Девід Ворк Ґріффіт: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
м Незначні правки тексту ( лексичні, стилістичні). |
|||
| (Не показані 9 проміжних версій 6 користувачів) | |||
| Рядок 26: | Рядок 26: | ||
}} |
}} |
||
'''Де́від Лью́елін Ворк Ґрі́ффіт''' ({{lang-en|David Llewelyn Wark Griffith}}; [[22 січня]] [[1875]], [[Крествуд (Кентуккі)|Крествуд]], [[Адміністративний поділ США|штат]] [[Кентуккі]] |
'''Де́від Лью́елін Ворк Ґрі́ффіт''' ({{lang-en|David Llewelyn Wark Griffith}}; [[22 січня]] [[1875]], [[Крествуд (Кентуккі)|Крествуд]], [[Адміністративний поділ США|штат]] [[Кентуккі]] — [[23 липня]] [[1948]]) — американський [[кінорежисер]], якого вважають однією з найважливіших постатей в історії кінематографа. Де́від Ворк Ґрі́ффіт був першопрохідцем повнометражного кіно й багатьох ключових кінематографічних технік, як-от, [[Великий план (кінематограф)|великий план]]. |
||
[[Файл:The adventures of Dollie.webm|thumb|''The Adventures of Dollie'' (1908)]] |
[[Файл:The adventures of Dollie.webm|thumb|''The Adventures of Dollie'' (1908)]] |
||
Його фільм [[Народження нації|"Народження нації" (1915)]] побив рекорди касових зборів та викликав велику кількість суперечок через негативне висвітлення представників негроїдної раси і прославлення [[Ку-клукс-клан]]у. Фільм [[Нетерпимість (фільм, 1916)|"Нетерпимість" (1916)]] був своєрідною відповіддю на цю критику. Кілька подальших кінофільмів Ґріффіта також мали чималий успіх, як-от "[[Водоспад життя|Водоспад життя" (1920)]] чи "Сироти Бурі" ([[1921 у кіно|1921]]); але фільми, на які режисер отримував значні кошти на кіновиробництво і просування, часто зазнавали фінансового провалу. Ґріффіт зняв близько п'ятисот кінокартин до виходу його останнього повнометражного кінофільму — "Боротьба" (1931). |
Його фільм [[Народження нації|"Народження нації" (1915)]] побив рекорди касових зборів та викликав велику кількість суперечок через негативне висвітлення представників негроїдної раси і прославлення [[Ку-клукс-клан]]у. Фільм [[Нетерпимість (фільм, 1916)|"Нетерпимість" (1916)]] був своєрідною відповіддю на цю критику. Кілька подальших кінофільмів Ґріффіта також мали чималий успіх, як-от "[[Водоспад життя|Водоспад життя" (1920)]] чи "Сироти Бурі" ([[1921 у кіно|1921]]); але фільми, на які режисер отримував значні кошти на кіновиробництво і просування, часто зазнавали фінансового провалу. Ґріффіт зняв близько п'ятисот кінокартин до виходу його останнього повнометражного кінофільму — "Боротьба" (1931). |
||
| Рядок 35: | Рядок 35: | ||
=== Ранні роки === |
=== Ранні роки === |
||
Девід Ворк Ґріффіт народився в Крествуді, біля Ла-Ґранжа (округ [[Олдем (округ, Кентуккі)|Олдем]], штат [[Кентуккі]]) [[22 січня]] [[1875]] року. Сім'я Ґріффітів була [[Валлійці|валлійського]] походження, спочатку жила заможно, але батько |
Девід Ворк Ґріффіт народився в Крествуді, що біля Ла-Ґранжа (округ [[Олдем (округ, Кентуккі)|Олдем]], штат [[Кентуккі]]) [[22 січня]] [[1875]] року. Сім'я Ґріффітів була [[Валлійці|валлійського]] походження, спочатку жила заможно, але батько Девіда під час [[Громадянська війна в США|громадянської війни]] став на бік [[Конфедеративні Штати Америки|Півдня]] і був полковником армії [[конфедеративні Штати Америки|конфедератів]]. Після поразки Півдня сім'я Ґріффітів розорилася. Родині довелося жити на платню старшої дочки Метті, вчительки за професією<ref name="Садуль" />. Деівіду Ґріффіту було лише сім років, коли помер його батько, залишивши багатодітній родині борги. Подорослішавши, Ґріффіт працював і на фермі, і в крамницях. Начитаний юнак, шанувальник Діккенса, він пробує себе в письменництві, надсилає статті у газети і журнали. [[Файл:Fairbanks - Pickford - Chaplin - Griffith.jpg|thumb |left|235x235px|Засновники компанії [[United Artists]]: [[Дуглас Фербенкс]], [[Мері Пікфорд]], [[Чарлі Чаплін]], Девід Ворк Ґріффіт]]До кіно Ґріффіт перепробував багато професій: був редактором маленької газетки у своєму місті, потім в «Луїсвілльському кур'єрі», чорноробом, металургом, службовцем, бібліотекарем, ліфтером, «хлопчиком» при майданчику для гри в гольф, пожежником. У 20 років він став дрібним актором у трупах, які гастролюють країною. Наприкінці 1899 року Девід вирішив завоювати Нью-Йорк. Продавши велосипед брата за дев'ятнадцять доларів, він вантажним поїздом вирушив на схід. Коли гроші скінчилися, юнакові довелося діставатися пішки а потім їхати «зайцем». У Нью-Йорку Ґріффіт оселився у злиденному кварталі Бауер. Він прибирав хміль на полях, працював на металургійному заводі, влаштовувався матросом на баржу, а то і просто жебракував. |
||
1904 року доля звела Ґріффіта з актрисою Ліндою Арвідсон. Вони одружилися і в червні 1906 приїхали в [[Нью-Йорк]]. Ґріффіт підробляв письменництвом, але це заняття приносило невеликі гроші. |
1904 року доля звела Ґріффіта з актрисою Ліндою Арвідсон. Вони одружилися і в червні 1906 приїхали в [[Нью-Йорк]]. Ґріффіт підробляв письменництвом, але це заняття приносило невеликі гроші. |
||
