Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики
Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики European Athletics Team Championships | |
---|---|
Загальна інформація | |
Статус | активний |
Тривалість | 3 дні (до 2021) 2 дні (з 2021) |
Регулярність | раз на два роки |
Засновано | 2009 |
Вебсайт | посилання |
Чемпіонат у Вікісховищі |
Командний чемпіонат Європи з легкої атлетики (англ. European Athletics Team Championships) — міжнародне змагання серед легкоатлетичних збірних команд країн-членів Європейської легкоатлетичної асоціації, що проводиться асоціацією раз на два роки. Перший командний чемпіонат відбувся в 2009, прийшовши на зміну іншому командному змаганню — Кубку Європи з легкої атлетики, — яке щорічно проводилось з 1965.
Кубок Європи з легкої атлетики свого часу став першим офіційним командним змаганням в історії світового легкоатлетичного спорту. Свою історію він веде з 1965, коли в західнонімецьких містах Штутгарті та Касселі був проведений перший фінал європейського Кубка. Але і у цього змагання була восьмирічна передісторія.
Починаючи з 1957, щорічно проводився матч «Шести країн» за участі національних збірних ФРН, Франції, Італії, Швейцарії, Нідерландів та Бельгії, де кожна команда була представлена тільки одним атлетом у кожному виді. На початку 60-х років тодішній керівник Європейського комітету ІААФ італієць Бруно Дзаулі виступив з пропозицією розширити рамки матчу «Шести» до рівня загальноєвропейського турніру, назвавши його Кубком континенту.
У квітні 1963 в Римі на засіданні Європейського комітету Дзаулі виклав принципи організації Кубка. Його ідею активно підтримали інші члени комітету, які створили спеціальну групу з розробки регламенту Кубка. Сам же Дзаулі заснував і головний приз — так звану «Флорентійську чашу», створену майстрами епохи Відродження. Однак «Батько» Кубку так і не побачив свого дітища. 7 грудня 1963 під час церемонії відкриття шкільного спортивного центру в місті Гроссето у Дзаулі стався розрив серця.
Подальшу роботу з організації нового змагання, що отримав назву «Кубок Європи Бруно Дзаулі», очолив віце-президент Європейського комітету Леонід Хоменков. У травні 1964 в Парижі був погоджений і затверджений регламент Кубку Європи, а під час Олімпійських ігор в Токіо він був включений до календаря змагань сезону-1965.
Кубок Європи — змагання, яке складалося з двох частин. Хоча чоловічі та жіночі команди найчастіше виступали разом, на одному стадіоні, першість вони оспорювали окремо. Чоловічі команди розігрували старовинну «Флорентійську чашу», придбану Бруно Дзаулі, а жінки — «Срібну дівчину» — масивну скульптуру роботи художника Іво Сандіча з тодішньої Югославії.
У дебютному старті 1965 національні команди виступали окремо — чоловіки змагалися в Штутгарті, а жінки — в Касселі. Потім був свого роду експериментальний період. У 1967, коли змагання проходили в Києві, чоловічі та жіночі команди виступали разом. Наступний розіграш пройшов вже через три роки, і чоловіки знову змагались окремо від жінок. Але після цього з «експериментами» було завершено. У 1973 знову повернулися до дворічного циклу і до спільних стартів, а 20 років потому — з 1993 Кубок, або де-факто Кубки Європи стали розігруватися щорічно.
За роки проведення Кубку його регламент зазнав чимало змін. У першому розіграші в 1965 на старт вийшли 24 чоловічих і 18 жіночих національних збірних. У чоловіків змагання тоді пройшли в три кола — спочатку 8 команд, розділених на два квартети, провели так званий попередній раунд, переможці якого отримали право виступити в півфіналах. Потім по дві кращі команди кожного з трьох півфіналів вийшли в фінал. У жіночій першості відбіркових змагань не було: відразу були проведені півфінали і потім фінал. До 1973 в фіналах виступали по 6 найсильніших збірних, в 1975 кількість фіналістів була збільшена до восьми.
З 1977 фіналів стало два — А і В, в які потрапляли по вісім команд за підсумками півфіналів. З 1983 змагання стали проводитися в один круг, а всі збірні залежно від результатів попередніх розіграшів були поділені на фінали А, В, С1 і С2. Набрав чинності принцип ротації — після чергового розіграшу одна або дві команди, які посіли останні місця у вищому дивізіоні, переходили до нижчого, поступаючись своїми місцями його переможцям.
