Координати: 50°27′00″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 30.51111° сх. д. / 50.45000; 30.51111

Кенаса (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Київська кенаса
Кенаса на вул. Ярославів Вал
50°27′00″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 30.51111° сх. д. / 50.45000; 30.51111
Тип спорудиспоруда і кенаса
РозташуванняУкраїна УкраїнаКиїв
АрхітекторВладислав Городецький
СкульпторЕліо Саля
ЗасновникСоломон Коген
Початок будівництва1898
Кінець будівництва1902
Закрито1927
Вартість~ 200 тисяч рублів
Стильмавританський
Належністькараїмізм
Станпам'ятка архітектури національного значення України
Адресавул. Ярославів Вал, 7
Оригінальна назваКенаса
Мапа
CMNS: Кенаса у Вікісховищі
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Караїми
Громади

В Україні · У Литві · Караїми у Світі

Гахам · Газзан · Кенаса

Галицький діалект · Тракайський діалект · Алфавіт

Місця

Чуфут-Кале · Цвинтар у Севастополі

Суспільство

Народне вбрання · Преса · Навчальні заклади
Національні з'їзди · Караїмське питання
Прапор караїмів · Духовне правління
Прізвища · Діячі · Богослови · Письменники

Кенаса́ в Ки́єві — колишня кенаса, що розміщувалася за адресою вулиця Ярославів Вал, 7. Неподалік від Золотих воріт. Кенаса побудована з ініціативи Соломона Когена[ru] та з благословення київського газана Йосипа Султанського протягом 1898—1902 років архітектором Владиславом Городецьким та інженером Антоном Страусом. Будівля відрізняється красою та розкішшю оздоблення в мавританському стилі. З 1981 року тут розмістився республіканський Будинок актора.

Історія

[ред. | ред. код]

Караїмська громада Києва в 1896 році нараховувала 292 особи. Для купівлі земельної ділянки під будівництво кенаси та житлового будинку, доходи від якого могли б йти на благодійні потреби караїмської громади, Коген виділив 35 000 карбованців.

Попри те, що в 1897 році Коген отримав параліч, він продовжував особисто керувати справами. Соломон Коген помер у 1900 році. У заповіті він передбачив, крім іншого, і кошти для завершення будівництва храму. Справу Соломона Когена продовжив його брат, Мойсей. Всього на будівництво витрачено близько 200 000 карбованців.

Урочисте освячення кенаси здійснив 27 січня 1902 року гахам Таврійський і Одеський Самуїл Пампулов. На церемонії були присутні віце-губернатор, міський голова, ректор університету, інші офіційні особи.

Споруду було прикрашено чудовим куполом надзвичайної краси з ліпними прикрасами роботи італійця Еліо Саля з використанням досить дорогого у той час матеріалу — цементу.

Після встановлення радянської влади кенасу закрили. Діяльність громади було припинено.

З 1926 року будівлю передано в користування просвітніх установ. Закриття кенаси затверджене рішенням Малої ради ВУЦВК від 27 липня 1927 року.

Під час Другої світової війни тут відбувалося Римо-католицьке богослужіння, потім діяв ляльковий театр, а з 1952 року — кінотеатр повторного фільму «Зоря».

Сучасність

[ред. | ред. код]

З 1981 року тут розмістився республіканський Будинок актора[1].

Будівлі кенаси завдано непоправної шкоди. Сьогодні храму не вистачає істотної деталі — сферичного купола зі шпилем. У 1970-і роки до кенаси прибудовано невелике приміщення, через яке легко можна пройти в будівлю.

Київське караїмське національно-культурне товариство «Догунма» («Відродження») не висувало вимог про повернення кенаси караїмам.[2] Чисельність караїмів у Києві скоротилася з 292 осіб у 1896 році, коли було започатковано будівництво кенаси, до 43 осіб, за останнім переписом 2001 року[3].

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Дмитро Малаков: Архітектор Городецький. Караїмська кенаса. Архів оригіналу за 9 вересня 2016. Процитовано 7 грудня 2011.
  2. Андрей Белоусов. Хазар потомки [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] Требований о возвращении Дома актера караимам «Догунма» не выдвигает. Да и не под силу караимам взять «на баланс» это прекрасное здание // Зеркало недели 29 января 1999, № 4 (225)
  3. Всеукраинская перепись населения 2001 года. Распределение населения по национальности и родному языку. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 липня 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • Белоусов Андрей. Хазар потомки // Зеркало недели, 30 января — 5 февраля 1999, № 4 (рос.)
  • Альбом «Комплекс караимских кенас в Евпатории и другие кенасы в мире» / сост. В. В. Миреев — Международный институт крымских караимов: Симферополь, Украина: 2006. — 55 стр.
  • «Прорізна. Ярославів Вал: культурологічний путівник» Галайба В. В., Грузін В. М., Кадомська М. А., Малаков. Д. В. Київ 2010. — 156 стр.

Посилання

[ред. | ред. код]