Девід мріяв стати письменником і тому весь вільний час присвячував написанню поем, оповідань та п'єс. Деякі з його новел і віршів були опубліковані у популярних журналах. Його п'єсу «Дурень і дівчина» показували протягом двох тижнів у [[Вашингтон (округ Колумбія)|Вашингтоні]] та [[Філадельфія|Філадельфії]] в жовтні [[1907]] року. |
|||
=== Дебют в кіно === |
=== Дебют в кіно === |
||
Навесні 1907 року Девіду Ґріффіту порадили звернутися до кіностудій. Ґріффіт і його дружина отримали запрошення не тільки від «[[Байограф]]а», а й від «[[Edison Studios]]». Так |
Навесні 1907 року Девіду Ґріффіту порадили звернутися до кіностудій. Ґріффіт і його дружина отримали запрошення не тільки від «[[Байограф]]а», а й від «[[Edison Studios]]». Так для компанії «Edison Studios» Ґріффіт разом з [[Едвін Портер|Едвіном С. Портером]] зняв фільм «[[Врятований з орлиного гнізда]]», де сам зіграв роль запеклого горця, який у дитинстві вирвався з пазурів хижака<ref name = "Садуль" />. |
||
Восени того ж 1907 року Ґріффіт |
Восени того ж 1907 року Ґріффіт зіграв головну роль у фільмі-гонитві «Снігове чудовисько». |
||
У цей час Ґріффіт почав писати сценарії. Однією з його перших робіт був сценарій до мелодрами Віктор Сарду «Туга». Він запропонував |
У цей час Ґріффіт почав писати сценарії. Однією з його перших робіт був сценарій до мелодрами Віктор Сарду «Туга». Він запропонував його Портеру, але, отримавши відмову, передав компанії Едісона<ref name="Садуль" />. |
||
«Байограф» ставить фільм за сценарієм Ґріффіта «Старий лихвар Ісаак». |
«Байограф» ставить фільм за сценарієм Ґріффіта «Старий лихвар Ісаак». |
||
На початку червня [[1908]] на Саунд Біч у Нью-Джерсі Ґріффіт почав |
На початку червня [[1908]] на Саунд Біч у Нью-Джерсі Ґріффіт почав знімати свій перший фільм «[[Пригоди Доллі]]». |
||
[[17 серпня]] [[1908]] кінокомпанія «Байограф» запропонувала Ґріффіту |
[[17 серпня]] [[1908]] кінокомпанія «Байограф» запропонувала Ґріффіту вакансію головного режисера з окладом в 50 доларів на тиждень. Він підписав річний контракт, за яким, за звичаєм того часу, одержував відсотки від продажу фільмів. Після підписання контракту Девід почав випускати по два фільми на тиждень за участю [[Флоренс Лоуренс]]. |
||
=== Розквіт === |
=== Розквіт === |
||
| Рядок 59: | Рядок 60: | ||
Д. Ґріффіта називають батьком монтажу, адже він ставився до цього творчо: використовував великі, далекі, середні плани, різкі напливи. До Д. Ґріффіта монтаж в кінематографі був примітивним: монтажери просто обрізали і склеювали шматки плівки. |
Д. Ґріффіта називають батьком монтажу, адже він ставився до цього творчо: використовував великі, далекі, середні плани, різкі напливи. До Д. Ґріффіта монтаж в кінематографі був примітивним: монтажери просто обрізали і склеювали шматки плівки. |
||
Будучи новатором й експериментатором, |
Будучи новатором й експериментатором, Девід творчо підійшов до нової для себе справі. Критик Джеймс Аги писав: ''«Спостерігати за роботою Ґріффіта — це те ж саме, що бути свідком зародження мелодії або бачити, як вперше використовуються важіль і колесо. Це і є народження нового мистецтва».'' Кожним новим прийомом — чи то зміна форми екрану, поглиблення переднього, заднього і середнього планів або навмисні розриви сюжету — Ґріффіт надавав фільмам драматичне напруження, складність роману і красу живопису. Надзвичайно цікаві розповіді оператора Бітцера про те, як створювали «вуалі» і «затемнення», пропалюючи сигаретою діри в шматку серпанку, про те, як, випадково знявши «напівтемний» кадр, він, Бітцер, жахнувся, а Ґріффіт захопився. |
||
Деякі прийоми, часом приписувані Ґріффіту, наприклад, великий план або зникнення зображення, вже |
Деякі прийоми, часом приписувані Ґріффіту, наприклад, великий план або зникнення зображення, вже використовувались і раніше. Але саме Ґріффіт довів ці прийоми до досконалості, звів усі попередні воєдино і показав захопливий дух можливостей кіноматографа. Він створив професію кінорежисера. Адже, як зазначає автор книги "Ґріффіт" режисер Леонід Трауберг<ref>{{Cite news|url=https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Трауберг,_Леонид_Захарович&oldid=133758459|title=Трауберг, Леонид Захарович|date=2023-10-23|language=ru|work=Википедия|access-date=2024-05-24}}</ref>, «завдання режисера було не тільки завданням знаходження» затемнення « навіть зовсім не нею — потрібно жити» однією душею « в одному ритмі з глядацьким залом. Саме цим нервовим ритмом володів майже з першого фільму режисер „Байограф“, і це те, що зробило його режисером номер один» |
||
Перш ніж Ґріффіт звів всі технічні прийоми в систему, пройшло п'ять років, які можна характеризувати як роки пошуків, знахідок, втрат, просування навпомацки. За п'ять років в «Байограф» Девід Ворк Ґріффіт зробив чотириста з гаком невеликих (що складаються з однієї частини) фільмів. Глядацький успіх його картин багато в чому визначала напружена фабула і, звичайно ж, щасливий кінець |
Перш ніж Ґріффіт звів всі технічні прийоми в систему, пройшло п'ять років, які можна характеризувати як роки пошуків, знахідок, втрат, просування навпомацки. За п'ять років в «Байограф» Девід Ворк Ґріффіт зробив чотириста з гаком невеликих (що складаються з однієї частини) фільмів. Глядацький успіх його картин багато в чому визначала напружена фабула і, звичайно ж, щасливий кінець захопливих історій («Відокремлена вілла», «Дівчина, якій довірені гроші» і ін.). |
