Турецька абетка
Сучасний турецький алфавіт на основі латинської графіки прийнято 1928 року в рамках реформи турецької мови, що розпочав Ататюрк.
Туреччина, щоб ідеологічно обґрунтувати національну ідею турецької держави, перейшла з арабської на латинську абетку.
Символи сучасного турецького алфавіту запозичено з різних алфавітів Європи: шведського, німецького, албанського, румунського та інших.
Турецька абетка має 29 літер.
| Буква | МФА | Українська практична транскрипція[1] |
|---|---|---|
| A a | [a] | а, я [примітка 1] |
| B b | [b] | б |
| C c | [ʤ͡] | дж |
| Ç ç | [ʧ͡] | ч |
| D d | [d] | д |
| E e | [e], [æ] | е |
| F f | [f] | ф |
| G g | [g], [ɟ] | ґ |
| Ğ ğ | г [примітка 2] | |
| H h | [h] | г, х [примітка 3] |
| I ı | [ɯ] | и |
| İ i | [i] | і |
| J j | [ʒ] | ж |
| K k | [k], [c] | к |
| L l | [ɫ], [l] | л, ль |
| M m | [m] | м |
| N n | [n] | н |
| O o | [o] | о |
| Ö ö | [ø] | о (на початку слова та після голосних), ьо (після приголосних) |
| P p | [p] | п |
| R r | [r] | р |
| S s | [s] | с |
| Ş ş | [ʃ] | ш |
| T t | [t] | т |
| U u | [u] | у, ю [примітка 1] |
| Ü ü | [y] | у (на початку слова та після голосних), ю (після приголосних) |
| V v | [v] | в |
| Y y | [j] | й; в групі «y + голосний» передається відпов. йотованими голосними (є, ї, ю, я) згідно з правилами українського правопису |
| Z z | [z] | з |
- ↑ а б Над голосними a, i, u може вживатися надрядковий знак циркумфлекс (^), або тур. düzeltme işareti, «знак корекції». Подібно до крапок російської букви ё, він вважається необов'язковим, тому у багатьох виданнях, якщо і вживається, то лише для уникнення омонімії; але на відміну від ё, букви з цим знаком не є самостійними літерами алфавіту. Знак корекції використовується у запозичених словах, де він позначає подовження голосного (у словах арабського та перського походження) та/або пом'якшення попереднього приголосного (лише g, k та l перед â та û). При передачі власних імен українською пом'якшення зазвичай зберігається, наприклад тур. Elâzığ — «Елязиг».
- ↑ Буква ğ (тур. yumuşak ge, «м'яке ге») позначає спірну фонему, що раніше вимовлялася близько до українського [г]. Але за винятком деяких діалектів, у сучасній вимові ğ майже втратила власне звукове значення. У позиції між двома голосними переднього ряду (e, i, ö, ü) ця буква може читатися як [ј], у решті випадків — позначає подовження попереднього голосного. На початку слів не зустрічається. При передачі власних імен українською традиційно передається буквою г, наприклад тур. Erdoğan — «Ердоган».
- ↑ Згідно з чинним українським правописом у словах іншомовного походження «g і h звичайно передаються літерою г», однак на практиці для багатьох турецьких власних імен існує усталене українське написання з літерою х. Наприклад, тур. Hatay — «Хатай».
- Азербайджанський алфавіт (додані літери Əə, Qq, Xx)
- Гагаузький алфавіт (додані літери Ää, Êê, Ţţ)
- Кримськотатарський латинський алфавіт (додані літери Qq, Ññ)
- ↑ Дерменджі О. До питання транслітерації власних назв та імен у практиці турецько-українського перекладу (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2015. Процитовано 28 вересня 2015.