Вікіпедія

Оріон (сузір'я)

екваторіальне сузір'я
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Оріон (значення).

Оріо́н (грец. Ὠρίων, лат. Orion) — одне з найпомітніших сузір'їв на небосхилі. Розташоване на небесному екваторі. Назване на честь грецького міфічного мисливця Оріона. Сузір'я містить багато яскравих зір, у розташуванні яких упізнається фігура людини. Оріона легко розшукати за трьома блакитними надгігантами, що утворюють астеризм Пояс Оріона: Мінтака (араб. пояс), Альнілам (араб. перловий пояс) й Альнітак (араб. пасок), оскільки вони розташовані в лінію на приблизно однаковій кутовій відстані одна від одної. Південно-східним кінцем лінія вказує на блакитний Сіріус (α Великого Пса), а північно-західним — на червоний Альдебаран (α Тельця). Цікаво, що сузір'я Оріон можна буде спостерігати в подібній конфігурації ще довго, оскільки власний рух основних зір досить малий, щоб його можна було швидко помітити неозброєним оком.

Оріон
Оріон
Оріон
Латинська назваOrion
Род. відмінокOrionis
СкороченняOri
Пряме піднесення5год 30хв
межівід 4год 37хв до 6год 18хв
Схилення5° 0'
межівід -11° ' до 22° 50'
Площа594 кв.град.(26)
Зорі8 яскравіших від 3m
70 яскравіших від 5,5m
Найяскравіша зоряРігель 0,18m
Метеорні потокиОріоніди, Хі-Оріоніди
Суміжні сузір'я
Спостерігається в широтах між +79° i −67°
Увечері найкраще спостерігати протягом січня
Вечірня (21:00) кульмінація в третій декаді січня
Існує з античності. Запропоноване багатьма народами

В Україні сузір'я Оріон спостерігається восени і взимку, найкраще в листопаді, грудні, січні[1].

Історія та назви

ред.
 
Сузір'я Оріон із «Дзеркала Уранії» — набору тематичних карток, які були опубліковані у Лондоні бл. 1825 року

Помітний астеризм Оріона на небосхилі виділяли багато народів і культур, що спричинило розмаїття назв та появу низки легенд і міфів, що пов'язані з ним.

Оріон (за грецькою міфологією) — божество, син Посейдона й Океаніди Евріали, доньки Міноса. Оріона греки уявляли могутнім велетнем у блискучому озброєнні, з мечем і мідною непохитною булавою. Є багато версій його загибелі. В одних ідеться, що мисливець загинув від стріли Артеміди після того, як поранив її в змаганні; через те, що вчинив насильство над гіперборейською дівою Опіс; за те, що він наважився викликати її на змагання в метанні диска; Артеміда вбила Оріона, не знаючи, що це він, унаслідок неприхильності до нього Аполлона. За іншими версіями, Оріон помер від укусу скорпіона, якого послала Артеміда, коли він хотів викрасти одну з супутниць богині; коли він під час полювання доторкнувся до її пеплоса. Але боги зглянулися над великим мисливцем, розмістили його на небі в супроводі вірного пса Сіріуса[2][3]. Також на небосхилі можна знайти й сузір'я Скорпіон, яке важко спостерігати одночасно з Оріоном, оскільки боги розташували Скорпіона так, щоб, коли Оріон з'являвся з-за горизонту, Скорпіон заходив з протилежного боку.

Давні українські народні назви цього сузір'я: Плуг і Золотий Плуг. Оскільки здавна на території України було поширене хліборобство, неможливе без плуга, та існував культ золотого плуга, предки теперішніх українців називали так групу зір, що нині є частиною сузір'я Оріон, таким чином ушановуючи своє основне знаряддя обробітку землі[4]. Також відомі з писемних джерел XVII ст. різдвяні свята (Коляди), пов'язані з уславленням плуга, який нібито падає з неба. За часів Русі на Різдво (Коляди) кияни масово виходили на вулиці міста, на високі пагорби зустрічати це красиве сузір'я, яке уособлювало дарунок Сварога-коваля (тому християнська церква забороняла «кликать плугу» на Різдво[5]). Також окремо вирізняли в складі Плугу його частини: Чепіги та Полиця[6]. Подекуди на сузір'я Оріона переносилася народна назва скупчення Плеяд, як то Волосожар, Стожари[7].

