Словенці в Італії
Словенці Італії — частина словенського етносу, що є автохтонами нинішніх північно-східних земель Італії (прикордонні території області Фріулі-Венеція-Джулія).
Слов'яни у районі Істрії, Трієсту та Юлійських Альп з'явилися ще у ранньому середньовіччі. Населене словенцями узбережжя північно-східної Адріатики почергово входилодо до складу Візантії, Венеційської республіки та Австро-Угорської імперії.
В 1910 році, згідно перепису населення, проведеного властями Австро-Угорщини, доля словенців у населенні міста Трієст складала біля 25 %. Абсолютна доля словенців цього міста (56916 чол.) була більшою, аніж усе населення Любляни (46630 чол.). В 1920 році за результатами Першої світової війни район навколо Трієста, населений здебільшого словенцями і хорватами, відійшов до Італії. За даними перепису 1921 року у Венеції-Джулії було зафіксовано 271305 словенців, або 28 % всього населення регіону.
В 1941 році фашистська Італія захопила більшу частину словенських земель з містом Любляною включно. У 1945 році Словенії, яка вже була у складі СФРЮ, було повернуто район Горішка і Обално-Крашка. Місто Трієст остаточно закріплюється за Італією в 1954 році.
У 1971 році в провінції Трієст словенці складали 8,2 % (24706 чол.), в провінції Гориція 4,07 % (10533 чол.), в провінції Удіне 3,3 % (16935 чол.). У 1975 році кордон між Італією та СФРЮ було офіційно підтверджено. В даний час населення цього регіону є етнічно різнорідним: є значна словенська меншина по італійський бік кордону, наявна також певна кількість італійців, що залишились у слов'янських країнах[1].
Загальна кількість мовців, що користуються словенською в Італії — біля 100 тис. осіб. В 1920-х — 1940-х роках на цих землях проводилася політика італізації[sl]. Сюди масово прибували італійські колоністи. Топоніми, імена та прізвища словенців переінакшувалися на італійський манер, заборонялося говорити словенською мовою у громадських місцях (у тому числі в школах). Як наслідок, до цих пір у провінціях Трієст і Гориція зберігається практика подвійних імен — «офіційного» італійського і «домашнього» словенського. У Резії словенські імена і прізвища італізації піддалися ще раніше, оскільки ці області увійшли до складу Італії за наслідками референдуму 1866 року.
Етнічна межа між романським і слов'янським ареалом досі проходить по Красу: на краському плато живуть словенці, а в низині — італійці. Якщо говорити про провінцію Удіне, то межа між словенцями та фріулами проходить по горах: в горах проживають словенці, а що ближче до низині — то частішими стають поселення фріулів. Останніми роками набувають популярності міжетнічні шлюби, збільшується дисперсність проживання двох етносів.
Регіон словенського прикордоння не є однорідним у мовному плані. На півночі розповсюджений діалект каринтійської групи говірок, тоді як на решті території переважають приморські говори. Літературна форма словенської мови не використовується, більшість послуговується резіянським діалектом[sl]. Крім того, збереження словенських діалектів не скрізь однорідне та обумовлене історичним розвитком провінцій. Якщо в провінціях Гориція і Трієст існують школи зі словенською мовою навчання, а у мові старшого покоління фіксується незначне число запозичень з італійської мови (особливо серед жителів міст), то у північних районах регіону (провінція Удіне) двомовна школа існує тільки в Сан-П'єтро-аль-Натізоне з 2004 року[2].
В 2001 році був прийнятий закон про захист словенської етнолінгвістичної автохтонної меншини. За словенською мовою було закріплене використання в адміністративних і судових установах, на цій мові дозволялося подавати запити в офіційні структури й отримувати відповіді. Даний закон обов'язковий для тих громад, де словенці складають більше 15 % виборців, або не менше третини муніципальної ради. Невдовзі у регіоні з'явилися двомовні дорожні вказівники.
