Битва при Алії

Битва при Алії
Поль Жамен, Бренн і його частка здобичі, 1893 Поль Жамен, Бренн і його частка здобичі, 1893
Дата: 18 липня 390 р. до Р.Х. Місце: Річка Алія , біля Риму Результат: Вирішальна перемога галлів
Сторони
Римська Республіка	Сенони (Галлія)
Командувачі
Військові трибуни з консульськими повноваженнями, яких було шість. Невідомо, скільки брали участь в битві	Бренн
Військові сили
Оцінки: 15 000, 24 000, 35 000 і 40 000 тисяч	Оцінки: 12 000, більше 40 000 і 30-70 000 тисяч
Втрати
Значні	Незначні

Битва при Алії (18 липня 390 р. до Р. Х.) – битва між Римською республікою та сенонами, одним з галльських племен, які вторглися в Північну Італію. Загальноприйнятою датою битви є 390 р. до Р. Х. , що спирається на опис бою римським істориком Титом Лівієм та Варронській хронології — римській системі датування. Давньогрецький історик Полібій, який використовував грецьку систему датувань, одержав дату 387/6 до Р. Х. Плутарх пише, що бій відбувся відразу після літнього сонцестояння, коли місяць був майже повним, трохи більше трьохсот шістдесяти років від заснування Риму. Це буде незабаром після 393 р.до Р. Х. Тацит заявив, що битва відбулася 15 днів до Календанів серпня, тобто 18 липня.

Причини

Розселення галлів по Італії почалося з північних областей. Пізніше ця римська провінція називалася Цизальпійська Галлія. Спочатку галльського нашестя зазнали етруски. Після цього галли пішли на Рим і римляни зазнали однієї з найбільших поразок в битві при Аллії. Спасителем Риму і інших італійських племен від галлів став Марк Фурій Камілл.

Сенони були одним з різних галльських племен, які нещодавно вторглися в північну Італію. Вони влаштувалися на Адріатичному узбережжі, де знаходиться сучасний Ріміні. За словами Лівія, їх було викликано в етруське місто Клюсіум (сучасний Кьюзи в Тоскані) Арунсом, впливовим молодим чоловіком, який хотів помститися Люкумо, який «розбестив свою дружину». Коли з'явилися сенони, клаузіанці відчули загрозу і звернулися до Риму за допомогою. Римляни послали трьох синів Маркуса Фабіуса Амбуста, одного з наймогутніших аристократів Риму, як послів. Вони сказали, щоб галли не атакували клаузіанців, і якщо вони нападуть, римляни будуть битися, щоб захистити місто. Потім вони попросили домовитися про мир. Сенони погодились з миром, за умови, що клюзіани дадуть їм землю. Була сварка, і почалася битва. Вступили римські посли. Один з яких убив вождя Сенеона. Це було порушенням правила, згідно з яким посли повинні були бути нейтральними. Брати зайняли позиції .Галли відійшли, щоб обговорити, як діяти далі.

Лівій, 5.37: "… і все ж найбільший страх викликала в Римі стрімкість ворога: вийшло йому назустріч наспіх зібране військо, як не поспішало, зустріло його всього в одинадцяти милях від міста, там, де річка Аллія, по глибокій улоговині збігаючи з Крустумерійскіх гір, впадає в Тибр трохи нижче дороги. Не тільки попереду, але і навколо все вже було повно ворогів. Галли та взагалі за своєю природою схильні робити безглуздий шум, а тоді все повітря було наповнене моторошними звуками: це варвари видавали дикі крики і горланили люті пісні. " Галли взяли послів з пошаною, але навідріз відмовилися залишити етрусків в спокої. На питання, за яким правом вони напали на друзів римського народу і вимагають у них землі, ватажок галлів Бренн відповів: «Наше право в зброю, а для хоробрих чоловіків немає заборон».

Згідно Діонісію Галікарнаському, Лукум був королем міста. Він призначив опіку над своїм сином Аруну. Коли син став парубком, він закохався в дружину Аруна і спокусив її. Скурботний Арун вирушив в Галлію, щоб продати вино, оливки і інжир. Галли ніколи не бачили ці продукти і питали Аруна, де вони були зроблені. Він відповів, що вони прийшли з великої і родючої землі, де живуть лише кілька людей, які не були добрими бійцями. Він порадив їм вигнати цих людей зі своєї землі і насолоджуватися плодами як своїми. Він переконав їх приїхати до Італії, відправитися в Клюзіум і почати війну. Також Діонісій передбачає, що ці галли не вторглись в Італію і були в Галлії. Коли Квінтус Фабий, один з римських послів, вбив галльського вождя, галли хотіли, щоб брати були передані їм, щоб заплатити за чоловіків, яких вони вбили.

Чисельність військ противників

Число бійців, які беруть участь у бою, невідомо точно. Плутарх сказав, що римляни не перевищували кількість галльських бійців і мали 40 000 чоловік, але більшість з них були непрофесійними та ненавченими до зброї. Діонісій Галікарнійський сказав, що у римлян було чотири добре навчені легіони та збір неопорядкованих громадян, який був більшим числом. Це дасть приблизну цифру 35 000. Діодор Сикулус сказав, що у римлян було 24000 чоловіків. Лівій не дав ніяких фігур. За оцінками сучасних істориків Кері та Скалларда, у римлян було 15 000 чоловіків, а галли — 30-70 000. Берресфорд Елліс дає оцінку мінімум 24000, виходячи з припущення, що «у римлян було … чотири легіону — кожен консул мав два легіони під його командуванням — і при цьому кожен легіон мав 6000 чоловіків». Він вважає, що племінна армія «Сенонс» навряд чи може перевищувати 12 тисяч.

Необхідно також розглянути розмір населення Риму в той час. На її ранніх днях Рим був ще містом-державою, що має лише регіональне значення, територія якої не простягалася більше 50 кілометрів від міста. Корнель зауважує, що оцінки населення Риму наприкінці VI століття до н. е., враховуючи розмір її території в діапазоні від 25000 до 50000, і вважає, що найбільш імовірною цифрою стає 25-40 тисяч. Археологічні дані показують, що в V столітті до н. е. відбувся економічний спад. Це б перешкоджало значному зростанню населення. На початку IV століття територія Риму зросла на 75 %, але більша частина цього збільшення пояснюється нещодавнім завоюванням міста Веї та її території, а її населення не має римського громадянства, яке було передумова для служби в римській армії. З цих міркувань малоймовірно, що розмір населення римських громадян був би достатньо великим, щоб забезпечити військовий фонд 24 000 або більше солдатів під час битви під Алією.

Хід битви

Існує лише дві стародавні розповіді, які містять деталі бою. Одну з них написав Лівій, а іншу — Діодор Сикулус. За словами Лівія, в Римі жодних спеціальних заходів не було вжито, а збір «не був більшим, ніж звичайно в звичайних кампаніях». Галли швидко рушили на Рим, «Риму загрожували швидкістю, на якій вони рушили, що проявляється як поспіхом при зборі армії, так і якби вона зустрічалась з нагальним моментом надзвичайної ситуації та труднощами у досягненні будь-якого подальшого».

Битва при Алії

Битва відбулася на Соляний дорозі біля річки Аллія, при її впадінні в Тибр, неподалік від Риму; 18 липня 390 року до н. е. (По Марку Теренцию Варрону). Консулярні трибуни проявили дивовижну безтурботність, що не зміцнивши табір, розтягнувши бойовий стрій, так, що той в центрі ледь стулявся. А резерв поставили на пагорбі з правого флангу. Саме він і став причиною трагедії. Вождь галлів Бренн саме проти нього звернув всю міць свого війська, боячись, що римляни спробують хитрістю зайти йому у фланг і тил.

