Гобіт, або Туди і звідти

Гобіт, або Туди і звідти
англ. The Hobbit, or There and Back Again
Обкладинка першого видання роману з авторським зображенням дракона
Жанр	літературна казка, епічне фентезі
Форма	роман
Автор	Дж. Р. Р. Толкін
Мова	англійська
Опубліковано	21 вересня 1937
Країна	Велика Британія
Видавництво	Джордж Аллен і Анвін
Опубліковано українською	1985
Переклад	О. Мокровольський (1985) Олена О'Лір (2007)
Ілюстратор	Дж. Р. Р. Толкін, Алан Лі
Наступний твір	Володар Перснів
Цей твір у Вікісховищі

«Го́біт, або Туди́ і зві́дти» (англ. The Hobbit, or There and Back Again, варіант перекладу — «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори») — роман-казка англійського письменника Джона Роналда Руела Толкіна. Вперше роман опублікувало 1937 року видавництво «Джордж Аллен і Анвін», із часом став класикою дитячої літератури. В основі сюжету — подорож гобіта Більбо Торбина, чарівника Ґандальфа та тринадцятьох гномів на чолі з Торіном Дубощитом. Їхній шлях лежить до Самотньої Гори, де дракон Смоґ стереже захоплені ним гномівські скарби.

Пишучи «Гобіта», Толкін звертався до мотивів скандинавської міфології та давньоанглійської поеми «Беовульф». На думку низки дослідників, у романі відобразився досвід участі письменника в Першій світовій війні. Характерною особливістю твору є протиставлення архаїчного й сучасного стандартів поведінки, зокрема через стилістику мови персонажів. Головний герой, Більбо Торбин, має чимало характеристик сучасної людини і, як наслідок, на тлі стародавнього світу видається певним анахронізмом. Відповідно, у творі порушується питання співвідношення людини сучасної культури зі стародавніми героями, в оточенні яких вона перебуває. Протягом історії відбувається розвиток головного героя — участь у пригодах стає для Більбо шляхом самопізнання. У конфлікті за скарби, який виникає в пізній фазі сюжету роману, автор обігрує почуття жадоби до матеріальних цінностей та його подолання.

«Гобіт, або Туди і звідти» — перший опублікований твір Толкіна, дія якого відбувається у світі Середзем'я. Книга отримала схвальні відгуки критиків і мала попит у читачів, що спонукало видавця просити автора про продовження. 1937 року Толкін узявся за написання нової історії про гобітів. Підсумком роботи став роман «Володар Перснів» — на відміну від «Гобіта», цей твір орієнтований на дорослу читацьку аудиторію. Щоб досягти узгодженості між двома книгами, Толкін зробив деякі зміни в початковому тексті «Гобіта», насамперед щодо опису зустрічі Більбо з Ґолумом.

Сюжет

«Пригірок: Гобітів по той бік Водиці» — малюнок Толкіна, що зображує помешкання Більбо Торбина в країні гобітів

Казка починається з опису вигаданої раси гобітів — коротунів, які були «десь до половини нашого зросту, і меншими за бородатих гномів». Статечний гобіт Більбо Торбин веде спокійне та розмірене життя в Торбиному Куті — упорядкованому підземному житлі, спорудженому в глибині Пригірка. Одного разу його несподівано відвідують чарівник Ґандальф і компанія з тринадцяти гномів. Ватажок гномів Торін Дубощит розповідає історію свого народу — як їх вигнав із їхніх підземних чертогів у Самотній Горі дракон Смоґ, який відтоді заволодів їхніми скарбами. Гноми мають намір здійснити похід на Схід до Гори, щоб помститися драконові й повернути свої багатства. Загону потрібен досвідчений викрадач. Ґандальф рекомендує на цю роль Більбо Торбина, який, попри скептичне ставлення до нього гномів, після деяких вагань погоджується.

Під час подорожі гноми потрапляють у полон до трьох тролів, але на допомогу приходить Ґандальф. Чарівник, знаючи слабкість тролів, тягне час до світанку, після чого ті перетворюються на камінь. У їхньому лігві Торін і Ґандальф знаходять стародавні ельфійські мечі, а Більбо отримує ельфійський кинджал, який він згодом назве Жалом. Потому загін досягає долини Рівенділ, населеної ельфами. Ельронд, правитель цього місця, приймає мандрівників у себе в гостях і допомагає їм прочитати таємні місячні літери на мапі Самотньої Гори та околиць.

Під час переходу через Імлисті Гори компанія Торіна потрапляє в полон до гоблінів, які приводять мандрівників у свої підземелля, але Ґандальф знову рятує їх. Під час утечі від гоблінів Більбо губить своїх товаришів. Блукаючи печерами, він знаходить перстень, а потім зустрічає Ґолума — слизьку істоту, яка мешкає біля підземного озера. Ґолум пропонує Більбо зіграти в загадки на таких умовах: якщо Більбо виграє, Ґолум покаже йому вихід із печер, а якщо програє, то Ґолум з'їсть його. Більбо перемагає, але Ґолум підозрює його у викраденні свого чарівного персня, здатного робити власника невидимим, і нападає на гобіта. Більбо, випадково одягнувши знайдений перстень, стає невидимим і, прямуючи за Ґолумом, знаходить вихід назовні. Незабаром він зустрічає своїх супутників, проте загін наздоганяють гобліни та люті вовки — варги, і лише раптовий прихід на допомогу орлів рятує мандрівникам життя.

Загін знаходить притулок у будинку Беорна — людини, яка може обертатися на ведмедя. Він допомагає їм дістатися величезного й повного небезпек Морок-лісу. Біля його кордонів Ґандальф залишає своїх супутників, вирушивши у невідкладних справах на південь. Намагаючись перетнути Морок-ліс, гноми двічі потрапляють у полон: спершу до велетенських павуків, потім — до лісових ельфів, але щоразу Більбо за допомогою персня визволяє своїх друзів.

Беорн у Битві П'ятьох Воїнств

Мандрівники прибувають до Озерного Міста — поселення людей, побудованого на озері. Загін продовжує шлях і досягає Самотньої Гори. Більбо, вдягнувши перстень, пробирається до лігва дракона й краде звідти велику чашу. Коли він знову приходить до печери, Смоґ зустрічає його й заводить із ним розмову, намагаючись вивідати інформацію про наміри гномів та обставини їхньої подорожі. Більбо, зі свого боку, за допомогою хитрощів дізнається про незахищене місце в обладунках дракона. Смоґ, розлючений тим, що жителі Озерного Міста надали допомогу гномам, нападає на поселення та спалює його. Дрізд, який почув розповідь Більбо про вразливе місце дракона, переказує ці відомості Барду Лучнику, і тому вдається вбити Смоґа чорною стрілою, виготовленою в підземних кузнях Короля під Горою.

Гноми остаточно повертають своє королівство. Тим часом до Самотньої Гори прямують армії лісових ельфів та жителів Озерного Міста. Бард, який очолює людей, вимагає від Торіна поділитися з ним частиною скарбів, обґрунтовуючи це таким чином: 1) він убив дракона, тому заслуговує на нагороду; 2) він є спадкоємцем Ґіріона, володаря Долу, а частину своїх скарбів дракон викрав із цього міста; 3) з вини гномів Смоґ знищив Озерне Місто, жителі якого надали допомогу Торіну та його супутникам під час походу. Торін відмовляється виконувати вимоги Барда. Щоб змусити його вести переговори й вирішити конфлікт мирним шляхом, Більбо потай передає воєначальникам армій людей і ельфів як заставу Дорог-камінь — сяйливий дорогоцінний камінь королівської династії гномів, який має для Торіна найбільшу цінність серед усіх скарбів. Торін звинувачує Більбо у зраді та виганяє його.

На допомогу обложеним у Горі гномам із Залізного Кряжа прибуває союзна армія на чолі з Даїном, родичем Торіна. Ворожі сторони ледь не починають битву, проте біля Самотньої Гори зненацька з'являються армії гоблінів і варгів. За таких обставин гноми, ельфи й люди об'єднуються проти спільних ворогів. Починається бій, названий згодом Битвою П'ятьох Воїнств. У розпал битви, коли надія на перемогу майже згасає, прибувають орли та велетень Беорн у ведмежій подобі — він убиває багатьох ворогів, зокрема ватажка гоблінів Болґа. Гоблінів охоплює жах і вони кидаються врозтіч. Однак перемога дістається союзникам дорогою ціною — гинуть, зокрема, Торін і його племінники, Філі та Кілі. Перед смертю Торін примиряється з Більбо. Гобіт повертається додому, погодившись взяти з усіх скарбів лише дві маленькі скрині із золотом і сріблом, бо більшого, на його переконання, він не потребує.

Удома на гобіта чекає несподіванка — скориставшись зникненням Більбо, його родичі влаштовують розпродаж його майна з аукціону. Після тривалої юридичної тяганини Більбо вдається владнати цю проблему й повернутися до спокійного життя. Він пише вірші, товаришує з ельфами та втрачає свою репутацію серед гобітів, які вважають його дивакуватим, проте Більбо це анітрохи не хвилює. Роман завершується візитом до оселі Більбо Ґандальфа та одного з гномів — Баліна, який розповідає про землі навколо Гори, які тепер знову розквітають.

Історія створення

Написання

Дж. Р. Р. Толкін. Світлина 1920-х років

У 1920—1930-х роках Дж. Р. Р. Толкін обіймав посаду професора англосаксонської мови в Оксфордському університеті. У науковому середовищі він був відомий насамперед завдяки дослідженням давньоанглійського епосу «Беовульф» і роботі над виданням середньовічної поеми «Сер Ґавейн і Зелений Лицар». Для своїх дітей він писав казки. Починаючи з 1920 року, він писав їм листи від імені Різдвяного Діда, оздоблюючи їх численними ілюстраціями — згодом вони були опубліковані в окремій книзі. Іншою сферою його творчої діяльності було створення власної міфології про світ Арди — Землі, якою вона була у вигадані праміфологічні часи. Ще зі студентських років майбутній письменник відчував, що його не влаштовує надзвичайна вбогість збереженої англійської фольклорної спадщини, і це спонукало його на створення власної «міфології для Англії» під враженням від міфологічної спадщини фінів, відтвореної Еліасом Леннрутом у «Калевалі». Чільне місце в сказаннях Толкіна посідали ельфи, постаті яких він цілеспрямовано змальовував на основі середньовічної традиції, що зображала ельфів не крихітними крилатими істотами, як у Шекспіра та авторів Вікторіанської епохи, а могутніми й величними надприродними створіннями, що не поступаються за зростом людям. Важливим чинником творчого методу письменника була спеціальність Толкіна, вченого-філолога. За його словами, підґрунтям його літературної діяльності було створення вигаданих мов: «Скоріше „історії“ складалися для того, щоб створити світ для мов, ніж навпаки». Тож історіям Толкіна про ельфів передувало створення ретельно опрацьованих ельфійських мов, споріднених між собою на взірець мов індоєвропейської сім'ї.

Толкін згадував про походження «Гобіта» в листі до поета Вістена Г'ю Одена:

Усе, що я пам'ятаю про початок «Гобіта», — я сидів, перевіряючи випускні твори школярів, охоплений нескінченною втомою від цього щорічного завдання, яке змушені виконувати вчені з дітьми, що беруться за різні підробітки. На чистому аркуші я нашкрябав: «У норі попід землею жив собі гобіт». Я не знав і не знаю чому. Я довго з цим нічого не робив…

Оригінальний текст (англ.)

All I remember about the start of The Hobbit is sitting correcting School Certificate papers in the everlasting weariness of that annual task forced on impecunious academics with children. On a blank leaf I scrawled: «In a hole in the ground there lived a hobbit.» I did not and do not know why. I did nothing about it, for a long time…

Будинок № 20 по Нортмур-роуд у Оксфорді, де Толкін проживав із 1930 по 1947 роки

За сімейною традицією, в процесі створення казки Толкін зачитував і переказував її фрагменти своїм дітям зимовими вечорами на Різдвяні свята. Про точний час початку роботи над «Гобітом» відомостей не збереглося. За власними спогадами Толкіна, створення казки він розпочав 1930 року після переселення його із сім'єю до будинку № 20 по Нортмур-роуд у Оксфорді. Проте діти письменника, Джон і Майкл, згадували, що чули від батька казку й раніше, коли вони ще мешкали за попередньою адресою (Нортмур-роуд, 22). Розв'язати цю суперечність удалося завдяки щоденнику Джона, старшого сина Толкіна, у якому зберігся запис від 1 січня 1930 року про те, що того дня «після чаю тато читав „Гобіта“». На підставі цього дослідники творчості письменника дійшли висновку, що за створення казки він узявся наприкінці 1920-х років.

У ранніх чернетках «Гобіта» ватажка гномів звали Ґандальф, тоді як чарівник мав ім'я Бладортін. Дракон звався Прифтаном, Беорн — слов'янським іменем Medwed. Траплялися згадки про реальні географічні об'єкти — Китай, пустелю Гобі, гори Гіндукуш і Шетландські острови. Згідно з початковим задумом Толкіна дракона мав убити Більбо, поки той спав, а битва відбувалася без участі гномів уже під час подорожі гобіта додому, тож Торін, Філі й Кілі лишалися живими.

Оповідь набувала елементів власної міфології Толкіна про світ Арди — майбутнього «Сильмариліона». На питання початкового співвідношення з нею «Гобіта» спогади письменника не дають однозначної відповіді: в одних листах Толкін згадує про «околиці» своєї міфології, де відбуваються пригоди Більбо Торбина, в інших — заперечує їх безпосередній зв'язок. На думку автора «Історії „Гобіта“» Джона Рейтліффа та біографа письменника Джона Ґарта, події «Гобіта» від самого початку відбувалися в тому ж світі, що й толкінівські «легенди Стародавніх Часів», який ще задовго до початку роботи над казкою населяли ельфи, гноми, гобліни, велетенські орли та павуки, злі вовки й кажани-вампіри. До того ж, за словами письменника задумана ним «міфологія для Англії» мала складатися з «більш-менш пов'язаних між собою легенд, від великих і космогонічних до рівня романтичної чарівної казки» — «Гобіт» якраз і був такою. Втім, якщо в ранніх міфологічних оповідях письменника гноми були схильними до зла й зрадливими істотами, то в «Гобіті» він остаточно переосмислив їхні образи, надавши їм геть інших, шляхетніших рис. Дослідники відзначили й низку конкретніших паралелей. Напівельф Ельронд, син Еарендела, у «Гобіті» стає правителем Рівендолу, а Більбо та його супутники знаходять у печері тролів мечі зі зруйнованого ельфійського міста Ґондоліна. Осяяний внутрішнім світлом Дорог-камінь (англ. Arkenstone) отримав свою назву від осучасненого відповідника давньоанглійського слова eorclanstan, яке Толкін вживав на позначення сильмарилів. Король ельфів із «Гобіта» має чимало спільного з Тінґолом, який також правив лісовим королівством, мешкав у підземному палаці й ворогував із гномами. Чорнокнижник із Морок-лісу відповідає чорнокнижнику Ту, який згодом отримав ім'я Саурон. У ранніх версіях «Гобіта» згадувалися Берен і Тінувіель, а Морок-ліс спочатку ототожнювався з Таур-на-Фуїном, Лісом Ночетіні. Король гоблінів Ґольфімбуль, загибель якого призвела до винайдення гри в гольф, у чернетках мав ім'я ельфійського короля Фінґольфіна — елемент «гольф» (англ. golf) наявний в обох іменах.

Чернетку «Гобіта» Толкін завершив у січні 1933 року. Відтоді казку прочитало кілька знайомих письменника. Серед них був друг Толкіна Клайв Стейплз Льюїс, який схарактеризував її як «справді гарну дитячу книгу». 1936 року Елейн Ґріффітс, колишня учениця Толкіна, у розмові зі співробітницею видавництва «Джордж Аллен і Анвін» Сьюзен Деґнел розповіла їй про казку. На прохання Деґнел Толкін надав їй рукопис твору. Прочитавши «Гобіта», вона порадила автору доопрацювати казку й запропонувати до видання. Толкін продовжив роботу над твором. 10 серпня 1936 року він писав: «„Гобіта“ майже завершено, а видавці не можуть дочекатися». У наборі тексту письменнику допомагав його син Майкл, якому доводилося друкувати лівою рукою, оскільки він сильно порізав праву. Готовий машинописний текст надіслали видавцеві 3 жовтня 1936 року. На думку директора видавництва Стенлі Анвіна, найкраще оцінити дитячу книгу мали діти. Він віддав казку на рецензію своєму десятирічному синові Рейнеру, який написав на неї такий відгук:

Більбо Торбин був гобітом, котрий жив у гобітській норі й ніколи не мав пригод, аж нарешті чарівник Ґандальф і його гноми пириконали його піти. Йому було весело воювати з гоблінами й варгами, і нарешті вони дісталися до оденокої гори. Смоґ, дракон, котрий її стириже, його вбивають, а після знаминитої битви з гоблінами він повернувся додому багачем! Ця книга завдяки мапам не потребує картинок і має сподобатися всім дітям віком від 5 до 9.

Оригінальний текст (англ.)

Bilbo Baggins was a hobbit who lived in his hobbit-hole and never went for adventures, at last Gandalf the wizard and his dwarves perswaded him to go. He had a very exiting time fighting goblins and wargs. at last they got to the lonley mountain; Smaug, the dragon who gawreds it is killed and after a terrific battle with the goblins he returned home — rich! This book, with the help of maps, does not need any illustrations it is good and should appeal to all children between the ages of 5 and 9.

Роман прийняли до публікації. Рейнер отримав за свою роботу один шилінг — пізніше він називав цю суму найвигіднішим вкладенням в історії їхнього з батьком видавництва. У лютому 1937 року Толкін отримав від видавництва гранки й дійшов висновку про необхідність внесення змін до деяких частин тексту. Під час редагування він подбав, щоб виправлені фрагменти тексту за обсягом збігалися з початковими — це було необхідно, щоб не обтяжувати працівників видавництва додатковою роботою. Втім, у підсумку виправлені фрагменти тексту все одно набирали заново.

Джерела натхнення

Деякі характерні риси Ґандальфа походять від скандинавського бога Одіна. Картина Георга фон Розена «Одін в образі мандрівника» (1886)

Образ Ґандальфа був навіяний Толкіну поштовою листівкою з репродукцією картини «Гірський дух», на якій зображено старого бородатого чоловіка в червоному плащі й крислатому капелюсі. Малюнок виконав німецький художник Йозеф Мадленер і ймовірно на ньому зображено Рюбецаля, персонажа німецького та чеського фольклору. Перехід компанії Торіна через Імлисті Гори оснований на спогадах Толкіна про поїздку в швейцарські Альпи 1911 року.

Одним з основних джерел натхнення при написанні роману «Гобіт» послужила скандинавська міфологія, до якої письменник виявляв великий інтерес. Чарівник і більшість гномів отримали імена, перераховані в Dvergatal — списку гномів із «Пророцтва вьольви», першої пісні «Старшої Едди». Крім того, прізвисько Торіна «Дубощит» (англ. Oakenshield) є перекладом імені «Ейкінск'яльді» (давньоскан. Eikinskjaldi) з того ж джерела. Чимало рис, властивих гномам у «Гобіті», наявні в скандинавських міфах, зокрема життя під землею, ковальське ремесло, багатство та зв'язок зі скарбами.

В одному з листів Толкін назвав Ґандальфа «мандрівником у дусі Одіна» — верховного бога в скандинавській міфології. Дослідниця творчості письменника Мерджорі Бернс звернула увагу на численні паралелі між цими персонажами. Зовні Ґандальф нагадує Одіна, коли той подорожує — сивобородий старий чоловік із посохом і в крислатому капелюсі. Чарівнику цілком підійшли б такі прізвиська Одіна, як «Крислатий капелюх», «Довга борода», «Сива борода», «Носій посоха», «Стомлений подорожній» і «Мандрівник». Спільним мотивом для них є протистояння вовкам — під час Рагнарока на Одіна чекає загибель у бою з величезним вовком Фенріром, а Ґандальф протистоїть варгам під час подорожі до Самотньої Гори. Епізод, у якому Ґандальф уводить в оману тролів, щоб світанок перетворив їх на камінь, відсилає до «Старшої Едди», де Тор так само вчиняє з гномом Альвісом.

Образ Імлистих Гір запозичено з пісні «Поїздка Скірніра» в «Старшій Едді», у якій згадуються «імлисті гори, де живуть племена орків». Перетинаючи заселене гоблінами гірське пасмо, Більбо, Ґандальф і гноми фактично повторюють шлях еддичних героїв. Назва «Морок-ліс» (англ. Mirkwood) походить від міфологічного лісу Мюрквіду (давньоскан. Myrkviðr — «похмурий або темний ліс»), що розділяє землі готів і гунів. Варги, союзні гоблінам люті вовки, отримали свою назву від давньоскандинавського vargr («вовк») і давньоанглійського wearh («вигнанець»). Ім'я чарівника Радаґаста, ймовірно, походить від бога Радегаста зі слов'янської міфології.

Прообрази гри в загадки між Більбо і Ґолумом наявні в різних середньовічних творах. У «Старшій Едді» й «Сазі про короля Гейдрека Мудрого» є сюжети за участю Одіна, який виграє аналогічну гру завдяки питанню, правильну відповідь на яке знає лише він. Так само вчиняє й Більбо в «Гобіті». Загадки Ґолума своїм похмурим змістом відповідають його світогляду й засновані на стародавніх джерелах. Зокрема, загадки про час і темряву походять із давньоанглійської поеми «Соломон і Сатурн», у якій відомий своєю мудрістю єврейський цар змагається в загадках із язичницьких богом. Натомість загадки Більбо походять з англійського дитячого фольклору — Толкін уважав, що за ним цілком може стояти багатовікова поетична традиція, згодом зведена до рівня простих дитячих віршиків. На відміну від багатьох сучасників письменника, Більбо не втрачає зв'язку зі своєю старою традицією, тому він і представник стародавнього світу — Ґолум — під час гри в загадки добре розуміють один одного.

Розмова Більбо й Смоґа створювалася Толкіном під впливом пісні «Мова Фафніра» зі «Старшої Едди». У розмові зі смертельно пораненим драконом Фафніром герой Сіґурд, побоюючись прокляття, не розкриває йому своє ім'я та відповідає загадками. Фафнір, зі свого боку, намагається викликати у співрозмовника недовіру до його товаришів. У «Гобіті» Більбо Торбин так само не називає своє ім'я, розповідаючи про себе загадками, а дракон переконує його в нещирості намірів гномів.

Епізод, у якому Більбо викрадає чашу зі скарбниці дракона, є прямим відсиланням до «Беовульфа»

Одним із найцінніших джерел своєї творчості Толкін називав англосаксонський епос «Беовульф». Із сюжетом «Гобіта» перегукується епізод «Беовульфа», у якому злодій краде чашу з драконової скарбниці, після чого розлючений дракон спалює поселення людей. Згодом чоловік, який украв чашу, стає тринадцятим учасником походу проти дракона — для порівняння, Більбо Торбин у «Гобіті» приєднується до компанії Торіна чотирнадцятим, «задля щасливого числа». Із давньоанглійської поеми походить мотив зачарованих драконових скарбів, які здатні викликати жадібність. Дослідники також відзначають схожість Ґолума з чудовиськом Ґренделем із «Беовульфа», якого характеризують світіння очей і зв'язок із водою.

Як і личить філологічно орієнтованій творчості Толкіна, про здатність Беорна до зміни подоби свідчить його ім'я — у давньоанглійській поезії під словом beorn малася на увазі людина, але початковим його значенням було «ведмідь». Літературознавці відзначають схожість Беорна зі скандинавським героєм Бьодваром Б'яркі (давньоскан. Bǫthvarr Bjarki — «войовниче ведмежа»), який у вирішальній битві воював у образі величезного ведмедя, тоді як його людське тіло перебувало у своєрідному трансі. Нагадує Беорна й батько Бьодвара, Бйорн (давньоскан. Bjorn — «ведмідь»), який через прокляття вдень ставав ведмедем, а вночі повертав собі людську подобу. Несамовитість і величезна сила, які Беорн виявляє під час Битви П'ятьох Воїнств — характерні риси войовничих берсерків зі скандинавських саг. Ще одним прототипом персонажа став давньоанглійський герой Беовульф, чиє ім'я перекладається як «бджолиний вовк», тобто «ведмідь», і який має неабияку фізичну силу, воліє битися без зброї та здатний убивати ворогів «ведмежою хваткою».

Події в Морок-лісі, пов'язані з ельфами та їх чарами, відповідають традиційному образу ельфів із середньовічних творів і чарівних казок. Перетинаючи зачарований потік, Більбо й гноми опиняються в таємничому й повному небезпек чарівному королівстві, жителі якого — ельфи — несхвально сприймають подорожніх, які вдерлися в їх володіння. Невиразні звуки ріжків і гавкіт хортів із великого ельфійського полювання, які доносяться до гобіта й гномів, нагадують подібний епізод із поеми XIV століття «Сер Орфео» — англійської версії міфу про Орфея та Еврідіку, яку Толкін переклав зі середньоанглійської мови. Герой поеми мандрує в лісах чарівної країни, де час від часу зустрічає полювання короля ельфів: «не раз у спеку полудневу, / що лист в'ялила і дерева, / король ельфійський серед лав / своїх ловців ген-ген скакав, / сурмління й гамір чулись наче, / а також гавкання собаче, / та не вбивали звірини / й дівались хтозна-де вони».

Значний вплив на Толкіна справили твори одного з фундаторів метажанру фентезі, англійського письменника Вільяма Морріса. Різні обставини пригод Більбо Торбина в «Гобіті» мають паралелі з подорожами Морріса в Ісландію, які описані ним у «Ісландських щоденниках». Із творчості цього письменника запозичено ідею спустошеної місцевості, що виникає навколо лігва дракона, і образ «коренів гір», який з'являється в «Гобіті» й «Володарі Перснів». В описі ж людей, що населяють різні кутки Дикого Краю, Толкін створював своєрідну передісторію романів Морріса «Будинок Вовкінгів» і «Коріння гір». У лісовиках, що будували свої поселення в розчищених від лісу місцинах, поряд із якими згодом поселилися нащадки Беорна, помітні відгомони моррісівських вольфінґів та їхніх сусідів-беарінґів — «ведмежих дітей». Люди Долу (англ. Dale) й Озерного Міста, на яких після подій «Гобіта» очікує війна зі східнянами, нагадують миролюбних жителів торгово-ремісничого міста Борґдейла, вимушених стримувати натиск «Смаглявих людей» — фентезійного еквівалента гунів. І люди півночі Середзем'я, і вольфінґи зберігають пам'ять про перемогу героя над драконом — Барда та Сіґурда відповідно. Гобліни з «Гобіта», які мешкають у печерах і побоюються сонячного світла, зобов'язані своїм походженням казкам ще одного основоположника сучасного фентезі — Джорджа Макдональда.

Толкін говорив, що «гобіти — це просто англійські селяни, тільки меншого розміру, тому що це відображає невисокий політ їхньої уяви, але зовсім не брак відваги чи прихованої сили». Він також указував на зв'язок слова «гобіт» (англ. hobbit) із назвою роману Сінклера Льюїса «Беббітт» (англ. Babbitt). Історія головного героя цієї книги нагадує життєпис Більбо Торбина — самовдоволений американський бізнесмен змінює звичний спосіб життя, завдяки чому знаходить самого себе, але втрачає становище в суспільстві. Прізвище Більбо (англ. Baggins) походить від діалектного слова baggins, яким у північних графствах Англії називають післяобіднє чаювання. Садиба гобіта, Торбин Кут (англ. Bag End — дослівно «дно торби» в значенні «глухий кут»), отримала назву від ферми тітки Толкіна у Вустерширі. Літературознавець Том Шиппі відзначив, що Bag End — це буквальний переклад на англійську мову напису cul-de-sac, який трапляється на покажчиках у кінці невеличких англійських доріг. Це слово не належить до жодної мови та з'явилося в результаті снобістського бажання «ушляхетнити» англійські назви, надавши їм французької подоби. У цьому сенсі Bag End є демонстративною відповіддю на cul-de-sac від «справжніх англійців».

Ілюстрації

До 1936 року Толкін створив кілька малюнків і мап до казки. Під час підготовки книги до друку він перемалював деякі з них і 4 січня 1937 року надіслав до видавництва чотири чорно-білі ілюстрації («Морок-ліс», «Брама Короля ельфів», «Озерне Місто» та «Головна Брама»), а також мапи Трора і Дикого Краю. 17 січня Толкін відправив ще шість малюнків: «Пригірок: Гобітів по той бік Водиці», «Тролі», «Гірська стежка», «Імлисті Гори, вид на Захід від Орлиного гнізда до Гоблінської Брами», «Зала Беорна» та «Передпокій у Торбиному Куті, резиденція Б. Торбина, есквайра». Ілюстрації значно збільшували собівартість книги, але видавцям вони сподобалися, і вони вирішили їх опублікувати. Сьюзен Деґнел писала Толкіну: «вони такі чарівні, що ми не могли не вмістити їх, хоча з економічного погляду це було геть неправильно. І коли ви надіслали нам другу партію, ми відчули те саме!» Втім, щоб зекономити кошти довелося відмовитися від ідеї автора надрукувати мапу Трора в такий спосіб, щоб місячні руни на ній проявлялися під час піднесення паперу до світла.

Дизайн Толкіна для суперобкладинки «Гобіта»

У липні 1937 року Толкін надав видавництву власні проєкти обкладинки та суперобкладинки для книги. Малюнок для обкладинки містить зображення дракона, гір, сонця і місяця. Дві руни ᚦ (TH) позначають імена королів Трора і Траїна, а руна ᛞ (D), ймовірно, вказує на прабатька гномів Даріна. Суперобкладинка дає читачеві уявлення про місце дії книги — на ній зображені гори, ліс, місто на Довгому Озері, Самотня Гора, дракон і орли. Одночасна наявність на небі сонця й місяця вказує на Дарінів день, під час якого з'являлася можливість відчинити потайні двері в Самотній Горі. Обрамлення суперобкладинки виконано у вигляді напису англосаксонськими рунами: «„Гобіт, або Туди і звідти“ — твір Більбо Торбина з Гобітова про його річну мандрівку, опрацював на основі його спогадів Дж. Р. Р. Толкін, надруковано в „Джордж Аллен і Анвін лтд“». Обидва дизайни видавництвом були прийняті.

Видавництво Houghton Mifflin, зацікавлене в публікації «Гобіта» у США, запропонувало долучити до свого видання чотири кольорові ілюстрації, які мали виконати «хороші американські художники». Толкін погодився, але залишив за собою право «накласти вето на все зроблене чи навіяне діснеївською студією», продукція якої, за його словами, викликає в нього «найглибшу відразу». Однак у «Джордж Аллен і Анвін» Толкіна переконали в тому, що буде краще, якщо всі малюнки у книзі будуть створені особисто ним. До кінця липня 1937 року письменник підготував чотири акварельні ілюстрації («Рівенділ», «Більбо прокинувся, щойно зблисли перші промені сонця», «Більбо прибуває до будинків ельфів-плотарів» і «Розмова зі Смоґом»), а в серпні завершив кольоровий варіант малюнка «Пригірок: Гобітів по той бік Водиці». Видавництво «Джордж Аллен і Анвін» не встигло використати ці нові ілюстрації під час випуску роману, але включило чотири з них у додатковий тираж книги (за винятком малюнка «Більбо прокинувся, щойно зблисли перші промені сонця»). Видавництво Houghton Mifflin також обрало чотири малюнки, відмовившись від «Більбо прибуває до будинків ельфів-плотарів». У пізніших виданнях використано повний набір авторських ілюстрацій, які згодом стали для книги класичними.

Публікація

Титульний лист першого американського видання роману

За спогадами Рейнера Анвіна, підготовку книги до публікації супроводжувало надзвичайно активне листування з автором — протягом 1937 року Толкін надіслав до видавництва 26 листів, написаних від руки й нерідко обсягом до п'яти сторінок, отримавши у відповідь 31 лист.

«Гобіт, або Туди і звідти» опублікувало видавництво «Джордж Аллен і Анвін» 21 вересня 1937 року. Перший наклад роману налічував 1500 примірників. Книга мала великий попит у покупців, тому виникла необхідність підготувати до Різдва другий випуск. На початку грудня видавництво випустило додатковий наклад у кількості 2300 примірників. У США видання книги планувалося на 23 лютого 1938 року, але було перенесено на пізніший термін через технічні проблеми. У результаті публікація «Гобіта» видавництвом Houghton Mifflin відбулася в березні 1938 року. У США «Гобіта» супроводжував успіх — до червня було продано майже 3000 екземплярів. Щоб посприяти подальшим продажам, видавництво забезпечило рекламу книги й підготувало додатковий тираж. За підсумками 1938 року продажі «Гобіта» в США перевищили 5000 примірників.

Роман був позитивно прийнятий літературними критиками та читачами, і видавець звернувся до автора з проханням про продовження. До роботи над новою історією про гобітів Толкін взявся у грудні 1937 року. У процесі створення роману, який отримав назву «Володар Перснів», письменник відійшов від стилю, характерного для дитячої літератури, і написав значно серйозніший твір — радше продовження «Сильмариліона», аніж «Гобіта». Щоправда, спершу Толкіна бентежила «ця мішанина еддичних гномів із „Пророцтва вьольви“, новомодних гобітів і ґолумів (вигаданих від нічого робити) та англосаксонських рун», яких він мав якось пристосувати до впорядкованої міфології та послідовної номенклатури «Сильмариліона». Зрештою, намагаючись знайти раціональне пояснення співіснуванню в праміфологічні часи ельфійських мов із давньоскандинавськими іменами гномів, письменник вирішив подати застосовані ним історичні мови як «переклад» певних автентичних мов вигаданого світу. Якщо уявити, що англійська в романі слугує заміною справжньої мови гобітів, то гноми мали б запозичити свої імена з мови, яка співвідноситься з гобітською так само, як давньоскандинавська — із сучасною англійською. Ця ідея, за словами Тома Шиппі, «звільнила уяву Толкіна» та дозволила йому знайти у вигаданому світі місце для Рогану — культури, подібної до англосаксонської, представники якої розмовляють однією з улюблених мов письменника, давньоанглійською. Як наслідок, «Володар Перснів» виявився «втричі об'ємнішим, ніж передбачалося спочатку». Гобіти, зі свого боку, виконали в романі важливу роль посередників між читачем сучасної Толкіну культури та епічними героями давнини. У підсумку «Гобіт», що з'явився спершу лише на «околицях» толкінівської міфології, завдяки наміру видавництва отримати продовження став її повноправною частиною та назавжди змінив її.

Розповсюдженню «Гобіта» завадила Друга світова війна — з 1940 по 1949 роки у Великій Британії діяло обмеження на використання паперу. Крім того, у листопаді 1940 року частина тиражу книги була знищена внаслідок бомбардування, і аж до видання 1943 року «Гобіт» був недоступний для покупців у Сполученому Королівстві. Обсяги продажів книги значно зросли в 1950-х роках, особливо після публікації «Володаря Перснів». Станом на 2008 рік було продано понад 100 млн примірників книги. Високо цінуються примірники першого видання 1937 року — 2008 року один із них продали на аукціоні за 60 000 фунтів стерлінгів, а рекордну ціну було встановлено 2015 року — видання «Гобіта» 1937 року, в якому зберігся виконаний автором запис давньоанглійською мовою, було придбано за 137 000 фунтів стерлінгів.

Подальші редакції

Ґолум

У грудні 1937 року Толкін розпочав роботу над продовженням «Гобіта», романом «Володар Перснів». У процесі розробки сюжету виникла необхідність узгодити «Гобіта» з новим задумом автора щодо ролі Персня, знайденого Більбо Торбином. Згідно з оригінальною версією «Гобіта», у разі перемоги Більбо у грі в загадки Ґолум обіцяє йому подарунок, яким мав стати чарівний перстень. Коли Ґолум розуміє, що перстень загубився, він вибачається перед Більбо і натомість показує йому вихід. Він навіть хоче зловити для Більбо «гарну соковиту рибинку», але той, «здригнувшись», якомога ввічливіше відмовляється. Цей текст не узгоджувався із сюжетом «Володаря Перснів», де Перстень має для Ґолума занадто велике значення, тому Толкін вирішив внести зміни до розділу «Гобіта» «Загадки в темряві».

1947 року Толкін надіслав видавцеві Стенлі Анвіну переписану версію розділу як приклад змін, необхідних для усунення розбіжностей із «Володарем Перснів». У новому варіанті історії умови гри в загадки змінилися: у разі своєї поразки Ґолум мав показати Торбину вихід. Після того, як Більбо виграє, Ґолум вирішує вбити його, скориставшись перснем, але не може його знайти. Тоді він розуміє, що перснем заволодів Більбо, і переслідує його, мимоволі приводячи до виходу з підземель. Маючи можливість убити Ґолума, Більбо вирішує його помилувати — цей вибір відіграє визначальну роль у сюжеті «Володаря Перснів». Анвін помилково сприйняв цей фрагмент як готовий до публікації текст, який не вимагає подальшого обговорення з автором. Отримавши 1950 року коректуру нового видання «Гобіта», Толкін із подивом виявив у ньому змінений текст відповідного розділу. Зміни було опубліковано у виданні «Гобіта» 1951 року. Пояснення суперечностей між різними варіантами розділу наводилося в примітці до «Гобіта» і в Пролозі до «Володаря Перснів»: початкову версію Більбо вигадав, щоб приховати обставини знайдення персня, а в новому виданні міститься опис справжніх подій, про які гобіт розповів Ґандальфу пізніше.

Примірники різних накладів другого американського видання «Гобіта» зі зміненим текстом розділу «Загадки в темряві»

Утім, навіть попри ці зміни «Гобіт» цілковито вже не влаштовував автора. За його словами, готуючи роман до публікації він «все ще перебував під впливом усталеного уявлення, згідно з яким „чарівні казки“, природно, призначалися для дітей … Але бажання звернутися до дітей не мало нічого спільного з самою історією чи з мотивацією до її написання. Однак це мало певні несприятливі наслідки для манери викладу та стилю оповіді, які, якби мене не квапили, я мав би виправити». Близько 1960 року Толкін взявся за ґрунтовне перероблювання роману, усуваючи характерну для дитячих казок мову й роблячи стиль наближенішим до «Володаря Перснів». Зокрема, він переписав другий розділ, узгодивши подорож Більбо з географією Середзем'я. У переробленому варіанті наводиться більше подробиць: мандрівники перетинають річку Брендівинну й залишають Шир, а відтак прибувають до поселення людей Брі, де зупиняються в заїзді «Брикливий поні». Дорогою їм трапляються гноми, у тому числі підданці Торіна, а також нечисленні люди та гобіти. Згадуються блукачі й король, якого «давно немає», а коня, що належить Ґандальфу, звуть Рогальд. Втім, у підсумку письменник відмовився від цієї ідеї, мабуть, усвідомивши, що внаслідок такого переписування «Гобіт» утратить притаманну йому атмосферу казковості й дива. Натомість серед чернеток Толкіна зберігся «Похід до Еребору» — своєрідне доповнення до «Володаря Перснів», у якому події «Гобіта» переповідаються з погляду Ґандальфа. Через нестачу вільного місця цей твір не був опублікований у додатках до роману й протягом тривалого часу лишався невиданим, поки син Толкіна Крістофер уже після смерті письменника не вмістив його до збірки «Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я».

1965 року американська компанія «Ейс Букс» запланувала випустити піратське видання «Володаря Перснів», у зв'язку з чим офіційні видавці мусили зареєструвати авторські права на нові видання книг Толкіна, до яких з юридичних причин мали бути внесені зміни. Серед інших правок, зроблених у виданні «Гобіта» 1966 року, фраза Ельронда «мечі ельфів, яких тепер називають ґномами» (англ. swords of the elves that are now called Gnomes) була замінена на «мечі Високих Ельфів із Заходу, моїх одноплемінників» (англ. swords of the High Elves of the West, my kin). Словом gnomes (від грецького gnome — «думка, інтелект»; зустрічається в давньоанглійській поезії) Толкін спочатку називав ельфів із роду нолдор, проте зрештою відмовився цього терміну з огляду на його небажані асоціації з геть іншими істотами з творів Парацельса.

Переклади

З 1938 року велися переговори про видання книги в Німеччині. Німецький видавець відправив Толкіну листа, у якому повідомляв, що публікація роману німецькою мовою була схвалена за умови, що автор підтвердить своє «арійське походження». Толкін писав із цього приводу Стенлі Анвіну: «Я повинен терпіти таку зухвалість через те, що маю німецьке ім'я, чи їхні божевільні закони вимагають сертифікат про „арійське“ походження від будь-якої особи з будь-якої країни? … Я не вважаю (імовірну) відсутність єврейської крові чимось неодмінно почесним; у мене багато друзів-євреїв, і я б не хотів дати підставу вважати, ніби я підписався під абсолютно згубною та ненауковою расовою доктриною». Він надав Анвіну два варіанти відповіді німецькому видавцю. В одному з них Толкін відповів із відвертим сарказмом, але до Німеччини відправили іншу, мабуть, формальнішу відповідь із відмовою виконувати неприйнятні для автора вимоги. Переговори щодо німецького видання «Гобіта» тривали, але перервалися з початком Другої світової війни. Вперше німецькою мовою «Гобіт» видали 1957 року.