У 1993—1995 вісімка найсильніших команд стала називатися Суперлігою, всі інші збірні складали перший і другий дивізіони по дві групи в кожному, між якими і здійснювалася ротація. З 1996 змагання найсильніших команд, які безпосередньо змагались за «Флорентійську чашу» і «Срібну дівчину», стали називатись «Кубок Європи Spar», а решта команд були розділені на першу і другу ліги, що складались з двох груп кожна, з щорічним обміном гірших команд «згори» на кращі «знизу».
Програма змагань і чоловічих, і жіночих команд однакова, до неї входило по 20 видів бігу — на 100, 200, 400, 800, 1500, 3000 і 5000 метрів, на 110 (у жінок — 100 метрів) і 400 метрів з бар'єрами, на 3000 метрів з перешкодами, естафети 4×100 і 4×400 метрів, стрибки — у висоту, з жердиною, у довжину і потрійним, штовхання ядра, метання диска, молота і списа. В інших видах — бігу на 10000 метрів, марафонському бігу, спортивній ходьбі та багатоборстві — Кубки Європи розігрувались окремо.
Перше місце в кожному виді приносило команді 8 очок, відповідно восьме місце — 1 очко. Виключення було зроблено під час розіграшів Кубків 1993 і 1996 років, коли в найсильнішій групі виступало по 9 збірних і 1-е місце у виді оцінювалося в 9 очок.
Найбільша кількість перемог в боротьбі за «Флорентійську чашу» — по 6 — на рахунку команд СРСР, НДР, Великої Британії та Німеччини, 3 рази — Франції, по одній перемозі у збірних Росії і Польщі. «Срібна дівчина» найчастіше «гостювала» у Москві — 17 раз (і в тому числі останні 12 років поспіль), з них 14 раз її вручали збірній Росії і ще тричі — команді СРСР, 9 перемог в активі збірної НДР і 3 — Німеччини[1].
На Конгресі ЄАА 2007 року було ухвалене рішення, починаючи з 2009, замість Кубку Європи проводити командний чемпіонат континенту. Назва змінилася, але суть цього командного змагання залишилася такою, як і була раніше, — та ж програма, той же поділ національних збірних на групи або ліги, та ж ротація між ними[2].
Командний чемпіонат Європи, який змінив в календарі Кубок континенту, спочатку мав експериментальний характер. Його регламент був, певною мірою, надуманим і після змагань 2009 року в португальській Лейрії викликав чимало нарікань. Як і під час розіграшу Кубка Європи національні збірні були розбиті на ліги. Але на цей раз у вищому дивізіоні виступали не вісім, як раніше, а дванадцять команд. Внаслідок цього в спринтерському, бар'єрному і естафетному бігу довелося проводити по два забіги в кожному виді, а це ставило учасників в нерівні умови і вплинуло на розподіл місць учасників і команд. На більш довгих дистанціях вирішили застосувати правило, взяте у велосипедистів — учасник, який останнім завершує певний відрізок дистанції, отримував червону картку та мав зійти з дистанції. Не всі бігуни змогли до цього звикнути, і це призводило до непорозумінь. Так, наприклад, у 2009 біг на 3000 метрів у жінок виграла іспанка Родрігес, але виявилося, що вона не помітила або проігнорувала червону картку і перемоги її зрештою позбавили. Не назвеш комфортною і ситуацію з бігом на 800 метрів, коли всі 12 учасників забігу стартували від загальної лінії, а не окремими доріжками, як це прийнято на інших великих міжнародних змаганнях.
У стрибунів ввели ліміт на кількість невдалих спроб, і далеко не всі спортсмени змогли приноровитись до незвичних умов. Але, мабуть, найбільш важливою відмінністю нового чемпіонату від попереднього Кубка став загальний залік — тепер і чоловіки, і жінки стали «складати» очки в загальну «скарбничку». В наступні роки організатори врахували деякі критичні зауваження щодо проведення змагань[3].
Загалом формат командного чемпіонату передбачає змагання національних команд у чотирьох групах — Суперлізі, першій, другій та третій лігах. Кількісний склад збірних у кожній лізі становив 12 команд. За підсумками виступів у кожній лізі визначаються збірні, які переходять до більш високої ліги (це — перші дві команди першої ліги та перші три команди другої та третьої ліг), а також ті, що понижуються в статусі (це — останні дві команди Суперліги та останні три команди першої та другої ліг відповідно). Кожна збірна має право заявити до участі в чемпіонаті максимум по 25 чоловіків та 25 жінок.
