Особа (мовознавство)
Особа — граматична категорія, яка виражає відношення учасників описуваної ситуації та учасників мовленнєвого акту (мовця і слухача). У мовознавстві особа — це граматична відмінність між дейктичними посиланнями на учасника або учасників події.
Особою зазвичай визначається набір займенників у мові. У більшості мов виокремлюються три особи[1]:
- Перша особа — мовець або група, до якої він належить: я (однина), ми (множина).
- Друга особа — той, хто слухає, або група, до якої він належить: ти (однина), ви (множина).
- Третя особа — той, який не є ні мовцем, ні слухачем, сторонній: він, вона, воно (однина), вони (множина).
Роман Якобсон відніс особу до так званих «шифтерних» категорій — тобто таких, значення яких залежить не тільки від описуваної ситуації, а й від ситуації говоріння. Дійсно, значення першої особи однини — учасник, що збігається з тим, хто говорить; відповідно, під час спілкування референт[en] першої особи постійно змінюватиметься.
Категорія особи притаманна насамперед особовим і присвійним займенникам. У багатьох мовах існує й узгодження дієслова за особою. Серед рідкісних випадків — категорія особи у прийменників (кельтські, семітські мови).
В індоєвропейських мовах займенники 1-ї, 2-ї та 3-ї особи, як правило, мають форму однини та множини, а іноді двоїни.
У різних мовах використовуються різні класифікаційні системи, особливо у множині займенників. Однією з відмінностей, яка зустрічається часто, але відсутня в більшості індоєвропейських мов, є існування інклюзивної та ексклюзивної словоформи займенника ми: інклюзивне ми охоплює співрозмовника (~я, ти і ще хтось), а ексклюзивне — навпаки, виключає його (~я і ще хтось, але не ти)[2][3].
У багатьох мовах ступінь офіційності й неофіційності особи виражається за допомогою різних морфем. Проста гоноративна система, поширена в європейських мовах, — це форми звернення «ти» і «ви»[en]. У деяких інших мовах є набагато складніші системи висловлення пошани, які виходять далеко за межі ти і ви: у них вживається багато різних займенників і дієслівних форм, які «кодують» стосунки мовця з людьми, до яких він звертається. Багато малайсько-полінезійських мов, як яванська та балійська, відомі своїми складними гоноративними системами; подібні системи, але меншою мірою, є в японській[4], корейська[5] та китайській.
У багатьох мовах словоформа дієслова залежить від особи суб'єкта та від того, чи є воно одниною чи множиною. Наприклад, в українській мові дієслово іти відмінюється так:
| Особа | Займенник | |
|---|---|---|
| Однина | Множина | |
| Перша | я іду | ми ідемо |
| Друга | ти ідеш | ви ідете |
| Третя | він / вона / воно іде | вони ідуть |
В англійській мові дієслово to be відмінюється так:
| Особа | Займенник | |
|---|---|---|
| Однина | Множина | |
| Перша | I am | we are |
| Друга | you are | you are |
| Третя | he / she / one / it is | they are |
В інших дієсловах третьої особи однини теперішнього часу в англійській мові мають суфікс -s (за винятком тих, які сполучаються з одниною they) — наприклад, reads (читає), flys (літає), compensates (компенсує).
У багатьох мовах, наприклад, у французькій, дієслово в будь-якому часі має різні суфікси для різних комбінацій особи та числа підмета.
Граматика деяких мов передбачає існування більш ніж трьох осіб. Додаткові категорії називають четвертою особою, п'ятою особою тощо. Такі терміни не є абсолютними і можуть стосуватися, залежно від контексту, будь-якого з кількох явищ.
У деяких алгонкських та саліських мовах категорія третьої особи поділяється на дві частини: найближчу для третьої особи, про яку йдеться безпосередньо, та очевидну (обвіатив[en]) для менш актуальної третьої особи[6]. Очевидну іноді називають четвертою особою. У гінді та бенгальській мові займенники можуть також набувати четверту, а з останньою — п'яту особу[7].
Термін «четверта особа» іноді застосовують до категорії невизначених або загальних об'єктів. В англійських фразах їх часто позначають словом one (one should be prepared) або people (people say that…), коли граматично вони трактуються інакше, ніж звичайні форми третьої особи. У фінській і споріднених із нею мовах існує так звана «нульова особа»[8][9] як різновид форми пасивного стану; вона дає змогу залишити предмет-референт відкритим. Нульова особа іноді перекладається як «один», хоча за тоном вона схожа на англійське загальне «ти»[en]: «Ei saa koskettaa» = «Не дозволяється торкатися», «Ви не повинні торкатися»).
- ↑ Grammar: Recognising First, Second, Third Person. www.tonvanhattum.com.br. Процитовано 30 квітня 2024.
- ↑ Wayback Machine (PDF). web.archive.org. Архів оригіналу (PDF) за 9 червня 2011. Процитовано 2 травня 2024.
- ↑ Filimonova, Elena (1 січня 2005). Clusivity: Typology and Case Studies of Inclusive-exclusive Distinction (англ.). John Benjamins Publishing. ISBN 978-90-272-2974-8.
- ↑ https://chooser.crossref.org/?doi=10.1515%2F9781898823414-003
- ↑ Byon, Andrew Sangpil (2000). Teaching Korean Honorifics. The Korean Language in America. Т. 5. с. 275—289. ISSN 2332-0346. Процитовано 3 травня 2024.
- ↑ Harrigan, Atticus G.; Schmirler, Katherine; Arppe, Antti; Antonsen, Lene; Trosterud, Trond; Wolvengrey, Arok (1 листопада 2017). Learning from the computational modelling of Plains Cree verbs. Morphology (англ.). Т. 27, № 4. с. 565—598. doi:10.1007/s11525-017-9315-x. ISSN 1871-5656. Процитовано 7 травня 2024.
- ↑ Is there a language without gender in third person pronouns?. Linguistics Stack Exchange (англ.). Процитовано 7 травня 2024.
- ↑ Laitinen, Lea (19 жовтня 2006). Helasvuo, Marja-Liisa; Campbell, Lyle (ред.). A grammatical resource for construing human reference: Zero person in Finnish. Grammar from the Human Perspective: Case, space and person in Finnish (англ.). John Benjamins Publishing Company. с. 209—231. ISBN 978-90-272-4792-6.
- ↑ Leinonen, Marja (1983-01). Generic zero subjects in Finnish and Russian. Scando-Slavica (англ.). Т. 29, № 1. с. 143—161. doi:10.1080/00806768308600841. ISSN 0080-6765. Процитовано 9 травня 2024.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |