Рунічна пісня
Ру́ни (фін. runo — руна) — епічні пісні карелів, фінів, естонців та інших прибалтійсько-фінських народів. Походять від давніх міфів про створення світу.
Найбільш поширені рунічні пісні в традиціях карелів та естонців. З рунічних віршів збирач фольклору Еліас Леннрут склав карело-фінський епос «Калевала», також з рун складено естонський народний епос «Калевіпоеґ».
Давнім німецьким (готським) словом руна (фін. runo) фіни називають наразі пісню взагалі; але в давнину, в період язичництва, особливим значенням користувалися магічні руни або руни-замовляння (фін. loitsu runo), як продукт шаманських вірувань, що панували колись серед фінів, як і у їх родичів — саамів, мансі, комі-зирян та інших фіно-угорських народів. Під впливом зіткнення з більш розвиненими народами — германцями й слов'янами — фіни, особливо в період скандинавських вікінгів (VIII—XI ст.), пішли в своєму духовному розвитку далі інших народів — шаманістів, збагатили свої релігійні уявлення образами стихійних і моральних божеств, створили типи ідеальних героїв і водночас досягли певної форми і значного мистецтва у своїх поетичних творах, які, однак, не переставали бути всенародними.
Рунічні пісні одноголосні; виконуються заспівувачем і хором або одним або по черзі двома співаками. Наспівам властива проста мелодика терцового, квартового або квінтового діапазону. Відмітна зовнішня форма руни — короткий восьмискладний хорейний вірш, не римований, але багатий алітерацією. Для нього типова квантитативна ритміка, алітерація, асонанс, паралелізми. Особливість складу — майже постійне зіставлення синонімів у двох віршах які стоять поруч, так що кожен наступний вірш є парафразою попереднього. Остання властивість пояснюється способом народного співу у Фінляндії: співак, домовившись з товаришем про сюжет пісні, сідає проти нього, бере його за руки, і вони починають співати, погойдуючись назад і вперед. При останньому такті кожної строфи настає черга помічника, і він весь рядок переспівує один, а тим часом заспівувач на дозвіллі обмірковує наступний. Хороші співаки знають безліч рун, іноді зберігають в пам'яті кілька тисяч віршів, але співають або окремі руни, або склепіння з декількох рун, пов'язуючи їх на свій розсуд, не маючи жодного уявлення про існування цілісної епопеї, яку знаходять в рунах деякі вчені.
Руни оповідають про створення світу, богів, героїв, оспівують природу рідного краю. Це можуть бути плачі про померлих родичів, розлуку з коханими. Сюжети пов'язані з побутом та обрядами селян, а також з архаїчними космогонічними міфами.
Виконавцями рун, як правило, були прості селяни з карелів, іжорців, інгерманландців та фінів. Вони співали руни в один голос, іноді — поперемінно двома голосами, часто супроводжуючи виконання грою на кантеле, Каннелі та подібних інструментах.
З часу опублікування «Калевали» (1835—1849 роки) інтерес до угро-фінського фольклору зріс, різні дослідники відкривали все нових руноспівців, які співали для них стародавні руни.
Відомі Іжорські руноспівці:
- Ларін Парасці
- Онтропо Мельнико
Відомі карельські руноспівці:
- Ваассіла Кієлевяйнен
- Онтрей Малина (1777—1855)
- Марія Міхєєва (1884—1969)
- Анастасія Никифорова (1888—1971)
- Архип Перттунена
- Михайло Перттунена (1815—1899)
- Тетяна Перттунена (1880—1963)
- Петрі Шемейкка
- Іівана Шемейкка (1843—1911)
- Йоукі Хямяляйнен (1882—1959)
- ВТ-ЭСБЕ+ // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Härkönen, I. Runolaulajia: Vanhan runon viimeinen miespolvi itäsellä suomenäärellä / Рунопевцы: последние исполнители старых рун / Iivo Härkönen. — Helsinki: Otava, 1926. — 159 s.: kuv.
- Евсеев В. Я. Руны и исторические песни. — Петрозаводск, 1946
- Евсеев В. Я. Карельские эпические песни. — М.,Л., 1950
- Карелия: энциклопедия: в 3 т. / гл. ред. А. Ф. Титов. Т. 3: Р — Я. — Петрозаводск: ИД «ПетроПресс», 2011. — С. 38 — 384 с.: ил., карт. ISBN 978-5-8430-0127-8 (т. 3)