Сталість довкілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сталість довкілля дозволить підтримувати життя людини в нинішньому його стані. Світлина «The Blue Marble», NASA: 2001 (ліворуч), 2002 (праворуч).

Сталість довкілля — здатність довкілля витримувати вплив людини. В екології термін означає здатність біологічних систем до збереження і розвитку біорізноманіття.

Водно-болотні угіддя і ліси — типові приклади біологічно-стійких систем. Для людей, сталість довкілля забезпечує потенціал для підтримки якості життя і продовження роду, загального благополуччя і розвитку (через екологічний, економічний і соціальний аспекти). Здорові екосистеми постачають продукти, необхідні для життя людей та інших організмів.

Існує два основних способи зниження негативного впливу людства і поліпшення екосистем. Перший — енвіроментальний менеджмент. Цей підхід ґрунтується на інформації, зібраній науками про Землю, прикладною екологією та охоронною біологією. Другий підхід — управління споживанням ресурсів людством, який базується на інформації, зібраній завдяки економічним наукам.

Економіка сталого розвитку, чутлива до екології, також враховує соціальний, культурний і фінансовий аспект. Створення економіки сталості — сучасний виклик світу, на рівні міжнародного та національного законодавств, споживання, міського планування, транспорту, і стосується способу життя кожної людини.

Місією Хартії Землі є пропаганда переходу до сталого способу життя та формування глобального співтовариства, заснованого на загальних етичних підвалинах, що включають в себе повагу і турботу про все співтовариство живого, принципи екологічної цілісності, загальні права людини, повагу до культурної різноманітності, економічну справедливість, демократію і культуру світу.

Способи жити більш стійко можна знайти, реорганізувавши довкілля проживання (наприклад, екопоселення, екоміста і сталі міста, перебудувавши економічні сектори — (пермакультура, екологічне будівництво, стійке сільське господарство і стійка архітектура), використовуючи нові "зелені « технології, поновлювані джерела енергії.

Споживання — населення, технології, ресурси

[ред. | ред. код]

Головне вплив людини на Землю виходить від руйнування біофізичних ресурсів і, особливо, екосистем Землі. Сукупний вплив людства залежить від кількості населення Землі × вплив 1 людини, який в свою чергу залежить від використовуваних ресурсів, їх типу (наприклад, поновлювані або непоновлювані ресурси), і масштабу людської активності у співвідношенні зі здатністю екосистем витримувати зовнішній вплив. Одну з перших спроб визначити вплив людства математично було зроблено в 1970-х роках і названо формула I PAT. Вона виражає споживання ресурсів враховуючи населення, рівень споживання і вплив на 1 одиницю використаного ресурсу

Формула виглядає так:

I = (P × A) - T,

де: I — вплив на довкілля, P — населення, A — рівень споживання, T — технологія (так як споживання залежить від використовуваної технології)[1]

Населення

[ред. | ред. код]
Графік демонструє зростання світового населення з 10000 років до нашої ери по 2000 р., який показує експоненціальне зростання

Світове населення досягло 7 млрд людей 30 жовтня 2011 р. і, згідно з оцінками статистичного агентства США, перевищить 9 млрд до 2050 року.

Більший приріст очікується в країнах, що розвиваються, де населення зросте з 5,6 млрд (2009) до 7,9 млрд (2050).[2] Довгострокові оцінки динаміки зростання глобального населення визначають пік близько 2070 р. в 9-10 млрд людей, і подальше зниження до 8,4 млрд до 2100 р.[3]

Здатність довкілля витримувати зовнішній вплив

[ред. | ред. код]
Ecological footprint for different nations compared to their Human Development Index (HDI)

Безліч досліджень показує, що людство вже зараз споживає більше ресурсів, ніж планета може відтворити.

Екологічний слід вимірює людське споживання в термінах біологічно продуктивної землі, яка надає необхідні людині ресурси, і споживає відходи середньостатистичного жителя Землі.

Рисове поле. Рис, пшениця, кукурудза і картопля становлять більше половини світових харчових ресурсів.

Сталість довкілля і бідність

[ред. | ред. код]

Найважливішим стимулом досягнення сталості довкілля є боротьба з бідністю. Загальновизнано, що бідність це наслідок деградації довкілля. Такий результат був озвучений в доповіді Brundtland[4] та звітом Millennium Development Goals.[5]

Згідно з доповіддю Брундланд, „бідність — один з ефектів глобальних екологічних проблем. У зв'язку з цим, потрібно боротися з екологічними проблемами, мати розуміння причин бідності та міжнародної нерівності.“[6]

Люди, що живуть у бідності, більше покладаються на місцеві екосистеми, як на джерело базових ресурсів (харчування і медицина) і загального благополуччя.[7]

З ростом світового населення, збільшується тиск на місцеві екосистеми. Згідно Фонду ОНН в області народонаселення, висока фертильність і бідність мають пряму залежність, і найбідніші країни світу також відрізняються високою фертильністю і відповідно темпами зростання населення.[8]

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Adams, W. M. and Jeanrenaud, S. J. (2008). Transition to Sustainability: Towards a Humane and Diverse World. Gland, Switzerland: IUCN. 108 pp. ISBN 978-2-8317-1072-3.
  • Blewitt, J. (2008). Understanding Sustainable Development. London: Earthscan. ISBN 978-1-84407-454-9.
  • Botkin, D.B. (1990). Discordant Harmonies, a New Ecology for the 21st century. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-507469-7.
  • Bookchin, M. (2004). Post Scarcity Anarchism. Oakland: AK Press, pp. 24-25. ISBN 978-1-904859-06-2.
  • Bookchin, M. (2005). The Ecology of Freedom: the emergence and dissolution of hierarchy.» Oakland: AK Press. ISBN 1-904859-26-7.
  • Bookchin, M. (2007). Social Ecology and Communalism. Oakland: AK Press, p. 19. ISBN 978-1-904859-49-9.
  • Brower, M. & Leon, W. (1999). The Consumer's Guide to Effective Environmental Choices: Practical Advice from the Union of Concerned Scientists. New York: Three Rivers Press. ISBN 0-609-80281-X.
  • Clark, D. (2006). A Rough Guide to Ethical Living. London: Penguin. ISBN 978-1-84353-792-2
  • Clarke, R. & King, J. (2006). The Atlas of Water. London: Earthscan. ISBN 978-1-84407-133-3.
  • Costanza, R. et al. (2007). An introduction to ecological economics. This is an online editable text available on the Encyclopaedia of the Earth at. First published in 1997 by St. Lucie Press and the International Society for Ecological Economics. ISBN 1-884015-72-7.
  • Daly, H. & J. Cobb (1989). For the Common Good: Redirecting the Economy Toward Community, the Environment and a Sustainable Future. Boston: Beacon Press. ISBN 0-8070-4703-1.
  • Daly, H.E. & Farley, J. (2004). Ecological economics: principles and applications. Washington: Island Press. ISBN 1-55963-312-3.
  • Devall, W. and G. Sessions (1985). Deep Ecology: Living As If Nature Mattered. Layton, Utah: Gibbs Smith, p. 70. ISBN 978-0-87905-247-8.
  • Diamond, J. (1997). Guns, Germs and Steel: the Fates of Human Societies. New York: W.W. Norton & Co. ISBN 0-393-06131-0.
  • Emden, H.F. van & Peakall, D.B. (1996). Beyond Silent Spring. Berkeley: Springer. ISBN 978-0-412-72810-5.
  • Fuad-Luke, A. (2006). The Eco-design Handbook. London: Thames & Hudson. ISBN 978-0-500-28521-3.
  • Goodall, C. (2007). How to Live a Low-carbon Life. London: Earthscan. ISBN 978-1-84407-426-6.
  • Groombridge, B. & Jenkins, M.D. (2002). World Atlas of Biodiversity. Berkeley: University of California Press. ISBN 978-0-520-23668-4.
  • Hak, T. et al. (2007). Sustainability Indicators, SCOPE 67. London: Island Press. ISBN 1-59726-131-9.
  • Hassall, K.A. (1990). The Biochemistry and Uses of Pesticides. London: Macmillan. ISBN 0-333-49789-9.
  • Hawken, P, Lovins, A.B. & L.H. (1999). Natural Capitalism: Creating the next Industrial Revolution. Snowmass, USA: Rocky Mountain Institute. ISBN 0-316-35300-0.
  • Krebs, C.J. (2001). Ecology: the Experimental Analysis of Distribution and Abundance. Sydney: Benjamin Cummings. ISBN 0-321-04289-1.
  • Leakey, R. & Lewin, R. (1995). The Sixth Extinction: Patterns of Life and the Future of Humankind. New York: Bantam Dell Publishing Group. ISBN 0-385-46809-1
  • Lutz W., Sanderson W.C., & Scherbov S. (2004). The End of World Population Growth in the 21st Century London: Earthscan. ISBN 1-84407-089-1.
  • Macy, J. & Young Brown, M. (1998). Coming Back to Life: Practices to Reconnect Our Lives, Our World. Gabriola Island: New Society Publishers, pp. 25-37. ISBN 0-86571-391-X.
  • Mason, J. & Singer, P. (2006). The Way We Eat: Why Our Food Choices Matter. London: Random House. ISBN 1-57954-889-X
  • Smil, V. (2000). Cycles of Life. New York: Scientific American Library. ISBN 978-0-7167-5079-6.
  • Soederbaum, P. (2008). Understanding Sustainability Economics. London: Earthscan. ISBN 978-1-84407-627-7.
  • Visser, Wayne, Dirk Matten, Manfred Pohl, and Nick Tolhurst (Editors) (2007). The A to Z of Corporate Social Responsibility. London, England; New York, NY: Wiley. ISBN 978-0-470-72395-1.
  • Wright, R. (2004). A Short History of Progress. Toronto: Anansi. ISBN 0-88784-706-4.
  • Wilson, E.O. (2002). The Future of Life. New York: Knopf. ISBN 0-679-45078-5.

