Перегляд вихідного коду сторінки Джордж Вашингтон

{{Картка:Лідер
| ім'я = Джордж Вашингтон
| зображення = Gilbert Stuart Williamstown Portrait of George Washington.jpg
| підпис = George Washington signature.png
| посада = 1-й [[Президент Сполучених Штатів Америки]]
| початок_терміну = [[30 квітня]] [[1789]]
| кінець_терміну = [[4 березня]] [[1797]]
| попередник = Посаду започатковано
| наступник = [[Джон Адамс]]
| віце-президент = [[Джон Адамс]]
| посада2 = 1-й [[Головнокомандувач]] Континентальної армії США
| початок_терміну2 = [[15 червня]] [[1775]]
| кінець_терміну2 = [[23 грудня]] [[1783]]
| наступник2 = [[Генрі Нокс]]
| президент на той час2 = 
| дата_народження = 22.2.1732
| місце_народження = [[Вестморленд (округ, Вірджинія)|Вестморленд]], [[Вірджинія]], [[Британська Америка]]
| дата_смерті = 14.12.1799
| місце_смерті = [[Маунт-Вернон]], [[Вірджинія]], [[Сполучені Штати Америки|США]]
| національність = [[Американці|Американець]]
| дружина = [[Марта Вашингтон|Марта Дандрідж Кастіс (Вашингтон)]]
| партія = [[Безпартійний]]
| релігія = [[Англіканська церква]]([[1732]]-[[1775]])<br/>[[Єпископальна церква|Єпископальна Церква]] США ([[1775]]-[[1799]])<br/>[[Деїзм]]
| герб = Coat of Arms of George Washington.svg
| підпис_герба = герб Вашингтонів
}}
{{otheruses|Вашингтон (значення){{!}}Вашингтон}}

'''Джо́рдж Ва́шингтон''' {{Життєпис}}&nbsp;— американський державний діяч, перший [[президент США|президент Сполучених Штатів]] (1789—1797 роки), [[Батьки-засновники США|батько-засновник США]], [[головнокомандувач]] Континентальної армії, учасник війни за незалежність Північноамериканських штатів, творець американського інституту президентства, [[генерал армій США]], [[національний герой]] країни.

Народився у [[Вірджинія|Вірджинії]], тоді колонії Великої Британії. Виріс у кількох маєтках вздовж рік [[Потомак]] і [[Рапаганок]]. Сильний опонент політиці уряду Англії, Джордж Вашингтон скликав [[Континентальний конгрес]] у [[1774]] і [[1775]] роках, а з початком [[Війна за незалежність США|Війни за незалежність США]] був обраний головнокомандувачем [[Континентальна армія|Континентальної армії]].

Після підписання [[Паризький договір (1783)|Паризького договору 1783]] року повернувся до свого маєтку [[Маунт-Вернон]], але незадоволений [[Статті Конфедерації|Статтями Конфедерації]] в [[1787]] році повернувся у політику і був обраний президентом Конституційної конвенції. У ці роки він пережив курйозний «замах» на своє життя, коли зі згоди англійського короля [[Георг III|Георга III]] намагалися «отруїти» [[помідор]]ами, що у той час ще вважалися в Америці сильною отрутою.

У [[1789]] році обраний першим Президентом США і працював на цій посаді до [[1797]] року. Хоча він намагався набрати міністрів з різних фракцій, його аристократичний погляд на речі розходився з точкою зору його державного секретаря, [[Томас Джефферсон|Томаса Джефферсона]], який подав у [[Відставка|відставку]] в [[1793]] році, у результаті чого була створена двопартійна система.

Започаткував політику нейтралітету в зовнішніх справах, яка була базовою до початку 20 сторіччя аж до приходу до влади [[Теодор Рузвельт|Теодора Рузвельта]].

З його ініціативи до усіх президентів в США звертаються ''містер Президент''. Утвердив значущість права під час придушення «[[повстання через віскі]]», яке вибухнуло через підвищення податку на алкоголь. За його президентства [[Александер Гамільтон]] заснував [[Перший банк Сполучених Штатів]].

Покинувши пост президента, Вашингтон повернувся в Маунт-Вернон, де й помер у 1799 році. Різні сучасні медичні автори припускають, що він помер від тяжкого випадку [[епіглотит]]у, ускладненого тодішнім невправним лікуванням, особливо великою втратою крові через кровопускання, яке майже напевно спричинило [[гіповолемічний шок]]<ref>Chernow, Ron (2005). Alexander Hamilton. Penguin Press. ISBN 978-1-101-20085-8. [https://books.google.com.ua/books?id=4z5eL5SGjEoC&q=Washington&redir_esc=y#v=snippet&q=Washington&f=false] {{ref-en}}</ref><ref>Wallenborn, White McKenzie, M.D. (1999). «George Washington's Terminal Illness: A Modern Medical Analysis of the Last Illness and Death of George Washington». The Papers of George Washington. University of Virginia. Retrieved July 20, 2018. {{ref-en}}</ref><ref>Vadakan, Vibul V. (Winter–Spring 2005). "A Physician Looks At The Death of Washington". The Early America Review. 6 (1). ISSN 1090-4247. Archived from the original on December 16, 2005. {{ref-en}}</ref>.