Атака галлів була стрімка і відразу ж розтрощила лад римлян. Лише резерви деякий час протрималися на пагорбі, інші ж, щойно почувши крики збоку і з тилу, почали тікати раніше, ніж побачили ворога. Як повідомляє про це ганебну втечу Тит Лівій, «ніхто не загинув в битві, всі вбиті були вражені в спину, коли почалася тиснява, а штовханина ускладнювала втеча». Страшна різанина сталася на березі Тібру, куди, покидавши зброю, бігли все воїни лівого флангу. Багато кидалися в воду, де під вагою збруї занурювалися в безодню. Плутарх описує цю подію так: " Відійшовши від міста на дев'яносто стадій, римляни розбили табір біля річки Аллії неподалік від впадання її в Тибр. Тут вони дочекалися появи варварів і, вступивши з ними в безладний і тому ганебний для себе бій, були звернені у втечу. Ліве крило римлян кельти відразу скинули в річку і винищили, ті ж, що займали праве крило, очистивши під натиском ворога рівнину і піднявшись на пагорби, зазнали набагато меншої шкоди. Головна їх частина вислизнула з рук супротивника і кинулася в Рим, інші, — деяким вдалося врятуватися завдяки тому, що вороги втомилися вбивати, — вночі бігли в Вейї, думаючи, що Рим упав і все в ньому віддане знищення. " Давньогрецький історик Діодор Сицилійський заявив, що римляни пройшли шлях і перетнули річку Тибр. Він єдиний давній історик, який поставив битву на правий берег річки. Вони вишикували свої найкращі війська, 24000 чоловіків, на рівнині і розмістили найслабші війська на пагорбі. Кельти також вишикувалися і розмістили своїх найкращих чоловіків на пагорбі і легко виграли там зіткнення. Основна частина римських солдатів на рівнині нелегально бігла до річки і перешкоджала один одному. Кельти вбили людей у тилу. Деякі римляни намагалися перетнути річку, носивши свою броню, яка, за словами Діодора, цінувала більше, ніж їхнє життя, але це важило їх. Деякі потонули, і деякі з них зуміли добратися до банку далі. Як галли продовжували вбивати римлян, солдати потім кинули зброю і плавали через річку. Галли кинули яблуні на них. Більшість вижили втекли до міста Веї. Дехто повернувся до Риму і повідомив, що армія була знищена.

Наслідки

За Лівієм

Лівій детально розповідає про події, що відбувались після битви. Галли були приголомшені своєю раптовою та надзвичайною перемогою і не переміщалися з місця битви. Вони позбавлялись мертвих, як це прийнято для них. Коли вони не бачили жодної ворожої дії, то відправилися до Риму до заходу сонця. Вони бачили, що ворота міста були відкритими і що стіни були незахищені . Це був ще один сюрприз. Вони вирішили уникнути нічної битви в невідомому місті та отаборитися між Римом та річкою Аніо. Мешканці Риму не знали, що більшість солдатів бігли до Вії замість Рима і вважали, що єдиними вижили були ті, хто втік назад у Рим і що вони мали лише крихітну силу. Там була паніка. Розуміючи, що вони беззахисні, вони вирішили направити військових людей, працездатних сенаторів та їх сім'ї на Капітолійський пагорб із зброєю та положеннями, щоб захистити фортецю. Фламен Квіріна і Вестал Діви, які були священиками, повинні були відібрати "священні речі держави і продовжувати виконувати свої священні культи. Ситуація була настільки страшною, що люди похилого віку були залишені в місті, а колишні консули залишилися з ними, щоб примирити їх зі своєю долею. Багато людей бігли на гору Янікулум, недалеко від міста, а потім розігналися до сільської місцевості та інших міст. Фламен Квіріна і дівчата Весталу могли брати лише деякі священні предмети і вирішили поховати решту під капелою біля будинку Фламена. Вони відправилися до Янікулу з тим, що могли донести. Люциус Альбінус, який покинув місто на універсалі, побачив, як вони ходять. Він наказав своїй дружині та дітям вийти і подарував їм і священні кораблі Риму підйом до Каре (етруського міста на узбережжі, який був союзником Риму).

Ті, хто був державними чиновниками, вирішили зустріти свою долю, одягаючи свої урочисті сукні та «знаки їх колишнього звання, честі та відмінностей». Вони сиділи на стільцях зі слонами біля своїх будинків. На наступний день сенони прийшли до міста. Вони пройшли через відкриті ворота і пішли на Римський форум.. Вони нікого не зустрічали. Люди переїхали в інші будинки. Галли повернулися в район Форуму. Лівій незабутньо розповідають про зустріч Галлів із старими патриціями: Будинки плебеїв були забарикадовані, зали патриціїв стояли відкритими, але вони відчували велику невпевненість в тому, щоб увійти у відкриті будинки, ніж ті, які були закриті. Вони дивилися з почуттям справжнього шанування на людей, які сиділи в портиках своїх особняків не тільки через надлюдську пишноту їхнього одягу і всього їхнього ставлення та поведінки, а й через величний вираз їхніх облич. Тому вони стояли, дивлячись на них, як на статуї, до тих пір, поки, як стверджується, один з патриціїв, М. Папіріус, розбудив пристрасть галії, яка почала гладити його бороду, яка в ті часи була повсюдно зношена довго — вдаривши її по голові своїм персоналом із слонової кістки. Він був першим, кого вбили, інші були вбиті на своїх стільцях. Після цього вбивства магнатів жодна жива істота не була позбавлена; будинки було пограбовано, а потім підпалено.