У Стародавньому Єгипті сузір'я Оріон ототожнювалося з Осірісом — правителем Дуату (загробного світу). За міфом, після того як Сет убив свого брата Осіріса, розчленувавши його тіло й розкидавши частини по всьому Єгипту, їхня сестра Ісіда позбирала всі частини тіла та, повернувши Осірісу на якийсь час життєву силу, понесла від нього сина Гора. Осіріс потім піднявся на небеса й почав правити царством мертвих.[8].

Жителі Межиріччя називали це сузір'я Уру-анн, що перекладається як Світло небес[9]. У Стародавньому Вавилоні воно називалося Вірний пастух небес[10].

У Вірменії Оріон асоціюється з народним героєм Айком[11], який у давні часи символізував боротьбу вірменського народу за свободу й незалежність проти іноземної тиранії. За легендою він повів свій народ від тирана Бела у вірменські гори. Бел вимагав від Айка повернутися, але той не скорився. Тоді тиран з незліченною армією зійшовся в битві з невеликим, але хоробрим військом Айка, яке мужньо опиралось. Бел змушений був відступати, але стріла Айка вразила його на смерть[12]. 2007 року Центральний банк Вірменії випустив пам'ятну монету, де на одному боці зображено Айка, а на другому — сузір'я Оріон[13].

У Біблії Оріон тричі згадується під назвою Кесіль: «Чи можеш ти зв'язати вузол Хима та порушити пути Кесіль» (Йов 38:31), «Він створив Ас, Кесіль і Хима, і тайники півдня» (Йов 9:9); «Хто створив Хима й Оріон, і перетворює смертну тінь на ясний ранок…» (Амос 5:8)[14]. Однозначно невідоме походження назви Кесіль (івр. כסיל, у буквальному сенсі — дурень), хоча, можливо, це назва етимологічно пов'язана зі словом кіслев — назвою дев'ятого місяця єврейського календаря (листопад-грудень), яка, своєю чергою, може походити від семітського кореня К-С-Л, як у словах «Кесел», «Кісла» (כֵּסֶל, כִּסְלָה, надія, позитив), тобто назва місяця натякає на надію на зимові дощі.

Астеризми

ред.

Астеризми відіграють важливу роль у небесній навігації, а в спостережній астрономії їх використовують як орієнтири для ідентифікації зір і пошуку об'єктів глибокого неба[15].

Сузір'я Оріона, також відоме як Мисливець, містить кілька відомих астеризмів, таких як Меч, Голова, Щит, і, ймовірно, найстаріший і найвідоміший — Пояс[16].

Пояс

ред.

Пояс Оріона є чудовим прикладом астеризму, який легко знайти, і який допомагає астрономам у визначенні місцезнаходження сузір'я Оріона[17]. Він складається з трьох яскравих зір Зета (Альнітак), Епсилон (Альнілам) і Дельта (Мінтака). Альнітак знаходиться на відстані близько 800 світлових років від Землі, він у 100 000 разів яскравіший за Сонце і світить з зоряною величиною 1,8; більша частина його випромінювання знаходиться в ультрафіолетовому діапазоні, який людське око не може бачити[18]. Алнілам знаходиться на відстані приблизно 2 000 світлових років від Землі, світить із зоряною величиною 1,70, а в ультрафіолетовому світлі в 375 000 разів яскравіша за Сонце[19]. Мінтака знаходиться на відстані 915 світлових років від Землі і світить із зоряною величиною 2,21. Вона в 90 000 разів яскравіша за Сонце і є подвійною зіркою: вони обертаються навколо одна одної кожні 5,73 дня[20]. У Північній півкулі Пояс Оріона найкраще видно на нічному небі в січні близько 9:00 вечора, коли він проходить приблизно по місцевому меридіану[21].

На південний захід від Алнітака лежить Сигма Оріона, кратна зоряна система, що складається з п'яти зір, які мають спільну видиму зоряну величину 3,7 і знаходяться на відстані 1150 світлових років від нас. На південний захід від Мінтаки лежить четверна зоря Ета Оріоніса.

Меч

ред.

Меч Оріона містить туманність Оріона, туманність де Мерана, туманність Людини, що біжить, і зорі Тета Оріона, Йота Оріона та 42 Оріона[22][23].

Голова

ред.

