Short Seaford

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Short Seaford
Призначення:летючий човен
Перший політ:30 серпня 1944
Період використання:19451960-ті
На озброєнні у: Королівські ПС Великої Британії
Розробник:Short Brothers
Виробник:Велика Британія Short Brothers
Всього збудовано:10
Модифікації:Short Solent
Екіпаж:8-11 осіб
Крейсерська швидкість:249 км/год
Максимальна швидкість (МШ):389 км/год
Дальність польоту:5 000 км
Практична стеля:4 300 м
Швидкопідйомність:4,5 м/с
Довжина:26,994 м
Висота:11,35 м
Розмах крила:34,379 м
Площа крила:156,7 м²
Порожній:20 412 кг
Споряджений:34 019 кг
Двигуни:4 × радіальних 14-циліндрових поршневих авіаційних двигунів повітряного охолодження Bristol Hercules XIX
Тяга (потужність):1 720 к.с. (1 280 кВт)
Гарматне озброєння:2 × 20-мм авіаційних гармати Hispano-Suiza HS.404
Кулеметне озброєння:6 × 12,7-мм авіаційних кулеметів Browning M2
2 × .303-дюймових (7,7-мм) авіаційні кулемети

Short Seaford у Вікісховищі

Шорт Сіфорд (англ. Short Seaford) — британський чотиримоторний летючий човен-моноплан середньої дальності, розроблений і виготовлений Short Brothers у 1940-х роках 1940-х років, як морський патрульний літак-бомбардувальник великої дальності для Берегового командування Королівських ВПС. Літак розроблявся на основі Short S.25 Sunderland і спочатку замовлявся як Sunderland Mark IV.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1942 році Міністерство авіації випустило специфікацію R.8/42 для заміни «Сандерленда» як основного патрульного літака-бомбардувальника дальньої дії для служби в Тихому океані. Це вимагало потужніших двигунів, кращого озброєння та інших удосконалень.

Sunderland Mark IV використовував основні конструктивні елементи моделі Sunderland Mark III, з подовженим на 3 фути фюзеляжем попереду крила, розширеним і переробленим глисувальним днищем, крилом з товстішою обшивкою з дюралюмінію та двигунами Bristol Hercules. Подальші структурні зміни були внесені після початкових льотних випробувань. Заплановане озброєння складалося з двох фіксованих передніх кулеметів Браунінга калібру .303 дюйма (7,7 мм) у носовій частині, носової башточки Brockhouse Engineering зі здвоєними кулеметами калібру .50 дюймів (12,7 мм), здвоєної 20-мм гармати Hispano, встановленої у верхній турелі Bristol B.17, 12,7-мм спарені кулемети у хвостовій башті Glenn-Martin та ще один 12,7-мм кулемет у модульному положенні з обох боків фюзеляжу. Всі турелі мали електричний привод. Два прототипи та тридцять серійних літаків були замовлені як Sunderland Mark IV.

30 серпня 1944 року прототип вперше злетів з річки Медвей у Рочестері. Збільшення потужності двигуна спричинило проблеми з аеродинамічною стабільністю, і було розроблено новий кіль більшої висоти, а також нове хвостове оперення зі збільшеним розмахом і площею. Зміни були настільки значними, що новий літак отримав назву «Сіфорд» на честь міста. Було замовлено тридцять серійних літаків, але перший з них полетів у квітні 1945 року, значно пізніше після появи Sunderland Mark V, і занадто пізно, щоб побачити бойові дії в Європі. Прототипи оснащувалися двигунами Hercules XVII потужністю 1680 к.с. (1253 кВт), але серійні літаки використовували вже двигуни Hercules XIX потужністю 1720 к.с. (1283 кВт). Хвостові башти Glenn Martin так і не були встановлені. Вісім серійних «Сіфорд» були завершені; перший використовувався для випробувань у MAEE Felixstowe. Другий серійний «Сіфорд» вивчався Транспортним командуванням Королівських ПС, потім у грудні 1945 року він був позичений без озброєння BOAC під назвою G-AGWU, а у лютому 1946 року повернувся MAEE. У 1948 році ці шість літаків були модифіковані як цивільні авіалайнери в Белфасті, а потім здані в оренду BOAC під позначенням Solent 3.

Однотипні літаки за епохою, призначенням та конфігурацією

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Джерела

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]