Никанор (Неслуховський)
| Никанор Неслуховський Arcybiskup Nikanor | ||
| ||
|---|---|---|
| 5 травня 1966 — 18 липня 1981 | ||
| Церква: | Православна церква Польщі | |
| Попередник: | Стефан Рудик | |
| Наступник: | Савва Грицуняк | |
| ||
| 21 лютого 1965 — 5 травня 1966 | ||
| Церква: | Польська православна церква | |
| Попередник: | Тимотей Шрьоттер | |
| Наступник: | Симон Романчук | |
| Альма-матер: | Віленська духовна семінарія | |
| Діяльність: | клерик | |
| Ім'я при народженні: | Микола Неслуховський | |
| Народження: | 8 березня 1909 Рованичі, Мінська область, Білорусь | |
| Смерть: | 19 лютого 1985 (75 років) Білосток, Польща | |
| Похований: | цвинтар церкви Всіх Святих, Білосток, Польща | |
Никанор Неслуховський (пол. Arcybiskup Nikanor, у миру Микола Неслуховський, пол. Mikołaj Niesłuchowski, 8 березня 1909, Рованичі, Ігуменський повіт, Мінська губернія — 19 лютого 1985, Білосток) — єпископ Православної церкви Польщі, архієпископ Білостоцький і Гданський.
Народився 8 березня 1909 року в білоруському селі Рованичі в родині псаломщика. Початкову школу закінчив у Острівцях (нині Несвізький район), куди прибув разом з батьками в 1912 році[1].
У 1930 році закінчив Віленську духовну семінарію[1]. У 1934 році закінчив православний Богословський факультет Варшавського університету.
Овдовів у 1944 році, коли його дружина Ольга загинула під час радянсько-німецьких боїв біля села Ячно на Білосточчині. Сам священик був тоді поранений.
9 грудня 1952 митрополит Варшавський Макарій Оксіюк представив собору єпископів Православної церкви Польщі три кандидатури для єпископської хіротонії для заміщення Вроцлавської і Щецинської кафедри: священника Миколу Неслуховського, священика Яна Левяжа і архімандрита Стефана (Рудика). Собор єпископів вибрав останнього[2].
У травні 1953 року в складі делегації Православної церкви Польщі був присутній на Третьому церковно-народному соборі в Софії[3].
У 1964 році, будучи протоієреєм, висвячений у єпископи. Після цього прийняв чернецтво з ім'ям Никанор.
21 лютого 1965 хіротонізований на єпископа Люблінського, вікарія Варшавської єпархії.
Рішенням Архієрейського Собору 5 травня 1966 року призначений єпископом Білостоцькии і Гданським. Настолований 8 травня того ж року.
У 1978 році піднесений до рангу архієпископа, а через два роки отримав право носіння діамантового хреста на клобуці[4][5].
18 липня 1981 року пішов на спокій за станом здоров'я.
Помер 19 лютого 1985 року в Білостоці та був похований на цвинтарі церкви Всіх Святих.
- S. Dudra, Kościół Prawosławny na ziemiach zachodnich i północnych Polski po II wojnie światowej, Zielona Góra 2004, ISBN 83-89712-37-7
- P. Gerent: Prawosławie na Dolnym Śląsku w latach 1945—1989. Toruń: Adam Marszałek, 2007, s. 154. ISBN 978-83-7441-468-5.
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 21 листопада 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ P. Gerent: Prawosławie na Dolnym Śląsku w latach 1945—1989. Toruń: Adam Marszałek, 2007, s. 154. ISBN 978-83-7441-468-5
- ↑ Деяния на третия Църковно-народен събор на «Google Books»
- ↑ Pamiętam władykę Nikanora. «Przegląd Prawosławny». 5 (239), maj 2005. ISSN 1230—1078.
- ↑ Dudra S.: Kościół Prawosławny na ziemiach zachodnich i północnych Polski po II wojnie światowej. Zielona Góra: 2004, s. 30. ISBN 83-89712-37-7.
- Пам'ятаємо владику Ніканора Pamiętam władykę Nikanora [Архівовано 22 листопада 2018 у Wayback Machine.]
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |