Лжедмитрій I
| Дмитрій Іоанович Лжедмитрій I | |
|---|---|
| рос. Григорий Отрепьев | |
 Лжедмитрій I | |
| 5-й цар Московії (легітимність його титулу та влади була поставлена під сумнів) | |
| 1605 — 1606 | |
| Попередник | Федір II Годунов |
| Наступник | Василь IV Шуйський |
| Народився | 10 вересня 1560 Москва, Московське царство |
| Помер | 17 травня 1606 (45 років) Москва, Московське царство |
| Відомий як | чернець, монарх, самозванець |
| Країна | Московське царство |
| У шлюбі з | Марина Мнішек |
| Релігія | православ'я і католицтво |
| Підпис |  |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Дмитрій Іоанович, Лжедмитрій I чи Названий Дмитрій[1](*р. н. невідомий — †17(27) травня 1606) — московський цар, що правив у 1605-1606 під ім'ям Дмитра Івановича — сина Івана IV Грозного.
Смерть царевича Дмитра
Царевич Дмитро (син Іоана Грозного) загинув при нез'ясованих обставинах - від ножової рани в горло. Його мати звинуватила у вбивстві Дмитра «людей Бориса» Данилу Битяговского і Микиту Качалова, які негайно були вбиті натовпом, що піднявся по сполох.
Незабаром після загибелі в Углич приїхала урядова комісія на чолі з князем Василем Шуйський, яка після допиту десятків свідків прийшла до висновку що це був нещасний випадок і царевич сам міг нанести собі рану під час нападу епілепсії.
Версії походження
Чернець-втікач
За найбільш поширеною версією, Лжедмитрій I був ченцем-втікачем на ім'я Григорій Отреп'єв з Чудова монастиря у Москві. В 1601 з'явися в Речі Посполитій. Польський король Сигізмунд III Ваза і литовсько-руські (українські) магнати (Адам та Костянтин Вишневецькі, Сапіги, польські — Мнішеки) визнали в ньому сина Івана IV Грозного, підтримали Дмитрія і протягом 1603—1604 провели підготовку до зведення його на московський престол.
Син Стефана Баторія
Цю версію висунув Конрад Буссе, німецький найманець на російській службі, під час Смутних часів. За його словами, інтрига починалася в Москві, серед незадоволеною правлінням Бориса знаті. За її дорученням Григорій Отреп'єв, чернець Чудова монастиря, втік на Дніпро із завданням знайти і представити до польського двору відповідного самозванця, який міг зіграти роль загиблого царевича. в Білорусі (яка тоді належала польській короні), він швидко знайшов потрібного кандидата, а саме - благородного, хороброго юнака, який, як розповіли Буссе знатні поляки, був незаконним сином колишнього польського короля Стефана Баторія. Цього юнака чернець навчив всьому, що було потрібно для виконання задуму. Той же Отреп'єв, за словами Буссе, передав самозванцю натільний хрест з ім'ям Димитрія, навчив як треба себе вести при дворі і надалі вербував для нього людей в Дикому полі.
Сучасні послідовники теорії про таке походження самозванця звертають увагу на його «занадто легке» входження в Московію, а також його вміння вправно танцювати, їздити верхи, стріляти і володіти шаблею, а також на його нібито «немосковський» говір, при тому що, за збереженими даними, він абсолютно вільно говорив на польській мові. [2]
Син Івана Грізного
Версія про те, що людина, яка іменується в історичних працях «Лжедмитром», був справжнім царевичем, захованим і таємно переправленим в Польшу, також існує, хоча і не користується популярністю. Прихильниками порятунку виступали, серед інших, історики XIX - початку XX століття А. С. Суворін, К. М. Бестужев-Рюмін, подібну версію вважав допустимої Казимир Валишевський та інші. Ідею про те, що «легше було врятувати, ніж підробити Димитрія» висловлював такий великий історик, як М. Костомаров. В даний час також існують дослідники, що розділяють таку точку зору, хоча реальних доказів вона досі не має. [3]
Італійський чернець
Версію висунув очевидець подій Смутного часу, придворний історіограф короля шведського Карла IX Юхан Відекінд, автор книги спогадів, відомої під ім'ям «Історії десятирічної шведсько-московитської війни». За його словами, невідомий, який претендував на московський трон, був ставлеником поляків, вони спочатку намагалися з його допомогою або захопити, або підпорядкувати собі Московське царство. Відекінд писав: «Це була людина хитра і лукава; за походженням, як думають, валах, але інші вважають, що він був італієць [а деякі вважали його євреєм - прим. Королівського історіографа]; віком і рисами обличчя він був схожий на справжнього Димитрія, на думку багатьох, що бачили того і іншого». Зараз ця версія майже не мае послідовників. [4]
Політичні наміри
Дмитрій зобов'язувався повернути Речі Посполитій землі, захоплені у Литви у війнах XV—XVI ст. — Сіверську Україну і Смоленську землю; забезпечити участь Москви в антитурецькій коаліції; дозволити відкривати в Московській державі костели, допустити єзуїтів, запровадити унію Московської Церкви з Католицькою Церквою; надати допомогу Сигізмунду III Вазі в його боротьбі проти Шведської імперії. У жовтні 1604 на чолі військ, сформованих в Речі Посполитій, вторгся в Сіверську Україну, що була захоплена Московським царством в 1503, де був підтриманий козаками та частиною селянства. Незважаючи на поразку під Добриничами, укріпився в Путивлі (тепер Сумська область). Після смерті Бориса Годунова Дмитрій в червні 1605 зайняв Москву (московська армія під Кромами перейшла на бік Дмитрія). 17 липня 1605 року Марія Нагая, дружина Івана Грозного визнала його своїм сином.
На московському троні
Політика
Вступивши на царський трон, Дмитрій намагався проводити самостійну внутрішню політику. Заходи Дмитрія були спрямовані на забезпечення йому підтримки серед провінційного дворянства. Він не допустив єзуїтів, відмовився віддати Речі Посполитій обіцяні землі, обіцяючи повернути затрачені на похід кошти, вступити у війну з Шведською імперією. Дмитро І помилував Василя Шуйського, присудженого до страти Земським собором за зраду; обмежив термін повернення селян-втікачів; на 10 років звільнив від податків південні волості, що підтримували його; скасував обмеження для виїзду з царства і по пересуванню іноземців по ньому; провів опис монастирських володінь (погрожуючи їх обмежити); обіцяв відкрити школи, університет для поширення західних вчень; розпочав підготовку до війни з Туреччиною за гирло Дону. Дмитро І дав обітницю не проливати крові підданих, правити не суровістю, а милосердям. Збільшення податків та проведення жорсткої кріпосницької політики привело до посилення соціальних заворушень (рух Лжепетра).
Криза і загибель
Невиконання Дмитрієм його обіцянок (відтягував запровадження католицтва, відмовився зробити територіальні поступки Речі Посполитій і надати воєнну допомогу Сигізмунду III Вазі у війні проти Шведської імперії) привело до загострення відносин з Річчю Посполитою. Криза політики Дмитрія сприяла організації заколоту угрупування бояр на чолі з Василем Шуйським. 17 (27) травня 1606 під час повстання москвичів проти поляків, литвинів та русинів, що прибули на весілля Дмитрія і Марини Мнішек, був убитий заколотниками.
Див. також
Джерела та література
- В. М. Мордвінцев. Лжедмитрій I // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 138. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Примітки
- ↑ Покровський, М. Н. (1933), Російська історія в найстислішому нарисі. Частини I і II (вид. Переклад з четвертого російського посмертного видання), Харків: Партвидав ЦК КПУ(б)У, с. 46
- ↑ Буссов, К. Глава II. Про царя Бориса Федоровича і про те, як він прийшов на царство
- ↑ Невідомий автор, Коротка повість про злополуччя та щастя Димитрія, нинішнього князя московського, приблизно 1602 р.
- ↑ Відекінд, Юхан Історія десятирічної шведсько-московитської війни
Посилання
- Нина Орлова. Самозванцы (рос.)
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |