Рашидов Шараф Рашидович

Рашидов Шараф Рашидович
узб. Sharof Rashidovich Rashidov узб. Шароф Рашидович Рашидов
Рашидов Шараф Рашидович
11-ий Перший секретар ЦК КП УзРСР
15 березня 1959 — 31 жовтня 1983
Попередник	Сабір Камалович Камалов
Наступник	Інамжон Бузрукович Усманходжаєв
Голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР
21 серпня 1950 — 24 березня 1959
Попередник	Амін Ірматович Ніязов
Наступник	Ядгар Садиківна Насриддінова
Народився	6 листопада 1917(1917-11-06) Джизак, Самаркандська область, Російська республіка
Помер	31 жовтня 1983(1983-10-31) (65 років) Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
Похований	Чигатайське кладовищеd
Відомий як	політик, поет, письменник
Громадянство	СРСР
Національність	Узбек
Alma mater	Самаркандський державний університетd (1941)
Політична партія	КПРС з 1939 року
Діти	Sayyora Rashidovad
Професія	Філолог, письменник
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Ветеран праці» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медіафайли у Вікісховищі

Шараф Рашидович Рашидов (24 жовтня (6 листопада) 1917, Джиззак, Туркестанське генерал-губернаторство — 31 жовтня 1983(1983-10-31), Ташкент) — радянський партійний і державний діяч Узбецької РСР у складі СРСР. Член КПРС з 1939 року. Перший секретар ЦК Комуністичної партії Узбекистану. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 31 жовтня 1961 по 31 жовтня 1983 року. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), письменник. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Член ЦК КПРС у 1961—1983 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 3—10-го скликань.

Життєпис

Народився у місті Джизак за день до Жовтневої Революції в бідній узбецькій селянській родині. З 1930-х років батьки працювали колгоспниками колгоспу імені 10-річчя Жовтня Джизацького району.

Закінчив Джизацький педагогічний технікум (1936), філологічний факультет Узбецького державного університету (1941), Всесоюзну партійну школу (ВПШ) при ЦК ВКП(б) (1948, заочно).

З 1936 по 1937 рік працював викладачем середньої школи. З 1937 року навчався на філологічному факультеті Узбецького державного університету в Самарканді. Одночасно з навчанням в університеті, в 1937—1941 роках — відповідальний секретар, заступник відповідального редактора, відповідальний редактор (у 1941 році) Самаркандської обласної газети «Ленин йўлі» (укр. «Ленінський шлях»). Член ВКП(б) з 1939 року.

У серпні 1941—1942 роках служив у Червоній армії, учасник Другої світової війни. Був секретарем комсомольського бюро гвардійського батальйону. Після важкого поранення повернувся до Узбекистану.

У 1943—1944 роках — відповідальний редактор Самаркандської обласної газети «Ленин йўлі».

У 1944 — березні 1947 року — секретар Самаркандського обласного комітету КП(б) Узбекистану із кадрів.

У березні 1947—1949 роках — відповідальний редактор республіканської газети «Қизил Ўзбекистон» (укр. «Червоний Узбекистан»).

У 1949—1950 роках — голова правління Спілки радянських письменників Узбекистану.

21 серпня 1950 — 24 березня 1959 року — голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР і заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.

З 1956 року — кандидат у члени ЦК КПРС, делегат XIX—XXVІ з'їздів КПРС.

З 15 березня 1959 по 31 жовтня 1983 року — 1-й секретар ЦК КП Узбекистану.

З 1961 року — член ЦК КПРС, кандидат у члени Президії ЦК. З квітня 1966 року — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. З 1970 — член Президії Верховної Ради СРСР.

Нагороди

• Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977).
• Нагороджений 10 орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, а також медалями.
• Лауреат Ленінської премії.

Рашидов як письменник

Перша збірка віршів Рашидова — «Мій гнів» — вийшов у 1945 році. У романі «Переможці» (1951), першої частини трилогії, що зв'язала воєдино події воєнних років і післявоєнного життя, показано процес освоєння цілинних земель. Герої роману — Айкіз, Алімджан, секретар райкому Джурабаев (реальна історична особа Мурат Джурабаев), російський інженер Смирнов. У романі «Сильніше за бурю» (1958) виступають ті самі герої. Зіткнення характерів, конфлікти ідей і світоглядів стали ще глибшими. Завершується еволюція героїв у романі «Зрілість» (1971). Роман «Могутня хвиля» (1964) присвячений подіям Другої світової війни. У романтичній повісті «Кашмірська пісня» (1956) відображена боротьба індійського народу за визволення. У 1950 році Рашидов опублікував збірку публіцистичних статей «Вирок історії», в 1967 році — книгу «Прапор дружби». Критичні статті Рашидова були присвячені проблемам радянської літератури.

Видання творів у російському перекладі

• Зібрання творів у п'яти томах. — М., 1979—1980.

Екранізації

• 1969 — «Її ім'я — Весна» (за мотивами роману «Могутня хвиля»)

Смерть

31 жовтня 1983 Рашидов помер. Його поховали в самому центрі Ташкента, у сквері навпроти музею В. І. Леніна. Був розроблений проект будівництва меморіального комплексу.

За офіційними даними, Шараф Рашидов помер від серцевого нападу, його особистий лікар Р. Кацинович і академік К. Ю. Юлдашев не встигли врятувати йому життя — було вже пізно. Через кілька років після смерті Рашидова, стали висувати інші версії смерті колишнього керівника УзССР: за однією версією, він прийняв отруту, за іншою — застрелився.

Література

• Дуров В. А. Орден Леніна. М., 2005
• Горбачов А. Н. Багаторазові кавалери орденів СРСР. М., 2006