За Діодором Сицилійським

Діодор набагато менш докладно описав ті події. Він зазначав, що сенони провели перший день після битви, біля Алії, відрубуючи голови мертвих, що, за його твердженням, було їх звичаєм. Потім вони отаборили місто протягом двох днів. Тим часом відчайдушні жителі Риму вважали, що вся армія була знищена і що не було ніяких шансів на опір. Багато хто з них повтікали в інші міста. Лідери міста знесли продовольство, золото, срібло та інше майно до Капітолійського пагорба, який потім був зміцнений. Сенонси вважали, що шум у місті означав, що римляни готували пастку. Проте на четвертий день вони розбивали ворота міста та грабували місто. Вони робили щоденні напади на Капітолій, але не завдали шкоди будь-яким цивільним особам. Вони потерпіли багато жертв а знаючи, що не зможуть прийняти це силою, вони вирішили покласти облогу.

Тим часом етруски вторглися на римську територію навколо Веї, захопивши полонених. Римські солдати, які втекли до Вії, заснули і їх вбили, сховали свій табір, відновили видобуток і взяли велику кількість зброї. Римляни відтворили армію, збираючи людей, які розійшлися в сільській місцевості, коли вони втекли з Риму, і вирішили полегшити облогу Капітолійського пагорбу. Коміні Понтіус був відправлений як посланник на Капітолійському пагорбі, щоб розповісти про облогу цього плану, і що чоловіки у Вії чекали нападу. Понтіус проплив через річку Тибр і піднявся на скелю, на яку було важко піднятися. Після повідомлення він повернувся до Віей. Галли помітили слід, що залишився Понтієм, і піднялися на ту саму скелію. Римські стражники нехтували своїми годинами. І тільки, коли гуси зашуміли, охоронці кинулися проти зловмисників.

За Плутархом

Галли в Римі

Плутарх написав велику картину руйнувань і вбивств, ніж Лівій. Галли вирушили до Риму на третій день після битви. Ворота були відкриті, а стіни були незахищені. Вони пройшли через ворота Колліни. Бреннус оточив Капітолійський пагорб і пішов на форум. Він був здивований, побачивши чоловіків, що сиділи на відкритому повітрі, і ніхто не розумів, коли вони наближалися, «спираючись на їх жердини і дивлячись в обличчя один одного». Галли коливалися, щоб наблизитися до них і доторкнутися до них, розглядаючи їх як вищих істот. Однак один з них набрався хоробрості і погладив довгу бороду Папіріуса Маркуса, який сильно вдарив його по голові своїми палицями. Потім галли вбили всіх людей і звільнили і спалили будинки протягом багатьох днів. Захисники Капітолійського пагорба не здалися і не відбили напад. Галли вбивали всіх, кого вони захопили, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку. Плутарх писав, що галли увійшли в Рим на лютневих лютого (13 лютого) і що облога тривала сім місяців.

Плутарх теж писав, що деякі галли досягли Ардеі і що Камілл згуртував місто проти них і напав на них. Дізнавшись про це, сусідні міста закликали озброювати людей військової епохи, особливо римлян, які бігли в Вейю. Вони хотіли, щоб Камілла був їхнім командиром, але відмовився зробити це до того, як він був законно обраний. Потім Плутарх передав історію Понтія Комініуса і його місію на Капітолійський пагорб. Він не міг перетнути міст через Тибр, тому що галли охороняли його, тому він плавав через підтримувані шматки пробки і попрямував до Карментальскім воріт. Коли він досяг вершини Капітоліна, сенат призначив диктатора Камілла. Камілл зібрав солдатів з союзників і відправився в Вейю, де було 20 000 солдатів.

Див. також

• Бренн (вождь сенонів)
• Діонісій I Сіракузький

Джерела

• Тит Ливий. История Рима от основания города. Том I. Изд-во «Наука» М., 1989.[1]
• Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах, М.: издательство «Наука», 1994. Камилл. [2]
• Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. Вестник древней истории. 1986.За Діодором Сицилійським.

Література

• Weir, William. 50 Battles That Changed the World: The Conflicts That Most Influenced the Course of History. — Savage, Md: Barnes and Noble Books. — ISBN 0-7607-6609-6.

• Herm, Gerhard. The Celts. The People who Came out of the Darkness, pp. 7—13. St. Martin's Press (1977). ISBN 0-312-12705-7.