Ніколае Редеску

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніколае Редеску
Nicolae Rădescu
Ніколае Редеску
Ніколае Редеску
Прапор
Прапор
 Начальник Генерального штаба Румунії
15 жовтня — 6 грудня 1944
Попередник: Ґеорґе Михаїл
Спадкоємець: Константин Сенетеску
Прапор
Прапор
 Прем'єр-міністр Румунії
7 грудня 1944 — 1 березня 1945
Попередник: Константин Сенетеску
Спадкоємець: Петру Гроза
 
Народження: 30 березня 1874(1874-03-30)
Келіменешть
Смерть: 16 травня 1953(1953-05-16) (79 років)
Нью-Йорк
Поховання: цвинтар Беллу
Країна: Румунія
Релігія: Румунська Православна Церква
Освіта: Carol I National Defence Universityd
Партія: Народна партія[d] і Crusade of Romanianismd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ніколае Редеску (рум. Nicolae Rădescu, *30 березня 1874, Келіменешть — †16 травня 1953, Нью-Йорк) — румунський військовий і політик, останній прем'єр-міністр Румунії докомуністичного періоду. До Другої світової війни очолював крайню праву партію «Хрестовий похід Румунізму» (Cruciada Românismului) — угруповання, що відкололася від «Залізної гвардії».

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1942, при диктатурі Антонеску, опублікував критичну статтю проти втручання німецького посла барона М. фон Кіллінгера у внутрішні справи Румунії. Арештований і посаджений в концтабір Тиргу-Жіу. Звільнений 23 серпня 1944 негайно після зміщення Антонеску і призначений начальником Генштабу румунської армії.

Призначений прем'єр-міністром 7 грудня. Намагався проводити антикомуністичну політику за зразком Греції. В кінці лютого 1945 комуністи організували масові маніфестації з вимогою його відставки. Невідомі провокатори відкрили по натовпу вогонь, близько 10 осіб було вбито. Під тиском СРСР і румунської компартії він був змушений піти у відставку 1 березня 1945, представник Сталіна Вишинський нібито заявив, що СРСР не передасть Румунії Північну Трансильванію, якщо Редеску збереже свою посаду. Змінив його на посаді прем'єра Петру Гроза, не без підтримки СРСР, дійсно швидко розв'язав трансільванську проблему на користь Румунії.

У 1946 Редеску попросив політичного притулку в британському посольстві, поїхав в США, де сформував антикомуністичну групу румунських емігрантів.

23 листопада 2000 останки Редеску урочисто перепоховані в Бухаресті на цвинтарі Беллу.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Arhiva Consiliului Național pentru Studierea Arhivelor Securității, fond Informativ, dosar nr. 121; fond Penal, dosar nr. 18; fond S.I.E., dosar nr. 21.
  • Giurescu, Dinu (1996), Guvernarea Nicolae Rădescu, București: Editura All, ISBN 973-571-035-8
  • Alesandru Duțu, Florica Dobre, «Drama generalilor români (1944—1964)», București, Editura Enciclopedică, 1997;
  • Nicolae Rădescu, «Munca forțată în România», cuvânt înainte de Mihail Fărcășanu, traducere din engleză de Ruxandra Mihăilă, București, Editura Jurnalul Literar, 2000;
  • «Generalul Nicolae Rădescu în corespondența secretă a exilului românesc», ediție îngrijită de Nicolae Florescu, București, Editura Jurnalul Literar, vol. I—III, 2000—2002;
  • Teofil Oroian, Gheorghe Nicolescu (coordonatori), «Șefii Statului Major General Român (1859—2000)», București, Editura Europa Nova, 2001;
  • «Un sfert de veac de urmărire: documente din dosarele secrete ale generalului Nicolae Rădescu», documente selectate și editate de Monica Grigore, Oana Ionel, Dragoș Marcu, studiu introductiv de Gheorghe Onișoru, București, Editura Enciclopedică, 2004.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ніколае_Редеску