||
Ґріффіт не обмежився гостросюжетними фільмами. Він з самого початку став вводити в репертуар «Байограф» екранізації класичних літературних творів («Приборкання норовливої» Шекспіра, «Воскресіння» Толстого). Ґріффіт постійно розбудовував репертуар, використовував нові теми, одночасно вдосконалюючи природну манеру акторської гри. Він наполегливо рекомендував акторам уважно спостерігати за життям, але не механічно копіювати побачене, а переживати, включати уяву. |
Ґріффіт не обмежився гостросюжетними фільмами. Він з самого початку став вводити в репертуар «Байограф» екранізації класичних літературних творів («Приборкання норовливої» Шекспіра, «Воскресіння» Толстого). Ґріффіт постійно розбудовував репертуар, використовував нові теми, одночасно вдосконалюючи природну манеру акторської гри. Він наполегливо рекомендував акторам уважно спостерігати за життям, але не механічно копіювати побачене, а переживати, включати уяву. |
||
| Рядок 70: | Рядок 71: | ||
=== Творчий період === |
=== Творчий період === |
||
1914 року журналіст Френк Вудс запропонував режисерові екранізувати роман священика Т. Діксона «Людина клану», про війну Півночі і Півдня. Будучи самим з півдня, Ґріффіт захопився цією ідеєю. Він поставив перед собою завдання відтворити справжню історію Громадянської війни, розповісти правду про цей нелегкий період американської історії. |
1914 року журналіст Френк Вудс запропонував режисерові екранізувати роман священика Т. Діксона «Людина клану», про війну Півночі і Півдня. Будучи самим з півдня, Ґріффіт захопився цією ідеєю. Він поставив перед собою завдання відтворити справжню історію Громадянської війни, розповісти правду про цей нелегкий період американської історії. Прагнення кіномитця до достовірності було настільки велике, що він запросив для консультацій ветеранів Громадянської війни. Вони допомогли відшукати натуру, схожу на справжні поля битв. З їх допомогою Ґріффіт намагався відтворити реальну обстановку битв. Кінокартину зняли за дев'ять тижнів, однак на монтаж, редактуру і музичну партитуру <u>Ґ</u>ріффіт витратив більше трьох місяців. |
||
8 лютого 1915 року в Лос-Анджелесі відбулася прем'єра першого повнометражного фільму Ґріффіта |
8 лютого 1915 року в Лос-Анджелесі відбулася прем'єра першого повнометражного фільму Ґріффіта «Народження нації». Показ тривав майже три години. Уже перші сцени, особливо атака з прапором у руках, викликали оплески глядачів. У другій частині фільму вони повністю були захоплені дійством. Сцени з Мей Марш викликали ридання у залі, а смерть — загальний стогін жаху. Фінальна сцена стрибка, знята із спеціально викопаної траншеї, коли коні летять прямо на апарат, супроводжувалася невпинними аплодисментами. Оркестр виконував виконуючи «Політ валькірій» Вагнера. що пісилювало емоції у глядацькій залі. По завершенню показу вирувала овація. Глядачі, вставши з місць, захоплено аплодували. Фільм приніс 50 мільйонів доларів, в той час як на його виробництво і рекламу було витрачено всього 110 тисяч. |
||
Попри комерційний успіх, «Народження нації» викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Режисерське трактування подій Громадянської війни багатьох не влаштовувала — так само, як і виправдання расизму. Фільм прославляє Ку-клукс-клан, який був на той час під забороною, і розповідає про боротьбу білих громадян проти «чорного терору» в перші роки після закінчення громадянської війни в США). |
|||
Тим часом Ґріффіт задумує ще |
Тим часом Девід Ґріффіт задумує ще грандіозніший проєкт. 1916 року він ставить «[[Нетерпимість (фільм, 1916)|Нетерпимість]]». Фільм складається з чотирьох сюжетів: перший- боротьба вавилонського царя Валтасара з жерцями, другий-розп'яття Ісуса Христа, третій - знищення католиками гугенотів у Варфоломіївську ніч. Останній епізод вже з цього часу розповідає, як бездушний закон ледь не стратив невинну людину. Наскрізна ідея фільму полягала в тому, що фарисеї всіх часів і народів хоч і оголошують себе захисниками істинної віри, але насправді цю віру зневажають і розпинають. Сюжети були пов'язані між собою образом Богоматері, яка гойдає колиску. Звучали рядки [[Волт Вітмен|Волта Вітмена]]: «Нескінченно гойдається колиска, що з'єднує сьогодення і майбутнє». Фільм завершувався планом Голгофи і алегорією Хреста, що розганяє земну темряву. |
||
Проте в прокаті «Нетерпимість» |
Проте в прокаті фільм «Нетерпимість» зазнав провалу. Два мільйони збитків! Можливо, в 1916 році глядач не був готовий до сприйняття відкриттів інтелектуального кінематографа. Серед причин невдачі називалася і несприятлива політична ситуація. |
||
Напередодні вступу США в Першу світову війну Ґріффіт поїхав до Лондона на прем'єру «Нетерпимості». Фільм був захоплено прийнятий критикою і публікою. Прем'єр-міністр Джордж Ллойд сказав, що в руках Ґріффіта найбільша влада — вміння впливати на уми людей, і запропонував режисерові зняти пропагандистську стрічку. В результаті |
Напередодні вступу США в Першу світову війну Ґріффіт поїхав до Лондона на прем'єру «Нетерпимості». Фільм був захоплено прийнятий критикою і публікою. Прем'єр-міністр Джордж Ллойд сказав, що в руках Ґріффіта найбільша влада — вміння впливати на уми людей, і запропонував режисерові зняти пропагандистську стрічку. В результаті вийшов перший і найзначніший фільм «Серце світу», присвячений боротьбі союзних армій в світовій війні. Тріумфальна прем'єра стрічки відбулася 4 квітня 1918 року в Нью-Йорку. |
||
У грудні 1918 року Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс |
У грудні 1918 року Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс звернули увагу Девіда на одну з розповідей Берка — «Китаєць і дівчинка». У картині, що отримала назву «Зламані пагони», основні персонажі — троє мешканців портової околиці Лондона. Невдаха боксер, його юна дочка і китаєць, який є власником крамниці. Для боксера, пропащого негідника, дочка — об'єкт постійних знущань. «Чому ти ніколи не посміхаєшся ?!» — кричить він, і дівчинка (Ліліан Гіш), щоб догодити йому, підіймає двома пальчиками куточки рота, розтягуючи їх у посмішці. Ця посмішка стала однією з найбільших знахідок в історії світового мистецтва — жодна серйозна книга про кінематограф не обходиться без згадки про неї. Через кілька місяців Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс створили разом з Ґріффітом і Чапліном кінокомпанію «Юнайтед Артистс» — «Об'єднані художники». |
||
1921 року Ґріффіт знімає картину «Дві сирітки» |
1921 року Ґріффіт знімає картину «Дві сирітки» за мелодрамою Д'Еннері і Кормона. Цей супербойовик мав почесну комерційну кар'єру, але все ж приніс збитки, оскільки з ним конкурував однойменний італійський фільм. Тут, в «Сирітки», Ґріффіту в останній раз вдалося передати епічний подих часу. |
||
Але |
Але згодом Ґріффіт потрапляє у смугу невдач. Останні фільми викликають і повагу, і розчарування. «Новий блискучий твір містера Ґріффіта, на жаль, не є блискучим». Ґріффіт починає нервувати і позбавлятися від акторів. Після гігантського успіху Мей Марш в «Нетерпимості» він зняв її тільки в фільмі «Біла троянда». Бартелмеса позбувається після чудової роботи в «Зламаних пагонах» і «По дорозі на Схід». Нарешті відправляє у відставку і Ліліан Гіш. |
||
Ґріффіт зняв Демпстер у фільмі «Одна тривожна ніч» (1922), разом з Мей Марш — в «Білій троянді» (1923). Оглядачі відзначили лише Мей Марш і молодого театрального актора Айвора Новелло |
Ґріффіт зняв Демпстер у фільмі «Одна тривожна ніч» (1922), а разом з Мей Марш — в «Білій троянді» (1923). Оглядачі відзначили лише Мей Марш і молодого театрального актора Айвора Новелло. І як результат, ні Новелло, ні Марш більше у Ґріффіта не знімалися. |
||
У 1923 році режисер |
У 1923 році режисер працює над великим патріотичним фільмом з гучною назвою «Америка». Фільм присвячений історії звільнення американських колоній від англійського панування. Фабула була запозичена у модного письменника Роберта Чемберса. |
||
Щоб платити борги — старі, за «Нетерпимість», і нові, за «незалежну» компанію «Ґріффіт», |
Щоб платити борги — старі, за «Нетерпимість», і нові, за «незалежну» компанію «Ґріффіт»,- у 1924 році Девід Уорк йде на службу в фірму «Феймос плейерс» («Парамаунт»), до Адольф Цукор. Але і тут його переслідують невдачі. Не користуються комерційним успіхом і стрічки «Саллі з тирси», «Дівчина Ройл», «Скорбота сатани». |
||
Ґріффіт повертається |
Ґріффіт повертається у фірму United Artists, де господарем став Джозеф Шенк. 1927-й рік став ще катастрофічнішим для режисера. Провали фільмів і втрата актриси ( Демпстер воліє кинути генія-невдаху).призвели до того,що Ґріффіт став пиячити.. Битцер з відчаєм пише, що «король екрану» перетворився на безпорадного старого. |
||
=== Останні роки === |
=== Останні роки === |
||
Ґріффіт зробив для [[United Artists]] ще один фільм, «Боротьба», який був знятий з екранів після перших же демонстрацій. Великого режисера обігнав час і те мистецтво, яке багато в чому завдяки йому утвердилося і розвинулося |
Ґріффіт зробив для [[United Artists]] ще один фільм, «Боротьба», який був знятий з екранів після перших же демонстрацій. Великого режисера обігнав час і те мистецтво, яке багато в чому завдяки йому утвердилося і розвинулося у Сполучених Штатах. Девіду довелося дотримуватися нових віянь у кіно, комерціалізувати свій талант, підлаштовуватися до [[Голівуд|Голлівуду]], але він був для цього пристосований набагато менше, ніж, наприклад, [[Сесіль Блаунт Де Мілль]]. Ґріффіту давали великі кошти, але він не зміг скористатися своїми шансами. Голлівуд не пробачив йому збитків. Режисера безжально виганяли звідусіль. |
||
[[1935]] |
У [[1935]] році Ґріффіт отримав почесну нагороду «[[Оскар (премія)|Оскар]]» за «внесок у розвиток мистецтва кіно». Ця нагорода увінчала його кар'єру. |
||
Вважається, що |
Вважається, що Девід Ворк Ґріффіт впровадив у кінематограф систему культури, визначив формування всієї подальшої кіноіндустрії. |
||
Ґріффіт більше не зняв жодного фільму, і про нього забули всі до його смерті |
