Римська Конституція

Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 19 грудня 2020, заснована на цій версії.

Римська Коснтитуція (італ. Constitutio Romana) — звіт договорів заключений 11 листопада 824 року між папою Євгенієм II та Лотаром I — королем Італії, Лотарингії та Імператором Заходу з 840-го по 855-й рік. Причиною цбого договору став наростаючий вплив над єпископатом Риму багатих та знатних родин, які часто між собою змагалися за посилення цього впливу. Папа Євгеній II підтвердив перед тим «Constitutio Lothari» імператорську владу над Римом, та те, що висвячення пап відбуватиметься лише тоді, коли новообриний папа вчинить присягу вірності імператору. Перед тим папа Пасхалій I (817—824) коронував Лотара I і встановив з Constitutio Romana вибори пап під строгим наглядом. Слабке положення національних королів загостило проблеми у Папській державі, таким чином, що деякі знатні родини ставали її фактичними правителями, які за своїм бажанням могли посадити або зняти папу. Цей стан змінився лише у 1059 році виданю папською буллою «In nomine Domini» за папи Миколая II (1073—1085). За часів папи Григорія Х (1271—1276) проведені Григоріанські реформи і з 1274 року існує припис проведення виборів папи на конклаві.

Зміст

Римська Коснтитуція складається із дев'яти положень^[1] у яких встановлені міроприємства для функціонування папської держави і виборів папи. До них належать:

Всі особи, що є під захистом папи і імператора є недоторканими і підвладні лише папі і імператору. Після смерті папи вони зобов'язані зберегти папське майно.
Назначають два особливих посланці (Missi dominici), у обов'язки яких входить нагляд за правлінням церкви та процедурою виборів папи.
Римська Коснтитуція встановлює крадіжки, насильство, грабіжництво щодо пап та його службовців як важкий злочин.
Римська Коснтитуція встановлює присягу на вірність імператора папі.
Скликати збори до виборів пап і їх проведення можуть лише імператорські посланці.