Перейти до вмісту

Прем'єр-ліга (Англія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Прем'єр-ліга
Засновано20 лютого 1992
КраїнаАнглія Англія
Інші клуби зУельс Уельс
КонфедераціяУЄФА
Кількість команд20
Рівень в ієрархії1
Вибуття вЧемпіонат Футбольної ліги
Національні кубкиКубок Англії з футболу
Суперкубок Англії з футболу
Кубки лігиКубок Футбольної ліги
Міжнародні кубкиЛіга чемпіонів УЄФА
Ліга Європи УЄФА
Ліга конференцій УЄФА
Чинний чемпіонМанчестер Сіті (8-й титул)
(2023–24)
Найбільше перемогМанчестер Юнайтед
(13 титулів)
Найбільше виступівГарет Баррі (653)
Найкращий бомбардирАлан Ширер (260)
ТВ-мовникиSky Sports, BT Sport, Prime Video (прямі трансляції)
Sky Sports, BBC Sport (огляди)
Вебсайтpremierleague.com
Поточний сезон
Ця стаття про футбольний чемпіонат Англії. Про однойменні чемпіонати в інших країнах див. Прем'єр-ліга.

Прем'єр-ліга (англ. Premier League) — професіональний футбольний турнір клубів із найвищого щабля системи футбольних ліг Англії. У змаганні беруть участь 20 клубів з Англії та Уельсу. Вона має найбільшу глядацьку аудиторію з-поміж усіх футбольних ліг світу, а також є найбільш прибутковою[1].

Історія

[ред. | ред. код]

Прем'єр-лігу Футбольної Асоціації (початкова назва) засновано 1992 року клубами з найвищого дивізіону Футбольної Ліги, і на сьогодні вона нараховує 20 клубів. З часу заснування трофей переможця здобували лише сім команд: «Манчестер Юнайтед» (13 разів), «Манчестер Сіті» (8 разів), «Челсі» (5 разів), «Арсенал» (3 рази), «Ліверпуль», «Блекберн Роверз» і «Лестер Сіті» (по одному разу). Чинним чемпіоном (сезон 2023—2024) є «Манчестер Сіті».

Переможці Прем'єр-ліги
Сезон Чемпіон
2023—2024 Манчестер Сіті
2022—2023 Манчестер Сіті
2021—2022 Манчестер Сіті
2020—2021 Манчестер Сіті
2019—2020 Ліверпуль
2018—2019 Манчестер Сіті
2017—2018 Манчестер Сіті
2016—2017 Челсі
2015—2016 Лестер Сіті
2014—2015 Челсі
2013—2014 Манчестер Сіті
2012—2013 Манчестер Юнайтед
2011—2012 Манчестер Сіті
2010—2011 Манчестер Юнайтед
2009—2010 Челсі
2008—2009 Манчестер Юнайтед
2007—2008 Манчестер Юнайтед
2006—2007 Манчестер Юнайтед
2005—2006 Челсі
2004—2005 Челсі
2003—2004 Арсенал
2002—2003 Манчестер Юнайтед
2001—2002 Арсенал
2000—2001 Манчестер Юнайтед
1999—2000 Манчестер Юнайтед
1998—1999 Манчестер Юнайтед
1997—1998 Арсенал
1996—1997 Манчестер Юнайтед
1995—1996 Манчестер Юнайтед
1994—1995 Блекберн Роверз
1993—1994 Манчестер Юнайтед
1992—1993 Манчестер Юнайтед
Див. також
повний перелік чемпіонів Англії
Перший логотип Прем'єр-ліги Футбольної Асоціації (до 2007 р.)

Початок

[ред. | ред. код]

У 1980-х роках англійський футбол був на спаді. Стадіони поступово розвалювалися, якість інфраструктури для вболівальників була незадовільною, хуліганство процвітало, а англійським клубам заборонили брати участь у європейських клубних турнірах після трагічних подій на стадіоні Ейзель у 1985 році[2]/ Перший дивізіон Футбольної Ліги, — найвищий рівень англійського футболу з 1888 року, був далеко позаду іноземних ліг, як-от італійська Серія A та іспанська Ла-Ліга, у відвідуваності й доходах, і деякі з найкращих англійських гравців подалися за кордон[3]. Однак, на початку 1990-х років справи пішли дещо краще; збірна Англії виступила дуже успішно на Кубку світу 1990 року, програвши лише у півфіналі у серії пенальті. У 1990 році УЄФА, керівний орган європейського футболу, скасувала заборону англійським клубам грати у євротурнірах, а у січні того ж року було опубліковано звіт Тейлора щодо стандартів безпеки на стадіонах, яким запропоновано високовартісну модернізацію стадіонів із перетворенням їх на повністю сидячі[4].