Ґріффіт більше не зняв жодного фільму, і про нього забули всі до його смерті. Кінорежисер помер [[23 липня]] [[1948]] у мебльованих кімнатах голлівудського готелю «Нікербокер» від [[Інсульт|крововиливу в мозок]] . До останніх днів у нього вистачало грошей на цілком забезпечене життя, але протягом п'ятнадцяти років він страждав від неможливости повернутися на студію. |
||
== Визнання та нагороди == |
== Визнання та нагороди == |
||
* [[1936 в кіно|1936]] — Почесний «[[Оскар (премія)|Оскар]]» за внесок у розвиток кіномистецтва; |
* [[1936 в кіно|1936]] — Почесний «[[Оскар (премія)|Оскар]]» за внесок у розвиток кіномистецтва; |
||
* [[1938 в кіно|1938]] — Приз [http://www.imdb.com/Sections/Awards/Directors_Guild_of_America_USA/ DGA Honorary Life Member Award] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20091126094116/http://www.imdb.com/Sections/Awards/Directors_Guild_of_America_USA/ |date=26 листопада 2009 }} ; |
* [[1938 в кіно|1938]] — Приз [http://www.imdb.com/Sections/Awards/Directors_Guild_of_America_USA/ DGA Honorary Life Member Award] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20091126094116/http://www.imdb.com/Sections/Awards/Directors_Guild_of_America_USA/ |date=26 листопада 2009 }} ; |
||
* У 1975 році в США |
* У 1975 році в США вийшла поштова марка із зображенням Ґріффіта; |
||
* На честь Ґріффіта була названа середня школа імені в Лос-Анджелесі. Через закиди з приводу расистського характеру «Народження нації» були зроблені спроби перейменувати школу, яка на 99 % складається з меншин; |
* На честь Ґріффіта була названа середня школа імені в Лос-Анджелесі. Через закиди з приводу расистського характеру «Народження нації» були зроблені спроби перейменувати школу, яка на 99 % складається з меншин; |
||
* У 2008 році в Музеї спадщини Голлівуду відбувся показ самих ранніх фільмів Ґріффіта в ознаменування сторіччя початку його кар'єри в кіно; |
* У 2008 році в Музеї спадщини Голлівуду відбувся показ самих ранніх фільмів Ґріффіта в ознаменування сторіччя початку його кар'єри в кіно; |
||
| Рядок 117: | Рядок 118: | ||
У практиці американського кіно введені Ґріффітом прийоми монтажу отримали спеціальну назву: ''паралельний монтаж'' ({{lang-en|cross-cut}}), ''перехресний монтаж'' ({{lang-en|cut back}} або {{lang-en|flash back}}), ''короткий монтаж'' ({{lang-en|switch back}})<ref name="Садуль">{{книга | автор = [[Жорж Садуль]] | частина = | заголовок = Загальна історія кіно | оригінал = | посилання = http://zmiersk.ru/sadul-zhorzh/sadul-vseobshhaja-istorija-kino-1.html | ответственный = | видання = | місце = Москва | видавництво = Мистецтво | рік = 1958 | тому = 1 | сторінки = | сторінок = | серія = | isbn = | тираж = | archivedate = 2012-03-18 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20120318204640/http://www.zmiersk.ru/sadul-zhorzh/sadul-vseobshhaja-istorija-kino-1.html }}</ref>. |
У практиці американського кіно введені Ґріффітом прийоми монтажу отримали спеціальну назву: ''паралельний монтаж'' ({{lang-en|cross-cut}}), ''перехресний монтаж'' ({{lang-en|cut back}} або {{lang-en|flash back}}), ''короткий монтаж'' ({{lang-en|switch back}})<ref name="Садуль">{{книга | автор = [[Жорж Садуль]] | частина = | заголовок = Загальна історія кіно | оригінал = | посилання = http://zmiersk.ru/sadul-zhorzh/sadul-vseobshhaja-istorija-kino-1.html | ответственный = | видання = | місце = Москва | видавництво = Мистецтво | рік = 1958 | тому = 1 | сторінки = | сторінок = | серія = | isbn = | тираж = | archivedate = 2012-03-18 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20120318204640/http://www.zmiersk.ru/sadul-zhorzh/sadul-vseobshhaja-istorija-kino-1.html }}</ref>. |
||
За Ґріффітом: [[паралельна дія]] — дія, яка проходить в декількох планах одночасно. |
За Ґріффітом: [[паралельна дія]] — це дія, яка проходить в декількох планах одночасно. |
||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
Поточна версія на 11:23, 8 червня 2024
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
| Девід Ворк Ґріффіт | ||||
|---|---|---|---|---|
| англ. David Llewelyn Wark Griffith | ||||
 | ||||
| (1916) | ||||
| Ім'я при народженні | англ. David Llewelyn Wark Griffith | |||
| Народився | 22 січня 1875 Крествуд, штат Кентуккі | |||
| Помер | 23 липня 1948 (73 роки) Голлівуд, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США[1][2] | |||
| Поховання | Mount Tabor Methodist Church Graveyardd[3] | |||
| Громадянство |  США | |||
| Діяльність | режисер, сценарист, актор | |||
| Роки діяльності | 1907–1935 | |||
| У шлюбі з | Лінда Арвідсон | |||
| Батьки | Jacob Wark Griffithd[3] | |||
| IMDb | nm0000428 | |||
| Нагороди та премії | ||||
| 1936 — Почесний «Оскар» за внесок у розвиток кіномистецтва. | ||||
|
| ||||
 Девід Ворк Ґріффіт у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Де́від Лью́елін Ворк Ґрі́ффіт (англ. David Llewelyn Wark Griffith; 22 січня 1875, Крествуд, штат Кентуккі — 23 липня 1948) — американський кінорежисер, якого вважають однією з найважливіших постатей в історії кінематографа. Де́від Ворк Ґрі́ффіт був першопрохідцем повнометражного кіно й багатьох ключових кінематографічних технік, як-от, великий план.
Його фільм "Народження нації" (1915) побив рекорди касових зборів та викликав велику кількість суперечок через негативне висвітлення представників негроїдної раси і прославлення Ку-клукс-клану. Фільм "Нетерпимість" (1916) був своєрідною відповіддю на цю критику. Кілька подальших кінофільмів Ґріффіта також мали чималий успіх, як-от "Водоспад життя" (1920) чи "Сироти Бурі" (1921); але фільми, на які режисер отримував значні кошти на кіновиробництво і просування, часто зазнавали фінансового провалу. Ґріффіт зняв близько п'ятисот кінокартин до виходу його останнього повнометражного кінофільму — "Боротьба" (1931).
1919 року він разом з Чарлі Чапліном, Мері Пікфорд і Дугласом Фербенксом заснував компанію United Artists, що дало змогу їм обстоювати свої інтереси, а не залежати повністю від комерційних студій. Ґріффіт був одним із засновників Академії кінематографічних мистецтв і наук.
Девід Ворк Ґріффіт народився в Крествуді, що біля Ла-Ґранжа (округ Олдем, штат Кентуккі) 22 січня 1875 року. Сім'я Ґріффітів була валлійського походження, спочатку жила заможно, але батько Девіда під час громадянської війни став на бік Півдня і був полковником армії конфедератів. Після поразки Півдня сім'я Ґріффітів розорилася. Родині довелося жити на платню старшої дочки Метті, вчительки за професією[5]. Деівіду Ґріффіту було лише сім років, коли помер його батько, залишивши багатодітній родині борги. Подорослішавши, Ґріффіт працював і на фермі, і в крамницях. Начитаний юнак, шанувальник Діккенса, він пробує себе в письменництві, надсилає статті у газети і журнали.
До кіно Ґріффіт перепробував багато професій: був редактором маленької газетки у своєму місті, потім в «Луїсвілльському кур'єрі», чорноробом, металургом, службовцем, бібліотекарем, ліфтером, «хлопчиком» при майданчику для гри в гольф, пожежником. У 20 років він став дрібним актором у трупах, які гастролюють країною. Наприкінці 1899 року Девід вирішив завоювати Нью-Йорк. Продавши велосипед брата за дев'ятнадцять доларів, він вантажним поїздом вирушив на схід. Коли гроші скінчилися, юнакові довелося діставатися пішки а потім їхати «зайцем». У Нью-Йорку Ґріффіт оселився у злиденному кварталі Бауер. Він прибирав хміль на полях, працював на металургійному заводі, влаштовувався матросом на баржу, а то і просто жебракував.
1904 року доля звела Ґріффіта з актрисою Ліндою Арвідсон. Вони одружилися і в червні 1906 приїхали в Нью-Йорк. Ґріффіт підробляв письменництвом, але це заняття приносило невеликі гроші.
Девід мріяв стати письменником і тому весь вільний час присвячував написанню поем, оповідань та п'єс. Деякі з його новел і віршів були опубліковані у популярних журналах. Його п'єсу «Дурень і дівчина» показували протягом двох тижнів у Вашингтоні та Філадельфії в жовтні 1907 року.
Навесні 1907 року Девіду Ґріффіту порадили звернутися до кіностудій. Ґріффіт і його дружина отримали запрошення не тільки від «Байографа», а й від «Edison Studios». Так для компанії «Edison Studios» Ґріффіт разом з Едвіном С. Портером зняв фільм «Врятований з орлиного гнізда», де сам зіграв роль запеклого горця, який у дитинстві вирвався з пазурів хижака[5].
Восени того ж 1907 року Ґріффіт зіграв головну роль у фільмі-гонитві «Снігове чудовисько».
У цей час Ґріффіт почав писати сценарії. Однією з його перших робіт був сценарій до мелодрами Віктор Сарду «Туга». Він запропонував його Портеру, але, отримавши відмову, передав компанії Едісона[5].
«Байограф» ставить фільм за сценарієм Ґріффіта «Старий лихвар Ісаак». На початку червня 1908 на Саунд Біч у Нью-Джерсі Ґріффіт почав знімати свій перший фільм «Пригоди Доллі».
17 серпня 1908 кінокомпанія «Байограф» запропонувала Ґріффіту вакансію головного режисера з окладом в 50 доларів на тиждень. Він підписав річний контракт, за яким, за звичаєм того часу, одержував відсотки від продажу фільмів. Після підписання контракту Девід почав випускати по два фільми на тиждень за участю Флоренс Лоуренс.
Д. Ґріффіта називають батьком монтажу, адже він ставився до цього творчо: використовував великі, далекі, середні плани, різкі напливи. До Д. Ґріффіта монтаж в кінематографі був примітивним: монтажери просто обрізали і склеювали шматки плівки.
Будучи новатором й експериментатором, Девід творчо підійшов до нової для себе справі. Критик Джеймс Аги писав: «Спостерігати за роботою Ґріффіта — це те ж саме, що бути свідком зародження мелодії або бачити, як вперше використовуються важіль і колесо. Це і є народження нового мистецтва». Кожним новим прийомом — чи то зміна форми екрану, поглиблення переднього, заднього і середнього планів або навмисні розриви сюжету — Ґріффіт надавав фільмам драматичне напруження, складність роману і красу живопису. Надзвичайно цікаві розповіді оператора Бітцера про те, як створювали «вуалі» і «затемнення», пропалюючи сигаретою діри в шматку серпанку, про те, як, випадково знявши «напівтемний» кадр, він, Бітцер, жахнувся, а Ґріффіт захопився.
