Координати: 52°13′ пн. ш. 24°22′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 24.367° сх. д. / 52.217; 24.367
Очікує на перевірку

Кобринь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

місто Кобринь
біл. Кобрын

Транслітерація назви Kobryń
Герб Кобриня Прапор Кобриня
Основні дані
52°13′ пн. ш. 24°22′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 24.367° сх. д. / 52.217; 24.367
Країна Білорусь Білорусь
Область Берестейська область
Район Кобринський район
Перша згадка 1287
Магдебурзьке право 1589
Статус з 1589 року
Населення 51 166 (2009[1])
Площа 30,5 км²
Часовий пояс час у Білорусі
Поштовий індекс 225301–225306 і 225860
Телефонний код +375-1642
Висота 147 м
Водний об'єкт Кобринка, Мухавець
Міста-побратими Гларус, Ільцен, Враца (2001)[2]
Транспорт, відстані
Найближча залізнична станція Кобринь
До Мінська
 - фізична 285 км
До обласного центру
 - фізична 52 км
Кобринь. Карта розташування: Білорусь
Кобринь
Кобринь
Кобринь. Карта розташування: Берестейська область
Кобринь
Кобринь
Кобринь (Берестейська область)
Мапа
CMNS: Кобринь у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кобрин.

Ко́бринь[3][4][5] (Ко́брин, у частині місцевих діалектів також Кобрень, біл. Кобрын; пол. Kobryń; їд. קאברין‎) — місто, центр Кобринського району Берестейської області Білорусі, один з великих центрів Берестейщини. Розташований за 52 км від Берестя. Залізнична станція на лінії Берестя — Гомель, вузол автодоріг на Мінськ, Берестя, Пінськ, Ковель, Малориту. Лежить на українській етнічній території[6].

Назва

[ред. | ред. код]

За однією з версій, назва походить від літописних обрів (аварів)[3].

Географія

[ред. | ред. код]

Розташований при впадінні річки Кобринки до річки Мухавець у місці її з'єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, за 52 км на схід від Берестя[3][4]. Лежить на Західному Поліссі[6]. Площа становить 26 км²[3].

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)[7]. Опадів 576 мм на рік[7]. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 28 мм[7]. Найбільша кількість опадів випадає в липні — близько 76 мм[7]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 48 мм[7]. Пересічна температура січня — -5,0 °C, липня — 18,2 °C[7]. Річна амплітуда температур становить 23,2 °C[7].


Клімат
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −2 −0,5 4,4 12,8 19,2 22,3 23,7 23,1 18,3 12,0 4,9 0,2 11,5
Середня температура, °C −5 −3,7 0,7 7,9 13,6 16,8 18,2 17,6 13,4 8,0 2,4 −2,3 7,3
Середній мінімум, °C −7,9 −6,9 −3 3,0 8,0 11,3 12,7 12,1 8,5 4,1 0,0 −4,7 3,1
Норма опадів, мм 34 28 30 40 55 72 76 64 54 40 42 41 576
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія

[ред. | ред. код]
Герб Кобриня з привілею 1662 року

Уперше згадується 1287 року в Іпатіївському літописі як володіння князівни Ольги Романівни, яке входило до складу Волинського князівства, у якому тоді князював її чоловік Володимир Василькович.[3][4] За переказами Кобринь заснував один з київських Ізяславичів[4]. У 1310-1320-х роках увійшов до складу Великого князівства Литовського[3][4]. Належав великому князю Ольгердові, його синові Федору та внукові Роману[3]. У XIV столітті зведений православний Спаський монастир[6][8]. У 1404—1519 роках був осередком удільного князівства князів Кобринських, нащадків великого князя Ольгерда[3][4][6]. Після згасання князівського роду, у 1520—1566 роках був центром Кобринського повіту Підляського воєводства[3][6], а з 1566 року — Берестейського воєводства[4][6].

У 1589 році отримав отримав самоврядування у формі Магдебурзького права[3][4]: магістрат на чолі з бургомістром, герб і печатку. Дозволялося вільно займатися ремеслом або торгівлею, тримати шинок чи корчму, користуватися державними заходами і вагою, влаштовувати щопонеділка торгівлю на ринку, а двічі на рік (восени та взимку) — проводити ярмарки. Євреї, першу згадку про яких можна знайти в документі короля Сигізмунда від 1514, отримали рівні права з іншими жителями. Євреї Кобриня головним чином заробляли на життя місцевою та міжміською торгівлю з Любліном, корчмами, а також митними зборами. Місто належало до маєтків Бони Сфорци. За її наказом викопано канал завдовжки 29 км, так званий канал Бони. Тоді в Кобрині поселилось кілька італійців. Згодом місто перейшло до Ганни Ягелонки.

