Маргерита Сарфатті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маргерита Сарфатті
італ. Margherita Sarfatti
Ім'я при народженніітал. Margherita Grassini
Народилася8 квітня 1880(1880-04-08)[1][2][…]
Венеція, Італія[4]
Померла30 жовтня 1961(1961-10-30)[1][2][…] (81 рік)
Кавалласка, Провінція Комо, Ломбардія, Італія[4]
Країна Італія
 Королівство Італія
Діяльністьписьменниця, політична діячка, журналістка, господиня літературного салону, біограф, мистецтвознавиця
Знання мовіталійська[1][5], англійська, французька і німецька
ПартіяІталійська соціалістична партія
У шлюбі зCesare Sarfattid
ДітиRoberto Sarfattid
IMDbID 3946323

Маргери́та Сарфа́тті (італ. Margherita Sarfatti, уроджена Маргери́та Грассі́ні, італ. Margherita Grassini; 8 квітня 1880 — 30 жовтня 1961) — італійська політикиня, журналістка і мистецтвознавиця, соратниця, коханка та біографка Беніто Муссоліні.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 8 квітня 1880 року у Венеції у старовинній та багатій родині Амедео Грассіні та Емми Леві. Її дід та батько були випускниками юридичного факультету Падуанського університету та за свій внесок у справу державного будівництва отримали лицарське звання. Амедео Грассіні, попри єврейське походження, дружив зі священиком Джузеппе Сарто, який згодом став папою римським Пієм Х[6].

Маргерита була четвертою дитиною в сім'ї[7]. Вона любила вчитися і до 10 років говорила французькою, німецькою та англійською. З 12 років, після того, як батьки дозволили їй самостійно брати участь в аукціонах, почала колекціонувати картини[8]. У 14 років вивчала історію та мистецтво з трьома персональними вчителями. Особливо на її погляди вплинув Антоніо Фраделетто[it], який згодом заснував знамениту венеційську Бієнале[9].

1898 року одружилася з адвокатом та соціалістом Чезаре Сарфатті, вони разом вступили до соціалістичної партії і стали відомими активістами. У травні 1900 року в них народився син Роберто[10]. 1902 року сім'я переїхала в Мілан[11]. Там Маргерита відвідувала салон одного з лідерів соціалістичної партії — російської ортодоксальної марксистки Анни Кулішової. Цей салон відвідували багато художників, письменників і поетів. Один із художників — Умберто Боччоні — став першим коханцем Маргерити, яка ретельно приховувала від чоловіка цей зв'язок[12].

З підтримкою соціалістів Чезаре переміг на виборах у члени міланського муніципалітету[13], а 1906 року став президентом міланського відділення Сіоністської федерації Італії[14]. Маргерита в цей період займалася журналістикою в соціалістичній газеті «Avanti!» та публікувала мистецтвознавчу критику. 1903 року здобула третю премію за огляд робіт Бієнале[15]. 1909 року народила дочку Ф'яметту[16]. Під час Першої світової війни Чезаре, а потім і Маргерита виступили на підтримку військових дій і їх виключили зі Соціалістичної партії, яка дотримувалася позиції пацифізму[17]. 1918 року Роберто Сарфатті, який пішов на фронт добровольцем у 17 років, загинув на фронті[18].

З Беніто Муссоліні познайомилася наприкінці 1912 року, коли його призначили головним редактором газети «Avanti!». Вони стали багато спілкуватися, надалі це переросло в любовний зв'язок[19]. Сестра Муссоліні Едвіге писала в мемуарах, що «Кохання Беніто до цієї жінки було дуже глибоким… вона змінила психологічний та емоційний склад його характеру»[20].

Згодом Маргерита була однією з близьких соратників Муссоліні, писала йому політичні промови і готувала марш на Рим. Її називали «єврейською матір'ю італійського фашизму»[21][22]. 1925 року вона опублікувала в Англії та США книгу «Життя Беніто Муссоліні». Італійське видання вийшло під назвою «Дуче». Книга мала величезний успіх, була перекладена 18 мовами і зробила Муссоліні всесвітньо відомим[23].

