Какветіо (мова)
| Какветіо | |
|---|---|
| Поширена в | Венесуела Аруба Бонайре Кюрасао |
| Етнічність | Какветіо |
| Класифікація |
|
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
Какветіо — вимерла підсім'я аравацьких мов. Мовами говорили вздовж берегів озера Маракайбо, у прибережній частині сучасного штата Фалькон, та на нідерландських островах Аруба, Бонайре, Кюрасао.
Відомо, що какветіо та хірахара говорили однією мовою, та що їхні культури між собою схожі[1]. Мову какветіо називають «мовою-примарою»[2], тому що від неї практично не залишилося слідів. Залишилася лише назва, що збереглася в текстах XVII століття.
Вимерла у 1862 році, коли в Арубі вмер останній її носій, Ніколаас Піклас[3].
Термін kakïtho[4][5], що використовують локоно на позначення "людей" або "живих істот", що має ширше значення ніж loko, свого часу став значним відкриттям. Локонське "kakïtho" походить від слова kaketío з мови какветіо, що своєю чергою походить від приандських аравацьких слів, що перекладаються як "особа". У мовах піро та ірупіна відповідно слово "люди" звучить як kaxiti та kakiti. Через таку поширеність слова умовній сім'ї, вважається, що це слово походить від прааравацької мови[4][6]. Існує думка, що назва "какветіо" походить від річки Какета[7][8]. Хибна вимова "Caiquetio" (правильно "Caquetío") походить зі старого іспанського документа[9][8].
У XVI–XVII століттях, дослідження та вивчення тубільних мов не мало систематичного характеру. Не збереглося документів, які б засвідчували синтаксис або граматику тодішніх аравацьких мов[10]. Лише наприкінці XVIII лінгвісти почали досліджувати та класифікувати аравацькі мови[11].
Після 5 тисячоліття до нашої ери, гіпотетична протоекваторіальна мова з'явилась у Перу та Еквадорі, біля річок Мадре-де-Дьйос та Укаялі, поблизу витоку Амазонки[a]. Потім ця мова розділилась на дві сім'ї мов: тупі-гуарані, у народів, що пішли на південь, та аравацькі, у народів, що пішли на північ. У приблизно 3500 році до н.е., прааравацька мова утворилась в регіоні Амазонки та північних джерел Ріу-Негру[15].
У 3 тисячолітті до нашої ери, носії прааравацької мігрували вздовж Ріу-Негру. Згодом, через канал Касік'яре вони дібрались річки Ориноко та оселились там. Внаслідок цієї міграції прааравацька поширилась, сформувалась прамайпурська мова.
Приблизно у 1500 році до н.е., ці люди прибули до Середнього Ориноко та околиць річки Мета, де згодом розділились на підгрупи. Зокрема, утворилась прамова північної групи аравацьких мов, з якої й походить Какветіо. Ці підгрупи розійшлись у різні боки з Середнього Ориноко. Деякі вирушили на захід річкою Мета до Венесуельських Анд та Колумбії, де потім утворились мови гуахіро та параухано.
Інші продовжили рухатись вздовж течії Ориноко[b], та оселились у Гвіані та островах Вест-Індії. Таким чином утворилась аравацька мова (також відома як локоно) та мова іньєрі[en], якою стали говорити кариби, що жили на Малих Антильських островах. Прото-північні араваки, що оселились на Великих Антильських островах стали говорити нині вимерлою мовою таїно.[18]
Близько 500 року до н.е., носії групи мов какветіо відокремились від населення Середнього та Верхнього Ориноко[19], мігрували вздовж річки Апуре, та вирушили на північний захід Венесуели. Зрештою, вони дістались островів Аруба, Бонайре та Кюрасао. В той самий час так само утворились окремі інші групи (кариби, локоно, таїно), що мігрували з Ориноко до Карибів.
Лексика північнозахідної Венесуели походить з аравацьких спільнот, що жили вздовж узбережжя штату Фалькон та півострова Гуахіра. Народи вайю спілкуються мовою гуахіро, а от мова параухано, котрою раніше говорили параухано/анью, вже вимерла. З приходом європейців, утворилась панівна мова какветіо. Вздовж берега Фалькону багато місць та імен місцевих досі походять з какветіо[20], а також в Арубі, Кюрасао та Бонайре[21][22]. Мовою какветіо говорили не тільки на островах, а також вздовж узбережжя Венесуели, зокрема у Португесі, Яракуй, біля річки Апуре (штати Фалькон, Лара). Мова занепала, бо тубільне населення зменшувалось у часи іспанського панування[23]. Какветіо слабо вплинула на мову пап'яменто, втім у пап'яменто лишились кілька запозичених слів із какветіо[24].
Тубільні назви переважають в окремих регіонах Аруби, як-от Сасірівічі на північному заході[25], біля Каліфорнійського маяка, також поширені у вкритих пагорбами частинах східної Аруби, від Кашіунті, Хуліба, Ківарку до Коашіаті або Хаманота[уточнити переклад], і на північному березі між Андікурі та Ораньєстадом[26]. Значна кількість слів какветіо, присутніх у пап'яменто, пов'язані із місцевою флорою та фауною, котра була невідома європейським поселенцям та рабам з Африки, що заселили острів на початку XVI століття[24].
- Arcaya, P.M. (1951). Historia del Estado Falcón, Republica de Venezuela I (ісп.). Caracas: Tipografia La Nación.
- Buurt, Gerard Van; Joubert, Sidney M. (1997). Stemmen uit het verleden: Indiaanse woorden in het Papiamentu [Voices from the past: Indian words in Papiamentu]. ISBN 9789990401455.
- Haviser, J.B. (1987). Amerindian Cultural Geography on Curaçao. Natuurwetenschappelijke Studiekring voor Suriname en de Nederlandse Antillen. 120.
- Haviser, J.B. (1991). The first Bonaireans. Archaeological-Anthropological Institute of the Netherlands Antilles.
- Kinney, L. (1970). Origin and Development of Papiamento.
Paper prepared for the Area linguistics Seminar, Ohio State University, Columbus, july 1970
- Noble, K.G. (1965). Proto-Arawakan and Its Descendants. International Journal of American Linguistics. 31 (3).
- Oliver, J.R. (1989). The Archaeological, Linguistic and Ethnohistorical Evidence for the Expansion of Arawakan into Northwestern Venezuela and Northeastern Colombia (Дипломна робота). University of Illinois at Urbana Champaign (UIUC). Процитовано 27 квітня 2023 — через UCL Discovery.
- Oliver, J.R. (1990). Reflexiones sobre el Posible Origen del Wayú (Guajiro). La Guajira: De la Memoria al Porvenir. Una Vision Antropológica (ісп.) (вид. G. Ardila Calderón). Bogotá, Colombia: Centro Editorial Fondo FEN Colombia, Universidad Nacional de Colombia. с. 81—135. ISBN 9789581700714.
- Rouse, I. (1986). Migrations in Prehistory. Inferring Population Movement from Cultural Remains. New Haven: Yale University. ISBN 9780300036121.
- Rouse, I. (1992). The Taínos, Rise and Decline of the People Who Greeted Columbus. New Haven: Yale University Press. Процитовано 28 червня 2023.
- Taylor, D.R. (1977). Languages of the West Indies. Baltimore-London: Johns Hopkins University Press. ISBN 9780801817298.
- Versteeg, A.; Ruiz, A.C. (1995). Reconstructing Brasil Wood Island: the archaeology and landscape of Indian Aruba. Aruba: Publications of the Archaeological Museum, no. 6.
- ↑ Caquetío | people | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 6 липня 2023.
- ↑ ghost language, Wiktionary (англ.), 3 листопада 2022, процитовано 6 липня 2023
- ↑ The First Inhabitants of Aruba (PDF) (англ.). The National Archaeological Museum Aruba. Архів оригіналу (PDF) за 13 жовтня 2013. Процитовано 26 грудня 2014.
- ↑ а б Oliver, 1989, с. 166.
- ↑ Taylor, 1977, с. 82.
- ↑ Oliver, 1990, с. 85.
- ↑ Arcaya, 1951, с. 27.
- ↑ а б Haviser, 1987, с. 55.
- ↑ Arcaya, 1951, с. 14.
- ↑ Oliver, 1989, с. 54.
- ↑ а б Rouse, 1986, с. 121.
- ↑ Noble, 1965, с. 107.
- ↑ Oliver, 1989, с. 77.
- ↑ Haviser, 1991, с. 73.
- ↑ Rouse, 1986, с. 121—123.
- ↑ Rouse, 1986, с. 120—126.
- ↑ Haviser, 1991, с. 74.
- ↑ Rouse, 1992, с. 40.
- ↑ Oliver, 1989, с. 177—178.
- ↑ Oliver, 1989.
- ↑ Buurt та Joubert, 1997.
- ↑ Versteeg та Ruiz, 1995.
- ↑ Kinney, 1970.
- ↑ а б Buurt та Joubert, 1997, с. 5.
- ↑ NL-HaNA_4.VEL_649. www.nationaalarchief.nl (нід.). Процитовано 13 листопада 2023.
Groote land baaij van de N:W:Hoek bij de indianen Sesereweetje genaamt.
- ↑ Versteeg та Ruiz, 1995, с. 69.