== Початок життєвого шляху ==
[[Файл:Portrait of George Washington-transparent.png|міні|left|200пкс|Портрет Вашингтона у військовій формі]]
Джордж Вашингтон народився [[22 лютого]] [[1732]] року в родині, четверте покоління якої проживало у Вірджинії<ref name="article1">{{Cite web |url=http://www.peoples.ru/state/king/usa/washington/ |title=Біографія Джорджа Вашингтона на сайті «Люди» |accessdate=4 лютого 2010 |archive-date=25 червня 2010 |archive-url=https://web.archive.org/web/20100625055320/http://www.peoples.ru/state/king/usa/washington/ }}</ref>. У товстій домашній [[Біблія|Біблії]] зроблено запис про те, що Мері Болл Вашингтон народила сина Джорджа 22 лютого 1732 року близько десятої години ранку на фермі Поупс-Крік у графстві [[Вестморленд (округ, Вірджинія)|Вестморленд]]<ref>Ігор Шаров. Характери Нового світу.&nbsp;— К.: Арт Економі, 2018.&nbsp;— С. 37. ISBN 978-617-7289-69-1</ref>. Дитинство і юність він провів у скромних умовах, отримав домашнє виховання, займався [[Самоосвіта|самоосвітою]]. В 11-річному віці втратив свого батька Августина, власника тютюнової плантації і [[землемір]]а. У [[1748]] році Вашингтон брав участь в експедиції лорда Фейрфакса, що проводила землемірні роботи в долині [[Шенандоа (річка)|Шенандоа]]. З [[1749]] року був землеміром [[графство|графства]] [[Калпепер (округ, Вірджинія)|Калпеппер]]. Джорджа по смерті батька виховував зведений брат Лоуренс. У 1751 році Вашингтон здійснив свою єдину поїздку за кордон, коли супроводжував Лоуренса на [[Барбадос]], сподіваючись, що клімат вилікує [[туберкульоз]] його брата. Під час поїздки Вашингтон перехворів на [[Натуральна віспа|натуральну віспу]], що залишила його обличчя злегка пошкодженим. Після смерті Лоуренса він успадкував у [[1752]] році маєток [[Маунт-Вернон]] під [[Александрія (Вірджинія)|Александрією]], на річці [[Потомак]], в цьому ж році став [[майор]]ом місцевого [[ополчення]].

У [[1753]] році отримав доручення попередити французів, щоб вони не повинні просуватися в долину річки [[Огайо]]. Поїздка тривала протягом одинадцяти тижнів, Вашингтону довелося подолати 800&nbsp;км і пережити чимало небезпечних епізодів<ref name="stewart">{{Cite web |url=https://folio.com.ua/books/Dzhordzh-Vashington:-politichne-pidnesennya-batka-zasnovnika-Ameriki |title=Девід О. Стюарт. Джордж Вашингтон: політичне піднесення батька-засновника Америки. — Харків: Фоліо, 2023. — 608 с.|accessdate=4 лютого 2024 |archive-date=14 березня 2024 |archive-url=https://folio.com.ua/books/Dzhordzh-Vashington:-politichne-pidnesennya-batka-zasnovnika-Ameriki}}</ref>. У [[1753]]–[[1754]] роках командував одним з округів ополчення Вірджинії. [[1755]] року взяв участь у поході проти [[форт]]у Дюкена, де він потрапив у полон. Під час повторної експедиції до цього ж форту Вашингтон проявив хоробрість, за що й отримав звання [[полковник]]а і був призначений командиром внутрішнього ополчення. Вашингтон і далі продовжував брати участь у військових діях проти французів та [[індіанці]]в, займаючи оборонні позиції, але [[31 грудня]] [[1758]] року повернувся до Вірджинії та подав у відставку.

[[6 січня]] [[1759]] року одружився з багатою вдовою [[Марта Вашингтон|Мартою Дендридж Кастіс]] (яка взяла його прізвище) і отримав багате придане: 17 тисяч [[акр]]ів землі, 300 рабів і особняк в [[Вільямсбург (Вірджинія)|Вільямсбурзі]]. Шлюб виявився щасливим, хоча дітей у подружжя не було. Вашингтон виховував двох дітей своєї дружини від першого шлюбу. Втім, пасинок Джекі виявився дуже ледачим. Ректор приватної школи у Вірджинії писав про нього таке: «Природа, напевно, наділила йому бути азійським князьком». Джекі рано одружився й рано помер&nbsp;— у 26-річному віці. Четверо його дітей росли й виховувалися в будинку Вашингтонів<ref>Ігор Шаров. Характери Нового світу.&nbsp;— К.: Арт Економі, 2018.&nbsp;— С. 42. ISBN 978-617-7289-69-1</ref>. Завдяки працьовитості і суворому порядку Вашингтонові вдалося збільшити дохід свого маєтку і стати одним з найбагатших землевласників Вірджинії. На своїх фермах на березі річки Потомак він вирощував тютюн, пшеницю, а до [[1772]] року вже [[експорт]]ував рибу та борошно у [[Вест-Індія|Вест-Індію]]. У своєму сусідові, лордові Фейрфаксі, який належав до найзаможніших землевласників Вірджинії, Вашингтон знайшов наставника. Фейрфакс познайомив його зі стилем життя нетитулованого [[Дворяни|дворянства]] і підтримував його на шляху до кар'єри офіцера та [[Землеустрій|землевпорядника]]<ref name="article1" />.

