Часів Яр
| Часів Яр | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Бахмутський район | ||||||||
| Тер. громада | Часовоярська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1876 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 496 (01.09.2024) | ||||||||
| Площа | 18 км² | ||||||||
| Поштові індекси | 84551-84556 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6274 | ||||||||
| Координати | 48°34′32″ пн. ш. 37°49′24″ сх. д. / 48.57556° пн. ш. 37.82333° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 227 м | ||||||||
| Водойма | річка Грузька | ||||||||
| Назва мешканців | часовоя́рець часовоя́рка часовоя́рці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Часів Яр | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 67,1 км | ||||||||
| - залізницею | 109 км | ||||||||
| - автошляхами | 77 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 565 км | ||||||||
| - залізницею | 735 км | ||||||||
| - автошляхами | 674 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 84551 Донецька обл., м. Часів Яр, вул. Цілинників, 1, 7-20-53 | ||||||||
| Вебсторінка | Часовоярська міська рада | ||||||||
| Міський голова | Чаус Сергій Валерійович | ||||||||
|
| |||||||||
Ча́сів Яр — місто в Україні, в Бахмутському районі Донецької області. Адміністративний центр Часовоярської міської громади. 2011 року населення складало 14 тис. осіб. Статус міста отримано 1938 року.
Місто розташоване за 10 км від Бахмуту, до обласного центру приблизно 65 км.
До Часовоярвської міської громади входить 2 села та 1 селище, а саме село Григорівка, село Богданівка та селище Калинівка, докладніше про Часовоярвську міську громаду.
У місті є кілька ставків — Дніпровський, Центральний, Хлібопекарський та Ставок 30-річчя. Крім того, через місто тече Канал Сіверського Донця.
За даними 1859 року Грузьке (Плещеєве), панське село, над Грузькою, 16 господ, 114 осіб[1].
Місто постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933 років: кількість встановлених жертв — 387 людей[2].
Під час Другої світової війни Часів Яр був під окупацією німецьких військ, які захопили місто 28 жовтня 1941 року. Протягом перших двох днів окупації відбувався масова крадіжка речей німцями у місцевого населення. На третій день з'явилася окупаційна влада у вигляді бургомістра Ахматенка та групи поліцейських. Міська управа знаходилася у будівлі школи імені Орджонікідзе, а на вулиці Горького розташовувалося відділення гестапо.
Для німецьких солдат був влаштований "міський театр" у будівлі клубу Новошамотного заводу, де проводилися кіносеанси. У діючих під час окупації протягом 1942-1943 років велику увагу приділялося вивченню німецької мови, у класах були розміщені портрети Гітлера.
Окупаційна влада ввела у місті комендантську годину з 8 години вечора, зобов'язала мешканців дотримуватися режиму світломаскування, здати всі радіоприймачі. Всі працездатні були зобов'язані зареєструватися на біржі праці. Обліком громадян займався паспортний стіл.
У першу зиму німецької окупації у квартирах і приватних будинках не було електрики та води. Місцеве населення не мало ніяких коштів для існування. Люди направлялися за декілька кілометрів до сусідніх сіл, що виміняти хоч декілька продуктів для себе.
Навесні 1943 року німецькі спеціалісти на Часівоярському вогнетривкому комбінаті намагалися відновити власне виробництво. Але преси були виведені з ладу та зібрати їх не вдалося.
Мешканців Часового Яру примусово виводили маршем під наглядом німецьких конвоїрів на дорожні та інші роботи. З березня 1942 року відбувалося примусове вигнання хлопців та дівчат на роботу до Німеччини.
З Часового Яру до Бахмута протягом січня-березня 1942 року було вигнано та страчено у алібастровій шахті більше 60 сімей євреїв.
Перед звільненням Часового Яру 5 вересня 1943 року солдатами 266-ї і 279-ї стрілкових дивізій, а також 1001-м стрілковим полком Радянської армії, гітлерівці намагалися максимально знищити ту інфраструктуру, яка на той момент залишалася цілою. Внаслідок тяжких боїв залишки Часового Яру були перетворені на руїни.[3]
У Часовому Ярі за радянських часів був найбільший в Україні й один із найбільших в СРСР комбінат вогнетривких виробів, який виник на базі багатого родовища високоякісних вогнетривких глин (площа родовища бл. 2000 га, почато експлуатацію у 1880-х роках); випускає широкий асортимент вогнетривких виробів.
Інші заводи: Часовоярський ремонтний завод, залізобетонних виробів та дослідно-експериментальний.
У місті діє краєзнавчий музей.
.jpg) |
11 травня 2014 року у місті був проведений псевдореферендум щодо створення так званої «Донецької народної республіки». Його ключовим організатором був Юрій Карпеченко, який працював звичайним водієм автобуса. Через два місяці, 11 липня 2014 року, Збройні сили України ліквідували колаборанта.
