Есхін зі Сфетту
Есхін зі Сфетту | |
---|---|
дав.-гр. Αἰσχίνης | |
Ім'я при народженні | Αἰσχίνης |
Народився | пр. 425 р. до н.е. Сфетт |
Помер | пр. 350 р. до н.е. Афіни |
Громадянство | Греція |
Діяльність | Філософ |
Галузь | філософія і антична філософія[1] |
Вчителі | Сократ[2] |
Відомі учні | Ксенократ |
Знання мов | давньогрецька |
Попередник | школа Сократа |
Есхін зі Сфетту або Есхін Сократів (грец. Αἰσχίνης); 425 р. до н. е. — 350 р. до н. е. — давньогрецький філософ, в юності послідовник Сократа. Історики називають його Есхіном Сократівим, щоб відрізнити від афінського оратора Есхіна.
За свідченнями Платона Есхін був свідком смерті Сократа на суді над ним при екзекуції. Будучи його послідовником, після смерті Сократа, Есхін почав писати філософські діалоги в яких Сократ був головним дискутуючим. Самі діалоги збереглися до нашого часу фрагментарно, а саме ''Алківіад'' і ''Аспазія''. У цих діалогах розвивається характерно сократівська ідея про любовне тяжіння, ерос як необхідний елемент моральної педагогіки, завдання якої — зробити людину краще. Ерос в цій якості протиставляється знанню-мистецтва, яким володіють антиподи Сократа — софісти, платні вчителя. Ймовірно, саме Есхін був ініціатором літературної розробки теми еросу, згодом знаковою для платонізму. Зараз науковці стверджують, що на відміну від інших філософів, як, наприклад, Ксенефонт, які за основу використовували вчення Платона, Есхін брав знання прямо від спілкування з Сократом. Не збереглися діалоги: ''Мільтіад'', ''Каллій'', ''Аксіоха'', ''Телавг'' і ''Рінон''. Як і сам Есхін, який читав свої роботи багатьом послідовникам, його твори були дуже популярними в Античності.
- ''Алківіад''
- ''Аспазія''
- ''Мільтіад''
- ''Каллій''
- ''Аксіоха''
- ''Телавг''
- ''Рінон''
- Антична філософія. Энциклопедичний словник.- М.: Прогрес-Традиція, 2008.- С.827.
- DitlmarH. Aischinen von Sphettos, 1912
- EhlersB. Eine vorplatonische Deutung des sokratischen Eros.
- Der Dialog Aspasia des Socratikers Aischines. Miinch., 1966
- KahnCh. Aesehines on Socratic Eros.— Vander WaerdtP. (ed.) The Socratic Movement, 1994, p. 87—106.