Барвінський Олександр Олександрович

Барвінський Олександр Олександрович
Барвінський Олександр Олександрович
Народився	1889 або 1890; Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер	1957; Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Австро-Угорщина; ЗУНР; Республіка Польща; СРСР
Діяльність	лікар
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Членство	Українське лікарське товариство
Батько	Барвінський Олександр Григорович
Мати	Барвінська Євгенія Максимівна
Брати, сестри	Барвінський Богдан Олександрович і Барвінський Василь Олександрович
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Барвінський.

Барвінський Олександр Олександрович (нар. 1889 або 1890, Львів — липень 1957, там само) — український лікар, заступник міністра охорони здоров'я у складі Українського державного правління, член Українського лікарського товариства.

Біографія

Народився 1889 або 1890 року у Львові. У 1914 році закінчив медичний факультет Львівського університету^[1].

Під час Першої світової війни Барвінський був військовим лікарем в Албанії. Потім працював в організованій ним порадні матерів та в народній лічниці^[1]. Для боротьби з туберкульозом одним із перших застосував профілактичне щеплення вакциною Фрідмана.

Під час Другої світової війни працював у Львівському відділі охорони здоров'я. Всі Барвінські залишились під час нацистської окупації у Львові. 30 червня 1941 року був включений до складу Українського державного правління, очолюваного Ярославом Стецьком, як заступник міністра охорони здоров'я Мар'яна Панчишина. Після розпуску правління очолював відділ охорони здоров'я міста Львова до закінчення нацистської окупації.

Член Українського лікарського товариства від 1919 року^[1].

Арешт та ув'язнення

Відомо, що ще з вересня 1944 року за сім'єю Барвінських вівся таємний нагляд з боку спецслужб^[2]. Однак, радянська влада не дала санкції на арешти аж до серпня 1947 року. Скоріш за все, радянська влада прагнула використати ці прізвища в своїх пропагандистських цілях і перетягнути їх на прорадянські позиції. Але, відповідно до агентурних донесень, використати українську інтелігенцію в своїх цілях не вдавалось^[3].

Зрештою, 19 серпня 1947 року перший секретар львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький надіслав телеграму до Лазара Кагановича, де попросив санкцію на арешт сім'ї Барвінських і проведенню показового судового процесу. 26 серпня було видано постанову про арешт. Олександра Барвінського звинувачували у «співпраці з гестапо та СД» та «проведенні антирадянської націоналістичної агітації». Спочатку відкидав свою вину в колаборації та агентурній діяльності та зазначав, що його внесли в списки уряду Стецька без його відома.

Однак в середині вересня 1947 року Олександр Барвінський повністю визнає свою провину по всіх пунктах. Ймовірно, його катували, щоб примусити прийняти звинувачення. 19 січня 1948 року був складений обвинувальний висновок, у якому було зазначено, що Барвінський також був співучасником масових вбивств євреїв^[4].

27-29 січня 1948 року відбувався відкритий судовий процес над Олександром Барвінським, йому присудили 10 років позбавлення волі та 5 років обмеження в правах^[1]. Суд проводив Воєнний трибунал військ МВС.

Подальше життя

В ув'язненні 1953 почав готувати працю «Історія лікування профілактичною вакциною Фрідмана проти туберкульозу і критична оцінка цього методу лікування на основі власного досвіду»; залишив також працю «Матеріали по імунології та імунній терапії раку» (рукопис)^[1]. 1956 повернувся з мордовських концтаборів до Львова з підірваним здоров'ям. Працював у санаторії для хворих на туберкульоз у Брюховичах. Залишив у рукописах низку праць, написаних у 20-і роки.

Помер у Львові у липні 1957 року.

У 1994 році співробітники Львівського обласного управління СБУ відмовили в реабілітації Олександра Барвінського на основі «аргументованого звинувачення»^[4].

Помер у Львові, похований на полі № 3 Личаківського цвинтаря.

Особисте життя

Син Олександра та Євгенії, брат Богдана та Василя Барвінських^[5].

Публікації

Порадник для матерей. Ч. 1. Плекання немовляти // ЛВ. 1921. Ч. 1–2;

Причинок до історії розвитку рентгенології (зі спогадів про проф. І. Пулюя) // УМВ. 1924. Ч. 3–4;

Туберкульоза, чахотка. Л., 1925;

Лікування острих інфекційних діточих недуг, зв'язаних з аффекцією горла метілєновою синькою. Л., 1925;

Про «буракомоч», або проходження незміненої буракової краски до мочі. Л., 1927;

Лянгбайніт у діточій практиці. Ч. 2; Л., 1934.

Джерела

Д-р Олександр Барвінський // ЛВ. 1957. Ч. 8;
Білозор В. Доктор Олександр Барвінський (Посмертна згадка) // Там само. Ч. 9; Пундій.
П. Пундій, Я. В. Ганіткевич. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. ?. — ISBN 966-02-2681-0.

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Барвінський Олександр Олександрович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 24 лютого 2020.
↑ Доповідна записка Львівського обкому КП(б)У в ЦК КП(б)У про політичні настрої української інтелігенції Львова в 1941—1944 рр. 8 вересня 1944 року // Реабілітовані історією, Львівська область. — Ст. 168
↑ Повідомлення НКДБ УРСР в ЦК КП(б)У про реагування інтелігенції Львівської області на статтю «З хрестом чи ножем». Квітень 1945 // Реабілітовані історією, Львівська область. Ст. 210—215
↑ ^а ^б Репресована інтелігенція Львова. Доля Олександра Барвінського - Україна модерна. uamoderna.com. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 24 лютого 2020.
↑ Мертва петля | Збруч. zbruc.eu (укр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 24 лютого 2020.

[:0-1] а ^б ^в ^г ^д Барвінський Олександр Олександрович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 24 лютого 2020.

[2] Доповідна записка Львівського обкому КП(б)У в ЦК КП(б)У про політичні настрої української інтелігенції Львова в 1941—1944 рр. 8 вересня 1944 року // Реабілітовані історією, Львівська область. — Ст. 168

[3] Повідомлення НКДБ УРСР в ЦК КП(б)У про реагування інтелігенції Львівської області на статтю «З хрестом чи ножем». Квітень 1945 // Реабілітовані історією, Львівська область. Ст. 210—215

[:1-4] а ^б Репресована інтелігенція Львова. Доля Олександра Барвінського - Україна модерна. uamoderna.com. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 24 лютого 2020.

[5] Мертва петля | Збруч. zbruc.eu (укр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 24 лютого 2020.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)