Надходження від продажу телевізійних прав набули набагато більшої ваги; у 1986 році Футбольна Ліга отримала лише 6,3 мільйона фунтів стерлінгів за дворічну угоду, але коли оборудку подовжено у 1988 році, ціна зросла до 44 мільйонів фунтів стерлінгів за чотири роки[5]. Ці перемовини про нову угоду в 1988 році стали першою пересторогою про створення сепаратної ліги; десять клубів погрожували відокремитися і сформувати «суперлігу», але врешті-решт їх умовили залишитися[6]. Та разом із покращанням стадіонів і зростанням відвідуваності й доходів найкращі команди країни знов повернулися до ідеї залишити Футбольну Лігу, щоб заробити на дедалі більшу інвестиційну привабливість футболу.

Заснування

[ред. | ред. код]

Перший чемпіонат Прем'єр-ліги відбувся у сезоні 1992—1993; у турнірі взяли участь 22 клуби. Через вимоги ФІФА, керівного органу міжнародного футболу, кількість клубів було зменшено до 20 1995 року, коли чотири клуби вибули з ліги та лише два підвищилися у класі. 8 червня 2006 року ФІФА запропонувала всім провідним європейським лігам зменшити кількість команд-учасниць до 18 до початку сезону 2007—2008, з метою обмежити кількість матчів і послабити навантаження на гравців. Речник Прем'єр-ліги оголосив про наміри не приставати на таку пропозицію[7].

Структура

[ред. | ред. код]

Прем'єр-ліга є корпорацією, власниками якої є 20 клубів-членів. Кожен клуб є акціонером і має право на один голос під час голосування з таких питань як зміни правил чи комерційні контракти. Клуби обирають голову ради директорів, виконавчого директора і раду директорів[8]. Футбольна Асоціація безпосередньо не бере участі у щоденній діяльності Прем'єр-ліги, але має право вето як особливий акціонер під час розгляду окремих питань, як-от вибори голови ради директорів і виконавчого директора, а також питань вибуття та підвищення у класі[9].

Прем'єр-ліга надсилає представників до Європейського клубного форуму УЄФА, представництво країн і клубів у якому визначається згідно з таблицею коефіцієнтів УЄФА. Європейський клубний форум відповідає за призначення трьох членів Комітету клубних змагань УЄФА, який опікується організацією європейських клубних змагань, як-от Ліга Чемпіонів і Кубок УЄФА[10].

Формат змагань і спонсорство

[ред. | ред. код]

Формат змагань

[ред. | ред. код]

Прем'єр-ліга складається з 20 клубів. Протягом сезону, який триває з серпня до травня наступного року, кожен клуб грає з кожним двічі — на власному та на чужому стадіоні. Таким чином, кожен клуб грає 38 ігор за сезон, а всього грається 380 матчів (38 турів, 10 матчів у кожному). За кожну перемогу команда отримує три очки, за нічию — одне очко і жодного очка — за поразку. Команди розташовуються в турнірній таблиці згідно з кількістю набраних очок, якщо їх кількість однакова, то згідно з різницею забитих і пропущених голів, а якщо і цей показник збігається, то за кількістю забитих голів. Наприкінці сезону клуб, який посів найвищу сходинку в турнірній таблиці, проголошується чемпіоном. Три команди, які за результатами сезону посіли найнижчі сходинки, вибувають до Чемпіонату Футбольної Ліги, і замінюються на три команди з Чемпіонату, що вибороли право на підвищення у класі.

Кваліфікація до європейських клубних турнірів

[ред. | ред. код]

Перші чотири клуби Прем'єр-ліги за результатами сезону здобувають право грати у Лізі Чемпіонів. Переможці Ліги чемпіонів УЄФА та Ліги Європи УЄФА можуть отримати додаткову кваліфікацію до групового етапу Ліги чемпіонів УЄФА наступного сезону, якщо вони не потраплять до чотирьох найкращих. Якщо таке трапиться, це означає, що команда Прем'єр-ліги, яка посіла 4-те місце, грає у Лізі Європи УЄФА, оскільки для будь-якої окремої нації обмежено максимум п'ять команд у Лізі Чемпіонів.

Команда, що посіла 5-те місце, а також володар Кубка Англії, здобуває право грати у Лізі Європи УЄФА. Якщо володар Кубка Англії посів одне з п'яти найкращих місць у Прем'єр-лізі, або виграв один із великих турнірів УЄФА, тоді це місце надається команді, яка посіла 6-те місце.

Переможець Кубка Футбольної ліги потрапляє до плей-офф раунду Ліги конференцій УЄФА наступного сезону, але якщо переможець вже пройшов кваліфікацію до змагань УЄФА через свою гру в іншому турнірі, то це місце надається команді, яка посіла 6-те місце у Прем'єр-лізі, або сьоме, якщо результат Кубка Англії вже спричинив кваліфікацію команди, яка посіла 6-те місце.

З формальної точки зору, Футбольна Асоціація може надати право грати в Європі будь-якому клубу. На практиці це право вперше випробувано 2005 року, коли «Ліверпуль» виграв Лігу Чемпіонів, але посів нижче 4-го місця у Прем'єр-лізі. Виникла ситуація, коли володар найпрестижнішого європейського трофея не мав би права захищати свій титул наступного сезону. Футбольна Асоціація розглядала можливість посунути четверту команду ліги, замінивши її Ліверпулем, хоча врешті-решт відмовилася від цього шляху. УЄФА надала додаткове п'яте місце Ліверпулю, а незабаром зобов'язала національні асоціації надавати в майбутньому одне з місць у Лізі Чемпіонів переможцю цього турніру попереднього сезону незалежно від результатів його виступів у національній лізі.

Кількість місць, відведених англійським клубам у змаганнях УЄФА, залежить від позиції, яку займає країна у рейтингу УЄФА, які розраховуються на основі результатів команд у змаганнях УЄФА за попередні п'ять років. На вересень 2021 року Англія (і де-факто Прем'єр-ліга) очолює цей рейтинг.

Спонсорство

[ред. | ред. код]

Прем'єр-ліга мала спонсорів починаючи з 1993 року. Спонсору за звичаєм надається право називати лігу своїм іменем протягом дії спонсорської угоди. Нижче наведено перелік спонсорів і відповідних назв турніру:

  • 1993—2001: Карлінг (Прем'єрство ФА Карлінг)
  • 2001—2004: Barclaycard (Прем'єрство Barclaycard)
  • 2004—2016: Barclays (Прем'єрство Barclays у 2004—2007 рр., Прем'єр-ліга Barclays з 2007—2016 рр.)[11]

Фінанси

[ред. | ред. код]

У Прем'єр-лізі грає багато провідних футболістів світу, включаючи іноземців. Вона є найприбутковішою футбольною лігою світу, з загальними доходами клубів понад 1,3 мільярда фунтів стерлінгів (приблизно 1,9 мільярда євро) у сезоні 2004—2005, згідно з інформацією Deloitte, більш як на 40 % випередивши італійську Серію А.[12] На травень 2021 вона є також п'ятою серед найдохідніших ліг світу з будь-якого виду спорту, відстаючи лише від трьох північноамериканських ліг — Національної футбольної ліги, Major League Baseball і Національної баскетбольної асоціації, та Індійської прем'єр-ліги[13]. Зважаючи на те, що Прем'єр-ліга нараховує лише 20 клубів (проти 32 в НФЛ і 30 в інших великих північноамериканських лігах), середній дохід клубу Прем'єр-ліги приблизно дорівнює середньому доходу клубу НБА.

Згідно з так званою «Грошовою футбольною лігою» Делойт, найбагатший клуб Англії «Манчестер Юнайтед» четвертий у світі. З іншої сторони, нерівність у розподіленні доходів набагато менш відчутна в Англії, ніж в інших європейських лігах. Сім англійських клубів знаходяться у провідній двадцятці «грошової футбольної ліги» Делойт, тоді як жодна інша європейська ліга не має більш ніж чотири команди в цій таблиці.[14]

Середня відвідуваність матчів Прем'єр-ліги склала 33 875 глядачів у сезоні 2005—2006. За цим показником Прем'єр-ліга посідає 4-те місце з-поміж усіх професійних ліг світу, випереджаючи Серію А і Ла Лігу, але поступаючись німецькій Бундеслізі. У порівнянні з сезоном 1992—1993 середня відвідуваність зросла більш як на 60 % (з 21 126)[15]. Однак слід зазначити, що у сезоні 1992—1993 місткість більшості стадіонів зменшено під час реконструкції арен із перетворенням їх на повністю сидячі, згідно з рекомендаціями звіту Тейлора щодо стандартів безпеки[16][17]. Рекордну середню відвідуваність (35 464) зафіксовано у сезоні 2002—2003[18].

