Мутасаррифат Гірського Лівану

Мутасаррифат Гірського Лівану
Дата створення / заснування	1861
Країна	Османська імперія
Столиця	Deyr el-Qamard
Посада голови уряду	Mutasarrif of Mount Lebanond
Замінений на	Occupied Enemy Territory Administrationd
На заміну	Mount Lebanon Emirated
Час/дата припинення існування	1918

Мутасаррифат Гірського Лівану (араб. مُتَصَرِّفِيَّة جَبَل لُبْنَان, трансліт. Mutaṣarrifiyyat Jabal Lubnān; осман. جَبَلِ لُبْنَان مُتَصَرِّفلِيغى, трансліт. Cebel-i Lübnan Mutasarrıflığı) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії, автономний округ (санджак). Існував у 1861—1918 роках. Утворився з частини Сидонського еялету. Нині входить до складу Лівану.

Історія

Передумови

На території гірської частини Лівану з раннього Середньовіччя мешкали християни-мароніти. Вони зберігали свою автономію за часів Багдадського халіфату та Мамлюкського Єгипту. Після перемоги над мамлюками в битві при Мардж Дабік 1516 року османський султан Селім I дарував землі в південному Лівані Фахр аль-Діну I з династії друзів Маанідів. На цих землях було створено емірат аль-Шуфа. Поступово правителі цієї напівнезалежної держави змогли розширити володіння майже на весь сучасний Ліван. Мааніди правили до 1697 року, коли останній з цього роду емір Ахмад помер, не залишивши спадкоємців. Після цього васали емірату обрали новим еміром Гайдара аль-Шехаба зі значного арабського роду курайшитів. Еміри мали гарні відносини з Францією, звідки з середини XVIII ст. отримували допомогу.

Правління династії Шехаб тривало до 1840 року, коли територія емірату була захоплена британо-османськими військами, а останнього еміра Башира II було відправлено на заслання. Втім, після цього влада султанів у Гірському Лівані була не надто міцною, весь час тривали конфлікти між мусульманами і християнами. У 1842 році за пропозицією впливового австрійського дипломата Клемента фон Меттерніха султан Абдул-Меджид I наказав розділити Гірський Ліван на 2 каймаканства: друзьке (на півдні) та маронітське (на півночі).

Погроми християн

Втім, постійні конфлікти час від часу спалахували. Водночас стосунки між християнами та мусульманами залишалися напруженими в інших еялетах на Близькому Сході. У 1860 році внаслідок погромів у Дамаску загинуло до 6 тисяч християн Сирії. Це мало відлуння й у Лівані, де друзи атакували маронітів у Бейруті, знищивши 60 сіл, особливо постраждала Дейр ель-Камара. Загалом загинуло до 11 тис. маронітів Лівану. У відповідь Франція відправила експедиційний корпус для допомоги християнам Лівану (у 1861 році повернула його).

Утворення

5 вересня 1860 року відбулося засідання міжнародної комісії у складі Франції, Великої Британії, Пруссії, Австрійської Російської та Османської імперій. За її результатом було вирішено виокремити частину Гірського Лівану в окремий округ мутасаррифат). У 1861 році було вироблено документ під назвою «Органічний статут Гірського Лівану». Згідно з ним система влади в мутассарифаті мала ґрунтуватися на принципі конфесійної приналежності. У кожному окрузі в складі Гірського Лівану створювалися змішані адміністративні ради і суди з числа представників різних релігійних громад, безпеку на місцях гарантували за допомогою поліцейських формувань з представників місцевих конфесій. Це була перша спроба встановлення системи, за якої враховувалися інтереси різних громад, здійснювалося взаємне ведення адміністративної, судової та поліцейської діяльності. «Органічний статут» діяв до Першої світової війни, і в період його дії в Гірському Лівані зберігалася достатньо стабільна ситуація.

Гірський Ліван користувався широкою автономією від Османської імперії і керувався пашею-християнином. У 1864 році в рамках реформи, що почалася в імперії, статус Гірського Лівану став постійним.

Ліквідація

Автономія Гірського Лівану була скасована членом військового тріумвірату Джемаль-пашею в 1915 році після початку Першої світової війни. У 1918 році землі Гірського Лівану захоплено британо-французькими військами. У 1920 році після отримання Сирії як мандатної території французький уряд задля зменшення впливу сирійських націоналістів утворив Великий Ліван, куди Гірський Ліван).

Національно-релігійний склад

У 1895 році християни становили 79.9 % (319,296 осіб), а мусульмани — 20.1 % (80,234 осіб). Ситуація трохи змінилася до початку Першої світової війни: 20,6 % (мусульмани) та 79,4 % (християни).

релігія	1895	%	1913	%
сунніти	13,576	3.5	14,529	3.6
шиїти	16,846	4.3	23,413	5.5
друзи	49,812	12.5	47,290	11.3
мароніти	229,680	57.5	242,308	58.3
мелькіти	34,472	8.5	31,936	7.7
православні	54,208	13.5	52,536	12.8
Інші християни	936	0.3	2,882	0.7
загалом	399,530	100	414,747	100

Адміністрація

На чолі стояв мутасариф зі статусом паши (зазвичай з неліванських громад), затверджувався султаном. В управління спирався на спеціальну раду, членів до якої делегували представники усіх громад — шиїти, мароніти, друзи, православні, сунніти, мелькіти (по 2 особи).

З 1915 році опинилася від владою військової адміністрації, що призначали своїх валі (губернаторів).

Мутассарифи

• Гарабет Артюн Давудян (Дауд-паша), 1861—1864 роки (вірменська католицька церква)
• Насри Франко Коусса (Франко-паша), 1864—1873 роки (мелькітська церква)
• Рустем Маріані (Рустем-паша), 1873—1883 роки (італійський католик)
• Пашко Вассо Шкодрані, 1883—1892 роки (албанський католик)
• Наум Коусса (Наомі-паша), 1892—1902 роки (мелькітська церква)
• Владислав Чайковський (Музаффар-паша), 1902—1907 роки (польський католик)
• Юсеф Коусса (Юсуф-паша), 1907—1912 роки (мелькітська церква)
• Оганес Коюмдзян (Оганес-паша), 1912—1915 роки (вірменська католицька церква)

Валі

• Алі Муніф-бей, 1915 рік
• Ісмаїл-бей, 1916—1917 роки
• Мумтаз-бей, 1917—1918 роки

Джерела

• Петросян Ю. А. Османская империя: могущество и гибель. М., 1990
• Fawaz, Leila Tarazi (1995). Occasion for War: Civil Conflict in Lebanon and Damascus in 1860 (illustrated ed.). I.B.Tauris & Company. p. 320. ISBN 978-1-86064-028-5.
• Winslow, Charles (1996). Lebanon: war and politics in a fragmented society. Routledge. p. 291. ISBN 978-0-415-14403-2.
• Salibi K. A House of many mansions. − London: Tauris, 2002.