Вікіпедія

Самчук Улас Олексійович

український письменник, журналіст і публіцист
(Перенаправлено з Улас Самчук)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Самчук.

Ула́с Олексійович Самчу́к (7 (20) лютого 1905(19050220), Дермань тепер Рівненський район Рівненської області — 9 липня 1987, Торонто) [1]— видатний український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лавреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово». Засновник і редактор рівненської газети «Волинь». Голова МУРу. Входив до складу ОУН. Після розколу ОУН залишився на стороні Голови ПУН полку Андрія Мельника.

Улас Олексійович Самчук
Улас Самчук
Народився7 (20) лютого 1905(1905-02-20)
Дермань, Волинська губернія
Помер9 липня 1987(1987-07-09) (82 роки)
Торонто, Канада
ПохованняУкраїнський цвинтар святого Володимира
ГромадянствоКанада Канада
Національністьукраїнець
Діяльністьжурналіст, письменник, публіцист
Alma materВроцлавський університет
Мова творівукраїнська
ПартіяОУН
CMNS: Самчук Улас Олексійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Відповідно до українського законодавства може бути зарахованим до борців за незалежність України у XX сторіччі.[2]

Був заборонений до вивчення в українській літературі в школі антиукраїнським режимом Януковича (тодішнім міністром освіти і зрадником України Дмитром Табачником).

Життєпис

ред.

Улас Самчук народився 7 (20) лютого 1905(19050220) року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Рівненський район Рівненської області) в родині Олексія Антоновича та Настасії Улянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього письменника формували як родина, так і довкілля:

 
Улас Самчук
  … Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді „село, неначе писанка“, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.  
 
Улас Самчук у 1920-х роках

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала до села Тилявка Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, у 1917—1920 рр. навчався у чотирикласній вищопочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. У 1921—1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував, після чого потрапив у веймарську Німеччину, де працював у місті Бойтені в одного господаря, розвозив по копальнях і гутах залізо.

Німецький період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільний слухач, студіював у Бреславському університеті з 1927 року. Ґерманіна фон Лінґейсгайм (мати Германа) дала притулок «обідраному українцеві» у своїй оселі й навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові через 15 років: завдяки його клопотанневі нацисти 20 квітня 1942 року випустили письменника, заарештованого 20 березня того року, з Рівненської в'язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату Україна.

Від 1925 року почав друкувати оповідання у журналі «Духовна бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших часописах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших творів (зокрема романів). У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому (тепер — польському) місті «в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».

1929 року переїхав до Чехословаччини, студіював в Українському вільному університеті у Празі. Жодного вищого навчального закладу закінчити не зміг. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

 
Зліва 1-й ряд: Орест Чемеринський, Олена Теліга, Улас Самчук. 2-й ряд: Михайло Михалевич, Омелян Коваль, Юрій Русов. Львів, літо 1941 р.

У Чехословаччині перебував із 1929 до 1941 років. Українська Прага 1920–1930-х жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Ґалаґана, Леоніда й Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина та Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця було створено культурну референтуру Проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром її стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 року у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943 року.

Із ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор, співпрацювала Олена Теліга. Упродовж 1944—1948 років жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) започаткував ОУП «Слово» (1954).

Ім'я Уласа Самчука прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки. Як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».

 
Пам'ятник Уласу Самчуку в місті Рівне

Літературна творчість

ред.
 
Марка України 2005 р.

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував 1926-го у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І–III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х років, що прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935, над третьою — з 1935 до 1937 року. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

  У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.  

Роман «Кулак» (1932) — «…про людину, яка стала успішною завдяки наполегливій праці, енергії та розуму… Це цілком європейський роман із притаманним тій добі психологізмом, ніцшеанством та фатальними жінками»[3].

«Ви для мене не „Волинь“, а „Кулак“. Читала його два рази»,  — говорила авторові Олена Теліга (книга спогадів «На білому коні»).

У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

1941 року Улас Самчук написав статтю «Нарід чи чернь?», у якій він бажав показати співвітчизникам[4]:

  ...що рідна мова, це ... ознака чіткості, якості і свідомості людської одиниці, що є приналежною до даної нації. Всі ж, що такого не розуміють, творять не народ, а чернь, якусь масу, щось невиразне, щось позбавлене справжнього виразу свідомого і зрілого народу.  

Фрагмент цього твору у формі переінакшеного плагіату було помічено у новорічній промові Президента України Володимира Зеленського до святкування 2020 року[5].

 
Могила Уласа Самчука на цвинтарі Св. Володимира, місто Оквілл, Канада

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І–ІІ, 1946—1947).

1947 року закінчив драму «Шумлять жорна».

У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної та сучасної підрадянської дійсності.

Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть огонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.[6]

Пам'ять

ред.
 
Ювілейна монета «Улас Самчук»

Книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) у році є першим ґрунтовним дослідженням про «українського Гомера XX століття»[7]. Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005). 2018 року у серії «Ім'я на обкладинці» видавництва «Навчальна книга Богдан» вийшла книга Сергія Синюка «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета».

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 110 років з дня народження відзначатиметься на державному рівні.[8]

На честь нього, у національній скаутській організації України «пласт», створений 33 курінь УПЮ імені Уласа Самчука.

Музеї

ред.
  • У жовтні 1993 року в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука. У приміщенні колишньої учительської семінарії, де навчався У. Самчук (нині — Дерманський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-го ступеня — гімназія»), 12 лютого 1995 року відкрито літературно-меморіальний музей Уласа Самчука. Згодом удостоєний звання народного. 2015 року це звання літературно-меморіальному музеєві Самчука було підтверджено.
  • У м. Рівне діє Літературний музей Уласа Самчука.

Вулиці

ред.
Докладніше: Вулиця Уласа Самчука

Пам'ятники та меморіальні дошки

ред.
  • У Луцьку на честь Уласа Самчука встановлено меморіальну дошку.
  • У Рівному є пам'ятник видатному письменнику-націоналісту.
  • Також у Рівному є меморіальна дошка на честь Олени Теліги та Уласа Самчука — редакторів газети «Волинь».
  • Пам'ятник Уласу Самчуку є в Здолбунові.
  • Погруддя Самчука відкрите 20 лютого 2005 року перед школою в Тилявці у якій міститься меморіальний музей письменника.
  • Пам'ятна дошка в Городоцькому районі Львівської області[9].
    •  
      Пам'ятник Уласу Самчуку в Здолбунові
    •  
      Меморіальна дошка Уласу Самчуку та Олені Телізі в м. Рівному
    •  
      Меморіальна дошка Уласу Самчуку у м. Городок

    Твори

    ред.

    Автор романів «Кулак» (1932), «Марія» (1933), "Гори говорять!" (1934),«Юність Василя Шеремети» (1946—1947), трилогій «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1935), «Батько і син» (1937)) і «Ост» («Морозів хутір» (1948), "Сонце з Заходу", «Темнота»(1957), «Втеча від себе» (1982)), книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980), "Репортажі з Карпатської України".

    2018 року стало відомо, що у Національному університеті «Острозька академія» планується видати повне зібрання творів Уласа Самчука. Саме Острозькій академії як провідному центру української духовності та патріотизму родина Соколиків — представники української діаспори у Канаді і єдині розпорядники спадщини Уласа Самчука — надала ексклюзивне право перевидавати твори прозаїка для широкого кола читачів в Україні.[10] А 2019 року у видавництві «Фоліо» почали з'являтися перші томи зібрання творів. 2020 року було надруковано роман «Саботаж УВО» (1931), який раніше не друкувався,[11] драми представлені в одній книзі: «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» (1930), «Жертва пані Маї» [незакінч.] (1940), «Шумлять жорна» (1947),[12] документальний твір «Слідами піонерів» (1979)[13] 2022 року у двадцятитомнику творів, а роком пізніше окремим виданням, вийшов раніше неопублікований роман «На краю часу».[14]

    Оповідання

    ред.

    На старих стежках. — у варшавському журналі «Наша бесіда», 1926.

    Романи

    ред.
     
    Плакат «Люди Правди»

    Статті

    ред.

    Спогади, листи, нотатки

    ред.

    Переклади іншими мовами

    ред.
    • (польською) Ułas Samczuk. Wołyń. Tłumaczenie: Tadeusz Hollender; przedm.: Ksawery Pruszyński. Warszawa: Towarzystwo Wydawnicze "Rój. 1938. 331 s.
    • (хорватською) Ulas Samčuk. Za zemlju.[20] Prevoditelj: Ivan Vanjčik, Stanko Gašparović. Zagreb: Izdanje Savremene biblioteke. 1941. 283 str.
    • (французькою) Oulasse Samtchouk. Où va la rivière? Traduit de l'ukrainien: ?. Liége: Solédi, 1948. 334 p. Collection Bibliothèque Internationale N° 3.
    • (французькою) Oulas Samtchouk. Mariya. Traduit de l'ukrainien: Л. Шульгин та Русана; préface de René Arcos. Paris : Éditions du Sablier. 1955. 152 p.
    • (англійською) Ulas Samchuk. Maria: The Chronicle of a Life. Translated from Ukrainian by: Roma Z. Franko; editor: Paul Cipywnyk. Toronto: Language Lanterns Publications, 2011—247 стор. ISBN 9780987775009

    Сучасні перевидання

    ред.
    • Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
    • Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т. 1, 2.
    • Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
    • Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
    • Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
    • Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
    • Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
    • Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
    • Самчук У. OST. Трилогія. — Тернопіль: Джура, 2005. — 452 с.
    • Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
    • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994.
    • Марія: повість / Улас Самчук; післямова Ніни Бернадської. — 2-ге вид., стер. — К. : Знання, 2013. — 176 с.: іл. — (Класна література).
    • Юність Василя Шеремети: роман / Улас Самчук. — К. : Знання, 2014. — 278 с. — (Класна література).