На світогляд і політичну філософію Вашингтона вплинула [[англійська література|англійська опозиційна чи аграрна література]] початку [[XVIII століття]]. Вашингтон захоплювався [[Марк Порцій Катон Молодший|Катоном Молодшим]], якого вважав взірцем всіх римських чеснот. Цим зразкам він намагався відповідати в суспільному та особистому житті, дотримуючись класичного стилю мови і сповненої гідності [[жест]]икуляції та [[міміка|міміки]]. Самовладання, строгий контроль емоцій та дисциплінована поведінка стали його видатними якостями, під якими усе менш проступала первісна спонтанність. Консервативний і розважливий по темпераменту, помірковано релігійний, без глибокого інтересу до [[Теологія|теологічних питань]], але при цьому постійно готовий до сприйняття нових ідей і думок, він з'єднував чесноти з прогресивною свідомістю [[Просвітництво|Просвітництва]]<ref name="article1" />.

== Американська революція (1775—1787) ==
Хоча Вашингтон висловлював опозицію до [[Акт про гербовий збір|Акту про гербовий збір]], першого податку на колонії, він не відігравав значної ролі в русі опору аж до хвилі протестів проти [[Акти Тауншенда|Актів Тауншенда]] 1767 року. У травні 1769 року Вашингтон зробив пропозицію, текст якої написав його товариш [[Джордж Мейсон]], яка закликала Вірджинію до бойкоту англійських товарів, доки Акти не буде скасовано<ref>{{harvtxt|Freeman|1968|pp=174–176}}</ref>. Парламент скасував Акти Тауншенда в 1770 році. Однак розцінював прийняття [[Нестерпні акти|Нестерпних актів]] 1774 року як «посягання на наші права й привілеї»<ref>{{harvtxt|Randall|1997|p=262}}</ref>. У липні 1774 року він головував на зборах, які прийняли «[[Резолюції Ферфакса]]», що закликали, зокрема, до скликання Континентального конгресу. У серпні Вашингтон взяв участь у Першому Вірджинському конгресі, де його обрали делегатом на [[Перший Континентальний конгрес]]<ref>{{harvtxt|Ferling|2010|p=100}}</ref>.

=== Головнокомандувач ===
Після [[Битва при Лексингтоні й Конкорді|битви при Лексингтоні й Конкорді]] поблизу [[Бостон]]а у квітні 1775 року колонії розпочали [[Війна за незалежність США|війну]]<ref>{{harvtxt|Rasmussen|Tilton|1999|p=294}}</ref>. Вашингтон мав престиж, військовий досвід, харизму й хист до командування, був також відомий своїм патріотизмом. Вірджинія була найбільшою з колоній, а тому заслуговувала пошани, й [[Нова Англія]], в якій розпочалися бої, розуміла, що потребує підтримки півдня. Вашингтон не домагався посади головнокомандувача й говорив, що таке йому не під силу, але серйозних конкурентів у нього не було<ref>{{harvtxt|Ellis|2004|pp=68–72}}</ref>. 14 червня 1775 року Конгрес проголосив про створення [[Континентальна армія|Континентальної Армії]]. За пропозицією [[Джон Адамс|Джона Адамса]] з [[Массачусетс]]а, Вашингтону надали звання генерал-майора і призначили головнокомандувачем<ref name="GEN WASHINGTON">{{harvtxt|Bell|2005}}</ref>.

Упродовж війни Вашингтон мав три різні ролі. У 1775—1777 роках і знову в 1781 році він вів свої війська проти основних сил британців. Хоча багато битв було програно, він ніколи не здавався й продовжував бої аж до кінця війни. Загальну стратегію бойових дій він планував разом із Конгресом<ref name="ch3">{{harvtxt|Higginbotham|1985|loc=ch. 3}}</ref>.

По друге, на ньому лежала відповідальність за підготовку військ. Він призначив відповідальним за бойову підготовку рекрутів барона [[Фрідріх Вільгельм фон Штойбен|Фрідріха фон Штейбена]], ветерана прусського генерального штабу. За постачанням військ наглядав Конгрес<ref name="War Department">{{cite web|url=http://wardepartmentpapers.org/blog/?m=201101|title=Creation of the War Department|work=Papers of the War Department, 1784–1800|publisher=[[Center for History and New Media]]|location=Fairfax, Virginia|date=2011-01-20|accessdate=2011-06-03|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZz454jb?url=http://wardepartmentpapers.org/blog/?m=201101|archivedate=2013-06-23|deadurl=yes}}</ref>, і Вашингтон чинив на нього тиск, щоб отримати найсуттєвіше<ref>{{harvtxt|Carp|1990|p=220}}</ref>. У червні 1776 Конгрес призначив комітет під назвою Рада війни й постачання, який з липня 1777 року став називатися Радою війни, куди входили представники війська<ref name="War Department"/>. Командування американських військових сил складалося з людей, призначених Конгресом, і доволі часто це робилося без згоди Вашингтона, а нижні офіцерські посади в ополченні займали люди, делеговані штатами<ref>{{cite encyclopedia|author=Chase, Philander D.|title=George Washington|encyclopedia=World Book Advanced|publisher=World Book Inc|year=2011}}</ref>. Внаслідок такої мішанини, успіхи чергувалися з невдачами, деякі з фаворитів Вашингтона, наприклад [[Джон Салліван]], не змогли навчитися командувати. Але врешті-решт йому вдалося підібрати здібних офіцерів, таких як генерал [[Натанієль Грін]] та начальник штабу [[Александер Гамільтон]]. Американські офіцери ніколи не були рівними британцям у мистецтві тактики й маневрування і, як наслідок, програли багато битв. Великі успіхи при Бостоні 1776 року, Саратозі&nbsp;— 1777 року та Йорктауні&nbsp;— 1781 року траплялися тоді, коли вдавалося впіймати британців далеко від баз і мати значну перевагу в силах<ref name="ch3"/>.

