Вікіпедія

Ізраїльські поселення

Ізраїльські поселення або колонії[1][2][3][4] на спірних (окупованих) територіях — населені пункти, створені після 1967 року на територіях, зайнятих Ізраїлем під час Шестиденної війни, жителями яких є громадяни Ізраїлю. Низка держав і ООН визначають ці території як окуповані, що оскаржується Ізраїлем. Держава Ізраїль визначає ці території як спірні.

Вигляд на місто Аріель
Карта ізраїльських поселень (пурпурний колір) на Західному березі в 2020 році

Ізраїль контролює територію Юдеї та Самарії (Західного берега річки Йордан), на якій знаходяться ізраїльські поселення, а також прилеглі до них території (так звана зона «C» згідно з договором, укладеним в Осло). Решта території поділена на зони «A» (під управлінням Палестинської національної адміністрації) та «B» (де ПНА здійснює цивільне управління, але безпека контролюється спільно з Ізраїлем). Окремий договір був укладений щодо міста Хеврон, де Ізраїль контролює єврейський анклав і дороги, що зв'язують його з історичною частиною міста і зовнішнім світом, а ще близько чверті міста знаходиться під загальним управлінням. Розподіл сектора Гази на зони припинився після одностороннього розмежування і руйнування ізраїльських поселень у 2005 році.

У 2009 році чисельність жителів ізраїльських поселень у Юдеї та Самарії (включаючи райони Єрусалиму, розташовані на схід лінії поділу від 1948 року) перевищила 500 000 осіб[5].

Станом на 2022 рік на Західному березі розташовано 140 ізраїльських поселень, у тому числі 12 у Східному Єрусалимі[6]. Крім того, на Західному березі є понад 100 нелегальних форпостів Ізраїлю[en]. Загалом на Західному березі, за винятком Східного Єрусалиму, проживає понад 450 000 ізраїльських поселенців, а ще 220 000 єврейських поселенців проживають у Східному Єрусалимі[7][8]. Крім того, понад 25 000 ізраїльських поселенців мешкають на Голанських висотах[9].

Визначення

ред.
  • На івриті поселення за межами зеленої лінії, як правило, називають hітнахлут (івр. התנחלות). Термін цей означає «спадщина», тобто поселення, засноване на землі, успадкованій від предків, які жили на ній за часів ізраїльських царств. У Торі він згадується відносно заселення євреями Ханаану після виходу з Єгипту. Поняття стало вживатися після першої перемоги на виборах і приходу до влади партії Лікуд у 1977 році. Поступово термін hітнахлут набув негативної конотації і в даний час жителі поселень і їх прихильники користуються терміном hітьяшвут, який означає, власне, «заселення».
  • Палестинці називають ізраїльські поселення терміном мустамараат (араб. مستعمرات), що означає в дослівному перекладі колонії[10].
  • Ізраїльський уряд офіційно дотримується історичних назв Юдея і Самарія щодо території, названої у ІІ половині XX століття Західним берегом річки Йордан. На відміну від представників ізраїльського правого табору, з цим терміном не згодні представники лівого табору, противники повної або часткової анексії цієї території Ізраїлем.

Огляд історії Юдеї та Самарії (Західний берег річки Йордан)

ред.
Докладніше: Історія Ізраїлю
  • До XIII століття до н. е. на території західного берега річки Йордан розташовувалися декілька міст-держав різних ханаанських народів.
  • Протягом XIII—XII століть до н. е. ці території були захоплені єврейськими племенами і з тих пір увійшли до складу Землі Ізраїлю. Назву «Юдея» отримала територія, що відійшла племені юдеїв (у єврейській термінології — коліну єгуда).
  • В XI столітті до н. е. ця територія увійшла до складу об'єднаного Ізраїльського царства, столицею якого спочатку було місто Хеврон, а потім став Єрусалим.
  • Після розпаду об'єднаного Ізраїльського царства в X столітті до н. е. на його колишній території були створені два царства — Юдея та Ізраїль. Ізраїльські царі заснували нову столицю свого царства — м. Самарію (івр. שומרון). Територія, прилегла до нової столиці, стала називатися «Самарія».
  • Єврейська державність була остаточно зруйнована Римською імперією в період імператора Адріана у II столітті н. е. Земля Ізраїлю була перейменована римлянами в провінцію Палестина, за назвою одного з народів моря (филистимляни, івр. פלישתים), що проживали в ній у минулому.
  • Протягом наступних 18-ти століть ця територія почергово входила до складу Римської Імперії, Візантійської Імперії, арабського Халіфату, держави хрестоносців, держави мамелюків, Османської імперії та британського мандату.
  • Невеликі єврейські громади існували в Єрусалимі, Хевроні, Тверії, Цфаті, Акко, у місті Газа та в інших містах. Там осіли деякі сефарди через кілька поколінь потому, як їх предки були вигнані з Іспанії, а потім у 16—18 ст. до них приєдналися і євреї-ашкеназі.
  • Наприкінці XIX і першій половині XX століття євреї-репатріанти створили в Юдеї, Самарії та в районі Гази низку нових поселень. Однак, євреї були евакуйовані з Хеврону і з міста Газа британською владою після погромів 1929 року[ru].
  • У ході Арабо-ізраїльської війни 1947—1949 років Юдея і Самарія були зайняті та в односторонньому порядку анексовані Трансйорданією (Йорданією після анексії), яка дала їм назву «Західний берег», щоб розрізнити його зі східним берегом, який був основною її територією до війни. Жителі нечисленних єврейських поселень на захопленій Трансйорданією території втекли або були вигнані йорданськими властями до Ізраїлю.
  • Території Юдеї та Самарії потрапили під контроль держави Ізраїль у 1967 році, у результаті Шестиденної війни[11].

Історія сучасних ізраїльських поселень

ред.

У 1967 році, у результаті Шестиденної війни, під контроль Ізраїлю перейшли території, що раніше контролювалися:

  • Йорданією: Західний берег річки Йордан, включаючи східну частину Єрусалима (Східний Єрусалим).
  • Єгиптом: Синайський півострів і сектор Гази.
  • Сирією: Голанські висоти. У 1981 році вони були анексовані Ізраїлем.
  • У 1967 муніципальні межі Єрусалиму були розширені на старе місто і Східний Єрусалим. Жителям колишньої йорданської частини міста на вибір було запропоновано ізраїльське громадянство (за деякими винятками) або посвідку на проживання (у разі, якщо вони бажатимуть зберегти йорданське громадянство). Анексія Ізраїлем Східного Єрусалима не була визнана жодною країною світу.
  • Синай, сектор Гази і Західний берег річки Йордан отримали статус окупованих територій. Їх жителям не було запропоноване ізраїльське громадянство чи посвідки на проживання. Хоча спочатку у них де-факто була можливість працювати на території Ізраїлю й перетинати зелену межу.
  • У 1967 за рішенням ізраїльського уряду створено перші ізраїльські військові поселення на Голанських висотах і на Західному березі річки Йордан.

Моше Даян писав з приводу створення поселень —

  У районах, з яких ми не хочемо йти і які є частиною нової територіальної карти Держави Ізраїль, мають бути створені факти через міські, сільськогосподарські та промислові поселення й армійські бази… Я розглядаю поселення як найважливішу річ, яка має найбільшу вагу з погляду створення політичних фактів. Це засновано на припущенні, що ми залишимося в будь-якому місці, де ми створимо форпост чи поселення.
Оригінальний текст (англ.)
In areas from which we do not want to withdraw, and which are part of the State of Israel's new territorial map, facts should be created [via] urban, agricultural and industrial settlements, and army bases.....I view settlement as the most important thing, as the thing that has the greatest weight in terms of creating political facts. This is based on the assumption that we will remain wherever we establish a holding post or settlement.[12]
  
  • У 1977 існувало 36 ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан, 16 — у секторі Гази та на Синаї, 27 — на Голанських висотах. Загальне населення поселень складало 11 000 осіб[13].
  • У 1981 Ізраїль здійснив евакуацію всіх своїх поселень із Синайського півострова у зв'язку з поверненням цієї території Єгипту за Кемп-Девідською мирною угодою. Цим договором Єгипет відмовився від своїх претензій на сектор Гази.
  • У 1994 в результаті мирного договору між Ізраїлем і Йорданією, остання відмовилася від своїх претензій на Західний берег річки Йордан.
  • У серпні 2005 Ізраїль евакуював свої поселення з Гази і північної частини Західного берега (північна Самарія), згідно з Планом одностороннього розмежування.
  • У лютому 2017 кнесет прийняв закон, що передбачає легалізацію поселень на Західному березі та можливість оплатного вилучення земель, належних палестинцям[14]. Це сталося у відповідь на чергову резолюцію РБ ООН, що засуджувала поселенську політику Ізраїлю[15].

