Високов Василь Федорович

Високов Василь Федорович
Високов Василь Федорович
	Зображення
Народився	30 вересня (12 жовтня) 1892; Вільнюс, Російська імперія
Помер	25 вересня 1969 (76 років); Миколаїв, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Російська імперія; СРСР
Діяльність	актор театру, театральний режисер, педагог
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Відомі учні	Шток Ісидор Володимировичd
Дружина	Малова (Чегодаєва) Ганна Олександрівна
	Нагороди та премії
	;

Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 23 липня 2022, заснована на цій версії.

Василь Федорович Висо́ков (нар. 12 жовтня 1892, Вільно — пом. 25 вересня 1969, Миколаїв) — радянський театральний актор, режисер, педагог.

Біографія

Народився 12 жовтня [30 вересня] 1892(18920930) року в місті Вільно (тепер Вільнюс, Литва). 1911 року закінчив Харківську 4-ту гімназію^[1]. Впродовж 1911–1912 років навчався у приватній театральній школі Ольги Маслової у Харкові. Вперше вийшов на сцену в 1912 році в складі трупи Миколи Синельникова. 1915 року закінчив юридичний факультет Харківського університету^[1].

З 1915 року працював у театрах Москви, Мінська, Баку, Архангельська, у «Товаристві драматичної трупи», основу якого становили актори київського театру «Соловцова» (1916; Миколаїв, Полтава), в «Театрі актора» (згодом Кримський російський драматичний театр імені Максима Горького, Сімферополь; 1919–1921, 1935–1937); Червонозаводському (1923–1925, Харків), Одеському імені Андрія Іванова (1929–1932). Одночасно викладав у драматичних студіях (серед його учнів був Ісидор Шток).

З 1940 року працював у Миколаївському російському драматичному театрі імені Валерія Чкалова. З початком німецько-радянської війни у складі концертної бригади з обслуговування військових частин і евакошпиталів, створеної з артистів театру та філармонії, був відправлений на передові позиції. Взимку 1941—1942 років працював у місті Орджонікідзе Північно-Осетинської АРСР. З травня 1942 року разом з театром виступав у місті Алапаєвську Свердловської області. 1944 року повернувся до Миколаєва^[1].

25 квітня 1962 року у Миколаївському російському драматичному театрі відбувся його ювілейний вечір, присвячений 70-річчю від дня народження та 50-річчю сценічної діяльності, після якого актор вийшов на пенсію. Продовжив роботу на громадських засадах у Миколаївській народній філармонії, виступав з лекціями. 1967 року був учасником фестивалю самодіяльного мистецва у Києві^[1]. Помер у Миколаєві 25 вересня 1969 року.

Творчість

Створив понад 400 сценічних образів. Серед ролей^[2]:

Платон, Лизогуб («Платон Кречет», «Богдан Хмельницький» Олександра Корнійчука);
Юліан («Любов на світанні» Ярослава Галана);
Чацький («Лихо з розуму» Олександра Грибоєдова);
Фердинанд, Шрусбері («Підступність і кохання», «Марія Стюарт» Фрідріха Шиллера);
Князь Мишкін («Ідіот» за Федором Достоєвським);
Гамлет, Отелло («Гамлет», «Отелло» Вільяма Шекспіра);
Гаєв, Вершинін («Вишневий сад», «Три сестри» Антона Чехова);
Тартюф («Тартюф» Жана-Батиста Мольєра);
Протасов, Каренін («Живий труп», «Анна Кареніна» за Львом Толстим);
Карандишев («Безприданниця» Олександра Островського);
Забелін («Кремлівські куранти» Миколи Погодіна);
Окайомов («Машенька» Олександра Афіногенова);
Риварес («Овід» за Етель Ліліан Войнич);
Фігаро («Весілля Фігаро» П'єра Бомарше);
Анджелло («Анджелло, тиран Падуанський» Віктора Гюго);
Барон («На дні» Максима Горького);
Цибульський («Після розлуки» братів Тур);
лікар («Усіма забутий» Назима Хікмета);
Ілля Головін («Ілля Головін» Сергія Михалкова);
Часовников («Океан» Олександра Штейна);
Яровий («Любов Ярова» Костянтина Треньова);
Раєвич («Шторм» Володимира Білль-Білоцерковського).

Поставив 52 вистави^[2], зокрема:

«Аристократи» Миколи Погодіна (1935);
«Живий труп» Льва Толстого (1940);
«За тих хто в морі» Бориса Лавреньова (1946);
«Овід» за Етель Ліліан Войнич;
«Безприданниця», «Без вини винні», «Остання жертва» Олександра Островського;
«Склянка води» Ежена Скріба;
«Пігмаліон» Бернарда Шоу;
«Марія Тюдор» Віктора Гюґо;
«Дама-невидимка» Педро Кальдерона;
«Маскарад» Михайла Лермонтова (1948);
«Завтра буде нашим» К. Мюфке (1952; за романом Пітера Абрахамса «Стежкою грому»).

Відзнаки

Почесна грамота Президії Верховної Ради Осетинської АРСР (1942; за воєнно-шефську роботу)^[1];
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»^[1].
Заслужений артист Української РСР з 1947 року^[1];
Народний артист УРСР з 1953 року;
Орден Трудового Червоного Прапора (1960)^[1].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Марина Мельник. До 120-річчя В. Ф. Високова — актора, режисера, видатного діяча культури і сценічного мистецтва. / Державний архів Миколаївської області. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 19 червня 2021.
↑ ^а ^б kino-teatr.ru. [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.](рос.)

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 119 . — ISBN 5-88500-042-5.;
Калашников В. Ф. Високов Василь Федорович // Мистецтво України: енциклопедія: у 5 томах. / редколегія: А. В. Кудрицький (відп. ред.) [та ін.]. — Київ: «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1995, Том 1 : А-В . — 1995, сторінки 324—325;
Калашников В. Ф. Високов Василь Федорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Портал «Біографії» Портал «Театр»

[ДАМО-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Марина Мельник. До 120-річчя В. Ф. Високова — актора, режисера, видатного діяча культури і сценічного мистецтва. / Державний архів Миколаївської області. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 19 червня 2021.

[КТ-2] а ^б kino-teatr.ru. [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.](рос.)

[1]

[2]