Laissez-faire

Частина серії про
Світову торгівлю
Політика Імпорт Експорт Торговельний баланс Торговельне право Торговий договір Торговий блок Формування торгівлі Відхилення торгівлі Експортна орієнтація Імпортозаміщення Фінансування торгівлі Спрощення процедур торгівлі Торговий шлях Внутрішня торгівля Податок
Обмеження Торгові бар'єри Митні платежі Нетарифні бар'єри Імпортні квоти Тарифні квоти Імпортні ліцензії Мито Експортні субсидії Технічні бар'єри Хабар Контроль валютного курсу Ембарго Запобіжні засоби Компенсаційні мита Антидемпінгові мита Добровільне обмеження експорту
Історія Меркантилізм Протекціонізм Laissez-faire Вільна торгівля Економічний націоналізм Економічна інтеграція
Організації Міжнародний валютний фонд Міжнародний торговий центр Світова організація торгівлі Всесвітня митна організація Міжнародна торгівельна палата
Економічна інтеграція Преференційна зона Зона вільної торгівлі Валютний союз Митний союз Спільний ринок Економічний союз Фіскальний союз Митний і валютний союз Економічний та монетарний союз
Проблеми Право інтелектуальної власності Контрабанда Конкурентна політика Публічні закупівлі Аутсорсинг Глобалізація Справедлива торгівля Торговельна справедливість Торгівля викидами Торгові санкції Війна Валютна війна Торгові витрати Торгова війна Торгівля і розвиток
Списки Імпорт Експорт Тарифи Найбільші споживчі ринки Провідні торгові партнери
За країною Торгове представництво Торгова нація Україна США Аргентина Пакистан Румунія В'єтнам Індія Росія
Теорії Теорія порівняльних переваг Конкурентна перевага Модель Гекшера-Оліна Нова теорія торгівлі Економічна географія Внутрішньогалузева торгівля Гравітаційна модель торгівлі Ефект Баласса-Самуельсона Гіпотеза Ліндера Парадокс Леонтьєва Теорема симетрії Лернера Умови торгівлі

Країни за рівнем економічної свободи (2014 рік)

Laissez-faire (з фр. «дозвольте робити», МФА: [lɛsefɛʁ] ( прослухати)) — «принцип невтручання» — економічна доктрина, згідно з якою державне втручання в економіку має бути мінімальним, зосереджене на захисті людей та їх власності, національній безпеці, та надання обмеженої кількості суспільних благ, таких як дороги. Вперше обґрунтована в роботах економістів фізіократів, та підтримана представниками класичної школи політекономії (зокрема, в праці Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів»). Наразі, прибічників доктрини можна знайти серед лібертаріанців.

Основним аргументом прихильників даного принципу є твердження про те, що вільна економіка — така саморегульована система, яка сама знаходить ефективну рівновагу, втручання ж держави спотворює отримувані економічними агентами сигнали і ефективна рівновага виявляється недосяжною. Державі відводять роль «нічного сторожа» — встановлення правил взаємодії економічних агентів на ринку і спостереження за їх виконанням, але ніяк не самостійного суб'єкта ринку.

Історія виникнення

Один з перших економістів-фізіократів, який проголосив принцип «Діяти і дозволяти діяти» (faire et laisser faire) був Етьєн Бонно де Кондільяк, а його роботу «Торгівля та уряд, розглянуті у їх взаємному співвідношенні, або Про вигоди вільної торгівлі» (1776) вважають першим маніфіестом вільної торгівлі. Своїми ідеями свободи торгівлі, суб'єктивної теорії цінності Конділяк вплинув на класичну ліберальну економіку й на ідеї Австрійської економічної школи.

Критика

Економісти класичної школи не розкривали процес досягнення економікою рівноважного стану, досліджувався сам стан рівноваги. Саме тоді ж, згідно з павутиноподібною моделлю (яка показує як ринок приходить до стану рівноваги з нерівноважного положення шляхом послідовних ітерацій, змінюючи ціну і кількість) існують такі нерівноважні стани ринку, які не приводять зрештою до рівноваги.^{[джерело?]}

З іншого боку принцип невтручання критикують за деяку асоціальність. У випадках коли в результаті об'єктивних економічних причин різко знижується величина заробітної плати економіка поступово прийде в нову рівновагу, але в ній опиниться менше населення, що пропонує свої руки на ринку праці.^{[джерело?]}

Одним із прикладів негативного впливу принципу laissez-faire є політика британського уряду під час Великого голоду в Ірландії у 1845-52 рр. Тодішній прем'єр-міністр Роберт Піл, остерігаючись, що урядова гуманітарна допомога може негативно вплинути на ринок, обмежив втручання влади скасуванням мита на імпорт пшеничного зерна та зниженням цін на завезену зі США кукурудзу. Це мало допомогло населенню, що масово гинуло від голоду.

Розвиток ідеї

Перша і друга теореми добробуту разом відповідають на найсправедливішу критику в адресу класичної економічної школи і відповідно принципу laissez-faire, тобто був показаний механізм і умови досягнення ефективності за допомогою конкуренції на ринку.

Згодом неокласична наукова школа відштовхнулася від класичного розуміння laissez-faire і зосередилася на вивченні явища "фіаско ринку", тобто сучасна наука вивчає економічні ситуації в яких принцип laissez-faire не можна застосовувати, але у свою чергу цей принцип сам по собі вважається дуже добре вивченим. Крім того неокласична школа вважає принцип laissez-faire ідеальною уявною конструкцією, яка не зустрічається в реальному світі, але яка є базисом, на якому будується мікроекономічна теорія.

Laissez-faire в Україні

В Україні відповідні ідеї стають все більш популярними. Все більше партій включають елементи laissez-faire в свої програми, зокрема: Слуга народу (до листопада 2019), Європейська Солідарність, Голос, Демократична Сокира, 5.10 та деякі інші.

Див. також

• Австрійська школа
• Анархо-капіталізм
• Економічна свобода
• Історія економічної думки
• Невидима рука ринку
• Праксеологія
• Спонтанний порядок

Література

• Man, Economy & State with Power and Market (The Scholar's Edition). Ludwig von Mises Institute. Лютий 2004. 1441 ст. плюс огляд. ISBN 0-945466-30-7.