Виторг від продажу квитків і від продажу телеправ є найзначнішими джерелами доходів ліги. Попередня угода телекомпанії «Sky Sports» з Прем'єр-лігою на права трансляції 92 матчів щосезону, згідно з якою дохід ліги складе 1,3 мільярда фунтів стерлінгів протягом трьох років. Ще 392 мільйони фунтів стерлінгів надійде від телекомпанії «Setanta Sports» за 46 матчів. Продаж телеправ за кордон принесе 625 мільйонів фунтів стерлінгів, а прибуток від трансляції в Інтернет і через мобільні телефони дасть ще 400 мільйонів фунтів стерлінгів. Згідно з угодою, кожного сезону переможець ліги отримає 50 мільйонів фунтів стерлінгів, а остання команда — 30 мільйонів (приблизно стільки отримав чемпіон «Челсі» згідно з попередньою угодою в сезоні 2005—2006).

Угода підписана в грудні 2014 року діяла з серпня 2016 протягом 3 років. Згідно з нею, за 3,038 мільярда фунтів продані права на трансляцію 168 матчів за сезон наживо. Це на 14 більше ніж 154 згідно з попередньою угодою від 2012 року. 168 ігор діляться між Sky та BT (Sky — 2,3 млрд £ — 116 ігор; 38 ігор — 738 млн £ — ВТ)[19].

Слід зазначити, що всі клуби Прем'єр-ліги (навіть ті, що понижуються у класі до Чемпіоншипу) входять до 40 найбагатших клубів світу за доходами завдяки продажу ТВ прав[20].

У 2021 році АПЛ підписала 6-річний контракт з NBC, який заплатив за право транслювати усі 380 матчів Прем'єр-ліги в сезоні на території США більше 2 мільярдів доларів[21]. Ця угода стала рекордною для АПЛ із бродкастером з-за меж Великої Британії.

Гравці

[ред. | ред. код]

Легіонери

[ред. | ред. код]

У першому сезоні Прем'єр-ліги (1992—1993) лише одинадцять гравців у стартових складах усіх команд першого туру були з-за меж Британських островів[22]. Але вже в сезоні 2000—2001 36 % усіх гравців Прем'єр-ліги були іноземцями. У сезоні 2004—2005 ця кількість зросла до 45 %. 26 грудня 1999 року «Челсі» став першим клубом, у стартовому складі якого на гру вийшли лише іноземці[23], а 14 лютого 2005 року «Арсенал» першим заявив на гру склад з 16 виключно іноземних гравців[24].

Жоден англійський тренер не вигравав Прем'єр-лігу станом на кінець сезону 2023—2024. Тренували чемпіонів шотландці сер Алекс Фергюсон («Манчестер Юнайтед») і сер Кенні Далгліш («Блекберн Роверз»), француз Арсен Венгер («Арсенал»), португалець Жозе Моурінью («Челсі»), італійці Карло Анчелотті, Антоніо Конте (обидва «Челсі»), Роберто Манчіні («Манчестер Сіті») та Клаудіо Раньєрі («Лестер Сіті»), чилієць Мануель Пеллегріні («Манчестер Сіті»), іспанець Пеп Гвардіола («Манчестер Сіті») та німець Юрген Клопп («Ліверпуль»). Найвищим досягненням англійських тренерів стали другі місця Рона Аткінсона з «Астон Віллою» 1993 року, Кевіна Кігана з «Ньюкасл Юнайтед» 1996 і 1997 року та Брендана Роджерса з («Ліверпулем») 2014 року.

Українці в Прем'єр-лізі

[ред. | ред. код]

У таблиці наведено список українських футболістів, які в різний час виступали у найвищому англійському дивізіоні. До списку включено Олексія Чередника, який грав у Футбольній лізі до появи Прем'єр-ліги.
Найбільш матчів серед українців (132) провів Олександр Зінченко. Олег Лужний став першим серед українців чемпіоном Англії в складі своєї команди (сезон 2001/02). У сезонах 2017/18, 2018/19, 2020/21, 2021/22 Олександр Зінченко разом з «Манчестер Сіті» другим серед українців здобув титул. Найбільше голів (10) забив Сергій Ребров.

Гравець Клуб Сезон Ігри Голи
Олексій Чередник «Саутгемптон» 1989/90 8 0
1990/91 15 0
Олександр Євтушок «Ковентрі Сіті» 1996/97 3 0
Олег Лужний «Арсенал» 1999/00 21 0
2000/01 19 0
2001/02 18 0
2002/03 17 0
«Вулвергемптон Вондерерз» 2003/04 6 0
Сергій Ребров «Тоттенгем Готспур» 2000/01 29 9
2001/02 30 1
Андрій Шевченко «Челсі» 2006/07 30 4
2007/08 17 5
2009/10 1 0
Андрій Воронін «Ліверпуль» 2007/08 19 5
2009/10 8 0
Олександр Зінченко «Манчестер Сіті» 2017/18 8 0
2018/19 14 0
2019/20 19 0
2020/21 20 0
2021/22 15 0
«Арсенал» 2022/23 27 1
2023/24 27 1
2024/25 2 0
Андрій Ярмоленко «Вест Гем Юнайтед» 2018/19 9 2
2019/20 23 5
2020/21 15 0
2021/22 19 1
Віталій Миколенко «Евертон» 2021/22 13 1
2022/23 34 0
2023/24 28 2
2024/25 4 0
Михайло Мудрик «Челсі» 2022/23 15 0
2023/24 31 5
2024/25 2 0
Ілля Забарний «Борнмут» 2022/23 5 0
2023/24 37 1
2024/25 5 0
Єгор Ярмолюк «Брентфорд» 2023/24 27 0
2024/25 2 0

Рекорди

[ред. | ред. код]

Бомбардири

[ред. | ред. код]
Станом на 28 листопада 2022 року
(жирним шрифтом позначено наявних гравців Прем'єр-ліги)[25]
Місце Ім'я Роки Голів Матчі
1 Англія Алан Ширер 1992—2006 260 441
2 Англія Вейн Руні 2001—2018 208 491
3 Англія Гаррі Кейн 2009– 195 297
4 Англія Енді Коул 1993—2008 187 414
5 Аргентина Серхіо Агуеро 2011—2021 184 275
6 Англія Френк Лемпард 1993—2015 177 609
7 Франція Тьєррі Анрі 1999—2012 175 258
8 Англія Роббі Фаулер 1992—2009 163 379
9 Англія Джермейн Дефо 1998—2020 162 496
10 Англія Майкл Оуен 1996—2013 150 326

Кількість матчів у Прем'єр-лізі

[ред. | ред. код]

30 квітня 2023 року

Місце Ім'я Роки Ігри
1 Англія Гарет Баррі 1997—2021 653
2 Уельс Раян Гіггз 1992—2014 632
3 Англія Джеймс Мілнер 2001— 616
4 Англія Френк Лемпард 1993—2015 609
5 Англія Девід Джеймс 1992—2010 572
6 Уельс Гері Спід 1992—2008 535
7 Англія Еміль Гескі 1994—2012 516
8 Австралія Марк Шварцер 1996—2017 514
9 Англія Джеймі Каррагер 1994—2013 508
10 Англія Філ Невілл 1994—2013 505

* жирним шрифтом позначено наявних гравців Прем'єр-ліги

Рекордні трансфери

[ред. | ред. код]
У клуби Прем'єр-ліги
Місце Гравець Вартість Рік Трансфер із клубу Трансфер у клуб
1 АнгліяДжек Гріліш €117,5 млн 2021 Астон Вілла Манчестер Сіті
2 Бельгія Ромелу Лукаку €115 млн 2021 Інтернаціонале Челсі
3 Франція Поль Погба €105 млн 2016 Ювентус Манчестер Юнайтед
4 Бразилія Антоні €95 млн 2022 Аякс Манчестер Юнайтед
5 Англія Гаррі Магвайр €87 млн 2019 Лестер Сіті Манчестер Юнайтед
6 Англія Джейдон Санчо €85 млн 2021 Боруссія (Дортмунд) Манчестер Юнайтед
7 Бельгія Ромелу Лукаку €84,7 млн 2017 Евертон Манчестер Юнайтед
8 Нідерланди Вірджил ван Дейк €84,65 млн 2018 Саутгемптон Ліверпуль
9 Франція Веслі Фофана €80,40 млн 2022 Лестер Сіті Челсі
10 Уругвай Дарвін Нуньєс €80 млн 2022 Бенфіка Ліверпуль
Німеччина Кай Гаверц €80 млн 2020 Баєр 04 Челсі
Кот-д'Івуар Ніколя Пепе €80 млн 2019 Лілль Арсенал
Іспанія Кепа Аррісабалага €80 млн 2018 Атлетік (Більбао) Челсі
З клубів Прем'єр-ліги
Місце Гравець Вартість Рік Трансфер із клубу Трансфер у клуб
1 Бразилія Філіппе Коутінью €135 млн 2018 Ліверпуль Барселона
2 АнгліяДжек Гріліш €117,5 млн 2021 Астон Вілла Манчестер Сіті
3 Бельгія Еден Азар €115 млн 2019 Челсі Реал Мадрид
4 Уельс Гарет Бейл €101 млн 2013 Тоттенгем Готспур Реал Мадрид
5 Португалія Кріштіану Роналду €94 млн 2009 Манчестер Юнайтед Реал Мадрид
6 Англія Гаррі Магвайр €87 млн 2019 Лестер Сіті Манчестер Юнайтед
7 Бельгія Ромелу Лукаку €84,7 млн 2017 Евертон Манчестер Юнайтед
8 Нідерланди Вірджил ван Дейк €84,65 млн 2018 Саутгемптон Ліверпуль
9 URG Луїс Суарес €81,72 млн 2014 Ліверпуль Барселона
10 Франція Веслі Фофана €80,40 млн 2022 Лестер Сіті Челсі

