Лютізький плацдарм
Лю́тізький плацда́рм — один із найважливіших плацдармів на правому березі річки Дніпра, в районі села Лютежа за 30 км на північ від Києва, захоплений у вересні 1943 року військами Воронезького фронту.
11 жовтня з Лютізького плацдарму війська 38-ї армії завдавали допоміжних ударів із метою відвоювання Києва. Переправою групи з 8 полків командував гвардії підполковник Йосип Юфа. Війська 38-ї армії розширили Лютізький плацдарм.
Бої на Лютізькому плацдармах точилися без успіху до 15-16 жовтня і потім були тимчасово припинені. Під час форсування Дніпра радянські війська понесли великі втрати.
5 жовтня з Центрального фронту до складу Воронезького фронту були передані війська, що розташовувалися на північ від м. Лютіжа: 13-ї армії (дислокувалася на схід від м. Чорнобиль) і 60-ї армії (дислокувалася у районі м. Димер)[1].
20 жовтня 1943 року було перейменовано фронти, які билися за Дніпро на території України. З 21 жовтня Воронезький став називатися 1-м Українським фронтом.
Дії 38-ї армії в районі Лютізького плацдарму 11–17 жовтня 1943 року були визнані командуванням як відносно успішні. Тому було прийнято рішення перенести напрямок головного удару з Лютізького плацдарму, для чого перегрупувати сюди 3-ю гвардійську танкову армію й основну масу артилерії 1-го Українського фронту. До кінця жовтня це перегрупування було таємно здійснене. У результаті цього на новому напрямку головного удару вдалося досягти переваги над противником в людях у 3, в артилерії у 4,6 і в танках у 9 разів[2].
3 листопада з плацдарму було розпочато головний наступ у південному напрямі вздовж річки Ірпінь, в обхід Києва з північного заходу силами 3-ї гвардійської танкової армії, перекинутої з Букринського плацдарму. Радянські війська вибили німецькі війська 4-ї танкової армії з Києва (звільнений 6 листопада), Фастова, Житомира і захопили стратегічної величини плацдарм на захід від української столиці. Здійснений таємно маневр вирішив успіх Київської операції.
Втрати сторін
Радянські втрати з 20 вересня по 2 листопада 1943 року становили 24 422 особи, санітарні втрати склали 60 642 осіб. Середньодобові втрати становили 2 578 осіб. Разом: 85 064 осіб[3]. Серед втрат значну частину становили так звані чорносвитники.
У листопаді 1943 року кінорежисер Олександр Довженко записав у своєму щоденнику:
Сьогодні Віктор Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих.
Німецькі втрати за 20 вересня — 31 жовтня 1943 року склали 3 094 осіб убитими, 10 579 вояків пораненими та хворими, 1818 осіб пропало безвісти чи було взято у полон. Разом: 15 491 осіб[4].
Джерела
- І. І. Дерейко. Лютізький плацдарм // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 398. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- С. П. Корінний. Лютізький плацдарм // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Література
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Примітки
- ↑ Битва за Дніпро. До 70-ти річчя визволення Києва від нацистських загарбників Київська стратегічна наступальна операція Воронезького фронту
- ↑ Бережинський В. Г. Київська наступальна операція 1943 року / В. Г. Бережинський // Україна в полум'ї війни 1941–1945 [Гол. ред. кол. П. П. Панченко – К.: «Україна», 2005. – Розд. 2. – С. 215–223.
- ↑ Россия и СССР в войнах ХХ века: Статистическое исследование / [Под общ. ред. Г. Ф. Кривошеева]. – М.: Олма-Пресс, 2001. – 608 с.(рос.)
- ↑ Human Losses in World War II Heeresarzt 10-Day Casualty Reports per Army/Army Group, 1943 (BA/MA RW 6/556, 6/558)(англ.)