Населення

ред.
 
Динаміка кількості поселенців на Західному березі, у Секторі Гази, Східному Єрусалимі та Голанських висотах, 1972—2007 роки[16][17]

Протягом довгих років ізраїльський уряд заохочував переїзд ізраїльтян і нових єврейських репатріантів з інших країн у поселення. Ті, хто переселився туди, до 2002 року отримували податкові пільги (7 % на місячний дохід до 10 000 шекелів), субсидії та пільгові позики на купівлю житла тощо.

У таблиці, базованій на різноманітних джерелах[18][19][20][21][22][23][24][25], вказано, як змінювалося населення в ізраїльських поселеннях:

Кількість єврейських поселенців 1948 1972 1977 1980 1983 1993 2004 2007 2010 2014
Західний берег (за винятком Єрусалиму) 480 (див. Ґуш-Еціон[ru]) 1182 3200[26]

—4400[27]

17 400 22 800 111 600 234 500 276 500[28] 314 100[19] 400 000[18]
Сектор Гази~2 30 (див. Кфар-Даром[ru]) 700~1 900 4800 7826 0 0 0
Голанські висоти 0 77 6800 12 600 17 265 18 692 19 797 21 000[25]
Східний Єрусалим 2300 (див. Єврейський квартал, Атарот[en], Неве Яаков[en]) 8649 76 095 152 800 181 587 189 708 198 629 300 000—350 000
Всього 2810 10 608~1 106 595 281 800 441 178 485 170 532 526 721 000—771 000
~1 у тому числі Синай
~2 Джанет Абу-Лугход згадує 500 поселенців у Газі в 1978 році (за винятком Синаю), і 1000 в 1980 році[29].

Чисельність населення зростала за рахунок внутрішньої міграції, зовнішньої міграції (до поселень прибувало в середньому по 1000 євреїв-іноземних громадян на рік), а також за рахунок високої народжуваності (у поселеннях народжуваність приблизно втричі вища, ніж у цілому по Ізраїлю, що пов'язано зі значною часткою релігійних поселенців).

Статус поселень з погляду ортодоксального юдаїзму

ред.

Ситуація, за якої законність звільнення євреями Землі Ізраїлю та її заселення будуть оскаржуватися народами світу, була описана Раші, відомим єврейським коментатором Танаху і Талмуду, ще в XI столітті н. е., за 900 років до повернення євреїв на свою землю. В коментарі на перші слова Тори «На початку створив Б-г небо і землю»[30] Раші пише: "Сказав рабі Іцхак: «Належало б почати Тору з (вірша) „Цей місяць для вас — глава місяців“ [Вихід 12:2], який є першою заповіддю, даною (синам) Ізраїлю. Чому ж (вона) починається зі створення світу? Тому що „силу діянь Своїх виявив Він народові Своєму, щоб дати їм володіння племен“ [Псалом 111:6]. Бо якщо скажуть народи світу до Ізраїлю: „Розбійники ви, що захопили землі семи народів“, то (сини Ізраїлю) скажуть їм: „Вся земля належить Святому, благословенний Він. Він створив її і дав її тому, хто Йому до вподоби. Своєю Волею Він дав її їм (на час), за Своєю Волею Він відняв у них і дав її нам“».

Статус поселень з точки зору міжнародного права

ред.

Позиція ООН і можливе застосування вимог Женевської конвенції

ред.

Низка джерел вважає, що існування ізраїльських поселень на окупованих територіях суперечить Женевській конвенції[31]. Такі міжнародні міжурядові організації, як Конференція країн-учасниць Четвертої Женевської Конвенції[32], ООН та ЄС[33] неодноразово заявляли, що ці поселення є серйозним порушенням міжнародного права. Неурядові організації, такі як Міжнародна Амністія і Human Rights Watch, також охарактеризували створення поселень як порушення міжнародних норм.

У статті 49 (Женевської) Конвенції від 12 серпня 1949 про захист цивільного населення під час війни зазначено:

Окупуюча держава не зможе депортувати або переміщувати частину свого власного цивільного населення на окуповану нею територію[34].

У резолюціях РБ ООН 446[35], 452[36], 465[37] и 471[38], прийнятих упродовж 1979—1980 рр., зазначалося, що створення Ізраїлем поселень на окупованих територіях є незаконним, і висувалися вимоги до Ізраїлю припинити будівництво поселень.

(Рада Безпеки ООН) постановляє, що політика і практика Ізраїлю зі створення поселень на палестинських та інших арабських окупованих територіях з 1967 року не має законних підстав і становить серйозну перешкоду для встановлення всеосяжного, справедливого і довготривалого миру на Близькому Сході. (Резолюція ООН 446)[35]

Позиція Міжнародного суду ООН

ред.

30 грудня 2022 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію A/RES/77/247, в якій вона звернулася до Міжнародного суду з проханням надати консультативний висновок з питань, пов'язаних із політикою та практикою Ізраїлю на окупованих палестинських територіях.

У своєму консультативному висновку від 19 липня 2024 р. Суд дійшов висновку, що:

  • подальша присутність Держави Ізраїль на окупованій палестинській території є незаконною;
  • Ізраїль зобов'язаний якомога швидше покласти край своїй незаконній присутності на окупованій палестинській території;
  • Ізраїль зобов'язаний негайно припинити всю діяльність із створення нових поселень та евакуювати всіх своїх поселенців;
  • Ізраїль зобов'язаний відшкодувати шкоду;
  • усі держави та міжнародні організації зобов'язані не визнавати законною ситуацію, що виникає внаслідок незаконної присутності Ізраїлю на окупованій палестинській території, і не надавати йому допомогу чи сприяння у підтримці такої ситуації;
  • ООН повинна розглянути діяти в напрямку якнайшвидшого припинення незаконної присутності Ізраїлю на окупованій території[39][40].

Позиція Ізраїлю

ред.

Ізраїль не згоден, що його дії є порушенням міжнародного права, і вважає, що в даному випадку не можуть бути застосовані норми Женевської конвенції, оскільки «ці території раніше не належали жодній державі»[41][42][43][44].

Він також оспорює визначення території Західного берега р. Йордан (включаючи Східний Єрусалим) як «окупованої», наполягаючи на міжнародному визначенні «спірна територія». Основними аргументами на користь цієї позиції є оборонний характер Арабо-ізраїльської війни 1948 і Шестиденної війни 1967, відсутність визнаного міжнародного суверенітету над цими територіями до 1967 року й історичне право єврейського народу на Землю Ізраїльську[45][46][47]. Схожої позиції дотримується ряд ізраїльських і зарубіжних політиків і провідних юристів[48][49][50][51][52][53][54][55][56][57]. До того ж висновку дійшла урядова комісія під керівництвом Едмунда Леві, що дослідила будівництво в Юдеї та Самарії, та подала свій звіт 21 червня 2012 року[58].

Евакуація населення

ред.

Список поселень

ред.

Юдея і Самарія (Західний берег річки Йордан)

ред.

Ізраїльські поселення на Західному березі адміністративно включені в чотири міста, тринадцять місцевих рад та шість регіональних рад.

Міста
 
Маалє-Адумім

1. Аріель (івр. אֲרִיאֵל). 18 089 жителів. Заснування 1978, статус міста з 1998.
2. Бейтар-Іліт (івр. בֵּיתָר עִלִּית). 44 927 жителів. Заснування 1985, статус міста з 2001.
3. Маалє-Адумім (івр. מַעֲלֵה אֲדֻמִּים). 37 138 жителів. Заснування 1975, статус міста з 1991.
4. Модіїн-Іліт (івр. מוֹדִיעִין עִלִּית). 60 046 жителів. Заснування 1993, статус міста з 2008.

Місцеві ради
 
Бейт Ар'є-Офарім

1. Альфей-Менаше[ru] (івр. אַלְפֵי מְנַשֶׁה). 7583 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1987.
2.Бейт Ар'є-Офарім (івр. בֵּית אַרְיֵה-עֳפָרִים). 4322 жителів. Заснування 1981, статус місцевої ради з 1989.
3. Бейт-Ель[ru] (івр. בֵּית אֵל). 5899 жителів. Заснування 1977, статус місцевої ради з 1997.
4. Ефрат[ru] (івр. אֶפְרָת). 7912 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1983.
5. Ґів'ат-Зеєв[ru] (івр. גִּבְעַת זְאֵב). 14 349 жителів. Заснування 1982, статус місцевої ради з 1984.
6. Елькана[en] (івр. אֶלְקָנָה). 3871 жителів. Заснування 1977, статус місцевої ради з 1981.
7. Гар-Адар[en] (івр. הַר אֲדָר). 3757 жителів. Заснування 1982, статус місцевої ради з 1995.
8. Імануель[en] (івр. עִמָּנוּאֵל). 3115 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1985.
9. Карней-Шомрон[en] (івр. קַרְנֵי שׁוֹמְרוֹן). 6560 жителів. Заснування 1977, статус місцевої ради з 1991.
10. Кдумім[ru] (івр. קְדוּמִים). 4174 жителів. Заснування 1975, статус місцевої ради з 1975.
11. Кір'ят-Арба (івр. קִרְיַת־אַרְבַּע). 7166 жителів. Заснування 1968, статус місцевої ради з 1979.
12. Маалє-Ефраїм[en] (івр. מַעֲלֵה אֶפְרַיִם). 1098 жителів. Заснування 1978, статус місцевої ради з 1981.
13. Ораніт[en] (івр. אֳרָנִית). 7626 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1990.

Регіональні ради
 
Гар-Хеврон

1. Гуш-Еціон[en] (івр. גּוּשׁ עֶצְיוֹן). 22 поселення
2. Регіональна рада Гар-Хеврон (івр. הר חברון). 19 поселень
3. Матех Біньямін[en] (івр. מטה בנימין). 42 поселення
4. Меґілот[en] (івр. מגילות). 6 поселень
5. Шомронська регіональна рада (івр. שומרון‎). 29 поселень.
6. Бік'ат ха-Ярден[en] (івр. בקעת הירדן‎). 21 поселення.

Голанські висоти

ред.

Окупована Ізраїлем територія на Голанських висотах перебуває під управлінням регіональної ради Голан[ru], адміністративним центром якої є Кацрін[ru]. Всього є 32 поселення[59][60][61][62].

 
Кацрін
Кібуци
  1. Ортал (івр. אוֹרְטַל), заснований 1978.
  2. Ел-Ром (івр. אֶל רוֹם), заснований 1971.
  3. Афік (івр. אֲפִיק), заснований 1972.
  4. Ґешур (івр. גְּשׁוּר), заснований 1971.
  5. Кфар Гарув (івр. כְּפַר חָרוּב), заснований 1974.
  6. Мево Хама (івр. מְבוֹא חַמָּה), заснований 1968.
  7. Мецар (івр. מֵיצָר), заснований 1981.
  8. Мером Ґолан (івр. מְרוֹם גּוֹלָן), заснований 1967.
  9. Натур (івр. נָטוּר), заснований 1980.
  10. Ейн-Ціван (івр. עֵין זִיוָן), заснований 1968.
Мошави
  1. Авней Ейтан (івр. אַבְנֵ"י אֵיתָ"ן), заснований 1973.
  2. Одем (івр. אֹדֶם або івр. אודם), заснований 1976.
  3. Алоней ха-Башан (івр. אַלּוֹנֵי הַבָּשָׁן), заснований 1981.
  4. Еліяд (івр. אֵלִי עַד), заснований 1968.
  5. Ані'ам (івр. אֲנִיעָם), заснований 1978.
  6. Бней-Єгуда (івр. בְּנֵי יְהוּדָה), заснований 1972.
  7. Ґіват-Йоав (івр. גִּבְעַת יוֹאָב), заснований 1968.
  8. Гаспін (івр. חַסְפִּין), заснований 1978.
  9. Йонатан (івр. יוֹנָתָן), заснований 1975.
  10. Канаф (івр. כָּנָף), заснований 1985.
  11. Маалє-Ґамла (івр. מַעֲלֵה גַּמְלָא), заснований 1975.
  12. Неот Ґолан (івр. נְאוֹת גּוֹלָן), заснований 1968.
  13. Нов (івр. נוֹב), заснований 1972–73.
  14. Неве-Атів (івр. נְוֵה אַטִי"ב), заснований 1972.
  15. Німрод (івр. נִמְרוֹד), заснований 1982.
  16. Кідмат Цві (івр. קִדְמַת צְבִי), заснований 1981.
  17. Кешет (івр. קֶשֶׁת), заснований 1974.
  18. Рамот (івр. רָמוֹת), заснований 1969.
  19. Рамат Маґшимім (івр. רָמַת מַגְשִׁימִים), заснований 1972.
  20. Шаал (івр. שַׁעַל), заснований 1980.
Громадські поселення[en]
  1. Гад Нес (івр. חַד נֵס), засноване 1989.
  2. Кела Алон (івр. קלע אלון), засноване 1991.

Сектор Гази

ред.
  • 15 серпня 2005 Ізраїль почав виведення єврейських поселенців (9200 осіб).
  • 22 серпня 2005 всі ізраїльтяни покинули Сектор.
  • Від 23 серпня 2005 на території Сектора немає жодного ізраїльського поселення.
  • 12 вересня 2005 Сектор залишив останній ізраїльський солдат.

Колишні поселення

ред.
 
Гуш-Катіф

Синайський півострів

ред.

Колишні поселення

ред.
 
Яміт (між 1960 і 1970)
  • Авшалом (івр. אבשלום)
  • Ацмона (івр. עצמונה)
  • Гарувіт (івр. חרובית)
  • Гацер Адар (івр. חצר אדר)
  • Гуліт (івр. חולית)
  • Декла (івр. דקלה)
  • Ді Захав (івр. די זהב)
  • Ейтам (Махане Нуріт) (івр. איתם, івр. מחנה נורית)
  • Захарон (івр. זהרון)
  • Маоз ха-Ям (івр. מעוז הים)
  • Санта Катарина (івр. סנטה קתרינה) — розташовувалося в будовах монастиря
  • Нагаль Ям (івр. נח"ל ים)
  • Наот Синай (івр. נאות סיני)
  • Натів ха-Асара (івр. נתיב העשרה)
  • Невіот (івр. נביעות)
  • Нір Авраам (івр. ניר אברהם)
  • Ніцаней Синай (Кадеш Барнеа) (івр. ניצני סיני, івр. קדש ברנע) — переведене на нове місце з тим же ім'ям
  • Офіра (івр. אופירה)
  • Прі Ган (івр. פרי גן)
  • Прієль (івр. פריאל)
  • Садот (івр. שדות)
  • Суфа (івр. סופה)
  • Таба (івр. טאבה)
  • Тальмей Йосеф (івр. תלמי יוסף)
  • Угда (івр. אוגדה)
  • Шалевет (івр. שלהבת)
  • Яміт[ru] (івр. ימית‎).

