Покуття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 28 лютого 2019, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Покуття (значення).
Герб Покуття
Покуття 1648
Покуття на мапі Боплана 1648
Ручний дерев'яний хрест у формі свастики. (Покуття або Гуцульщина. Кінець 19 — початок 20 століття. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й.Кобринського.)

Поку́ття — історико-географічна область України, східна частина сучасної Івано-Франківської області.

Назва й межі

Походження назви має різні тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова «кут». Це може бути ім'я землі «в кутах», утворюваних крутими згинами річок (у цьому випадку Дністра, Прута та Черемоша з притоками).

Назва може походити і з того, що у джерелах 17—18 ст. Покуттям називали південно-західний «кут» Галичини між річками Дністром, Черемошем та Карпатами (включно зі значною частиною Гуцульщини, хоча з 19 ст. Покуття обіймає лише рівнинну частину цієї території).

Також може походити від назви містечка Кути.

Слово «Покуття» виводиться подібно до назв Поділля (від діл), Пониззя (від низ), Полісся (від ліс).

Визначення території з цією назвою у різних джерелах і авторів неоднакове. Але завжди назва Покуття стосується південно-східної частини теперішньої Івано-Франківської області. Його північною межею вважається Дністер, східною — кордон із Буковиною. Певні розходження стосуються лише окреслення південної і західної меж. З урахуванням даних мовознавства й етнографії утвердилося окреслення покутського ареалу рівнинною територією правобережжя середнього Придністров'я до річок Бистриця Надвірнянська або Бистриця Солотвинська на північному заході та суміжної з етнографічною Гуцульщиною на південному заході. Це сучасні Городенківський, Коломийський, Снятинський, Тлумацький, північно-східна смуга Богородчанського, Надвірнянського, Косівського районів Івано-Франківської області.

Історія

Князівство Молдавія під час правління Стефана Великого (Покуття показане на північному заході)
Мапа історичної області Покуття (позначено синьо-зеленим), зроблена румуном Іоном Янку Ністором. Відень 1910

Назва «Покуття» трапляється вже у джерелах XIV ст. як визначення адміністративно-територіальної одиниці.

1387–1772 — Покуття було під владою Польщі.

З територією Покуття пов'язане повстання Мухи (1490–1492). Наприкінці 15 ст. (бл. 1498) було захоплене молдаванами. 1505-го вони, після тривалих перемовин, повернули Покуття Королівству Польському.[1]

У серпні 1506 було захоплене молдавськими військами господаря Богдана III Сліпого. Вислане за рішенням Сенату 4-тисячне наймане військо польської Корони під командуванням Станіслава Ходецького, Миколая Каменецького вигнало молдаван, потім розбило їх під Хотином.[2]

1530–1531 — Покуття займав господар Молдавії Петро IV Рареш, підтримуваний частиною українського населення.

У 16–18 ст. на Покутті активно діяли загони опришків.

У 1772–1918 Покуття у складі Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина).

1919 — землі Покуття знову захопила Польща.

З 1939 Покуття разом із рештою Галичини ввійшло до складу УРСР.

Етнографія

Покутська кераміка XIX ст. Музей міста Санок. Порівняйте з гуцульською керамікою

Поряд з історико-географічними особливостями територіально Покуття вирізняється і як своєрідний локальний етнографічний район України, населення якого називають покутянами. Його етнографічна специфіка виражена передусім багатьма характерними елементами різних ділянок побуту і традиційної культури, що особливо примітні порівняно з етнографією суміжних Поділля (на півночі) і Гуцульщини (на південному заході), Буковини (на південному сході). Це не тільки цікаві риси етнографічної перехідності прикордонних зон, а й самобутні етнокультурні реалії, які простежуються в традиційному покутському будівництві, народному одязі з особливо багатим розмаїттям головних жіночих уборів, орнаментиці й колориті вишивки, у багатьох звичаях, обрядах, словесному й музичному фольклорі, танцях, місцевих ремеслах і промислах. За багатьма показниками галицько-покутський етнографічний ареал продовжується на сході також на суміжну Буковину. Ця спільність є і в народній мові (покутсько-буковинському говорі).

Отже, назва покутяни є не лише похідною від історико-географічного чи адміністративного поняття, а й має етнографічний зміст, виступає як найменування одного з локальних етнографічних підрозділів українського народу.

Покуття на географічних картах

Себастьян Мюнстер 1540 р. (з 1568 р. нова редакція); карта – “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в «Географії Птолемея» (редакція Себастьяна Мюнстера). Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Pokutze (Покуття), Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). [3].

1650 — на карті України Ґійом де Боплана, надрукованій у Ґданську, ці терени значаться як «Ukraine pars quae Pocutia vulgo dieitur» — «частина України, яку народ називає Покуття».

  • Покуття. Нижнів. 1834.
    Покуття. Нижнів. 1834.
  • Покуття. Під Нижневом. 1839.
    Покуття. Під Нижневом. 1839.
  • Палагичі 1867. Війт Микола
    Палагичі 1867. Війт Микола

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Pokuttya

Примітки

  1. ↑ Frederyk Papeé. Aleksander Jagiellończyk (1461–1506) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa; Kraków; Łódź; Poznań; Wilno; Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Тоm 1, zeszyt 1. — Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840. — S. 60. (пол.)
  2. ↑ Władysław Pociecha. Chodecki Stanisław, h. Powała (†1529) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: PAU, 1937. — t. III/1, zeszyt 11. — S. 353. (пол.)
  3. ↑ Байцар Андрій.Українські землі на картах Себастьяна Мюнстера (XVI ст.) http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html

Джерела та література

  • Байцар Андрій.Українські землі на картах Себастьяна Мюнстера (XVI ст.) http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html
  • Ісаєвич Я. Д. Покуття, Покутє // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 320. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Історія Покутської землі XV–XVII ст. в літописі та ілюстраціях / Володимир Грабовецький ; Упр. культури Івано-Франків. облдержадмін., Івано-Франків. держ. іст.-мемор. музей Олекси Довбуша. — 2-ге вид., допов. — Івано-Франківськ: [б. в.], 2011. — Т. 1. — 253 с. : іл.
  • Історія Покутської Хмельниччини 1648—1655 рр. в літописі та ілюстраціях / Володимир Грабовецький ; Упр. культури Івано-Франків. облдержадмін., Івано-Франків. держ. іст.-мемор. музей Олекси Довбуша. — 2-ге вид., допов. — Івано-Франківськ: [б. в.], [2011]. — Т. 2. — 237 с. : іл.
  • Історія Покутської землі XVII–XVIII ст. в літописі та ілюстраціях / Володимир Грабовецький ; Упр. культури Івано-Франків. облдержадмін., Івано-Франків. держ. іст.-мемор. музей Олекси Довбуша. — 2-ге вид., допов. — Івано-Франківськ: [б. в.], [2011] . — Т. 3. — 299 с. : іл.
  • С. А. Макарчук. Етнографія України. Навчальний посібник
  • Значення слова Покуття: красний кут, почесне місце. / Російсько-українські словники на сайті r2u.org.ua

Інтернет-ресурси

Покуття
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Україна»
П: Портал «Галичина»
CMNS: Покуття у Вікісховищі?

Польською мовою:

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Покуття&oldid=23372047