У квітні 2018 Рада Європейської легкоатлетичної асоціації ухвалила рішення зменшити, починаючи з чемпіонату-2021, тривалість проведення змагань (з 3 до 2 днів) та кількісний склад збірних Суперліги з 12 до 8 (або 9, якщо збірна країни-господаря змагань не матиме права виступати в Суперлізі). Внаслідок цього, за підсумками чемпіонату-2019, до Суперліги, а також першої та другої ліг виходили не по три, а по одній збірній-переможниці більш низької ліги, а Суперлігу, першу та другу ліги залишали п'ять (замість трьох) збірних[4][5].
Формат командного чемпіонату 2023 року був знову змінений. Він передбачав змагання національних команд у трьох дивізіонах — першому, другому та третьому. Кількісний склад збірних у кожному дивізіоні становив 16, 16 та 15 команд відповідно. За підсумками виступів у кожній лізі визначаються збірні, які переходять до більш високої ліги (це — перші три команди другого та третього дивіхіонів), а також ті, що понижувалися в статусі (це — останні три команди першого та другого дивізіонів).
Рік | Суперліга | Перша ліга | Друга ліга | Третя ліга |
---|---|---|---|---|
2009 | Лейрія | Берген | Банська Бистриця | Сараєво |
2010 | Берген | Будапешт | Белград | Марса |
2011 | Стокгольм | Ізмір | Новий Сад | Рейк'явік |
2013 | Гейтсхед | Дублін | Каунас | Банська Бистриця |
2014 | Брауншвейг | Таллінн | Рига | Тбілісі |
2015 | Чебоксари | Іракліон | Стара Загора | Баку |
2017 | Лілль | Вааса | Тель-Авів | Марса |
2019 | Бидгощ | Саннес | Вараждин | Скоп'є |
2021 | Хожув | Клуж-Напока | Стара Загора | Лімасол |
Рік | 1 дивізіон | 2 дивізіон | 3 дивізіон |
---|---|---|---|
2023 | Хожув | Хожув | Хожув |
2025 | Мадрид | ||
2027 | Хожув |
Рік | Суперліга | Перша ліга | Друга ліга | Третя ліга |
---|---|---|---|---|
2009 | Німеччина | Білорусь | Литва | Ізраїль |
2010 | Росія | Чехія | Швейцарія | Данія |
2011 | Росія | Туреччина | Естонія | Ізраїль |
2013 | Росія | Чехія | Словенія | Словаччина |
2014 | Німеччина | Білорусь | Швейцарія | Кіпр |
2015 | Росія | Чехія | Данія | Словаччина |
2017 | Німеччина | Швеція | Угорщина | Люксембург |
2019 | Польща | Португалія | Естонія | Ісландія |
2021 | Польща | Чехія | Угорщина | Сербія |
Рік | 1 дивізіон | 2 дивізіон | 3 дивізіон |
---|---|---|---|
2023 | Італія | Угорщина | Ірландія |
- ↑ Кубок Европы (Суперлига) : стаття // Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т. : [рос.] / В. Б. Зеличенок, В. Н. Спичков, В. Л. Штейнбах ; общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 1. — С. 408-409. — ISBN 978-5-904885-80-9.
- ↑ Легкая атлетика: Справочник. — М : Советский спорт, 2011. — С. 663. — ISBN 978-5-9718-0319-5.
- ↑ Легкая атлетика: Справочник. — М : Советский спорт, 2011. — С. 787. — ISBN 978-5-9718-0319-5.
- ↑ European Athletics Team Championships Regulations - July 2019 (PDF). Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу (PDF) за 1 серпень 2019. Процитовано 1 серпня 2019.
- ↑ European Athletics Team Championships Regulations - In force from 2021 (PDF). Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу (PDF) за 3 серпень 2019. Процитовано 3 серпня 2019.
- Сторінка змагань на вебсайті Європейської легкоатлетичної асоціації (англ.)
- Правила проведення змагань (англ.)
- European Athletics Team Championships Statistics Handbook 2021. Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу за 21 травень 2021. Процитовано 21 травня 2021. (англ.)
- The SPAR European Cup: Memories of Europe's premier team athletics event. Європейська легкоатлетична асоціація. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 6 жовтня 2013. (англ.)
- Статистика Кубків Європи на вебсайті www.sport-olympic.gr (англ.)
- Легкая атлетика: Справочник. — М : Советский спорт, 2011. — С. 663-787, 787-792. — ISBN 978-5-9718-0319-5.
- Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т / общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 1. — С. 366-373, 408-466. — ISBN 978-5-904885-80-9.