    Примітки

    ред.
    1. ↑ Кралюк, Петро (2023). Улас Самчук (українською) . Орбіта: Харків. с. 5. ISBN 978-617-7466-27-6.
    2. ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 19 листопада 2021.
    3. ↑ Юрій Камаєв, «Розшифровуючи код Уласа Самчука» (українською) . bukvoid.com.ua. Процитовано 12 липня 2020.
    4. ↑ Приймас Н.В. Патріотичне виховання та розвиток національної свідомості у філософсько-педагогічній концепції Уласа Самчука // Науковий вісник Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інститу імені Тараса Шевченка. — 2014. — Вип. 3. — С. 10–22.
    5. ↑ «Переписали так переписали!» У новорічній промові Зеленського знайшли плагіат зі шкільної програми // obozrevatel.com. — 2020. — 2 січня. — Дата звернення: 02.01.2020. — Цитата: «У новорічному зверненні президента України Володимира Зеленського є плагіат на статтю класика української літератури Уласа Самчука "Нарід чи чернь?"».
    6. ↑ Самчук, Улас Олексійович. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
    7. ↑ 70 років від дня народження Гаврила Чернихівського. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 4 січня 2011.
    8. ↑ Політика / Голос України: газета. — 2015. — № 29 (6033). — 18 лютого. — С. 4
    9. ↑ На Львівщині відкрито меморіальну дошку Уласові Самчуку. 20.10.2015, 11:31
    10. ↑ Планують видати повне зібрання творів Уласа Самчука (українською) . golos.com.ua. Процитовано 09 червня 2020.
    11. ↑ Саботаж УВО (українською) . folio.com.ua. Процитовано 09 червня 2020.
    12. ↑ Драми (українською) . folio.com.ua. Процитовано 09 червня 2020.
    13. ↑ Слідами піонерів (українською) . folio.com.ua. Процитовано 09 червня 2020.
    14. ↑ "Вважаю, що взагалі найкращий твір": у Рівному презентували роман Уласа Самчука "На краю часу"
    15. ↑ Нарід чи чернь? (PDF) // Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. С. 1. Київ
    16. ↑ Нарід чи чернь? (html) // Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. С. 1. Київ
    17. ↑ Крути // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. С. 1. Рівне (доступ лише з бібліотек)
    18. ↑ Крути (PDF) // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. Рівне
    19. ↑ Крути (html) // Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. Рівне
    20. ↑ Під такою назвою вийшло хорватське видання роману «Волинь»