Три зорі утворюють невеликий трикутник, який позначає голову. Вершина позначена Лямбда Оріона, гарячим блакитним гігантом спектрального типу O8 III з видимою зоряною величиною 3,54, який знаходиться на відстані близько 1100 світлових років від нас. Phi-1 і Phi-2 Оріоніса складають його основу. Також неподалік знаходиться дуже молода зоря FU Оріона.

Щит

ред.

На захід від Беллатрікс лежать шість зір, позначених як Пі Оріона (π 1 Оріона, π 2 Орія, π 3 Орія, π 4 Орія, π 5 Орія та π 6 Орія), які складають щит Оріона[24].

Зорі

ред.

У сузір'ї багато гарячих молодих зір спектральних класів O й B, які утворюють зоряну асоціацію (посередині Туманності Оріона розташоване розсіяне скупчення зір, відоме як Трапеція Оріона.). Видима зоряна величина двох найяскравіших зір — близько нульової зоряної величини (у максимумі їх блиску), п'яти тьмяніших — 2m, ще 4 — 3m. У невеликі телескопи в Оріоні можна спостерігати такі цікаві кратні зорі, як ι і σ.

Багато зір цього сузір'я входять до складу астеризмів. Деякі з них утворюють лише зорі Оріона (Пояс Оріона, Меч Оріона, Щит Оріона, Сніп), деякі включають у свій склад й зорі сусідніх сузір'їв (Зимове Коло, Зимовий Трикутник, Єгипетський Хрест).

Бетельгейзе

ред.

Бетельгейзе (α Оріона) — найближчий до Землі червоний надгігант (відстань становить близько 430 св. років), напівправильна змінна зоря, що змінює свій блиск у межах від 0,2m до 1,2m із періодом близько 6 років, друга за яскравістю зоря цього сузір'я і 10-та серед найяскравіших зір нічного неба. Бетельгейзе є однією з зір, що утворюють астеризм Зимовий Трикутник і Зимове Коло. Це одна з найвідоміших та найдослідженіших зір. Її кутовий розмір один з найбільших на нічному небі. Входить до списку навігаційних зір. Останнім часом зоря активно змінює свою форму, що є ознакою близького колапсу. Коли Бетельгейзе вибухне, упродовж шести тижнів у небі над Землею буде «друге Сонце». Світловий день може збільшитися на 2–3 години. У деяких місцях планети стоятимуть білі ночі[25].

Рігель

ред.

Рігель (β Оріона) — блакитний надгігант (головний компонент, оскільки зоря є візуально подвійною), змінна зоря, що змінює свій блиск у межах від 0,03m до 0,3m з періодом близько 22–25 днів, найяскравіша зоря сузір'я і 7-ма серед найяскравіших зір нічного неба. Належить до навігаційних зір. Світність зорі становить 85 000 світностей Сонця, відстань до неї — близько 800 св. років. Рігель є найближчою до Землі зорею з такою великою світністю. З 1831 року відомий як візуально подвійна зоря. Складається з трьох компонентів (Рігель Б є спектрально-подвійною зорею). Оскільки зоря доволі яскрава, вона освітлює пилові хмари, що знаходяться достатньо близько, зокрема IC 2118 (туманність Голова Відьми)[26].

Беллатрікс

ред.

Беллатрікс (γ Оріона) — зоря-гігант, що має біло-блакитний відтінок, зоря, яка нерегулярно змінює свій блиск у межах від 1,59m до 1,64m,[27] третя за яскравістю зоря цього сузір'я і 27-ма серед найяскравіших зір нічного неба. Радіус Беллатрікса у 5,7 раза більший за радіус Сонця, а маса становить від 8 до 9 мас Сонця, відстань до зорі — (243 св. років), що є причиною великої світності.

Альнілам

ред.

Альнілам (ε Оріона, 1,69m) — одна з зір астеризму Пояс Оріона, четверта за яскравістю зоря цього сузір'я і 30-та серед найяскравіших зір нічного неба. Головний компонент — блакитний надгігант. Розташована набагато далі за інші яскраві зорі (1300 св. років), однак через дуже велику світність (375 000 L☉) виглядає на нашому небосхилі досить яскравою.

Альнітак

ред.