Третя, найважливіша роль Вашингтона була в тому, щоб стати символом опору короні, втіленнями революціонера. Його надзвичайний авторитет та політичне вміння утримували Конгрес, військо, французів, ополченців й штати в одному руслі на шляху до спільної мети. Вашингтон добровільно пішов у відставку й розпустив армію після перемоги у війні, чим назавжди встановив принцип верховенства цивільних у військових справах. Однак він невтомно повторював, що добре дисциплінований професійний вояк удвічі цінніший за схильного до помилок [[аматор]]а, і це допомогло подолати ідеологічну недовіру до військових<ref>{{cite web|last=Jensen|first=Richard|url=http://tigger.uic.edu/~rjensen/am-rev.htm|title=Military History of the American Revolution|work=Jensen's Web Guides|publisher=University of Illinois at Chicago|date=2002-02-12|accessdate=2011-01-18|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110514061420/http://tigger.uic.edu/~rjensen/am-rev.htm|archivedate=2011-05-14|deadurl=yes}}</ref>.

=== Перемога під Бостоном ===
Вашингтон прийняв командування Континентальною армією поблизу [[Кембридж (Массачусетс)|Кембриджа]] у липні 1775 року під час облоги Бостона. Збагнувши, що війську не вистачає пороху, Вашингтон звернувся із запитом на постачання. Американські війська здійснили низку рейдів на британські арсенали, зокрема на [[Кариби|Карибах]]. Розпочалися зусилля із виробництва. До кінця 1776 року вдалося купити, здебільшого у Франції, 2,5&nbsp;млн фунтів пороху, чого ледь вистачало<ref>{{cite journal|last=Stephenson|first=Orlando W.|title=The Supply of Gunpowder in 1776|journal=[[The American Historical Review]]|year=1925|month=January|volume=30|issue=2|pages=271–281|url=http://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Journals/AHR/30/2/Supply_of_Gunpowder_in_1776.html|publisher=University of Chicago|accessdate=23 березня 2012|archive-date=15 липня 2012|archive-url=https://archive.today/20120715221802/http://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Journals/AHR/30/2/Supply_of_Gunpowder_in_1776.html}}</ref>. Під час довгого протистояння Вашингтон реорганізував армію й, розташувавши артилерію на Дорчерстерських висотах, змусив британців відступити. Британці покинули Бостон у травні 1776 року, й Вашингтон пішов із своїм військом на [[Нью-Йорк]]<ref>{{harvtxt|Lengel|2005}}; {{harvtxt|Higginbotham|1985|pp=125–134}}</ref>.

Британські газети, незважаючи на негативне ставлення до американських патріотів, хвалили Вашингтона за високі особисті якості й уміння командувати. Така похвала була сміливою, оскільки Вашингтон був генералом ворожої армії, яка на думку британців загрожувала розвалити [[Британська імперія|Британську імперію]]<ref>{{cite journal|last=Bickham|first=Troy O.|title=Sympathizing with Sedition? George Washington, the British Press, and British Attitudes during the American War of Independence|journal=The William and Mary Quarterly|year=2002|month=January|volume=59|issue=1|pages=101–122|url=http://www.jstor.org/stable/3491639|publisher=Omohundro Institute of Early American History and Culture|issn=0043-5597|accessdate=23 березня 2012|archive-date=27 жовтня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151027025949/http://www.jstor.org/stable/3491639}}</ref>.

=== Поразка при Нью-Йорку й тактика Фабіана ===
[[Файл:General George Washington at Trenton by John Trumbull.jpeg|thumb|upright|''Генерал Джордж Вашингтон біля Трентона'', [[Джон Трамбулл]], [[Картинна галерея Єльського університету]] (1792 рік)]]

У серпні 1776 року британський генерал [[Вільям Гау, 5-й віконт Гау|Вільям Гау]] розпочав масований наступ на Нью-Йорк із моря та з суші з наміром захопити місто. Континентальна армія під проводом Вашингтона зійшлася з ворогом у битві за Лонг-Айленд, яка стала найбільшою у війні. Американці значно поступалися чисельністю військ, чимало людей дезертувало, й Вашингтона розбили. Тож він змушений був уночі відступити за [[Іст-Ривер]]. Йому вдалося зробити це без втрат у живій силі й спорядженні<ref>{{harvtxt|McCullough|2005|pp=186–195}}</ref>. При цьому Вашингтон уникнув оточення, але Гау 16 листопада захопив Форт-Вашингтон, завдавши континентальцям значних втрат. Вашингтон продовжував відступати через Нью-Джерсі, майбутнє Континентальної армії було сумнівним, зважаючи на великі втрати й слабкий приплив рекрутів<ref>{{harvtxt|Ketchum|1999|p=235}}</ref>. Уночі на 25 грудня 1776 року Вашингтон розпочав повертати втрачене несподіваною атакою на пост [[гессен]]ців у західному Нью-Джерсі, в районі Трентона. Він привів армію до переходу через річку Делавер, де захопив у полон майже 1000 гессенців. За перемогою при Трентоні на початку січня сталася нова звитяга під Принстоном. Британці відступили до околиць Нью-Йорка. Вони утримували місто аж до мирного договору 1783 року. Перемоги Вашингтона зламали стратегію пряника й батога британців, які зазвичай показували свою силу, а потім пропонували угоди на шляхетних умовах. Американці не погоджувалися на будь-що, крім незалежності<ref>{{harvtxt|Fischer|2004|p=367}}</ref>. Перемог Вашингтона не було достатньо для повної й беззаперечної звитяги патріотів, але, оскільки чимало вояків упродовж зими або дезертувало, або не забажало продовжити контракт, Вашингтон і Конгрес реорганізували військо, збільшуючи виплати тим, хто залишався, й караючи дезертирів. Завдяки цим зусиллям військо зросло<ref>{{cite web|title=American Presidents: George Washington|url=http://www.american-presidents.com/george-washington/|work=American-Presidents.com|accessdate=2011-11-13|year=2011|archive-date=30 березня 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120330215659/http://www.american-presidents.com/george-washington/}}</ref>.