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ United (versus Liverpool) Nations (англ.)
  2. ↑ 1985: Англійські клуби виключено після трагедії на Ейзелі (англ.). BBC. Архів оригіналу за 15 лютого 2012. Процитовано 8 серпня 2006.
  3. ↑ Історія Прем'єр-ліги (англ.). Архів оригіналу за 9 березня 2005. Процитовано 5 серпня 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  4. ↑ Taylor of Gosforth, Lord (1990). Final Report into the Hillsborough Stadium Disaster. HMSO. Cmnd. 962.. Див. також The Football Spectators (Seating) Order 1994. Controller of HMSO. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 14 жовтня 2006.
  5. ↑ Fact Sheet 8: British Football on Television. University of Leicester Centre for the Sociology of Sport. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 серпня 2006.
  6. ↑ The History Of The Football League. Football League official website. Архів оригіналу за 11 квітня 2008. Процитовано 10 серпня 2006.
  7. ↑ Fifa wants 18-team Premier League. BBC. Процитовано 8 серпня 2006.
  8. ↑ Our relationship with the clubs. Premier League. Архів оригіналу за 14 листопада 2006. Процитовано 8 серпня 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  9. ↑ The Premier League and Other Football Bodies. Архів оригіналу за 18 березня 2006. Процитовано 8 серпня 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  10. ↑ European Club Forum. Процитовано 8 серпня 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  11. ↑ Баркліз продовжує спонсорську угоду з Прем'єр-лігою (англ.). Barclays. 23 жовтня 2009. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 11 травня 2010.
  12. ↑ First fall in Premiership wages. BBC News. 31 травня 2006. Процитовано 8 серпня 2006. (англ.)
  13. ↑ Top 10 Most Profitable Professional Sports Leagues in the World. TGDaily (амер.). 20 травня 2021. Процитовано 18 вересня 2021.
  14. ↑ Deloitte Football Money League | Deloitte UK. Deloitte United Kingdom (англ.). Процитовано 18 вересня 2021.
  15. ↑ Football Stats Results for 1992 - 1993 Premiership. Процитовано 10 серпня 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка) (англ.)
  16. ↑ Fact Sheet 2: Football Stadia After Taylor. Архів оригіналу за 26 червня 2006. Процитовано 10 серпня 2006.
  17. ↑ Shifting stands. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 серпня 2006. (англ.)
  18. ↑ Premiership Attendance - 2002/03. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 серпня 2006.
  19. ↑ Premier League to introduce regular Friday night live matches on TV. The Guardian. 12 грудня 2014. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 6 червня 2021. (англ.)
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 березня 2015. Процитовано 15 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ АПЛ уклала шестирічний контракт із телеканалом NBC на суму понад $2 млрд
  22. ↑ Ron Atkinson (23 серпня 2002). England need to stem the foreign tide. The Guardian. Архів оригіналу за 15 лютого 2012. Процитовано 2006. (англ.)
  23. ↑ Phil Neal: King of Europe?. Guardian Unlimited. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 серпня 2006.
  24. ↑ Wenger backs non-English line-up. BBC Sport. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 серпня 2006.
  25. ↑ Premier League player stats. Premier League. Процитовано 23 травня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прем%27єр-ліга_(Англія)&oldid=44130202