У XVII столітті Спаський монастир переведений на римо-католицизм[6][8]. У 1626 році київський греко-католицький митрополит Йосиф (Рутський) провів у місті церковний собор[3].

Кафедральний Олександро-Невський собор

У середині XVII столітті в місті відбулося декілька повстань проти литовської та польської влади[4]. Зокрема, одне з них відбулося під час повстання під проводом Богдана Хмельницького у жовтні 1648 року, коли повстали селяни Кобринської економії, бунт був жорстоко придушений литовськими військами на чолі з Р. Мирським[3]. Місто двічі захоплювали та грабували шведські війська — у 1655 році і військами Карла XII під час Північної війни у 1706 році[3]. З 1766 року місто позбавлене магдебурзького права[3].

Економічне становище погіршилося. Конституція, проголошена на варшавському сеймі 3 травня 1791 року збурила велике невдоволення серед польських магнатів і шляхти. Вони утворили конфедерацію під приводом Тадеуша Костюшка для боротьби з королем Станіславом. Росія виступала на боці Станіслава, політика проросійської орієнтації.

Бюст Суворова біля однойменного музею

14 вересня 1794 року в поблизу Кобриня відбувся бій російських військ Олександра Суворова з польськими повстанськими загонами Тадеуша Костюшка, під час якого останні програли[3]. Через три дні російська армія здобула перемогу над корпусом генерала К. Сераковського. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року увійшов до складу Російської імперії й у 1801 році став центром Кобринського повіту[3]. 1812 року поблизу Кобриня відбувся бій російської армії з французькими військами Наполеона, у якому останні програли й внаслідок якого згоріло 548 будинків із 630[3]. 1838 року закритий Спаський монастир[6][8]. 1846 року через місто прокладено трасу Москва — Варшава, 1882 року — Поліську залізницю, це дало поштовх до розвитку торгівлі та значного приросту кількості євреїв у місті[3]. У 1847 році у Кобрині жило 4184 євреїв.

З 1882 року відкрито рух на ділянці Поліської залізниці Пінськ — Жабинка. У Кобрині з'явилася залізнична станція. У тому ж році євреям було заборонено орендувати господарства або сільські хати. За даними перепису 1897 року чисельність населення міста досягла 10 тисяч осіб[3]. Єврейське населення становило 6687 осіб (69 % від загального населення), українською мовою розмовляло 1622 міщанина, російською 1303 жителя[3]. У цьому році введення державної монополії на алкогольні напої серйозно нашкодило єврейській економічній активності в Кобрині. Як наслідок, у Кобрині виник єврейський пролетаріат і багато євреїв емігрували, особливо до США.

У 1918—1919 роках входив до складу Української Народної Республіки[4]. У Кобрині був створений курінь «Поліської Січі»[4].

У 1921 році, коли Кобринь за Ризьким мирним договором перейшов до складу Польщі, єврейська спільнота мала 5431 мешканця (66 % від загального населення). Більшість з них були зайняті в будівництві, виготовленні білизни і роздрібній торгівлі сільськогосподарською продукцією. У 1921—1939 роках Кобринь був центром Кобринського повіту Поліського воєводства міжвоєнної Польщі[3]. Тоді місто було осередком українського руху[3][4]. Тут діяли осередки «Просвіти», ОУН з Кобринським надрайоном «Лан» — провідник Арсен Клиновий («Шах»), окружні комітети «Сель-Союзу», «Сель-Робу», окружний кооператив «Селянська самопоміч», Українбанк, читальня товариства «Просвіта», проводилася українська художня самодіяльність[3][4].

Статут Українського Кооперативного Банку в Кобрині. 1925 р.

1 жовтня 1933 року розширено територію міста Кобриня шляхом вилучення з сільської ґміни Кобринь Кобринського повіту і передачі частини земель з маєтків Губернія Клопотин, Троя і Губернія ІІ загальною площею 294,5 га[9].

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна і 17 вересня під Кобриньом у бій з німецькими військами вступив 83-й полк польського війська. Сапери навели понтонний міст, і вранці 19 вересня німецькі частини увійшли в місто[10]. За пактом Молотова — Ріббентропа 22 вересня 1939 року німці передали Кобринь радянській 32-й танковій бригаді, почалися політичні репресії. Місто було включене до складу БРСР[3]. У Кобрині серед інших міст Полісся відбулися демонстрації з проханням включити ці землі до складу УРСР[11]. 15 січня 1940 року став центром новоствореного Кобринського району у складі Берестейської області[3].

На другий день нападу на СРСР 23 червня 1941 року Кобринь був окупований німецькими частинами[3]. Тільки один день радянська 22-га танкова дивізія, разом з залишками 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій на чолі з генерал-майором В. П. Пугановим тримала оборону за 12—15 км на північний захід і північний схід від Кобриня. Місто включене до складу Райхскомісаріату Україна[3]. Існував Кобринський ґебіт. У 1941—1944 діяв місцевий Український допомоговий комітет на чолі з Йосипом Сацевичем[3]. У 1943 році німці розстріляли в Кобрині низку українських діячів — В. Пархотика, Йосипа Сацевича, Сороку[12].

У серпні 1941 року німці ввели податок на євреїв у розмірі 6 кг золота і 12 кг срібла. Восени того ж року було створене гетто, яке було розділене на дві частини: «А» — для працездатних, «B» — для хворих, людей похилого віку, і всіх непридатних для роботи. Євреї з сусідніх містечок також були залучені в гетто, яке було переповнено. 2 червня 1942 гетто було оточене і половина єврейської громади Кобриня була вбита на Бронній горі. Євреї спробували оборонятися — атакували німців при спробі відбити в них зброю. Група приблизно зі 100 осіб зуміли втекти до лісу і приєдналися до партизанів. Група єврейських майстрів прожила в гетто до літа 1943 року, а потім була вбита у дворі в'язниці. Чисельна група підпільників була розстріляна нацистами під мостом. 20 липня 1944 року Кобринь зайняли 12 гвардійська і 212 стрілецька дивізії радянської армії.

У травні 1945 року почалося судноплавство на оновленому Дніпро-Бузькому каналі[3]. З тієї пори місто постійно будується за соціалістичною методою[3]. У 1953 році поблизу Кобриня загинув в бою один з останніх відділів УПА на Берестейщині. З 1963 року Кобринь — місто обласного підпорядкування[3].

У 1990 році в Кобрині білоруська міліція з україноненависницькими вигуками («Бейте этих бандеровцев! Пусть убираются к себе на Львовщину!») напала на активістів Українського громадсько-культурного об'єднання, коли ті продавали на вулиці українську пресу[13]. З 1991 року — у складі незалежної Білорусі. До заборони білоруською владою діяли українські товариства — з 1991 року Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області та з 1995 року відновлений осередок «Просвіти»[3][4]. У школах № 5 і № 7 викладалася українська мова[4]. Після ліквідації чільних українських організацій місцеві українські діячі на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами стали членами українських асоціацій «Ватра» та УНПС «Берегиня»[3].

Указом Президента Білорусі 2002 року Кобринський район і місто Кобринь були об'єднані в єдину адміністративно-територіальну одиницю.

Протести 2020

[ред. | ред. код]
Докладніше: Протести в Білорусі 2020

У 2020 році Кобринь, як і більшість міст Білорусі була охоплена протестами. 9 серпня 2020 року Кобринь була одним із 3 перших міст Білорусі (на ряду із Лідою та Івацевичами), де ОМОН опустили свої щити в знак того, що вони відмовляються застосовувати насильство проти мирних демонстрантів.[14]

Населення

[ред. | ред. код]
Кобринський міський виконавчий комітет

Розподіл населення міста за мовою згідно з переписом 1897 року[15]:

Мова Осіб Відсоток
єврейська 6731 64,67 %
українська 1622 15,58 %
російська 1303 12,52 %
польська 471 4,53 %
білоруська 88 0,85 %
фінська 59 0,57 %
татарська 50 0,48 %
німецька 28 0,24 %
чуваська 12 0,12 %
румунська 11 0,11 %
мещерська 9 0,09 %
болгарська 5 0,05 %
литовська 4 0,04 %
не вказали мови 3 0,03 %
інші 12 0,12 %
Разом 10408 100 %

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 51 166 осіб[1].

Національність

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року[16]:

Національність Осіб Відсоток
білоруси 44 659 87,28 %
росіяни 3 945 7,71 %
українці 1 668 3,26 %
поляки 411 0,80 %
національність не вказана 111 0,22 %
вірмени 54 0,11 %
татари 51 0,10 %
азербайджанці 23 0,04 %
німці 22 0,04 %
греки 22 0,04 %
молдовани 19 0,04 %
дві та більше національності 18 0,04 %
національність не повідомлена 17 0,03 %
євреї 13 0,03 %
цигани 13 0,03 %
грузини 13 0,03 %
інші 106 0,21 %
Разом 51 166 100 %

Економіка

[ред. | ред. код]

Основні підприємства міста — інструментальний, авторемонтний (завод гідравлічного машинобудування) заводи, СП «Полісся» ТОВ (виробництво дитячих іграшок із пластмаси), СТОВ Флексопак плюс (виробництво поліетиленового пакування). Підприємства машиннобудівної, легкої та харчової промисловостей[3].

Релігія

[ред. | ред. код]

У місті розташована найбільша баптистська церква у Білорусі. В місті є великі громади й інших протестантських церков.

Культура

[ред. | ред. код]

Пам'ятки:

  • Петропавлівська церква (1465)[3].
  • Микільська церква (1750)[3].
  • Парк імені Суворова (1768)[3].
  • Спаський монастир (друга половина XVIII століття)[3].
  • Собор Олександра Невського (1864—1868)[3].
  • Успенський костел (1843)[3].
  • Садиба О. Суворова з військово-історичним музеєм.
  • Старі будівлі торгових рядів, житлових будинків.
  • Пам'ятник на честь першої перемоги над Наполеоном в 1812 році.
  • Будинок Кобринської синагоги.

Особистості

[ред. | ред. код]

Народились

[ред. | ред. код]
  • Дмитро Фальківський, визначний український поет, народився селі Великі Лепеси, яке зараз входить до складу міста[3].
  • Оскар Зарицький, американський математик.
  • Карлов Володимир Дмитрович (нар. 1946), український науковець, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, полковник запасу.
  • Семен Сидорчук, архітектор.

Пов'язані з містом

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Музей Суворова — колишня українська школа[18].
    Музей Суворова — колишня українська школа[18].
  • Площа Свободи.
    Площа Свободи.
  • Вулиця Першотравнева (колишня Пінська).
    Вулиця Першотравнева (колишня Пінська).
  • Вулиця Радянська (колишня Берестейська).
    Вулиця Радянська (колишня Берестейська).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Belarus. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 2 Жовтня 2019. Процитовано 23 січня 2020. (англ.)
  2. ↑ http://old.vratza.bg/?category=33&sub=90
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Лебедєва В. М. Кобринь // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Леонюк В. Кобринь // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 156. — ISBN 966-95063-0-1.
  5. ↑ Хміль І. Українське Полісся. Етнографічні нариси. — Чікаго : Видавництво Товариств колишніх вояків УПА в ЗСА і Канаді, 1976. — С. 217.
  6. ↑ а б в г д е ж и Кобринь // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 1058-1059. — ISBN 5-7707-4049-3.
  7. ↑ а б в г д е ж Kobrin climate: Average Temperature, weather by month, Kobrin weather averages. Climate-Data.org. Архів оригіналу за 3 Червня 2019. Процитовано 17 січня 2020. (англ.)
  8. ↑ а б в Кобринь // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2 : З – Р. — С. 293. — 694 с.
  9. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 września 1933 r. o zmianie granic miata Kobrynia w powiecie kobryńskim, województwie poleskiem. [Архівовано 25 Грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  10. ↑ В.Бешанов. Червоний бліцкриг. Архів оригіналу за 1 Червня 2017. Процитовано 2 Січня 2018.
  11. ↑ Леонюк, 1996, с. 29.
  12. ↑ Леонюк, 1996, с. 29-30, 357.
  13. ↑ Леонюк, 1996, с. 357.
  14. ↑ У Кобрині, Ліді, Івацевичах «омонівці» опустили щити й відмовилися від насилля, — «Белсат» [Архівовано 18 Вересня 2020 у Wayback Machine.], Еспресо, 10 серпня 2020
  15. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. http://www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 25 Лютого 2021. Процитовано 22 листопада 2019. (рос.)
  16. ↑ Ethnic composition of Belarus 2009. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 14 Січня 2016. Процитовано 23 січня 2020. (англ.)
  17. ↑ Шухевич, Степан (1991). Моє життя. Спогади (українська) . Лондон: Видання української видавничої спілки. с. 604.
  18. ↑ Мартынов А. М. Так создавался музей. // «Интеллектуальная Кобринщина». 26.02.1993 [Архівовано 9 Серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кобринь
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кобринь&oldid=43364833