Історики сперечаються щодо того, чи справді Вашингтон надавав перевагу [[тактика Фабіана|тактиці Фабіана]]<ref>. Термін походить від римської стратегії, яку застосував вперше військовий диктатор [[Квінт Фабій Максим Веррукоз|Фабій Максим]] проти вторгнення Ганнібала у [[Друга пунічна війна|Другій пунічній війні]].</ref>, яка зводилася до стрімких нападів на британців й подальшим відступом так, щоб більші військові підрозділи противника не змогли наздогнати. Можливо, він волів би зійтися з супротивником у вирішальній битві<ref>Ферлінг та Елліс вважають, що Вашингтон був прихильником тактики Фабіана, а Гіґґінботам заперечує {{harvtxt|Ferling|2010|pp=212, 264}}; {{harvtxt|Ellis|2004|p=11}}; {{harvtxt|Higginbotham|1971|p=211}}.</ref>. Тоді як південний командувач Грін використовував тактику Фабіана у 1780—81 роках, Вашингтон вдавався до неї тільки від осені 1776 до весни 1777 після того, як втратив Нью-Йорк, коли його військо почало розтавати. Битви при Трентоні й Принстоні були прикладом тактики Фабіана. До літа 1777 року Вашингтон відновив сили й упевненість, тож перестав використовувати рейди й перейшов до тактики широкомасштабної конфронтації, наприклад при Брандивайні, Германтауні, Монмуті та Йорктауні<ref>{{harvtxt|Buchanan|2004|p=226}}</ref>.

=== Кампанії 1777 року ===
Наприкінці літа 1777 року британці під командуванням [[Джон Бергойн|Джона Бергойна]] здійснили вторгнення з [[Квебек (місто)|Квебеку]], намагаючись розділити непокірну [[Нова Англія|Нову Англію]]. [[Вільям Гау, 5-й віконт Гау|Генерал Гау]] пішов зі своїм нью-йоркським військом на [[Філадельфія|Філадельфію]] замість того, щоб зустрітися з силами Бергойна біля [[Олбані (Нью-Йорк)|Олбані]]. Це була велика стратегічна помилка британців, і Вашингтон швидко попрямував до Філадельфії назустріч Гау, уважно стежачи за тим, що відбувається на півночі. Битви виявилися занадто складними для недосвідчених американців, і Вашингтона розбили. У битві біля Брендвайна 11 вересня 1777 року Гау переграв Вашингтона завдяки вмілому маневру і 26 вересня увійшов до американської столиці Філадельфії без супротиву. На початку жовтня військо Вашингтона здійснило невдалу атаку на Германтаун. Водночас, Бергойн, без підтримки Гау потрапив у пастку й змушений був здатися із усією своєю армією<ref>{{harvtxt|Higginbotham|1971|loc=ch. 8}}</ref>. Ця перемога американців стала поворотним пунктом як у воєнному плані, так і дипломатично. Франція відгукнулася на поразку Бергойна тим, що відкрито вступила у війну на боці Америки. Після поразки Вашингтона біля Філадельфії деякі члени Конгресу почали розмови про усунення генерала від командування. Але спроба здійснити такі плани провалилася завдяки організованій підтримці однодумців Вашингтона<ref>{{cite journal|last=Heydt|first=Bruce|title='Vexatious Evils': George Washington and the Conway Cabal |journal=American History|year=2005|month=December|volume=40|issue=5|pages=50–73|accessdate=2011-11-13}}</ref>.

=== Долина Фордж ===
[[Файл:Washington and Lafayette at Valley Forge.jpg|thumb|190px|left|Вашингтон та [[Марі Жозеф де Лафаєт|Лафаєтт]] оглядають війська в долині Фордж]]

11-тисячна армія Вашингтона<ref>{{cite web|url=http://www.pabook.libraries.psu.edu/palitmap/ValleyForge.html|title=The Forging of an Army|first1=Jane|last1=Chai|first2=Lindley|last2=Homol|work=Pennsylvania Center for the Book|publisher=Pennsylvania State University|year=2009|accessdate=2011-01-19|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110615010512/http://www.pabook.libraries.psu.edu/palitmap/ValleyForge.html|archivedate=2011-06-15|deadurl=yes}}</ref> розташувалася на зиму в долині Фордж на півночі від [[Філадельфія|Філадельфії]]. Упродовж шести наступних місяців у таборі померло тисячі людей, здебільшого від хвороб<ref name="Valley Forge NPS">{{cite web|url=http://www.nps.gov/vafo/historyculture/index.htm|title=History & Culture|work=Valley Forge National Historical Park|publisher=National Park Service|accessdate=2011-01-19|archiveurl=https://web.archive.org/web/20100829135530/http://www.nps.gov/vafo/historyculture/index.htm|archivedate=2010-08-29|deadurl=yes}}</ref>. Число жертв оцінюється від 2000<ref name="Valley Forge NPS"/> до 2500<ref>{{cite encyclopedia|last=Fowler|first=William Morgan, Jr|authorlink=William M. Fowler|encyclopedia=World Book Encyclopedia|title=Valley Forge|publisher=World Book Inc|edition=2002|volume=20|page=266}}</ref><ref>{{cite web |last=Rogers |first=J. David |url=http://web.mst.edu/~rogersda/american&military_history/George%20Washington-God's%20Man%20for%20America-article.pdf |title=George Washington: God's Man for America |publisher=Missouri University of Science and Technology |accessdate=2011-01-19 |archive-date=31 серпня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210831204308/https://web.mst.edu/~rogersda/american%26military_history/George%20Washington-God's%20Man%20for%20America-article.pdf }}</ref>, а то й до 3000<ref>{{harvtxt|Ferling|2000|p=186}}</ref>. Проте наступної весни військо вийшло з долини у доброму стані завдяки, зокрема, муштрі, яку організував [[Фрідріх Вільгельм фон Штойбен|генерал фон Штойбен]]<ref>{{cite web|first=Charles Willson|last=Peale|authorlink=Charles Willson Peale|url=http://www.nps.gov/museum/exhibits/revwar/image_gal/indeimg/steuben.html|title=Frederick William Augustus, Baron Von Steuben|work=Portraits from the Middle Theater, American Revolutionary War|publisher=Independence National Historical Park, National Park Service Museum Collections|accessdate=2011-06-02|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101022055947/http://www.nps.gov/museum/exhibits/revwar/image_gal/indeimg/steuben.html|archivedate=2010-10-22|deadurl=yes}}</ref>. У 1778 році британці відтягнулися з Філадельфії до Нью-Йорка<ref name="This Day">{{cite web|url=http://www.history.com/this-day-in-history/british-abandon-philadelphia|title=This Day in History: American Revolution – June 18, 1778, British abandon Philadelphia|work=[[History (TV channel)|History.com]]|accessdate=2011-06-02|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120111151729/http://www.history.com/this-day-in-history/british-abandon-philadelphia|archivedate=2012-01-11|deadurl=yes}}</ref>, і Вашингтон тримався у них на п'ятах. [[Монмутський бій|Битва при Монмуті]] завершилася нічим<ref>{{cite web|url=http://www.pbs.org/georgewashington/milestones/monmouth_about.html|title=Battle of Monmouth 1778|work=Rediscovering George Washington|publisher=[[Public Broadcasting Service|PBS]]|year=2002|accessdate=2011-06-02|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110224130153/http://www.pbs.org/georgewashington/milestones/monmouth_about.html|archivedate=2011-02-24|deadurl=yes}}</ref>. Після неї британці продовжили марш до Нью-Йорка, а Вашингтон привів своє військо в околиці міста<ref name="This Day"/>.

=== Перемога під Йорктауном ===
[[Файл:The Surrender of Lord Cornwallis at Yorktown October 19 1781.jpeg|thumb|right|''Здача лорда Корнвалліса під Йорктауном 19 жовтня 1781'', [[Джон Трамбулл]], [[Мистецька галерея Єльського університету]] (1787- пр. 1828)]]
[[Файл:General George Washington Resigning his Commission.jpg|thumb|right|''Генерал Джордж Вашингтон подає у відставку'', [[Джон Трамбулл]], [[Ротунда Капітолія]] (замовлення 1817)]]

Влітку 1779 року за наказом Вашингтона експедиція генерала Джона Саллівана здійснила кампанію випаленої землі проти індіанців [[Ірокези|ірокезів]], знищивши понад 40 селищ у центральних та північних частинах штату [[Нью-Йорк (штат)|Нью-Йорк]]. Індіанці підтримували британців і робили рейди на американські прикордонні поселення<ref>{{harvtxt|Grizzard|2002|p=303}}</ref>. У липні 1780 року на [[Род-Айленд]] прибули 5000 загартованих у битвах французів під проводом генерала Донатьєна де Рошамбо<ref>{{harvtxt|Lancaster|Plumb|1985|p=311}}</ref>. Континентальна армія отримала від французів 20 тис. доларів французького золота. Це дозволило Вашингтону завдати вирішального удару 1781 року. Спочатку французький флот переміг британців у [[Чесапікська битва|Чесапікській битві]], і британська армія у Вірджинії опинилася в пастці. 17 жовтня британці здали Йорктаун і облога цього міста стала останньою великою подією у війні<ref name="Mann 2005 page 38">{{harvtxt|Mann|2005|p=38}}; {{harvtxt|Lancaster|Plumb|1985|p=254}}.</ref>.

=== Демобілізація ===
Вашингтон не міг бути впевненим, що після Йорктауна британці не відновлять військових дій. У них ще залишалася 26-тисячне військо в Нью-Йорку, Чарлстоні та Саванні, а також могутній флот. Французькі сухопутні сили й флот відбули, тож у 82—83 роках американці могли розраховувати тільки на власні сили. Скарбниця була порожня, солдатам не платили, й вони почали висловлювати незадоволення, що загрожувало бунтом або державним переворотом. Вашингтон придушив невдоволення офіцерів у березні 1783 року, розкривши Ньюберзьку змову, а Конгрес пообіцяв виплатити п'ятирічні преміальні<ref>{{cite journal|last=Kohn|first=Richard H.|title=The Inside History of the Newburgh Conspiracy: America and the Coup d'Etat|journal=The William and Mary Quarterly|year=1970|month=April|volume=27|issue=2|pages=187–220|url=http://www.jstor.org/stable/1918650|publisher=Omohundro Institute of Early American History and Culture|accessdate=24 березня 2012|archive-date=5 листопада 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151105083655/http://www.jstor.org/stable/1918650}}</ref>.

[[Паризький договір (1783)|Паризький договір 1783 року]] підписано у вересні. Британія визнала незалежність Сполучених Штатів. Вашингтон розпустив військо і 2 листопада звернувся до своїх людей із красномовною промовою<ref>{{cite web|last=Washington|first=George|title=Letter to Continental Army, November 2, 1783, Farewell Orders; Letter to Henry Knox, November 2, 1783|url=http://memory.loc.gov/cgi-bin/ampage?collId=mgw3&fileName=mgw3b/gwpage016.db&recNum=347|work=George Washington Papers, 1741–1799: Series 3b Varick Transcripts|publisher=Library of Congress|accessdate=2011-11-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZzCggyV?url=http://memory.loc.gov/cgi-bin/ampage?collId=mgw3|archivedate=2013-06-23|deadurl=yes}}</ref>.

25 листопада британці покинули Нью-Йорк, звільнивши вхід для Вашингтона й губернатора. 4 грудня в таверні Фронсез Вашингтон формально попрощався з офіцерами, а 23 грудня пішов у відставку з посади головнокомандувача. Історик Гордон Вуд робить висновок, що ця відставка стала найбільшим вчинком у житті Вашингтона. Вона приголомшила аристократичну Європу<ref>{{harvtxt|Wood|1992|pp=105–106}}</ref>. Король [[Георг III]] назвав Вашингтона «найвизначнішим характером епохи» саме завдяки цьому факту<ref>{{harvtxt|Brookhiser|1996|p=103}}</ref>.

== Конституційний конвент (1787) ==
Відставка Вашингтона в Маунт-Верноні не затягнулася надовго. У 1784 році він здійснив дослідницьку мандрівку на західний фронтьєр<ref name="GEN WASHINGTON"/>, а потім його переконали бути присутнім на [[Філадельфійський конвент|Конституційному конвенті у Філадельфії]] влітку 1787 року, де обрали головуючим. Його участь у дебатах була незначною, хоча він голосував за і проти. Однак завдяки його високому престижу підтримувалася колегіальність і порядок серед делегатів. Коли приймалося рішення встановити [[Президент США|президентство]], делегати мали на увазі саме Вашингтона, й він сам після обрання мав визначити, як воно працюватиме<ref>{{cite web|url=http://www.nps.gov/inde/historyculture/loader.cfm?csModule=security/getfile&PageID=291820|title=The President's House: Freedom and Slavery in the Making of a New Nation|work=Independence National Historical Park|publisher=National Park Service|accessdate=2011-01-03|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120113114603/http://www.nps.gov/inde/historyculture/loader.cfm?csModule=security%2Fgetfile&PageID=291820|archivedate=2012-01-13|deadurl=yes}}</ref>. Підтримка Вашингтоном проєкту [[Конституція США|Конституції]] також сприяла тому, що його ратифікували в усіх тринадцятьох штатах<ref>{{cite web|url=http://www.archives.gov/exhibits/charters/constitution_history.html|title=Constitution of the United States|work=The Charters of Freedom|publisher=National Archives and Records Administration|accessdate=2011-01-03|archiveurl=https://web.archive.org/web/20100916140157/http://archives.gov/exhibits/charters/constitution_history.html|archivedate=2010-09-16|deadurl=yes}}</ref>.

== Президентство (1789—1797) ==
[[Файл:Portrait of George Washington-transparent.png|thumb|upright|''Джордж Вашингтон'', [[Рембрандт Піл]], [[Музей Де Янга]] (пр. 1850)]]

1789 року колегія виборців одноголосно обрала Вашингтона першим президентом США. Його переобрано у 1792 році. Він залишається єдиним президентом, за якого проголосували 100&nbsp;% виборців<ref>Тоді діяла система, при якій кожен виборець колегії мав право на два голоси. Переможець ставав президентом, другий за кількістю голосів&nbsp;— віцепризедентом. У випадку Вашингтона кожен із виборців віддав йому один із своїх голосів</ref>. [[Джон Адамс]], з другою сумою голосів став [[Віцепрезидент США|віцепрезидентом]]. 30 квітня 1789 року відбулася перша [[інавгурація]], і Вашингтон присягнув з балкона [[Федерал-хол|Федерал-Холу]] в Нью-Йорку<ref>{{cite web|title=Presidential Oaths of Office|url=http://memory.loc.gov/ammem/pihtml/pioaths.html|work=Presidential Inaugurations|publisher=Library of Congress|accessdate=2011-11-13|archiveurl=https://web.archive.org/web/20090121122841/http://memory.loc.gov/ammem/pihtml/pioaths.html|archivedate=2009-01-21|deadurl=yes}}</ref>.

Перший Конгрес США встановив Вашингтону зарплатню 25 тисяч доларів у рік. У 1789 році це була велика сума. Вашингтон відмовився, оскільки був людиною небідною, і йому подобався імідж безкорисного слуги народу. Він все ж прийняв гроші після вмовляння Конгресу, щоб не склалося враження, що на посаду президента можуть претендувати тільки люди багаті<ref>{{harvtxt|Chernow|2010|loc=Kindle location 11,386}}</ref>. Президент розумів, що кожна його дія встановлює прецедент, а тому скрупульозно слідкував за встановленням церемоніальних правил, забезпечуючи те, щоб вони завжди залишалися республіканськими й ніколи не імітували правила європейських [[Монархічний двір|королівських дворів]]. З огляду на ці міркування він віддав перевагу звертанню «пане Президенте»<ref>{{cite book|last=Bassett|first=John Spencer|title=The Federalist System, 1789–1801|year=1906|publisher=Harper & Bros|location=New York and London|url=http://books.google.com/books?id=qJsiAAAAMAAJ&pg=PA155#v=onepage&q=Mr.%20President&f=false|authorlink=John Spencer Bassett|page=155|oclc=586531|accessdate=2011-12-29|archive-date=28 травня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130528112700/http://books.google.com/books?id=qJsiAAAAMAAJ&pg=PA155#v=onepage&q=Mr.%20President&f=false}}</ref>.