Альнітак (ζ Оріона, 1,72m) — потрійна зоря (головний компонент  — блакитний надгігант), п'ята за яскравістю зоря цього сузір'я і 31-ша серед найяскравіших зір нічного неба. Одна з зір астеризму Пояс Оріона. Головний компонент має блиск 2,09m.[28]

Саїф

ред.

Саїф (κ Оріона, 2,05m) — надгігант, шоста за яскравістю зоря цього сузір'я і 52-га серед найяскравіших зір нічного неба. Розмір та відстань до неї приблизно такі самі, як у Рігеля, але яскравістю Саїф йому поступається, оскільки температура поверхні становить 26 000 K, що призводить до випромінювання основної кількості енергії у вигляді ультрафіолетового випромінювання.

Мінтака

ред.

Мінтака, (δ Оріона) — одна з зір астеризму Пояс Оріона. Кратна зоря, сьома за яскравістю зоря цього сузір'я і 69-та серед найяскравіших зір нічного неба. Головний компонент є спектрально-подвійною зорею, що складається з двох гігантів, які обертаються навколо спільного центру мас. Це спричиняє періодичне затемнення їх одне одним, що призводить до коливання блиску в межах від 2,26m до 2,14m, отже зоря є змінною. Навколо подвійної зорі обертається ще два тіла.

Хатиса

ред.

Хатиса[29] (ι Оріона, 2,75m). Найяскравіша зоря астеризму Меч Оріона. Її арабська назва — Наїр аль-Саїф — означає «найяскравіший меч». Кратна зоря, восьма за яскравістю зоря сузір'я. Складається з чотирьох компонентів, два з яких є спектрально-подвійними зорями, зіткнення чиїх зоряних вітрів робить Хатису потужним джерелом рентгенівського випромінювання.

Табіт

ред.

Табіт[30] (π3 Оріона, 3,16m) — найяскравіша зоря в астеризмі Щит Оріона, дев'ята за яскравістю зоря цього сузір'я. Досить близька (26,32 св. років), схожа на Сонце, але важча (1,32 M☉), масивніша (1,32M☉) і, відповідно, яскравіша (бл. 3 L☉).

Альджебба

ред.

Альджебба[джерело?](η Оріона, 3,35m) — кратна зоря, десята за яскравістю зоря цього сузір'я, на небосхилі розташована між Рігелем і Мінтакою (удвічі далі від Рігеля). Складається з чотирьох компонентів, перебуває на відстані бл. 1000 св. років і входить до об'єктів Рукава Оріона.

Мейсса

ред.

Мейсса (λ Оріона) — гігант, одинадцята за яскравістю зоря цього сузір'я, блиск становить 3,39m.[31] Належить до зоряного скупчення Колліндер 69, відомого також як скупчення Лямбди Оріона, вік якого — близько 5 мільйонів років.

Туманності

ред.
 
Молекулярна Хмара Оріона

У сузір'ї Оріона розташована низка туманностей, які входять до Молекулярної Хмари Оріона. Це гігантський комплекс міжзоряного пилу й газу, туманностей, молодих зір і зір, що формуються; який розташований у Чумацькому шляху на відстані близько 1600 св. років і має кількасот св. років у діаметрі. Він був сформований при переході через центр Галактичного диска хмар газу, які пов'язані зі спіральною структурою галактики. Існує припущення, що в цій області стався вибух наднової (або кількох наднових), що спричинили утворення Петлі Барнарда і швидше віддалення від Хмари Оріона кількох зір, а саме AE Візничого зі швидкістю 130 км/с, Мю Голуба зі шв. 120 км/с та 53 Овна зі шв. 60 км/с. Вони мали покинути Хмару Оріона 2–5 мільйонів років тому. Імовірно, ці зорі були кратною системою, яку зруйнувала наднова цієї самої системи. У цій області виділяють такі об'єкти:

Відомі також інші об'єкти, менш популярні, ніж вищевказані.

Туманність Оріона

ред.
 