Деякі прийоми, часом приписувані Ґріффіту, наприклад, великий план або зникнення зображення, вже використовувались і раніше. Але саме Ґріффіт довів ці прийоми до досконалості, звів усі попередні воєдино і показав захопливий дух можливостей кіноматографа. Він створив професію кінорежисера. Адже, як зазначає автор книги "Ґріффіт" режисер Леонід Трауберг[6], «завдання режисера було не тільки завданням знаходження» затемнення « навіть зовсім не нею — потрібно жити» однією душею « в одному ритмі з глядацьким залом. Саме цим нервовим ритмом володів майже з першого фільму режисер „Байограф“, і це те, що зробило його режисером номер один»
Перш ніж Ґріффіт звів всі технічні прийоми в систему, пройшло п'ять років, які можна характеризувати як роки пошуків, знахідок, втрат, просування навпомацки. За п'ять років в «Байограф» Девід Ворк Ґріффіт зробив чотириста з гаком невеликих (що складаються з однієї частини) фільмів. Глядацький успіх його картин багато в чому визначала напружена фабула і, звичайно ж, щасливий кінець захопливих історій («Відокремлена вілла», «Дівчина, якій довірені гроші» і ін.).
Ґріффіт не обмежився гостросюжетними фільмами. Він з самого початку став вводити в репертуар «Байограф» екранізації класичних літературних творів («Приборкання норовливої» Шекспіра, «Воскресіння» Толстого). Ґріффіт постійно розбудовував репертуар, використовував нові теми, одночасно вдосконалюючи природну манеру акторської гри. Він наполегливо рекомендував акторам уважно спостерігати за життям, але не механічно копіювати побачене, а переживати, включати уяву.
Ґріффіт виховав цілу плеяду майстрів кіноекрану, серед яких Мері Пікфорд, Ліліан і Дороті Гіш, Мей Марш, Річард Бартелмес, Роберт Харрон і багато інших.
1914 року журналіст Френк Вудс запропонував режисерові екранізувати роман священика Т. Діксона «Людина клану», про війну Півночі і Півдня. Будучи самим з півдня, Ґріффіт захопився цією ідеєю. Він поставив перед собою завдання відтворити справжню історію Громадянської війни, розповісти правду про цей нелегкий період американської історії. Прагнення кіномитця до достовірності було настільки велике, що він запросив для консультацій ветеранів Громадянської війни. Вони допомогли відшукати натуру, схожу на справжні поля битв. З їх допомогою Ґріффіт намагався відтворити реальну обстановку битв. Кінокартину зняли за дев'ять тижнів, однак на монтаж, редактуру і музичну партитуру Ґріффіт витратив більше трьох місяців.
8 лютого 1915 року в Лос-Анджелесі відбулася прем'єра першого повнометражного фільму Ґріффіта «Народження нації». Показ тривав майже три години. Уже перші сцени, особливо атака з прапором у руках, викликали оплески глядачів. У другій частині фільму вони повністю були захоплені дійством. Сцени з Мей Марш викликали ридання у залі, а смерть — загальний стогін жаху. Фінальна сцена стрибка, знята із спеціально викопаної траншеї, коли коні летять прямо на апарат, супроводжувалася невпинними аплодисментами. Оркестр виконував виконуючи «Політ валькірій» Вагнера. що пісилювало емоції у глядацькій залі. По завершенню показу вирувала овація. Глядачі, вставши з місць, захоплено аплодували. Фільм приніс 50 мільйонів доларів, в той час як на його виробництво і рекламу було витрачено всього 110 тисяч.
Попри комерційний успіх, «Народження нації» викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Режисерське трактування подій Громадянської війни багатьох не влаштовувала — так само, як і виправдання расизму. Фільм прославляє Ку-клукс-клан, який був на той час під забороною, і розповідає про боротьбу білих громадян проти «чорного терору» в перші роки після закінчення громадянської війни в США).
Тим часом Девід Ґріффіт задумує ще грандіозніший проєкт. 1916 року він ставить «Нетерпимість». Фільм складається з чотирьох сюжетів: перший- боротьба вавилонського царя Валтасара з жерцями, другий-розп'яття Ісуса Христа, третій - знищення католиками гугенотів у Варфоломіївську ніч. Останній епізод вже з цього часу розповідає, як бездушний закон ледь не стратив невинну людину. Наскрізна ідея фільму полягала в тому, що фарисеї всіх часів і народів хоч і оголошують себе захисниками істинної віри, але насправді цю віру зневажають і розпинають. Сюжети були пов'язані між собою образом Богоматері, яка гойдає колиску. Звучали рядки Волта Вітмена: «Нескінченно гойдається колиска, що з'єднує сьогодення і майбутнє». Фільм завершувався планом Голгофи і алегорією Хреста, що розганяє земну темряву.
Проте в прокаті фільм «Нетерпимість» зазнав провалу. Два мільйони збитків! Можливо, в 1916 році глядач не був готовий до сприйняття відкриттів інтелектуального кінематографа. Серед причин невдачі називалася і несприятлива політична ситуація.
Напередодні вступу США в Першу світову війну Ґріффіт поїхав до Лондона на прем'єру «Нетерпимості». Фільм був захоплено прийнятий критикою і публікою. Прем'єр-міністр Джордж Ллойд сказав, що в руках Ґріффіта найбільша влада — вміння впливати на уми людей, і запропонував режисерові зняти пропагандистську стрічку. В результаті вийшов перший і найзначніший фільм «Серце світу», присвячений боротьбі союзних армій в світовій війні. Тріумфальна прем'єра стрічки відбулася 4 квітня 1918 року в Нью-Йорку.
У грудні 1918 року Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс звернули увагу Девіда на одну з розповідей Берка — «Китаєць і дівчинка». У картині, що отримала назву «Зламані пагони», основні персонажі — троє мешканців портової околиці Лондона. Невдаха боксер, його юна дочка і китаєць, який є власником крамниці. Для боксера, пропащого негідника, дочка — об'єкт постійних знущань. «Чому ти ніколи не посміхаєшся ?!» — кричить він, і дівчинка (Ліліан Гіш), щоб догодити йому, підіймає двома пальчиками куточки рота, розтягуючи їх у посмішці. Ця посмішка стала однією з найбільших знахідок в історії світового мистецтва — жодна серйозна книга про кінематограф не обходиться без згадки про неї. Через кілька місяців Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс створили разом з Ґріффітом і Чапліном кінокомпанію «Юнайтед Артистс» — «Об'єднані художники».
1921 року Ґріффіт знімає картину «Дві сирітки» за мелодрамою Д'Еннері і Кормона. Цей супербойовик мав почесну комерційну кар'єру, але все ж приніс збитки, оскільки з ним конкурував однойменний італійський фільм. Тут, в «Сирітки», Ґріффіту в останній раз вдалося передати епічний подих часу.
Але згодом Ґріффіт потрапляє у смугу невдач. Останні фільми викликають і повагу, і розчарування. «Новий блискучий твір містера Ґріффіта, на жаль, не є блискучим». Ґріффіт починає нервувати і позбавлятися від акторів. Після гігантського успіху Мей Марш в «Нетерпимості» він зняв її тільки в фільмі «Біла троянда». Бартелмеса позбувається після чудової роботи в «Зламаних пагонах» і «По дорозі на Схід». Нарешті відправляє у відставку і Ліліан Гіш.
Ґріффіт зняв Демпстер у фільмі «Одна тривожна ніч» (1922), а разом з Мей Марш — в «Білій троянді» (1923). Оглядачі відзначили лише Мей Марш і молодого театрального актора Айвора Новелло. І як результат, ні Новелло, ні Марш більше у Ґріффіта не знімалися.
У 1923 році режисер працює над великим патріотичним фільмом з гучною назвою «Америка». Фільм присвячений історії звільнення американських колоній від англійського панування. Фабула була запозичена у модного письменника Роберта Чемберса.
Щоб платити борги — старі, за «Нетерпимість», і нові, за «незалежну» компанію «Ґріффіт»,- у 1924 році Девід Уорк йде на службу в фірму «Феймос плейерс» («Парамаунт»), до Адольф Цукор. Але і тут його переслідують невдачі. Не користуються комерційним успіхом і стрічки «Саллі з тирси», «Дівчина Ройл», «Скорбота сатани».
Ґріффіт повертається у фірму United Artists, де господарем став Джозеф Шенк. 1927-й рік став ще катастрофічнішим для режисера. Провали фільмів і втрата актриси ( Демпстер воліє кинути генія-невдаху).призвели до того,що Ґріффіт став пиячити.. Битцер з відчаєм пише, що «король екрану» перетворився на безпорадного старого.
Ґріффіт зробив для United Artists ще один фільм, «Боротьба», який був знятий з екранів після перших же демонстрацій. Великого режисера обігнав час і те мистецтво, яке багато в чому завдяки йому утвердилося і розвинулося у Сполучених Штатах. Девіду довелося дотримуватися нових віянь у кіно, комерціалізувати свій талант, підлаштовуватися до Голлівуду, але він був для цього пристосований набагато менше, ніж, наприклад, Сесіль Блаунт Де Мілль. Ґріффіту давали великі кошти, але він не зміг скористатися своїми шансами. Голлівуд не пробачив йому збитків. Режисера безжально виганяли звідусіль.
У 1935 році Ґріффіт отримав почесну нагороду «Оскар» за «внесок у розвиток мистецтва кіно». Ця нагорода увінчала його кар'єру. Вважається, що Девід Ворк Ґріффіт впровадив у кінематограф систему культури, визначив формування всієї подальшої кіноіндустрії.
Ґріффіт більше не зняв жодного фільму, і про нього забули всі до його смерті. Кінорежисер помер 23 липня 1948 у мебльованих кімнатах голлівудського готелю «Нікербокер» від крововиливу в мозок . До останніх днів у нього вистачало грошей на цілком забезпечене життя, але протягом п'ятнадцяти років він страждав від неможливости повернутися на студію.
- 1936 — Почесний «Оскар» за внесок у розвиток кіномистецтва;
- 1938 — Приз DGA Honorary Life Member Award [Архівовано 26 листопада 2009 у Wayback Machine.] ;
- У 1975 році в США вийшла поштова марка із зображенням Ґріффіта;
- На честь Ґріффіта була названа середня школа імені в Лос-Анджелесі. Через закиди з приводу расистського характеру «Народження нації» були зроблені спроби перейменувати школу, яка на 99 % складається з меншин;
- У 2008 році в Музеї спадщини Голлівуду відбувся показ самих ранніх фільмів Ґріффіта в ознаменування сторіччя початку його кар'єри в кіно;
- 22 січня 2009 року Історичний центр Олдем в Ла-Гранже (шт. Кентуккі) відкрив 15-місцевий театр на честь Ґріффіта. У театрі є бібліотека доступних фільмів Ґріффіта.
У практиці американського кіно введені Ґріффітом прийоми монтажу отримали спеціальну назву: паралельний монтаж (англ. cross-cut), перехресний монтаж (англ. cut back або англ. flash back), короткий монтаж (англ. switch back)[5].
За Ґріффітом: паралельна дія — це дія, яка проходить в декількох планах одночасно.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118718851 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ http://www.amoeba.com/movies/detail/1329/d-w-griffith-father-of-film/
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г Жорж Садуль. Загальна історія кіно. — Москва : Мистецтво, 1958. Архівовано з джерела 18 березня 2012
- ↑ Трауберг, Леонид Захарович. Википедия (рос.). 23 жовтня 2023. Процитовано 24 травня 2024.
