Маскат і Оман

Султанат Маскат і Оман араб. سلطنة مسقط وعمان‎ Salṭanat Masqaṭ wa-‘Umān
De jure суверенна держава (1856–1970) De facto британський протекторат (1872–1920)
1856 – 1970
Прапор Державна емблема
Гімн Немає (до 23 липня 1970) З 23 липня 1970: نشيد السلام السلطاني "as-Salām as-Sultānī" "Привітання султану"
Маскат і Оман: історичні кордони на карті Султанат Маскат і Оман у 1870
Столиця	Маскат
Мови	арабська, перська, турецька, англійська
Релігії	іслам (офіційна)
Форма правління	Абсолютна монархія
Президент	Кабус бен Саид Аль Саид
Історія
- Відділення від Занзібару	1856
- повстання Дофар	1962
- Засідка на Саїд бен Таймур
- Ліквідовано	1970
Валюта	оманський дирхам (1856–1892) індійська рупія (1892–1959) Рупія Перської затоки (1959–1970) Саїдський ріал (1970)
Сьогодні є частиною	Оман Об'єднані Арабські Емірати Пакистан Іран
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маскат і Оман

Султанат Маскат і Оман (араб. سلطنة مسقط وعمان‎, трансліт. Salṭanat Masqaṭ wa-‘Umān) — низка територій в Африці та на Аравійському півострові які в XVII—XX століттях перебували в залежності від султанату Маскат і Оман і разом з останнім називались Оманською імперією.

Історія

Виникнення

Протягом 1507—1515 років флот Португальської імперії на чолі з Афонсу де Албукеркі успішно захопив Королівство Ормуз і підлеглі йому міста на узбережжі східної Аравії і суміжної Персії, включаючи Маскат, Сухар і Ормуз, що дозволило португальцям встановити над ними свій військовий і торговий контроль. До кінця XVI ст. португальці оволоділи також східним узбережжям Африки, ставши найсильнішою морською силою регіону. Однак в 1650 році панування Португальської імперії в західній частині Індійського океану було покладено край: португальці були вибиті з Маската, що став столицею Оманської імперії, а також протягом короткого терміну втратили на користь неї всі свої опорні пункти на північ від Мозамбіку.

В першій половині XVIII ст. а Оманській імперії тривала громадянська війна між ворогуючими прихильниками різних течій ісламу. Зрештою вона призвела у 1743 році до інтервенції в Оман з боку шахської Персії Однак вже невдовзі в Омані вибухнуло повстання внаслідок якого владу в свої руки взяла династія Бусаїдів, представники якої правлять Оманом і сьогодні.

Розквіт

У 1783 році перед смертю Ахмада ібн Саїда згідно особливого маніфесту монарша родина була розділена надвоє — правлячий в Маскаті султан з номінальним контролем над всією територією країни, а фактично тільки її узбережжям, і імамат, влада якого була поширена на внутрішні регіони (власне Оман). Період правління Аль-Саідів, що консолідували таким чином націю при збереженні широкої автономії історичних частин держави і проводили політику терпимості до іноземців в межах своєї імперії, вважається її «золотим віком».

У цей час до володінь Оману крім східного узбережжя Аравійського півострова входили також Бахрейн та Дофар в Аравії, Ормуз в Персії та значна територія на східному узбережжі Африки від Африканського рогу до Північного Мозамбіку, частина Мадагаскару, Сейшели та інші острови в Індійському Океані.

Правителі Оману в цей період підписали угоди про дружбу і торгівлю з Нідерландами, Королівством Великої Британії (1798) а пізніше і з США (відносини встановлені у 1833 році) та Королівством Франція (у 1841 році). Оман направляв своїх офіційних представників в Європу з метою взаємного визнання заморських володінь і погодження кордонів та сфер.

Занепад

З 1853 року князівства «піратського берега» отримали назву Trucial Oman — Договірний Оман. На його території були створені британські військові бази, а політичну владу здійснював британський політичний агент. Проте встановлення британського протекторату не привело до руйнування традиційної для регіону патріархальної системи. Місцеві жителі в силу своєї нечисленності і постійних міжусобиць прийняли новий порядок.

У цей же час відбулась фатальна для Оману подія — заборона в 1848—1873 роках работоргівлі. Одночасно (1869) був відкритий Суецький канал, в результаті чого порти Оману опинилися осторонь від багатьох торгових шляхів, поступившись Адену. За двадцять років з 1850 по 1870 рік населення столиці — Маскату скоротилося з 55 доо 8 тис., багато жителів були змушені мігрувати на Занзібар. У 1837 році султан Саїд бін Султан переніс на цей острів столицю своєї держави і резиденцію. Іноді період 1820—1860-х називають Маскат-Занзібарською імперією.

Смерть султана Саїда в 1856 році спричинила новий розділ імперії між його синами. На Занзібарі був утворений султанат Занзібар, під владою якого виявилося і Східноафриканське узбережжя. На чолі цього султанату встав Маджид ібн Саїд. Континентальна аравійська ж частина, названа султанатом Маскату і Оману, перейшла в руки його брата Тувайні ібн Саїда, убитого сином в 1866 році.

Після цього в країні почались усобиці, які зрештою призвели до остаточного перетворення Оману на Британський протекторат у 1890 р.

Див. також

• Англо-Занзібарська війна
• Ібадити
• Список правителів Оману

Література

• Васильев, Леонид История Востока: Учеб. по спец. «История». Том 1. [Архівовано 1 грудня 2011 у Wayback Machine.] — М.:Высшая школа. — 1994.
• Bhacker, Reda M. Trade and Empire in Muscat and Zanzibar: Roots of British Domination. — Routledge. — 1992.