Політика одного Китаю
| Політика одного Китаю | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Політика одного Китаю полягає в офіційному визнанні тільки однієї китайської держави, попри існування двох країн, які проголосили себе Китаєм. Це означає, що для встановлення дипломатичних відносин з Китайською Народною Республікою (КНР) держава повинна розірвати офіційні відносини з Республікою Китай (РК), і навпаки[1][2].
Політика одного Китаю відрізняється від «принципу єдиного Китаю», який полягає в тому, що як Тайвань, так і материковий Китай є невіддільними частинами єдиного «Китаю»[3]. Принцип єдиного Китаю у формі, закріпленій «консенсусом 1992 року», є наразі офіційною позицією уряду КНР, та в різні періоди визнавався такою Республікою Китай, залежно від того, яка політична партія перебувала при владі. Згідно з цим «консенсусом», обидва уряди визнали існування тільки однієї суверенної держави, що охоплює території материкового Китаю і Тайвань, але не вирішили який з двох урядів є законним урядом цієї держави. Аналогічна ситуація склалася в Кореї.
Принцип єдиного Китаю зазнає критики з боку прихильників руху за незалежність Тайваню, який наполягає на проголошенні «Республіки Тайвань» і розвитку окремої від материкового Китаю ідентичності через «тайванізацію». Вплив цього руху на уряд РК спричинює політичну нестабільність: після того, як у 1949 році Комуністична партія Китаю витіснила РК з материкового Китаю в ході китайській громадянської війни і заснувала КНР, націоналістичний уряд Республіки Китай, який закріпився на Тайвані, продовжував стверджувати, що він є єдиним легітимним урядом Китаю. У період президентства Лі Ден Хуея до конституції РК були включені додаткові статті, згідно з якими до об'єднання держави ця конституція може застосовуватись лише на території Тайваню[4]. Проте, чинний президент РК Їнцзю Ма 8 жовтня 2008 року знову підтвердив претензії на материкову частину Китаю.
- ↑ Exploring Chinese History :: Politics :: International Relations :: Nationalist Era Policy. ibiblio.org. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2016.
- ↑ Congressional Research Service: Evolution of the «One China» policy, http://assets.opencrs.com/rpts/RL30341_20090817.pdf [Архівовано 2 березня 2012 у Wayback Machine.]
- ↑ Assistant Secretary James Kelly, "The Taiwan Relations Act: The Next Twenty-Five Years, " testimony before the Committee on International Relations, U.S. House of Representatives, April 21, 2004, p. 32, at http://commdocs.house.gov/committees/intlrel/hfa93229.000/hfa93229_0f.htm [Архівовано 7 січня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Lee Teng-hui 1999 interview with Deutsche Welle: https://fas.org/news/taiwan/1999/0709.htm [Архівовано 9 квітня 2015 у Wayback Machine.]