Туманність Оріона

Туманність Оріона (Мессьє 42 (М42); NGC 1976; Велика туманність Оріона) — найяскравіша дифузна туманність, яку можна спостерігати з Землі навіть неозброєним оком, оскільки її блиск становить 4m. Традиційно її вважали яскравою зорею (θ (Тета) Оріона — комплекс зір, які розташовані в цій самій області), але елементарний оптичний прилад дозволяє побачити, що насправді це велетенське скупчення пилу й газу масою бл. 300 M☉. Частина туманності (у верхньому лівому куті на зображенні) окремо відома як Туманність де Мерана й класифікується як М 43 або NGC 1982. Вона відокремлена від основної туманності смугою пилу й містить у центрі змінну зорю NU Ori (блиск змінюється в межах від 6.5m до 7.6m). Кутові розміри туманності становлять 66ʹ×60ʹ, що робить її на небосхилі приблизно в чотири рази більшою від Місяця чи Сонця, а лінійний діаметр становить близько 30 св. років[33]. Відстань, що становить близько 1600 св. років, робить Туманність Оріона найближчим до нас регіоном масового зореутворення. Зорі, які там утворюються, формують розсіяне скупчення, і, коли більшість їх сформується, на місці туманності залишиться скупчення з кількох сотень або тисяч зір приблизно одного віку (у межах кількох десятків мільйонів років).

Навіть у наш час за допомогою достатньо потужного телескопа можна помітити скупчення, відоме під назвою Трапеція Оріона (є частиною об'єктів, що мають спільну назву «Тета Оріона»). Вчені також вважають, що через кілька сотень мільйонів років там може утворитися планета (навіть, може, й планети), подібні до нашої[34]. Складається туманність переважно з водню, йонізованого під дією енергії гарячих молодих (віком бл. 30 000 років) зір спектральних класів O та (більшою мірою зір скупчення Трапеція Оріон), який випромінює червоне світло. Також там міститься значна кількість інших елементів, особливо кисню[35]. Туманність Оріона як туманність не документувалася до 1610 року, поки її не виявив французький астроном Ніколя-Клод Фабрі де Пейреск. Перше серед відомих зображень туманності створене італійським астрономом Джованні Баттіста Годієрна у 1654 році.

Туманність Кінська Голова

ред.
 
Петля Барнарда
 
Туманність Кінська Голова

Туманність Кінська Голова (Барнард 33) — темна туманність, міжзоряна хмара пилу, що цікавим чином сформувалася у формі голови коня. Розташована на відстані 1500 св. років. «Висота» туманності становить 5 св. років. Ми можемо спостерігати Кінську Голову лише тому, що позаду знаходиться яскрава емісійна туманність IC 434 (досягає 70ʹ завдовжки і кілька кутових хвилин заввишки), яка випромінює червоне світло. Причиною її червоного світіння є йонізація водню під дією випромінювання зорі Альнітак. Нижче зліва розташована туманність NGC 2023, що контрастує з Кінською Головою[36]. Уперше цю туманність помітила вчена Вільяміна Флемінг у 1888 році на фотографічних пластинах при фотографуванні сузір'я Оріон у Гарвардській обсерваторії[37].

Мессьє 78

ред.
 
Мессьє 78

Мессьє 78 (NGC 2068) — дифузна туманність, значно тьмяніша за Туманність Оріона (блиск 8.3m), хоча розташована на приблизно тій самій відстані (бл. 1600 св. років). Окремо класифікуються такі об'єкти, як NGC 2064, NGC 2067 та NGC 2071. При спостеріганні в телескоп туманність видно як туманну пляму, яка містить дві зорі блиском 10m (HD 38563A та HD 38563B), які освітлюють хмару пилу, що відбиває світло. У цій туманності перебуває багато зір, що формуються, 45 змінних зір, а також 17 об'єктів Хербіга-Аро (виникають, коли викинутий зорями газ вступає в реакцію з найближчими хмарами газу й пилу на швидкості кількасот км/с). Відкрив туманність П'єр Мешен 1780 року[38].

Петля Барнарда

ред.

Петля Барнарда (Шарплесс 276) — емісійна туманність, хмара міжзоряного газу, що сприймається з Землі як велика дуга (практично півколо) навколо туманності Оріона. Займає велику частину небосхилу (кутові розміри становлять бл. 14°×10°). Її можна помітити навіть неозброєним оком, але для цього потрібне дуже темне небо. Складається з гарячого йонізованого водню, який освітлюють зорі в туманності Оріона, тому має червоне забарвлення. Є так званою Сферою Стремґрена (сфера йонізованого газу навколо гарячої зорі або зір). Простягається на 300 св. років. Найімовірнішою теорією її виникнення вважається вибух однієї або кількох наднових бл. 2–3 млн років тому. Вільям Гершель був перший, хто помітив цю туманність, але її відкриття зазвичай приписують Едварду Барнарду, який у 1895 році перший отримав її фотозображення в Йоркській обсерваторії та назвав Петлею Оріона[39].

 
Туманність Полум'я

Туманність Полум'я

ред.

Туманність Полум'я (NGC 2024) — емісійна туманність, хмара міжзоряного пилу й газу, що розташована на відстані 1500 св. років і своєю формою нагадує полум'я. Знаходиться на небосхилі біля зорі Альнітак, але з цією зорею жодних зв'язків не має, оскільки вона майже вдвічі ближча. Посередині знаходиться щільна смуга пилу й газу, яка «розщеплює» туманність на дві половини і за якою розташоване молоде скупчення блакитних масивних зір, одна з яких знаходиться в центрі й випромінює інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, чим обумовлене світіння туманності. Ця зоря відома як IRS2b. Вона за яскравістю не поступалася б зорям Поясу Оріона, якби між нею і нами не було стільки пилу й газу. До відкриття цієї зорі зорю Альнітак уважали частиною туманності[40].

Зоряні скупчення

ред.

В Оріоні небагато відносно яскравих зоряних скупчень, та всі вони є розсіяними. Нижче наведено деякі з них (із видимою яскравістю менше 10m).

Галактики

ред.

Галактики в Оріоні тьмяні та мають малі кутові розміри (менше 2'х2'). Серед них є як «спокійні» галактики, так і галактики з активними ядрами. У таблиці нижче наведено галактики з видимою зоряною величиною менше 14m.

Назва Тип (за класифікацією Габбла) Активність Видима зоряна величина [mag] Джерело
NGC 1924 Sbc (спіральна з перемичкою) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.00 [53]
NGC 1713 Е (еліптична) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.88 [54]
NGC 1671 S0 (спіральна) неактивна 13.90 [55]
NGC 1684 E (еліптична) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.00 [56]
NGC 1691 Sb0 (спіральна з перемичкою) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.20 [57]
NGC 1729 Sc (спіральна) галактика з емісійними лініями 13.20 [58]
NGC 1843 Sc (спіральна) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 11.95* [59]
NGC 2110 S0 (спіральна) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 11.95* [60]
NGC 1875 E-S0 (еліптична) неактивна 12.23* [61]
NGC 1819 Sb0 (спіральна з перемичкою) неактивна 13.70 [62]
NGC 1740 E-S0 (еліптична) неактивна 12.35* [63]
NGC 1678 S0 (спіральна) неактивна 13.50 [64]
NGC 1682 E-S0 (еліптична) неактивна 13.18* [65]

Метеорний потік

ред.

Оріоніди — це метеорний потік, радіант якого розташований близько до межі сузір’їв Оріона та Близнюків. Метеори з цього метеорного потоку з’являються в жовтні, а пік припадає на 20-21 жовтня. Згодом другий пік активності припадає приблизно на 24 жовтня. Оскільки Оріон розташований близько до небесного екватора, метеори Оріоніди видно як у північній, так і в південній півкулях. Спостереження дають змогу визначити зенітне годинне число, яке приблизно дорівнює 25 метеорів[66][67].

Орієнтування за сузір'ям Оріона

ред.

Оскільки сузір'я Оріона є досить яскравим, воно може служити орієнтиром для пошуку інших яскравих зір на небі. Провівши уявну пряму, на якій будуть розташовані зорі Рігель та Бетельгейзе, можна знайти зорю Кастор. А якщо провести уявну пряму через пояс Оріона, можна знайти Сіріус — найяскравішу зорю на небі, і, у протилежному напрямку, зорю Альдебаран в сузір'ї Тельця. Якщо ж провести пряму через зорі Беллатрікс та Бетельгейзе, можна знайти зорю Проціон[68]. Бетельгейзе, Сіріус і Проціон утворюють легко впізнаваний астеризм Зимового трикутника (для південної півкулі — літнього)[69].

Джерела

ред.
  1. ↑ Український радянський енциклопедичний словник. — Київ, 1986.
  2. ↑ Словник античної міфології Київ — 1985. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 26 серпня 2013.
  3. ↑ Оріон. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 26 серпня 2013.
  4. ↑ Народна астрономія українців. Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 1 липня 2013.
  5. ↑ Сузір'я Плуга (Оріона) в космології давньоукраїнського світотворення. Архів оригіналу за 7 червня 2016. Процитовано 26 червня 2013.
  6. ↑ Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К.: Молодь, 1989.
  7. ↑ Українське небо 2: Студії над історією астрономії в Україні. Олег Петрук 2016, ст.137
  8. ↑ Р. Бьювелл Э.Джильберт. Секреты пирамид (Тайна Ориона). Архівовано з джерела 1 червня 2009
  9. ↑ Созвездия зимнего неба. Орион и другие (мифы и реалии зимнего неба). Архів оригіналу за 10 вересня 2013. Процитовано 4 липня 2013.
  10. ↑ Созвездие «Орион». Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 4 липня 2013.
  11. ↑ Армянская культура в VI—IV веках до н.э. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 28 липня 2013.
  12. ↑ Айк
  13. ↑ Монета «Айк Наапет». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 28 липня 2013.
  14. ↑ Біблія. Книги священного писання старого та нового завіту. Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004 р.
  15. ↑ Asterisms: Guide to Star Patterns in the Sky – Constellation Guide. www.constellation-guide.com. Процитовано 18 лютого 2024.
  16. ↑ Ian (14 липня 2020). Orion Constellation | Facts, Information, History & Definition. The Nine Planets (амер.). Процитовано 18 лютого 2024.
  17. ↑ Asterism vs Constellation: What Are They, and What's The Difference? - USVAO. usvao.org (амер.). 23 квітня 2022. Процитовано 18 лютого 2024.
  18. ↑ Alnitak. Stars.astro.illinois.edu. Процитовано 16 травня 2012.
  19. ↑ Alnilam. Jim Kaler's Stars. University of Illinois at Urbana–Champaign. 2009. Архів оригіналу за 24 листопада 2011. Процитовано 28 листопада 2011.
  20. ↑ Mintaka. Jim Kaler's Stars. University of Illinois at Urbana–Champaign. 2009. Архів оригіналу за 24 листопада 2011. Процитовано 28 листопада 2011.
  21. ↑ Dolan, Chris. Orion. Архів оригіналу за 7 грудня 2011. Процитовано 28 листопада 2011.
  22. ↑ Orion's Sword – Constellation Guide. www.constellation-guide.com (амер.). Процитовано 18 лютого 2024.
  23. ↑ Orion’s Sword Asterism: Completing the Celestial Hunter’s Getup. The Planets (амер.). Процитовано 18 лютого 2024.
  24. ↑ eSky: Orion’s Shield. www.glyphweb.com. Процитовано 18 лютого 2024.
  25. ↑ Бетельгейзе. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 серпня 2013.
  26. ↑ Звезда Rigel (Ригель). Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 28 серпня 2013.
  27. ↑ Samus, N. N.; Durlevich, O. V. та ін. (2009). VizieR Online Data Catalog: General Catalogue of Variable Stars (Samus+ 2007-2013). VizieR On-line Data Catalog: B/GCVS. Originally Published in: 2009yCat....102025S. 1. Bibcode:2009yCat....102025S.
  28. ↑ Hummel, C. A.; Rivinius, Th; Nieva, M.-F.; Stahl, O.; Belle, G. van; Zavala, R. T. (1 червня 2013). Dynamical mass of the O-type supergiant in ζ Orionis A. Astronomy & Astrophysics (англ.). Т. 554. с. A52. doi:10.1051/0004-6361/201321434. ISSN 0004-6361. Процитовано 1 січня 2024.
  29. ↑ Оріон // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 333. — ISBN 966-613-263-X.
  30. ↑ Rumrill, H. B. (1 червня 1936). STAR NAME PRONUNCIATION. Publications of the Astronomical Society of the Pacific (англ.). Т. 48, № 283. с. 139. doi:10.1086/124681. ISSN 1538-3873. Процитовано 1 січня 2024.
  31. ↑ Ducati, J. R. (1 січня 2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. VizieR Online Data Catalog. Т. 2237. Процитовано 1 січня 2024.
  32. ↑ The Orion Cloud and Association. Архів оригіналу за 11 лютого 2019. Процитовано 13 вересня 2013.
  33. ↑ Orion Nebula. Архів оригіналу за 23 вересня 2013. Процитовано 8 вересня 2013.
  34. ↑ M42 The Great Orion Nebula. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 8 вересня 2013.
  35. ↑ M42/M43, NGC1976, Orion Nebula. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 8 вересня 2013.
  36. ↑ The Magnificent Horsehead Nebula. Архів оригіналу за 7 вересня 2013. Процитовано 7 вересня 2013.
  37. ↑ Stephen R. Waldee The discovery and early photographs of the Horsehead Nebula (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 7 вересня 2013.
  38. ↑ Таинственная отражающая туманность Мессье 78. Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  39. ↑ Barnard's Loop and the Orion-Eridanus Bubble 78. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 березня 2022.
  40. ↑ The Flame Nebula, an emission nebula in Orion. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
  41. ↑ trapezium cluster. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  42. ↑ Šubr, Ladislav; Kroupa, Pavel; Baumgardt, Holger (20 вересня 2012). CATCH ME IF YOU CAN: IS THERE A “RUNAWAY-MASS” BLACK HOLE IN THE ORION NEBULA CLUSTER?. The Astrophysical Journal. Т. 757, № 1. с. 37. doi:10.1088/0004-637X/757/1/37. ISSN 0004-637X. Процитовано 18 лютого 2024.
  43. ↑ NGC 1980. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  44. ↑ NGC 1981. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  45. ↑ NGC 2169. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  46. ↑ NGC 1662. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  47. ↑ NGC 2175. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  48. ↑ NGC 2194. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  49. ↑ а б Dietrich, J. P. (2008-07). Disentangling Visibility and Self-Promotion Bias in the arXiv:astro-ph Positional Citation Effect. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 120, № 869. с. 801—804. doi:10.1086/589836. ISSN 0004-6280. Процитовано 18 лютого 2024.
  50. ↑ Piatti, A. E.; Claria, J. J.; Ahumada, A. V. (21 квітня 2003). The relatively young and metal-poor Galactic open cluster NGC 2194. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 340, № 4. с. 1249—1260. doi:10.1046/j.1365-8711.2003.06365.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 18 лютого 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  51. ↑ NGC 2186. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  52. ↑ NGC 1977. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  53. ↑ ngc 1924. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  54. ↑ ngc 1713. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  55. ↑ ngc 1671. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  56. ↑ ngc 1684. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  57. ↑ ngc 1691. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  58. ↑ ngc 1729. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  59. ↑ ngc 1843. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  60. ↑ ngc 2110. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  61. ↑ NGC 1875. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  62. ↑ NGC 1819. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  63. ↑ NGC 1740. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  64. ↑ NGC 1678. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  65. ↑ NGC 1682. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  66. ↑ Meteor Showers Online. Observing the Orionids (англ.). Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 17 de fevereiro de 2017.
  67. ↑ Levy, 2008
  68. ↑ Marett-Crosby, 2013
  69. ↑ Falkner, 2011

