Паоло Морандо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паоло Морандо (Каваццола)
італ. Paolo Morando
При народженніітал. Paolo Morando
Народження1486(1486)
Верона
Смерть1522(1522)
 Верона
Національністьіталієць
КраїнаІталія
Жанрпортрет
Діяльністьхудожник
Напрямоккватроченто, відродження
ВпливДоменіко Мороне, Франческо Мороне, Франческо Бонсіньйорі, Джованні Белліні, Джорджоне
Творивівтарі, портрети, релігійний живопис
Роботи в колекціїШтедель, Галерея Уффіці, Музей образотворчих мистецтв, Національна галерея, Державні художні зібрання Дрездена, Музей мистецтва та історії культуриd, Національна галерея, музей Кастельвеккйо[1] і Villa Cagnolad

CMNS: Паоло Морандо у Вікісховищі

Паоло Морандо або Каваццола (італ. Paolo Morando 1486, Верона — 1522, Верона) — італійській художник доби пізнього кватроченто і Високого Відродження. Розробляв релігійні картини і портрети, в останніх зрівнявся з кращими портретистами доби.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Художник мало прожив, всього тридцять шість років. Кількість збережених відомостей про нього невелика і збігається лише з переліком зроблених ним творів.

Народився у місті Верона. Навчався у художників Доменіко Мороне та його сина Франческо Мороне. Працювати почав в стилістиці провінційного кватроченто. Але зранніх років засвоїв зацікавленість у яскравих кольорах. Серед ранніх творів митця — «Благовіщення», «Мадонна милосердя» (церква Сан Бьяджо, Верона).

Ймовірно, художник постійно вчився, ретельно вивчаючи твори попередників і сучасників. Згодом в його творах знайшли впливи художників Ломбардії і художників родини Бонсіньйорі. Не пройшов митець і мимохідь від творчих знахідок венеційського художника Джованні Белліні. Це було вказівкою на розвинену художню уяву і здатність до вибору кращих зразків живопису для власного удосконалення.

Низка творів митця середнього періоду життя мала наближеність до картин Джорджоне, авторитетного венеційського художника і кращого серед учнів майстерні Джованні Белліні. Згодом це привело до плутанини і частку творів Паоло Морандо припишуть самому Джорджоне на етапі поганої вивченості творчого доробку і Джорджоне, і самого Паоло Морандо. Останній міг бачити твори Джорджоне і взяти від них кращі творчі знахідки.

Серед значимих творів для церкви — вівтар Сакко (Пала Сакко) та полиптих «Страсті Христові». Як і для більшості художників того часу привабливою була тема «Мадонна з немовлям», де він створив низку власних варіантів (як тільки з мадонною і малим Христом, так і з додатками інших святих, використавши для них портрети реальних осіб). Його образа святих надзвичайно портретні і виконані без будь-якої ідеалізації («Св. Йосип з циркулем», «Св. Бонавентура з біблією»).

Він рано виробився у непоганого портретиста і рано відійшов від практики використання сфумато, що так приваблювало колись самого Джорджоне. Світло в більшості його картин доволі різке, як і силуети зображених. На кращих портретах роботи митця відчутна психологічна характеристика, що поглибило їх привабливість для нащадків навіть у тих ситуаціях, коли ім'я портретованих нащадки забули («Портрет невідомого шляхетного пана», Галерея старих майстрів, Дрезден).

Художник помер у Вероні 1522 року.

Обрані твори (перелік)

[ред. | ред. код]
Паоло Морандо. «Мадонна з немовлям»

Обрані твори (галерея)

[ред. | ред. код]
Паоло Морандо або Каваццола. «Портрет шляхетного пана», до 1520 р. Дрезден, Галерея старих майстрів

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Паоло Морандо

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Sydney Joseph Freedberg, Pintura en Italia, 1500—1600, pag. 358-59, Cátedra, Madrid, 1978, ISBN 84-376-0153-3
  • The Grove Dictionary of Art, MacMillan editore, 2000
  • Giorgio Vasari. La vita dei più importanti architetti, pittori, e scultori italiani da Cimabue ai nostri tempi, Cátedra, 2002, ISBN 978-84-376-1974-3
  1. Museo di Castelvecchio. Catalogo generale dei dipinti e delle miniature delle collezioni civiche veronesi. Dalla fine del X all'inizio del XVI secolo / P. Marini, E. Napione — 2010. — 528 с. — ISBN 978-88-8215-425-7