    Джерела та література

    ред.
    • Василенко Вадим. Між хутором і світом: трикнижжя «Ost» Уласа Самчука // Слово і час. — 2020. — № 1. — С. 3–27. Режим доступу: https://il-journal.com/index.php/journal/article/view/957/753.
    • Василенко Вадим. Від Достоєвського до Хвильового: (ре)візії тоталітаризму в романі «Ost» Уласа Самчука // Дивослово. — 2020. — № 9. — С. 47–54. Режим доступу: https://dyvoslovo.com.ua/archive/09_2020/.
    • Жив'юк А. А., Комаренко Т. О. Самчук Улас Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 437. — ISBN 978-966-00-1290-5.
    • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
    • Бондаренко Ю. Роман-хроніка Уласа Самчука «Марія»: Україна між космосом та історією // Слово і Час. — 2011. — № 6. — С. 25–33. http://sich.ilnan.gov.ua/images/2011/SiCh_06_2011.pdf#page=25
    • Васьків М. Жанрові особливості романістики Уласа Самчука. «Кулак» У. Самчука: між мистецтвом і публіцистикою, традицією та її оновленням // Український еміграційний роман 1930-50-х років. — Кам'янець-Подільський : ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 15—34.
    • Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне : Азалія,1993. — 103 с.
    • Гарасевич М. Широкий письменницький діапазон У. Самчука // Дзвони. — 1978. — № 3-4.  — С. 55—74.
    • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль : Джура, 2007. — С. 248—267.
    • Гупало С. Невідомий Улас Самчук // Дзеркало тижня. — 2006. — № 18 (13-19 трав.). http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1744&Itemid=25
    • Гупало С. Той, що з народу вичавлював чернь. http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=398&Itemid=25
    • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори /Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
    • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248—267.
    • Дальний М. Музей і архів Уласа Самчука перевезено в Україну // Нові дні. — 1995. — Ч. 539. — С. 14—15.
    • Київська глорія Уласа Самчука // Цалик С., Селігей П. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 140—184.
    • Копач О. Улас Самчук — літописець XX століття // Нові дні.— 1991. — № 2. — С. 14-15.
    • Крупач М. Історіософський «документ у слові» Уласа Самчука // Визвольний шлях. — 2006. — № 5. — С. 120—123.
    • Кузьменко С. Улас Олексійович Самчук: До 90-ліття з дня народження // Нові дні. — 1995. — Ч. 539. — С. 12-13.
    • Мазаний В. Невідоме кохання Уласа Самчука// Буковинський журнал. — № 4. — 2020. — С. 216  – 240.
    • Мазаний В. «Космічний» похресник Уласа Самчука з NASA / Віктор Мазаний // Літературна Україна. — 2022. — 29 січ. — С. 24.
    • Мазаний В. Похресник Уласа Самчука досліджує космос у NASA / Віктор Мазаний // Українська літературна газета. — 2021. — 31 груд. — С. 8 — 9.
    • Нагорна І. У дні виняткового часу. — Рівне, 2008. — 54 с.
    • Наумович С. В'їзд У. Самчука … до Києва // Визвольний шлях. — 1965. — № 12. — С. 1364—1366.
    • Поліщук Я. Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби // Дивослово. — 2004. — № 7. — С. 26-29.
    • Розумний Я. Улас Самчук (1905—1987) // Сучасність. — 1987. — Ч. 12. — С. 30-34.
    • Руснак І. «Жертва пані Маї» як зразок інтелектуальної драми Уласа Самчука // Вісниківство: Літературна традиція та ідеї. Науковий збірник. — Вип. 2. — Дрогобич: Посвіт, 2012. — С. 408—417.
    • Руснак І. Історіософська концепція російської революції у творчості Уласа Самчука // Визвольний шлях. — 2006. — № 11. — С. 28-41.
    • Руснак І. «Я був повний Україною…»: Художня історіософія Уласа Самчука. — Вінниця, 2005. — 405 с.
    • Руснак І. «Загарячий у словах і заотвертий у мислях» (штрихи до біографії Уласа Самчука) // Літературний процес: методологія, імена, тенденції. — 2020. — Ч. 16. — С. 48–60. Електронний ресурс: https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/536
    • Руснак І. Жанрові особливості і прототипи роману «Сонце з Заходу» Уласа Самчука // Літературний процес: методологія, імена, тенденції: зб. наук. пр. (філолог. науки / Київ. ун-т ім. Б. Грінченка; редкол.: І. Є. Руснак, О. В. Єременко, С. О. Євтушенко та ін. — К.: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2018. — № 12. — С. 65–76. Електронний ресурс: https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/446
    • Руснак І. Історія написання і видання роману «Сонце з Заходу» Уласа Самчука: спроба реконструкції // Синопсис. — 2018. — № 3(23) // Електронний ресурс: https://www.synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/309/286
    • Rusnak I. «(Nie)dorżnięty»: pamięć o traumie totalitarnej w opowiadaniu Ułasa Samczuka Osoby przesiedlone // // Depression. Selected nutritional, psychological and humanistic aspects / Ed. Mariusz Brodnicki, Anna Jarmołowska, Franciszek Makurat, Artur Bracki. — K.: Talkom, 2018. — С. 130—147. https://www.researchgate.net/publication/340262329_Niedorzniety_pamiec_o_traumie_totalitarnej_w_opowiadaniu_Ulasa_Samczuka_Osoby_przesiedlone
    • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994. — 108 с.
    • Тарнавський О. Зустріч з Уласом Самчуком // Нові дні. — 1988. — № 11. — С. 13-14.
    • Тарнавський О. Улас Самчук — прозаїк // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 336—350.
    • Ткачук М. Художні виміри творчості Уласа Самчука // Українська мова і література в школі. — 2005. — № 6. — С. 43—47.
    • Харченко О. Музей-архів Уласа Самчука // Молода Україна. — 1989. — № 385. — С. 18.
    • Шевчук В. Улас Самчук та його волинська сага // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 11-12. — С. 30-34.
    • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
    • Улас Самчук: ескізи до творчого портрета / С. Я. Синюк. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2018. — 296 с. — (Ім‘я на обкладинці ; вип. 7). — ISBN 966-10-5524-6.
    • Korowytsky І. Ulas Samchuk // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovy?. — Toronto: The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1063.

    Посилання

    ред.
     
    Вікіцитати містять висловлювання від або про: Самчук Улас Олексійович
     
    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Самчук Улас Олексійович

    Твори в інтернет-бібліотеках

    ред.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самчук_Улас_Олексійович&oldid=44150116