9 липня 2022 року російськими обстрілами міста був знищений вокзал[4] і частково зруйновано два п'ятиповерхові будинки[5].
За попередніми даними удар був завданий балістичними ракетами ОТРК «Іскандер»[6].
Один із будинків, у який влучили російські окупанти, — це гуртожиток, де перебували цивільні люди. Було повністю знищено два під'їзди[6].
Рятувальні та пошукові роботи були завершені вранці 14 липня 2022 року. З-під завалів дістали 48 тіл загиблих, серед них одна дитина. Врятувати вдалось 9 постраждалих[7].
Через війну населення міста впало в 15 разів. Станом на 1 вересня 2024 року в Часовому Яру перебуває близько 496 людей[8]. Переважно, це пенсіонери, які відмовляються від евакуації. Решта населення числяться як ВПО[9].
За даними перепису 2001 року, населення міста становило 16 767 осіб, із них 52,39 % зазначили рідною мову українську, 46,62 % — російську, 0,16 % — вірменську, 0,14 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,06 % — румунську, 0,01 % — грецьку, гагаузьку та німецьку мови[10].
- Гагін Віктор Іванович (1934—2016) — письменник і краєзнавець.
- Шамшур Анатолій Іванович (1924—1943) — Герой СРСР.
- Водонапірна вежа Шухова, яка розташована на території ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». 5 листопада 2019 її внесено до Переліку як щойно виявлений об'єкт науки і техніки за категорією національного значення[11]. Водонапірна башта в м. Часів Яр — це єдиний витвір видатного інженера В. Шухова, що зберігся на сході України.
- Скіфський курган, на якому встановлено триангуляційну вежу, що слугує вказівником географічних координат на місцевості.
- Ботанічний заказник «Рідкодуб'я» — заснований 1972 року і налічує більше сотні дубів, віком від 200 до 400 років[12].
- ↑ Списки населенныхъ мѣстъ Российской империи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства внутренних дѣлъ (По свѣдѣніям 1859 года). Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Т. VIII. Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. СанктПетербургъ. 1863. — V + 152 с., 1863. (рос. дореф.)
- ↑ Мартиролог. Донецька область, ст. 191—201 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2016. Процитовано 12 червня 2016.
- ↑ https://web.archive.org/web/20170103230348/http://art.dn.ua/news_one.php?news_id=5979 | ЧАСОВ ЯР НЕПОКОРЕННЫЙ
- ↑ Російські удари по Донеччині: з-під завалів дістали чоловіка, згорів вокзал. Українська правда. 9 липня 2022.
- ↑ Десятки людей під завалами. Росіяни обстріляли будинки на Донеччині. BBC. 10 липня 2022.
- ↑ а б Загарбники обстрілювали Часів Яр «Іскандерами» - ДСНС. Укрінформ. 10 липня 2022.
- ↑ У Часовому Яру завершили рятувально-пошукові роботи. Укрінформ. 14 липня 2022.
- ↑ "Залишатися в місті — це самогубство". Скільки людей перебуває у Часовому Яру.
- ↑ Місто зруйноване, а гуманітарну допомогу завозити важко: у Часовому Яру на Донеччині залишаються 790 людей. Суспільне Донбас. 20 березня 2024.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 березня 2014. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ https://rda.org.ua/rda/bahmutska/news/1575026348/
- ↑ Гоу в Часов Яр! «Божий карманчик» в залежах глины. Свои.City (рос.). Процитовано 21 січня 2020.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 с.
 Населені пункти Часовоярської міської громади | |
|---|---|
| Міста | |
| Селища | |
| Села | |
Міста Донецької області | ||
|---|---|---|
Авдіївка · Амвросіївка · Бахмут · Білицьке · Білозерське · Бунге · Волноваха · Вуглегірськ · Вугледар · Гірник · Горлівка · Дебальцеве · Добропілля · Докучаєвськ · Донецьк · Дружківка · Єнакієве · Жданівка · Залізне · Зугрес · Іловайськ · Кальміуське · Костянтинівка · Краматорськ · Красногорівка · Курахове · Лиман · Макіївка · Маріуполь · Мар'їнка · Миколаївка · Мирноград · Моспине · Новоазовськ · Новогродівка · Покровськ · Родинське · Світлодарськ · Святогірськ · Селидове · Сіверськ · Слов'янськ · Сніжне · Соледар · Торецьк · Українськ · Харцизьк · Хрестівка · Часів Яр · Чистякове · Шахтарськ · Ясинувата |  | |
 | |
|---|---|
| Географія та географічні карти | |
| Нормативний контроль |
|
Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |