Оратор

Оратор (лат. oro — «говорю»), красномо́вець, ритор, златоуст — той, хто виголошує промову, а також людина, що володіє даром красномовства або володіє ораторським мистецтвом.

Демосфен навчається ораторському мистецтву. Картина Жана Леконта дю Нюї

Історія

Значна роль публічного оратора можлива зазвичай лише в демократичному суспільстві, де можливості умілого оратора зіставні, а часто і перевершують можливості воїнів, політиків, підприємців. Відомі випадки захоплення влади завдяки лише красномовству.^{[джерело?]} Хоча красномовство грало дуже велику роль в історії багатьох культур (наприклад пророки в стародавній Юдеї), воно стало професією лише в демократичних державах Стародавньої Греції, оскільки там вперше з'явилася публічна політика і публічний суд. Тоді ж з'явилася і спеціальна наука про ораторське мистецтво — риторика, і професія вчителя ораторського мистецтва — ритора. Поки старогрецькі держави залишалися демократичними, оратори залишалися головними діячами політичної сцени. Ту саму роль грали і політичні оратори в республіканський період Стародавнього Риму.

Цицерон виступає в Сенаті Риму, фрески Цезаря Маккарі, 1882–88

У державах еллінізму і Римській імперії оратор перестав бути політичною фігурою, хоча продовжували існувати судові оратори, працювали риторські школи. Проте з появою християнства ситуація змінюється. І для пізньої античності, і для Середніх віків, і для раннього Нового часу релігійний проповідник — фігура, за впливовістю зіставна з королем або князем церкви. Хрестоматійний приклад — проповідь Петра д'Альбі, що привела до організації першого хрестового походу. У епоху Відродження знову, як і в пізній античності, зростає значення естетичної складової ораторського мистецтва. Типова фігура епохи — придворний оратор, автор панегіриків (як різновид придворного літератора). У епоху Реформації і Контрреформації знову набувають ваги проповідники. У Новий час, з переходом до демократичного типа державного пристрою, знову головним типом політика стає політичний оратор, головним типом юриста — судовий оратор. Лише друга половина XX століття, з її орієнтацією на візуальну культуру, тіснить оратора з політичної сфери.

Типи

Типи: раціонально-логічний, емоційно-інтуїтивний, філософський, ліричний

Знамениті оратори

Перикл

Герма Ісократа

Грецькі оратори

• Перикл
• Клеон
• Горгій
• Лісій
• Ісократ
• Ісей
• Лікург
• Гіперид
• Есхін
• Демад
• Демосфен
• Андокід
• Аристотель
• Сократ
• Платон
• Аспасія

Римські оратори

• Катон Старший
• С. Гальба
• Гракх
• Марк Антоній
• Л. Красс
• Юлій Цезар
• Цицерон
• Калидій

Середньовічні оратори

• Петро Пустинник

Оратори XVIII століття

• Джон Генлі
• Оноре Габріель Мірабо
• Жорж Жак Дантон
• Максиміліан Робесп'єр
• Луї Антуан Сен-Жюст

Оратори XIX століття

• Абд аль-Кадир
• Авраам Лінкольн
• Бріан, Вільям Дженнінгс
• Дуглас, Фредерік
• Ральф Волдо Емерсон
• Інгресолл, Роберт Грін
• Уебстер, Деніел
• Жан Жорес

Оратори XX століття

• Адольф Гітлер
• Шарль де Голль
• Зульфікар Алі Бхутто
• Троцький Лев Давидович
• Фідель Кастро
• Джон Фіцджеральд Кеннеді
• Мартін Лютер Кінг
• Ленін Володимир Ілліч
• Беніто Муссоліні
• Рональд Рейган
• Пауль Йозеф Геббельс
• Вінстон Черчилль
• Франклін Делано Рузвельт
• Дейл Карнегі
• Йосип Віссаріонович Сталін

Див. також

• Ораторське мистецтво

Джерела

• Оратор // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання

• Оратор // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Оратор // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 160.