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Matar, Ibrahim (1981). Israeli Settlements in the West Bank and Gaza Strip. Journal of Palestine Studies. 11 (1): 93—110. doi:10.2307/2536048. ISSN 0377-919X. JSTOR 2536048. The pattern and process of land seizure for the purpose of constructing these Israeli colonies...
  2. ↑ Isaac, Jad; Hilal, Jane (2011). Palestinian landscape and the Israeli–Palestinian conflict. International Journal of Environmental Studies. 68 (4): 413—429. doi:10.1080/00207233.2011.582700. ISSN 0020-7233. S2CID 96404520. The continuous construction of Israeli colonies and bypass roads all over the Palestinian land...
  3. ↑ Thawaba, Salem (2019). Building and planning regulations under Israeli colonial power: a critical study from Palestine. Planning Perspectives. 34 (1): 133—146. doi:10.1080/02665433.2018.1543611. ISSN 0266-5433. S2CID 149769054. Moreover in 1995 38,500 housing units were built in Jewish settlements (colonies)...
  4. ↑ Abu-Laban, Yasmine; Bakan, Abigail B. (2019). Israel, Palestine and the Politics of Race: Exploring Identity and Power in a Global Context. Bloomsbury Publishing. ISBN 978-1-83860-879-8. The ongoing occupation has been heavily shaped by the issues of land confiscation and the building of Israeli Jewish settlements (or what Palestinians often refer to less euphemistically as "colonies").
  5. ↑ Израиль: число поселенцев на Западном берегу реки Иордан растет. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2015.
  6. ↑ Role, Iran's Regional. Israel's Rush to 'Apply Sovereignty' in the West Bank: Timing and Potential Consequences. The Washington Institute (англ.). Процитовано 1 червня 2022.
  7. ↑ Growth rate of settlements plummets to all-time low. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Процитовано 1 червня 2022.
  8. ↑ Population. Peace Now (амер.). Процитовано 1 червня 2022.
  9. ↑ Facts About Jewish Settlements in the West Bank. www.jewishvirtuallibrary.org.
  10. ↑ Planned obsolescence - The slow death of the two-state solution - Palestinian-Israeli conflict. Christian Century. 3 травня 2003. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 15 лютого 2008.
  11. ↑ Израиль. Земля Израиля (Эрец-Исраэль). Исторический очерк // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  12. ↑ Aluf Benn (08.10.10). Territory policy, give or take 40 years (англ.). Гаарец. Архів оригіналу за 24 серпня 2011.
  13. ↑ Benny Morris (Бенні Морріс). Righteous Victims. — Vintage books, 2001. — С. 335. — ISBN 978-0-679-74475-7.
  14. ↑ Парламент Израиля утвердил закон о легализации поселений на Западном берегу / NEWSru.com, 7 февраля 2017 Архівовано 07.02.2017
  15. ↑ Security Council. Resolution 2334 (2016). Adopted by the Security Council at its 7853rd meeting, on 23 December 2016 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 лютого 2019. Процитовано 7 лютого 2017.
  16. ↑ Israeli Settler Population 1972-2006. Foundation for Middle East Peace. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 15 березня 2010. [Архівовано 2008-11-18 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Population by year in West Bank settlements. B'Tselem. Архів оригіналу за 23 лютого 2010. Процитовано 14 березня 2010.
  18. ↑ а б Housing minister sees 50% more settlers in West Bank by 2019. Haaretz. 16 травня 2014. Процитовано 10 вересня 2015.
  19. ↑ а б Comprehensive Settlement Population 1972-2010. Foundation for Middle East Peace. Архів оригіналу за 15 березня 2010. Процитовано 18 March 2013. [Архівовано 2010-03-15 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Israel Central Bureau of Statistics: [1] [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.] [2] [Архівовано 14 червня 2007 у Wayback Machine.] [3] [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Jerusalem Institute for Israel Studies [Архівовано 12 грудня 1998 у Wayback Machine.]: [4] [Архівовано 24 вересня 2009 у Wayback Machine.] [5] [Архівовано 28 травня 2008 у Wayback Machine.] [6] [Архівовано 24 вересня 2009 у Wayback Machine.] [7] [Архівовано 28 травня 2008 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Foundation for Middle East Peace [Архівовано 8 грудня 2007 у Wayback Machine.]: [8] [Архівовано 1 грудня 2007 у Wayback Machine.] [9] [Архівовано 11 листопада 2007 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Palestine-Israel Journal/ICBS. Архів оригіналу за 9 січня 2011. Процитовано 1 грудня 2015.
  24. ↑ By Hook and by Crook [Архівовано 17 квітня 2014 у Wayback Machine.], pp. 9-10. B'Tselem
  25. ↑ а б Residents in occupied Golan Heights fear creeping Israeli presence. middleeasteye.net. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 10 вересня 2015.
  26. ↑ S/14268 Report of the Security Council Commission Established Under Resolution 446 (1979). United Nations. para. 164. Архів оригіналу за 28 жовтня 2013. Процитовано 1 грудня 2015.
  27. ↑ Largest Jewish settlements in the West Bank [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Maan, 14 November 2010
  28. ↑ Comprehensive Settlement Population 1972-2008—FMEP. Fmep.org. Архів оригіналу за 15 березня 2010. Процитовано 9 травня 2010. [Архівовано 2010-03-15 у Wayback Machine.]
  29. ↑ Israeli Settlements in Occupied Arab Lands: Conquest to Colony[недоступне посилання з лютого 2019], p. 29. Journal of Palestine Studies, Vol. 11, No. 2 (Winter, 1982), pp. 16-54. Published by: University of California Press on behalf of the Institute for Palestine Studies
  30. ↑ Тора с комментарием Раши. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
  31. ↑ The Geneva Convention. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 1 грудня 2015.
  32. ↑ Annexe 1: Conference of High Contracting Parties to the Fourth Geneva Convention Declaration (пункт 12). Архів оригіналу за 28 лютого 2007. Процитовано 1 грудня 2015. [Архівовано 2007-02-28 у Wayback Machine.]
  33. ↑ EU Committee Report [Архівовано 14 червня 2007 у Wayback Machine.].
  34. ↑ Женевская конвенция от 12 августа 1949 года о защите гражданского населения во время войны. Архів оригіналу за 23 квітня 2003. Процитовано 23 квітня 2003.
  35. ↑ а б Резолюция 446 (1979) от 22 марта 1979 года (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 26 грудня 2003. Процитовано 26 грудня 2003.
  36. ↑ Резолюция СБ ООН 452 от 20 июля 1979 года (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 26 грудня 2003. Процитовано 26 грудня 2003.
  37. ↑ Резолюция СБ ООН 465 от 1 марта 1980 года (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 25 грудня 2003. Процитовано 25 грудня 2003.
  38. ↑ Резолюция СБ ООН 471 от 5 июня 1980 года (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 17 травня 2003. Процитовано 17 травня 2003.
  39. ↑ Top UN court says Israel's presence in occupied Palestinian territories is illegal and should end. AP News (англ.). 19 липня 2024. Процитовано 19 липня 2024.
  40. ↑ Legal Consequences arising from the Policies and Practices of Israel in the Occupied Palestinian Territory, including East Jerusalem (PDF). www.icj-cij.org (англ.). The International Court of Justice. 19 липня 2024. Процитовано 19 липня 2024.
  41. ↑ МЗС Ізраїлю: ISRAEL-S SETTLEMENTS — THEIR CONFORMITY WITH INTERNATIONAL LAW, 1 Dec 1996 [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  42. ↑ FROM «OCCUPIED TERRITORIES» TO «DISPUTED TERRITORIES», Dore Gold, 16 January 2002. Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 1 грудня 2015. [Архівовано 9 липня 2011 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Земля Израиля и международное право, Зеэв Фарбер, 2001. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 1 грудня 2015.
  44. ↑ The Territories By: Eli E. Hertz (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2005. Процитовано 1 грудня 2015. [Архівовано 2005-12-15 у Wayback Machine.]
  45. ↑ The Status of Jerusalem (англ.). МЗС Ізраїлю. March 1999. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 8 жовтня 2011.
  46. ↑ Disputed territories: Forgotten Facts About the West Bank and Gaza Strip (англ.). МЗС Ізраїлю. 1 февраля 2003. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 6 января 2010.
  47. ↑ Danny Ayalon Israel Palestinian Conflict: The Truth About the West Bank на YouTube (англ.) (рос.)
  48. ↑ Адвокат Элон Ярден: «Согласно международному праву Иудея и Самария принадлежат Израилю». וסטי. 6 апреля 2000. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 6 января 2010.
  49. ↑ Біньямін Нетаньягу. «Место под солнцем». Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 6 января 2010.
  50. ↑ Ruth Lapidoth. JERUSALEM: The Legal and Political Background (англ.). МЗС Ізраїлю // JUSTICE (No. 3, Autumn 1994). Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 8 жовтня 2011.
  51. ↑ Миф об «оккупированных» территориях. ???. 3 июля 2001. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 6 января 2010.
  52. ↑ Дорі Голд. Не называйте спорные территории оккупированными! [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  53. ↑ Камень преткновения. Международное право — на стороне Израиля. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 1 грудня 2015.
  54. ↑ INTERNATIONAL LAW AND THE ARAB-ISRAEL CONFLICT [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Extracts from «Israel and Palestine — Assault on the Law of Nations» by Professor Julius Stone, Second Edition 2003
  55. ↑ Professor, Judge Sir Elihu Lauterpacht, Jerusalem and the Holy Places, Pamphlet No. 19 (London, Anglo-Israel Association, 1968)
  56. ↑ Sir Lauterpacht in 3. Jerusalem and the Holy Places // Reply, Eli E. Hertz, p. 37. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 1 грудня 2015.
  57. ↑ Stephen M. Schwebel. Justice in international law: selected writings of Stephen M. Schwebel. — Cambridge University Press, 1994. — С. 521—525. — ISBN 0521462843.
  58. ↑ Звіт комісії Леві (івр.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2012. Процитовано 15 грудня 2012. [Архівовано 2012-12-15 у Wayback Machine.]
  59. ↑ Report of the Director-General, Volume 2 [Архівовано 18 січня 2016 у Wayback Machine.], International Labour Conference, 1991.pg. 34. ISBN 92-2-107533-8.
  60. ↑ Regions and territories: The Golan Heights [Архівовано 15 квітня 2011 у Wayback Machine.] BBC
  61. ↑ Oudat, Basel.Shouting in the hills [Архівовано 9 серпня 2009 у Wayback Machine.], Al-Ahram Weekly, 12–18 June 2008. Issue No. 901.
  62. ↑ Population by District, Sub-District and Religion. Statistical Abstract of Israel, no. 60. Israel Central Bureau of Statistics. 2009. Архів оригіналу за 10 червня 2011. Процитовано 1 грудня 2015.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ізраїльські_поселення&oldid=44047841