Айни: відмінності між версіями

Айни
アィヌ • *Aynu*
アイヌ • *Ainu*
Айни ; アィヌ • Aynu ; アイヌ • Ainu
Самоназва	яп. アイヌ
Кількість	50,000 осіб айнського походження (включаючи метисів першого покоління); 150,000 осіб з домішками крові айну; (називається цифра у 1,000,000 осіб, прапращури яких могли бути айну. Однак точна чисельність айну невідома);
Ареал	Японія; Росія
Близькі до	яматосці, рюкюсці.
Мова	Айнська мова ; 1-5 % активні носії; 5-10 % пасивні носії; 50 % володіють основами мови;
Релігія	Анімізм; Російська Православна Церква

Інтерактивний перегляд історії

(Переглянути усі неперевірені зміни)

[неперевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 23:29, 23 жовтня 2020

А́йни (айн. アィヌ (Aynu) — айну, яп. アイヌ (Ainu) — аіну) — тубільний етнос Півночі Хонсю, Хоккайдо, Курильских островів, більшої частини Сахаліну та півдня Камчатки. Самоназва — утарі (? (Utari)). Японські назви — едзо й еміші (蝦夷 (Ezo) й えみし (Emishi) — «варвари»). Найбільш відомі під іменем айну («людина», «товариш»), яке поширили етнічні японці. У західних дослідженнях XIX століття називаються курильцями^[1].

Точна кількість айнів невідома, оскільки неможливо провести підрахунок їхнього населення. Багато айнів приховують своє походження, боячись дискримінації.

Походження

Походження айнів є одним з найсуперечливіших питань для істориків, етнологів і генетиків. На сьогодні науковцями були представлені три теорії походження айнів.

Європеоїдна теорія

Найстаршою концепцією, яка тлумачить походження айнів, є так звана європеоїдна (кавказоїдна теорія). Вона була запропонована англійськими науковцями у середині XIX століття. Її доказова база засновувалась на результатах краніологічних та соматологічних аналізів «білих» та айнів, які вказували на подібність обох популяцій. Ця теорія була розвинута німецьким ученим, лікарем Е. фон Бельцом (1849 ÷ 1913), який припускав, що айни — це частина так званої «альпійської білої раси», яка першопочатково проживала у Центральній Азії, але згодом розселилася в Європі та Японії. Найближчими кавказоїдами до айнів учений уважав мешканців Південної Росії і України. Причини занепаду айнів пояснювалися їхньою «дегенеративністю», яка була «природно притаманна» представникам не-арійської альпійської раси.

Дана теорія була панівною у наукових колах Японії і Заходу до середини XX століття. На сьогодні, вона недостатньо підтверджена результатами етнології та генетики. Її прибічники сьогодні — це ряд фізичних антропологів Європи та США.

Австралоїдна теорія

Ця теорія була запропонована французькими вченими у XIX століття, і розвинута російськими у XX століття. Зокрема, для розробки цієї концепції доклали багато сил антропологи СРСР. Вона базується на результатах морфологічних аналізів. Згідно з цією теорією, айни — це представники австралоїдної раси, яка займала азійські терени у палеоліті, але була розколота вторгненням майбутніх монголоїдів на північну (айни) і південну (аборигени Австралії, Океанії, Меланезії) групи.

Монголоїдна теорія

Монголоїдна концепція є найновішою. Вона була запропонована у 1960-х роках японськими вченими. Сьогодні ця теорія є найбільш аргументованою і підтримується більшістю науковців світу. Результати порівняльних аналізів генетичних маркерів народів Східної та Південно-Східної Азії вказують, що айни близькі до південно-азійських монглоїдів. Згідно з цією концепцією, реконструкція генези айнів наступна. У часи палеоліту частина представників прото-монголоїдної (палеоазійської) популяції Південно-Східної Азії заселила Японські острови. Вони були відтиснені ново-монголоїдною популяцією (яматосцями) північно-азійського походження на північ острова Хонсю та Хоккайдо. Там ці прото-монголоїди перетворилися на айнів.

