

У 1990 році — вийшов комедійний фільм Галини Шигаєвої «Відьма» — за мотивами повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма».

Після «Відьми» — взялася за зйомки фільму «Вовкулак» — страшної казки для дорослих. Але через проблеми з фінансуванням проєкт не був реалізований. Така ж доля спіткала і фільм за мотивами «Енеїди» Котляревського. Для стрічки вже навіть підібрали акторський склад, консультантів, ескізи і написали сценарій[2].

Також не були реалізовані плани режисерки зняти кінострічку про окупацію Києва (авторка сценарію — Марія Мішуріна). Зйомки фільму мали розпочатися у грудні 1996 року[2].

З 1996 по 2000 рік працювала художньою керівницею телеканалу ТЕТ, була режисеркою програми «Джаз-степ-танц КЛАС!», яка отримала шість високих нагород різних фестивалів[1]. Зокрема, гран-прі фестивалів «Оксамитовий сезон» (Одеса), «Золота Ера», «Віра. Надія. Любов» (Міжнародний фестиваль журналістики, Львів), «Золота фортуна», «Золота хвиля» і «Золоте курча» (Міжнародний фестиваль фільмів, теле- і радіопрограм для дітей та юнацтва, Київ).

На початку ХХІ століття — режисерку запросили у спільний проєкт Олександра Роднянського і Держкіно. Журналістам вона розповідала про цей проєкт таке:

Вони хотіли зняти кілька картин. Але тоді кіно знімали вже по-іншому. Робота режисера на знімальному майданчику на початку нового століття вважалася ніби другорядною. Головним у кіно став продюсер, на другому місці був... також продюсер. І не тому, що вкладає власні гроші у фільм. Гроші, як правило, виділяє держава, а продюсер вирішує, як ними розпорядитися, щоб і себе не обділити. Треба було навчитися розуміти: те, що хоче зняти режисер і як він бачить цей кадр — не завжди відповідає тому, що хоче бачити продюсер. Список акторів також диктує продюсер. Він навіть може відсторонити режисера від монтажу. Для теперішнього покоління — це догми, а для нас це було складно[1].

У 2004 році вийшов комедійний фільм Галини Шигаєвої «Подарунок долі». У 2005 — комедія «Новорічний кілер». У 2006 — комедія «Повернення блудного чоловіка» та комедійний міні-серіал «Обережно, блондинки!». У 2009 — комедія «Лід у кавовій гущі». У 2012 — мелодрама «Страшна красуня».

Із 2004 року — працює викладачкою режисури та художньою керівницею курсу режисерів ігрового фільму у Київському національному університеті імені Івана Карпенка-Карого.

Членкиня Спілки кінематографістів України, членкиня Кіноакадемії України.

Родина

Син — Олег Шпудейко, український композитор та саунд-артист. Працює під псевдонімом Heinali.

Фільмографія

Режисерка:

Акторка:

Нагороди

Примітки

  1. ↑ а б в г д Ярема Галина. Галина Шигаєва: «Якби були гроші на реалізацію студентських проектів, про наш кінематограф знали би в усьому світі» [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Високий замок. — 2015. — 23 серпня.
  2. ↑ а б в г Рябикина Ирина. Режиссер одного фильма [Архівовано 26 липня 2021 у Wayback Machine.] [Про Галину Шигаєву] // Зеркало недели. — 1997. — 28 лютого-6 березня (№9). — С. 14.
  3. ↑ Циба Ганна. Досвід перебудови. [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.] Молодіжне творче об’єднання «Дебют» // Сучасні проблеми художньої освіти в Україні. — 2015. — Вип. 10. — С. 108.

Джерела

Основні

Додаткові

  • Брюховецька Л. Спроби фольклорного кіно // Кіно-театр. — 2001. — № 6. — С. 41-43.
  • Грабович І. Українське поетичне кіно та його жертви : [про українські кф: «Вій», «Відьма» (реж. Олег Фесенко), «Голос трави», «Відьма» (реж. Галина Шигаєва)] // Фільмжахів / Горор: [зб. рец. нім. кінознавців] / [упоряд.: Урсула Фоссен, Володимир Войтенко; пер. Ігор Андрущенко, відп. ред. Володимир Войтенко]. — К.: KINO-КОЛО, 2008. — С. 477-495.
  • Дружбинський В. Секс-шоу в Конотопі (Рецензія на к/ф «Відьма» реж. Г. Шигаєвої за сцен. Б. Жолдака — трактовку «Конотопської відьми» Г. Квітки-Основ'яненка) // Вавілон. — 1991. — № 1. — С. 48.
  • Медникова М. Молоде українське кіно є. А де воно? ( у т.ч. — про к/ф «Голий» реж. Г. Шигаєвої) // Вавілон. — 1993. — № 3/4. — С. 34–37.
  • Перфілов Л. ...Не вбивають одне одного (Про улюблені ролі у к/ф «Стара фортеця» реж. М. Бєлікова, «Місце зустрічі змінити не можна» реж. С. Говорухіна, «Відьма» реж. Г. Шигаєвої: інтерв'ю); бесіду вели Андрій Кокотюха та Олександр Гембарський // Вавілон. — 1992. — № 4. — С. 20–21.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шигаєва_Галина_Миколаївна&oldid=41707684