Історик Симона Урсо пише, що Сарфатті, як і Муссоліні, змінила погляди від соціалістичних до фашистських і стала, попри походження, не меншою расисткою, ніж дуче. На думку історика Джорджіо Фабре, статті Сарфатті, написані ще до знайомства з Муссоліні, свідчать про те, що вона вважала «расово неповноцінними» чорних та азіатів[24].

Поступово стосунки з Муссоліні погіршувалися, з'явилися молодші претендентки на роль коханки, а соратники дуче, незадоволені впливом єврейки, зрештою вмовили віддалити Сарфатті[24]. Після розриву з Муссоліні та початку антиєврейських репресій[en] в Італії, внаслідок яких їй заборонили публікуватися на теми мистецтва, Маргерита поїхала до Парижа, а потім до Латинської Америки, і повернулася до Італії після закінчення війни. Померла 30 жовтня 1961 року в місті Кавалласка на півночі Італії.

Відомо, що в неї зберігалося понад 1000 листів Муссоліні, але їх ніколи не було опубліковано і їхнє місцезнаходження залишилося невідомим[25].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б в FemBio database
  4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Лазарис, 2000, с. 10-11.
  7. ↑ Лазарис, 2000, с. 8.
  8. ↑ Лазарис, 2000, с. 11.
  9. ↑ Лазарис, 2000, с. 13-14.
  10. ↑ Лазарис, 2000, с. 28-30.
  11. ↑ Лазарис, 2000, с. 30-32.
  12. ↑ Лазарис, 2000, с. 48.
  13. ↑ Лазарис, 2000, с. 49.
  14. ↑ Лазарис, 2000, с. 50-51.
  15. ↑ Лазарис, 2000, с. 54.
  16. ↑ Лазарис, 2000, с. 59.
  17. ↑ Лазарис, 2000, с. 83, 90.
  18. ↑ Лазарис, 2000, с. 97.
  19. ↑ Лазарис, 2000, с. 60-62.
  20. ↑ Лазарис, 2000, с. 103.
  21. ↑ Saviona Mane. The Jewish mother of Fascism // Haaretz : newspaper. — 2024. — 6 July. Архівовано з джерела 12 січня 2014.
  22. ↑ Margherita G. Sarfatti, Benito Mussolini. The Life of Benito Mussolini. — Kessinger Publishing, 2004. — 368 p. — ISBN 9781417939626.
  23. ↑ Лазарис, 2000, с. 152-154.
  24. ↑ а б Сабиа Меана. Еврейская мама итальянского фашизма. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2016.
  25. ↑ Лазарис, 2000, с. 218.

Література

[ред. | ред. код]
  • Лазарис В. Три женщины. — Тель-Авив : Ладо, 2000. — С. 7-220.
  • Cannistraro, Philip, and Brian R. Sullivan. Il Duce's Other Woman: The Untold Story of Margherita Sarfatti, Mussolini's Jewish Mistress, 1993. ISBN 0-688-06299-7
  • Urso, Simona. Margherita Sarfatti. Dal mito del Dux al mito americano, 2003. ISBN 88-317-8342-4
  • Wieland, Karin. Die Geliebte des Duce. Das Leben der Margherita Sarfatti und die Erfindung des Faschismus, 2004. ISBN 3-446-20484-9
  • Sarfatti, Margherita. The Life of Benito Mussolini, 1925; 2004. ISBN 1-4179-3962-1
  • Gutman, Daniel. El amor judío de Mussolini, 2006. ISBN 987-603-017-5
  • Liffran, Françoise. Margherita Sarfatti, L'égérie du duce, Biography, 2009. ISBN 978-2-02-098353-2
  • Philip V. Cannistraro, Brian R. Sullivan. Il Duce's Other Woman. — William Morrow & Co, 1993. — 685 p. — ISBN 978-0688062996.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маргерита_Сарфатті&oldid=42261664