Головним суперечливим положенням усіх концепцій є те, чи можна визначати палеоазійців, нащадками яких є айни, як монголоїдів, австралоїдів чи кавказоїдів. Палеоазійська популяція мала риси всіх трьох великих рас, тому її можна з легкістю класифікувати до будь-якої з них. Оскільки питання айнів було завжди політизованим, учені Європи, США і Японії по-різному визначають їхню генезу.

Історія

В період формування держави Ямато відбувалися постійні війни між яматосцями та айнами. Протистояння держави Ямато і айнів тривало майже півтори тисячі років. Тривалий час (починаючи з восьмого і майже до п'ятнадцятого століття) межа держави Ямато проходила в районі сучасного міста Сендай, і північна частина острова Хонсю була дуже погано освоєна тодішніми японцями. Тільки в середині XV століття невеликій групі самураїв на чолі з Такеда Нобухіро вдалося переправитися на Хоккайдо, який тоді називався Едзо, і заснував на південному краю острова (на півострові Осима) перше японське поселення. Такеда Нобухіро вважається засновником клану Мацумае, який правив островом Хоккайдо до 1798 року, коли управління перейшло в руки центрального уряду. У ході колонізації острова самураям клану Мацумае постійно доводилося стикатися із опором з боку айнів. З найбільш значних виступів слід зазначити: боротьбу айнів під проводом Косямаіна (1457), виступи айнів в 1512—1515 роках, в 1525 р, під проводом вождя Танасягасі (1529), Таріконни (1536), Меннаукеі (Хенауке) (1643), і під проводом Сягусяіна (1669), а також безліч дрібніших виступів. Найбільш значущим з усіх виступів було повстання Сягусяіна (1669—1672). Слід, однак, відзначити, що ці виступи, по суті, не були виключно боротьбою «айнів проти японців», адже серед повстанців було чимало японців. Це була боротьба жителів острова Едзо за незалежність від центрального уряду, та за контроль над вигідними торговими шляхами (через острів Едзо проходив торговий шлях до Маньчжурії).

Айни в сучасній Японії

Історичне зображення представників айнів.

В даний час в Японії проживає близько 25 000 айнів (200 000 за неофіційними даними). 6 червня 2008 японський парламент визнав айнів самостійною національною меншиною, що, однак, ніяк не змінило ситуації і не призвело до зростання самосвідомості, тому що всі айни повністю асимільовані і нічим практично не відрізняються від японців, вони знають про свою культуру часто набагато менше японських антропологів і не прагнуть її підтримувати, що пояснюється тривалою дискримінацією айнів^[2]. При цьому сама по собі айнська культура повністю поставлена на службу туризму і, по суті справи, являє різновид театру. Японці і самі айни культивують екзотику на потребу туристам. Найбільш яскравий приклад — бренд «айни і ведмеді»: на Хоккайдо майже в кожній сувенірній крамниці можна зустріти маленькі фігурки ведмежат, вирізані з дерева. Всупереч розхожій думці, у айнів існувало табу на вирізання статуеток ведмедя, а вищезазначене ремесло було, за свідченням Еміко Онук-Тірні, привезено японцями зі Швейцарії в 1920-ті роки і тільки потім впроваджено серед айнів.

Айни в сучасній Росії

У радянські часи айни вважалися зниклою етнічною групою в Росії. Тим не менше, декілька сотень нащадків айнів проживає на Камчатці, Північних Курильських островах та Сахаліні. Частина з них ідентифікує себе як японців. Під час перепису 2010 року близько 100 осіб на Камчатці намагалися записатися як айни, однак були переписані камчадалами.

Примітки

↑ (англ.) Perry, M., Hawks, F., Lilly, L. Narrative of the Expedition of an American Squadron to the China Seas and Japan Performed in the Years 1852, 1853 and 1854 under the Command of Commodore M.C. Perry, United States Navy. Washington: A.O.P. Nicholson by order of Congress, 1856.
↑ Айнский вопрос. Имеют ли японцы права на … японские острова?. Архів оригіналу за 23 серпень 2014. Процитовано 2 березень 2015.