Подальше читання (англ.)

[ред. | ред. код]
  • Atkinson, G., Dietz, S. & Neumayer, E. (2007). Handbook of Sustainable Development. Cheltenham: Edward Elgar. ISBN 978-1-84376-577-6.
  • Bartlett, A. (1998). Reflections on Sustainability, Population Growth, and the Environment—Revisited revised version (January 1998) paper first published in Population & Environment 16(1): 5-35. Retrieved on: 2009-03-12.
  • Benyus, J. (1997). Biomimicry: Innovations Inspired by Nature. New York: William Morrow. ISBN 0-06-053322-6.
  • Blackburn, W.R. (2007). The Sustainability Handbook. London: Earthscan. ISBN 978-1-84407-495-2.
  • Costanza, R., Graumlich, L.J. & Steffen, W. (eds), (2007). Sustainability or Collapse? An Integrated History and Future of People on Earth. Cambridge, MA.: MIT Press. ISBN 978-0-262-03366-4.
  • Kraines, Samuel Henry; H. Komiyama (2008). Vision 2050: Roadmap for a Sustainable Earth. Berlin: Springer. ISBN 4-431-09430-X.
  • Norton, B. (2005). Sustainability, A Philosophy of Adaptive Ecosystem Management. Chicago: The University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-59521-4.

Ресурси Інтернету

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ehrlich P.R. & Holden J.P. Human Population and the global environment // Amer. Scientist. — 1974. — Vol. 62, No 3. P. 282–292.
  2. ↑ United Nations Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2009). „World Population Prospects: The 2008 Revision.“ Highlights. Retrieved on: 2009-04-06.
  3. ↑ Lutz et al . (2004).
  4. ↑ Our Common Future, From One Earth to One World - ov.htm [Архівовано 2012-05-01 у Wayback Machine.]UN Documents Gathering a body of global agreements
  5. ↑ The Millennium Development Goals Report, 2009 [1]MDG_Report_2009_ENG.pdf] United Nations
  6. ↑ Our Common Future, From One Earth to One World [2]United Nations 2011
  7. ↑ Lusigi Angela. Linking Poverty to Environmental Sustainability [3]UNDP-UNEP Poverty — Environment Initiative
  8. ↑ Are fewer children a route to prosperity? [4] FACT SHEET: Population Growth and Poverty United Nations Population Fund 4/2/2011 403 [5]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Сталість_довкілля