Керована демократія
| Форми державної влади й політичні системи |
|---|
 |
| Політичні режими |
| Форми правління |
| Соціально-економічні ідеології |
| Ідеології громадських свобод |
| Гео-культурні ідеології |
| Структура влади |
 Портал •  Категорія |
Імітаці́йна демокра́тія, керо́вана демокра́тія, маніпульо́вана демокра́тія, декорати́вна демокра́тія, квазідемокра́тія, псевдодемокра́тія (англ. Guided democracy, managed democracy) — форма влаштування політичної системи держави, при якій, незважаючи на формально демократичне законодавство і формальне дотримання всіх виборних процедур, фактична участь громадянського суспільства в управлінні державою і вплив суспільства на владу (зворотний зв'язок) мало або мінімально. Імітаційна демократія, як правило, має політичну систему з домінуючою партією. При такій «демократії» може з'явитися прихована диктатура. Також така демократія може бути в маріонетковій державі. Керованою демократією називали[хто?] офіційну концепцію правління індонезійського президента Сукарно .
При наявності зовнішніх ознак демократії, існують приховані від громадськості механізми впливу на політичний процес. Реальне управління та прийняття рішень відбуваються незалежно від демократичних інститутів.[1][2] За керованої демократії постійне використання державою методів пропаганди не дозволяє виборцям мати значний вплив на політику[3].
Термін керована демократія близький до терміну тоталітарна демократія, однак їх не слід плутати. Термін тоталітарна демократія став відомий завдяки ізраїльському історику Якобу Талмону[en]. До нього дане поняття використовувалося Бертраном де Жувенель і Едуардом Карром.
У книзі Якоба Талмонових 1952 року «Витоки тоталітарної демократії» (The Origins of Totalitarian Democracy) обговорюється трансформація держави, в якому традиційні цінності і догмати віри формують таку роль уряду, за якої суспільна корисність має провідний пріоритет. Його робота — це критика ідей Жана-Жака Руссо, французького філософа, чиї ідеї вплинули на французьку революцію. У своєму творі «Про суспільний договір» Руссо стверджує, що інтереси особистості і держави однакові, і обов'язком держави є реалізація «загальної волі».
Політичний неологізм «месіанська демократія» також зустрічається у введенні до його роботи: Насправді з точки зору середини XX століття, історія останніх 150 років виглядає систематичною підготовкою до стрімкого зіткнення емпіричної і ліберальної демократії з одного боку, і тоталітарної і месіанської з іншого, в цьому сьогодні складається світова криза [1] [Архівовано 18 Травня 2012 у Wayback Machine.] .
У схожому стилі Герберт Маркузе (Herbert Marcuse) в своїй книзі 1964 року " Одновимірна людина " (One-Dimensional Man) описав суспільство, в якому, за його словами: "… свобода може стати потужним інструментом домінування. … Вільні вибори господарів не скасовують цих господарів або рабів …
Філософія імітаційної або тоталітарної демократії, згідно з Я. Талмонових, заснована на ієрархічно організованому побудові суспільства, в якому існує абсолютна і вища політична істина, якої дотримуються всі люди. Вважається, що не тільки індивід сам по собі не в силах досягти цієї істини, але і його обов'язком і відповідальністю є допомогти своїм співвітчизникам усвідомити це. Більш того, будь-яка громадська та приватна діяльність, яка не ставить собі за мету досягнення істини, є марною, безглуздою тратою часу і енергії і повинна бути усунена. Тому, економічні та соціальні прагнення, які зміцнюють колектив, вважаються цінними, а освіту і релігія, які зміцнюють особистість, виглядають контрпродуктивними. «Ви не можете бути громадянином, і в той же час християнином», говорить Талмон, посилаючись на аргументи Руссо, «через конфлікт лояльності».
Режим Санації (Sanacja), який керував міжвоєнною Польщею з 1926 по 1939, вважається прикладом керованої демократії[4][5]. Режим зберіг значну частину структур та інститутів польської парламентської демократії, хоча Юзеф Пілсудський мав такий великий вплив на уряд, що «прийняв деякі позиції диктатора»[4][5]. Опозиція засідала в парламенті та місцевих органах влади, а політичним партіям було дозволено легально функціонувати[5]. Польський історик Анджей Хойновський[pl] зазначає, що вибори за режиму Пілсудського все ще організовувалися за принципами парламентської демократії[5], і режим Sanacja був справді популярним, оскільки опозиційні партії звинувачували в тому, що вони не змогли запобігти Великій депресії[6]. У той час як дії опозиції гальмувалися, репресії були рідкісними і лише дві партії були заборонені: Табір Великої Польщі та Національно-радикальний табір[5][7].
Сьогодні вона широко використовується в Росії, де її ввели в звичайну практику кремлівські теоретики, зокрема Гліб Павловський[8].
- ↑ Управляемая демократия [Архівовано 5 Березня 2016 у Wayback Machine.] // А. В. Моченов, С. С. Никулин, А. Г. Ниясов, М. Д. Савваитова [Архівовано 15 Червня 2015 у Wayback Machine.]. Словарь современного жаргона российских политиков и журналистов. Олма-Пресс, Москва, 2003. 131 с. [Архівовано 22 Червня 2012 у Wayback Machine.] ISBN 5-224-04486-3
- ↑ Володимир Ляхович. Політичний режим «керованої демократії» в Росії: сучасні виклики трансформаціям [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Журнал Верховної Ради України «Віче»
- ↑ Wolin, Sheldon S. (2008). Democracy Incorporated: Managed Democracy and the Specter of Inverted Totalitarianism. Princeton: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-13566-3. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 11 березня 2012. p. 60
- ↑ а б Plach, Eva (2006). The Clash of Moral Nations: Cultural Politics in Piłsudski's Poland, 1926–1935 (PDF). с. 13—14. Архів оригіналу (PDF) за 12 грудня 2007. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ а б в г д Chojnowski, Andrzej (2009). Rządy pomajowe. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Kalendarium wydarzeń - Kalendarium - Polska.pl. Wiadomosci.polska.pl. Архів оригіналу за 18 січня 2007. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Andrzej Friszke, Henryk Samsonowicz (2010). Józef Piłsudski. KSAP XX LAT (PDF). с. 349—379. Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2018. Процитовано 7 жовтня 2018.
- ↑ Weir, Fred (1 жовтня 2003). Kremlin lobs another shot at marketplace of ideas. The Christian Science Monitor. Процитовано 10 листопада 2009.