Див. також

Японія
Японці
Яматосці
Рюкюсці
Еміші
Таримський басейн як осідище індоєвропейців та тохарські мови

Джерела та література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Айни

Ханіхара Кадзуро. Ніхондзін но кіґен (Походження японців). — Токіо: Каддокава сьотен, 1990. ISBN 4-04-703202-6
Рубель В. А., Коваленко О. О. Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000. № 1, — С. 156—162.
『新編　日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії)　京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.3
A chronological history of Ainu nation アイヌ民族の歴史年表　(英語版). November, 2005.
Language Conflict and Language Rights: The Ainu, Ryūkyūans and Koreans in Japan // Stanley Dubinsky (University of South Carolina) & William Davies (University of Iowa).
«Как японцы Японию украли». 11.03.2016. Архів оригіналу за 09.08.2016. Процитовано 09.08.2016. (рос.)

Посилання

Айни // ВУЕ

[1] (англ.) Perry, M., Hawks, F., Lilly, L. Narrative of the Expedition of an American Squadron to the China Seas and Japan Performed in the Years 1852, 1853 and 1854 under the Command of Commodore M.C. Perry, United States Navy. Washington: A.O.P. Nicholson by order of Congress, 1856.

[2] Айнский вопрос. Имеют ли японцы права на … японские острова?. Архів оригіналу за 23 серпень 2014. Процитовано 2 березень 2015.

[1]

[2]

@@ Рядок 35: / Рядок 35: @@
 == Історія ==
-[[Файл:Carte ainu.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Регіон розселення айнів в середині ХІХ ст.]]
+[[Файл:Historical expanse of Ainu.png|міні|праворуч|400пкс|Історичний регіон розселення айнів]]
-[[Файл:Historical expanse of the Ainu.svg|міні|праворуч|400пкс|Історичний регіон розселення айнів]]
 В період формування держави [[Ямато (держава)|Ямато]] відбувалися постійні війни між [[Яматосці|яматосцями]] та айнами. Протистояння держави Ямато і айнів тривало майже півтори тисячі років. Тривалий час (починаючи з восьмого і майже до п'ятнадцятого століття) межа держави Ямато проходила в районі сучасного міста [[Сендай]], і північна частина острова [[Хонсю]] була дуже погано освоєна тодішніми японцями. Тільки в середині XV століття невеликій групі самураїв на чолі з [[Такеда Нобухіро]] вдалося переправитися на [[Хоккайдо]], який тоді називався Едзо, і заснував на південному краю острова (на півострові [[Хоккайдо#Географія|Осима]]) перше японське поселення. Такеда Нобухіро вважається засновником клану [[Мацумае]], який правив островом Хоккайдо до 1798 року, коли управління перейшло в руки [[Сьоґунат Едо|центрального уряду]]. У ході колонізації острова самураям клану Мацумае постійно доводилося стикатися із опором з боку айнів.
 З найбільш значних виступів слід зазначити: боротьбу айнів під проводом Косямаіна (1457), виступи айнів в 1512—1515 роках, в 1525 р, під проводом вождя Танасягасі (1529), Таріконни (1536), Меннаукеі (Хенауке) (1643), і під проводом Сягусяіна (1669), а також безліч дрібніших виступів. Найбільш значущим з усіх виступів було повстання Сягусяіна (1669—1672). Слід, однак, відзначити, що ці виступи, по суті, не були виключно боротьбою «айнів проти японців», адже серед повстанців було чимало японців. Це була боротьба жителів острова [[Хоккайдо|Едзо]] за незалежність від центрального уряду, та за контроль над вигідними торговими шляхами (через острів Едзо проходив торговий шлях до [[Маньчжурія|Маньчжурії]]).

Айни: відмінності між версіями

Версія за 23:29, 23 жовтня 2020

Зміст