Проте під тиском «Національного альянсу» реалізація проекту була відкладена. Праві партії регіональну двомовність розглядають як загрозу національній єдності країни. Так, у законодавстві міста Удіне є положення про те, що етнічна більшість у будь-який момент може відмінити виконання цього закону[3].
У 2010 році Республіка Словенія законодавчо заявила про свою позицію щодо словенців за кордоном, що позитивно вплинуло на стан справ зі словенською меншиною в Італії.
Найбільш організовані словенці в провінціях Трієст, який є культурним центром для словенів Італії, і Гориція. Словенці в провінції Удіне менш активні. У Трієсті діє «Словенська культурна і економічна асоціація» і «Рада словенських організацій». Існує понад 100 культурних об'єднань, включених в три Федерації («Асоціація словенських культурних товариств», «Словенська Просвіта» в Трієсті та «Асоціація словенської католицької освіти» в Гориції). Спортивна організація — «Асоціація словенських спортивних клубів Італії» охоплює більше 50 клубів. Є й словенські медіа — «Приморський щоденник» і Словенська редакція в Регіональному представництві радіотелекаканалу «RAI» і «Радіо Трієст», а також освітні установи, культурні та економічні організації. Освіта словенською мовою включає в себе мережу дитячих садків, початкових і середніх шкіл. Шкільні програми узгоджені з загальноіталійськими програмами, але доповнені компонентом по словенській мові та літературі, а також з географії та історії.
У Трієсті, Удіне і Римі словенську мову вивчають і на університетському рівні. У 1974 році в Трієсті створений Словенський науково-дослідний інститут (SLORI), також працює Відділ історії та етнографії. Видаються книги словенською мовою, які доступні в місцевих бібліотеках і магазинах. У Трієсті функціонує професійний Словенський постійний театр, а також аматорські театральні трупи. Щорічно в Штевер'яні проводиться фестиваль словенської музики[4].
- ↑ Мартынова М.Ю. Модель Триеста и население итальяно-славянского пограничья / М.Ю. Мартынова // Европа меньшинств — меньшинства в Европе: Этнокультурные, религиозные и языковые группы / Отв. ред. и составители М. Е. Кабицкий, М. Ю. Мартынова. М.: ИЭА РАН, 2016. — С. 149—160.
- ↑ Пилипенко Г. П., Ясинская М. В. Экспедиция к словенцам в Италии // Славяноведение. — 2018. — № 1. — С. 107—109.
- ↑ Табаринцева-Романова К. М. К вопросу изучения языковых меньшинств в Италии / К. М. Табаринцева-Романова // Известия Уральского государственного университета. Сер. 1, Проблемы образования, науки и культуры. — 2010. — N 2 (75). — С. 229—230.
- ↑ Мартынова М.Ю. Модель Триеста и население итальяно-славянского пограничья / М.Ю. Мартынова // Европа меньшинств — меньшинства в Европе: Этнокультурные, религиозные и языковые группы / Отв. ред. и составители М. Е. Кабицкий, М. Ю. Мартынова. М.: ИЭА РАН, 2016. — С. 161—163.
- Bufon M. Razvojne dileme slovensko-italianskega območja stika ter Slovencev v Italiji po vstopu Slovenije v Schengenski prostor. Koper-Trst: Univerza na Primorskem. 2008.
- Gliha Komac N. Slovenščina med jeziki Kanalske doline. Ljubljana, 2009.
- Merkù P. Le tradizioni popolari degli sloveni in Italia. Trieste, 1976.
- Pomorska enciklopedija. Zagreb, kn.7. Zagreb, 2010.
- Срезневский И. И. Фриульские славяне (резияне и словины). — СПб., 1878.
- Strasser Kurt F., Waitzbauer Harald: Über die Grenzen nach Triest. Wanderungen zwischen Karnischen Alpen und Adriatischem Meer. Beč-Köln Weimar, 1999.
- Tomasetig A. Od Idrije do Nediže. Dal judrio al Natisone, Benečija-Slavia Friulana. Reana del Rojale, 2013.