Вашингтон виявився здібним адміністратором. Він умів чудово розподіляти роботу й добре розбирався в характерах людей. Він регулярно розмовляв з головами департаментів й прислуховувався до їхніх порад<ref>{{harvtxt|Ellis|2004|pp=197–198}}</ref>. Маючи справу з буденною роботою, він був «систематичним, впорядкованим, енергійним, дбайливо ставився до думки інших… але рішучим, сконцентрованим на загальній меті й узгоджував із нею окремі дії»<ref>{{cite book|last=White|first=Leonard D.|title=The Federalists: A Study in Administrative History|url=https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.59395|year=1948|publisher=Macmillan Co|location=New York|oclc=1830658|authorlink=Leonard D. White|page=[https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.59395/page/n118 100]}}</ref>.

На другий термін Вашингтон погодився неохоче, й відмовився від третього, встановивши звичай максимум двох президентських термінів<ref>{{cite web|url=http://millercenter.org/president/washington/essays/biography/9|title=Impact and Legacy|work=American President: George Washington (1732–1799)|publisher=[[Miller Center of Public Affairs]], University of Virginia|accessdate=2011-11-13|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZzGQkRj?url=http://millercenter.org/president/washington/essays/biography/9|archivedate=2013-06-23|deadurl=yes}}</ref>.

{{Розширити розділ|дата=березень 2012}}

== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:US one dollar bill, obverse, series 2009.jpg|thumb|400px]]
* У [[Львів|Львові]] є [[вулиця Джорджа Вашингтона]]
* [[Монумент Вашингтона]]
Названо на честь президента:
* [[886 Вашингтонія]] [[астероїд]]
* [[Вашингтон (гора, Нью-Гемпшир)|гора Вашингтон]]
* [[Вашингтон (штат)|штат Вашингтон]]
* [[Вашингтон|місто Вашингтон]], столиця США
* міста Вашингтон у різних штатах США
* Парк Вашингтона у місті [[Нью-Йорк]]
* Площа Вашингтона у місті [[Філадельфія]]

=== У літературі ===
[[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]] у вірші «Юродивий» пророче бачить Вашингтона як зразок для «перезаснування» України поза межами корумпованої мілітаристської російської імперії&nbsp;— «тюрми народів»:<br/>О роде суєтний, проклятий,<br/>Коли ти видохнеш? Коли<br/>Ми діждемося Вашингтона<br/>З новим і праведним законом?<br/>А діждемось-таки колись.<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2110.htm |title=Архівована копія |accessdate=26 березня 2014 |archive-date=9 листопада 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131109151801/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2110.htm }}</ref>

== Див. також ==
* [[Батьки-засновники США]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Література ==
* ''М.Кармазіна''. Вашингтон Джордж // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— с.86 ISBN 978-966-611-818-2.
* ''Б.&nbsp;М.&nbsp;Гончар''. Вашингтон Джордж // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К: Знання України, 2004&nbsp;— Т.1&nbsp;— 760с. ISBN 966-316-039-X
* ''Ігор Шаров''. Характери Нового світу.&nbsp;— К.: Арт Економі, 2018.&nbsp;— 495 с. ISBN 978-617-7289-69-1

== Посилання ==
* [http://cyclop.com.ua/content/view/987/58/1/5/#8742 Вашингтон] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160730090803/http://cyclop.com.ua/content/view/987/58/1/5/#8742 |date=30 липня 2016 }} // {{Юридична енциклопедія}}
{{Інші проєкти
|Тема = Джордж Вашингтон
|Вікіцитати = Джордж Вашингтон
|Вікісховище = George Washington
|Родовід = 2446}}

{{center|{{start box}}
{{succession box|титул=[[Файл:Seal Of The President Of The Unites States Of America.svg|55px]]<br />[[Президент США|1-й Президент США]]|попередник=—<br /><small>''посада створена''</small>|наступник=[[Джон Адамс]]<br />[[1797]] — [[1801]]|роки='''[[30 квітня]] [[1789]] — [[4 березня]] [[1797]]'''}}
{{end box}}}}

{{Президенти США}}
{{Кабінет Джорджа Вашингтона}}
{{Зал слави великих американців}}
{{бібліоінформація}}

{{DEFAULTSORT:Вашингтон Джордж}}
[[Категорія:Джордж Вашингтон|*]]
[[Категорія:Президенти США]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Генерали США]]
[[Категорія:Американські англікани]]
[[Категорія:Масони США]]
[[Категорія:Активісти за свободу слова]]
[[Категорія:Уродженці Вірджинії]]
[[Категорія:Англійці США]]
[[Категорія:Головнокомандувачі армії США]]
[[Категорія:Особи, які перенесли натуральну віспу]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо географічні об'єкти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо населені пункти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Люди на банкнотах]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди на монетах]]
[[Категорія:Президенти США XVIII]]
[[Категорія:Учасники війни за незалежність США]]