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Оріон (сузір'я)
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Оріон (сузір'я)

wikisky.org: Оріон [Архівовано 8 березня 2009 у Wayback Machine.]

Див. також

ред.
88 сучасних сузір'їв
Андромеда • Близнята • Велика Ведмедиця • Великий Пес • Візничий • Вітрила • Вовк • Водолій • Волопас • Волосся Вероніки • Ворон • Геркулес • Гідра • Годинник • Голуб • Гончі Пси • Дельфін • Діва • Дракон • Ерідан • Єдиноріг • Жертовник • Живописець • Жираф • Журавель • Заєць • Змієносець • Змія • Золота Риба • Індіанець • Кассіопея • Кит • Кіль • Козоріг • Компас • Корма • Косинець • Лебідь • Лев • Летюча Риба • Лисичка • Ліра • Мала Ведмедиця • Малий Кінь • Малий Лев • Малий Пес • Мікроскоп • Муха • Насос • Овен • Октант • Орел • Оріон • Павич • Пегас • Персей • Південна Гідра • Південна Корона • Південна Риба • Південний Трикутник • Південний Хрест • Північна Корона • Піч • Райський Птах • Рак • Риби • Рись • Різець • Секстант • Сітка • Скорпіон • Скульптор • Столова Гора • Стріла • Стрілець • Телескоп • Телець • Терези • Трикутник • Тукан • Фенікс • Хамелеон • Центавр • Цефей • Циркуль • Чаша • Щит • Ящірка
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Оріон_(сузір%27я)&oldid=43788991