Українська

вимовляти I

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	вимовля́ю	вимовля́в вимовля́ла	вимовля́тиму	—
Ти	вимовля́єш	вимовля́в вимовля́ла	вимовля́тимеш	вимовля́й
Він Вона Воно	вимовля́є	вимовля́в вимовля́ла вимовля́ло	вимовля́тиме	—
Ми	вимовля́єм(о)	вимовля́ли	вимовля́тимем(о)	вимовля́ймо
Ви	вимовля́єте	вимовля́ли		вимовля́йте
Вони	вимовля́ють	вимовля́ли	вимовля́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	вимовля́ючи
Дієприсл. мин. ч.	вимовля́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Безособова форма	—

ви-мов-ля́-ти

Префікс: ви-; корінь: -мовл-; суфікс: -я; дієслівне закінчення: -ти.

передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ немає прикладів застосування.
говорити що-небудь, промовляти. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]}
1. Висловлювати думку, враження, почуття.

Найтісніша спорідненість
іменники: вимова, вимовка, вимовляння дієслова: вимовити, дієприкметники: вимовлений

Від ??

передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином
Російська_ru: произносить ^(ru); вымалвливать ^(ru) (рідк.)

говорити що-небудь, промовляти