Перший переклад роману був шведською мовою і вийшов 1947 року під назвою Hompen. Толкін розкритикував цей переклад: «у ньому необґрунтовано вільно обійшлися з текстом та іншими деталями, без консультації чи схвалення з мого боку». 1962 року вийшов інший переклад шведською мовою, з ілюстраціями Туве Янссон. За життя автора були також видані переклади польською, нідерландською, португальською, іспанською, японською, данською, французькою, норвезькою, фінською, італійською та словацькою мовами. Незадовго до своєї смерті Толкін писав, що йому приємно було дізнатися про підготовку перекладу «Гобіта» ісландською — він уважав, що ця мова якнайкраще пасує до його творів. Загалом роман перекладено понад 60 мовами.

Українською мовою роман уперше опублікувало 1985 року видавництво «Веселка» в перекладі Олександра Мокровольського під назвою «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». На противагу поширеній в СРСР практиці перекладати англомовні твори опосередковано, з російських перекладів, Мокровольський вирішив працювати безпосередньо з оригіналом. Проте дістати англомовне видання «Гобіта» було нелегко — необхідно було звертатися до Державної бібліотеки в Москві, якщо ж примірника книги не було й там — намагатися отримати з-за кордону. В очікуванні оригіналу Мокровольський розпочав перекладати казку зі скороченої версії, виданої в Москві та призначеної для вивчення англійської мови. У процесі перекладу перед ним постало питання: чи варто намагатися пристосувати «Гобіта» до його продовження, роману «Володар Перснів» — твору з геть іншою стилістикою? Втім, у підсумку український перекладач вирішив зберегти самобутність «Гобіта» й навіть наділив його ще більшою «казковістю», наприклад, Ґолум у нього отримав комічне й «менш жаске» ім'я «Гам-Гам». Робота була завершена влітку 1984 року, проте якраз тоді Мокровольський отримав британське видання роману та з подивом з'ясував, що в радянській адаптованій версії відсутні чималі фрагменти твору — зокрема, від пригоди з тролями в ній лишився тільки короткий переказ. Зважаючи на це, перекладач узявся зіставляти свій переклад з оригіналом, усуваючи розбіжності.

Олена О'Лір — авторка другого українського перекладу «Гобіта»

2007 року у видавництві «Астролябія» вийшов новий український переклад «Гобіта», виконаний поетесою Оленою О'Лір. Окремі видання цього перекладу (2011, 2013 та 2021 років) оздоблені малюнками відомого ілюстратора творів Толкіна Алана Лі. 2021 року з нагоди 35-ї річниці першого українського перекладу «Гобіта» видавництво «Астролябія» випустило ексклюзивне ювілейне видання роману в перекладі Олександра Мокровольського з ілюстраціями Толкіна. Також існує переклад першого розділу роману, виконаний Ганною Хомечко під час «Перекладацької майстерні» 2000—2001 років у Львові.

Переклад Олени О'Лір, як порівняти з перекладом Мокровольського, ближчий до першоджерела. Втім, О'Лір більше вдається до буквального перекладу з послідовним збереженням мовних конструкцій оригіналу, тоді як Мокровольський віддає перевагу зворотам, природнішим для української мови. Переклад Мокровольського орієнтований передусім на дитячу аудиторію, що виявляється, зокрема, у застосуванні різноманітних засобів для підсилення звертань оповідача до читача, що сприяє більшому залученню дитини до подій, які відбуваються в казці. Натомість у перекладі О'Лір відверте спрямування на дитячого читача відсутнє, що робить казку в її інтерпретації більш «дорослою» — можливий наслідок поширення сприйняття «Гобіта» як твору, призначеного для читачів різного віку з огляду на його присутність у циклі про Середзем'я поряд із «недитячими» «Володарем Перснів» і «Сильмариліоном».

Окремий предмет досліджень — переклад прізвища головного героя. Сам Толкін наполягав на якнайбільшому збереженні власних назв Ширу з їхнім англійським колоритом. Олександр Мокровольський у своєму перекладі замінив прізвище головного героя на Злоткінс — натяк на поширені серед гобітів чутки про величезні багатства Більбо. Варіант Олени О'Лір (Торбин) за змістом збігається з першоджерелом, проте втрачає притаманний оригіналу англійський колорит, значення самого діалектного слова baggins («післяобіднє чаювання», звичне для повсякденного життя гобіта) й алітерацію з іменем героя. Філолог Л. Кушнір висловила думку про безпідставність віднесення прізвища Більбо до «промовистих», які потребують змістовного перекладу, оскільки елемент bag у прізвищі гобіта не слугує художнім засобом, необхідним для повнішого розкриття персонажа й нічого не додає до його образу. Натомість з погляду перекладознавчої ономастики найвдалішим варіантом перекладу прізвища головного героя роману, на думку дослідниці, була б транскрипція на зразок Беґінс або Беґґінс.

Сприйняття

Невдовзі після публікації «Гобіт» отримав переважно схвальні відгуки критиків. Дві перші рецензії були опубліковані в жовтні 1937 року в газеті «Таймс» і в журналі The Times Literary Supplement. Обидва відгуки написав Клайв С. Льюїс. Він відзначив властиве авторові «поєднання наукового й поетичного розуміння міфології» та звернув увагу на розвиток оповіді від побутових описів на початку книги до наближеної до скандинавських саг стилістики останніх розділів. На думку Льюїса, під час читання роману дитина може не здогадуватися, з якої глибокої традиції походять казкові персонажі «Гобіта»:

Треба розуміти, що книга ця дитяча лише в тому сенсі, що вперше може бути прочитана ще в дитинстві. «Алісу» діти читають серйозно, дорослі — зі сміхом; «Гобіт», навпаки, дуже повеселить найменших читачів, і лише через роки, прочитавши його вдесяте чи вдванадцяте, вони почнуть усвідомлювати, що лише висока вченість і глибокі роздуми роблять книгу такою зрілою, такою дружньою, такою по-своєму правдивою. Прогнозувати небезпечно, але «Гобіт» цілком може стати класикою.

Оригінальний текст (англ.)

It must be understood that this is a children's book only in the sense that the first of many readings can be undertaken in the nursery. Alice is read gravely by children and with laughter by grown-ups; The Hobbit, on the other hand, will be funniest to its youngest readers, and only years later, at a tenth or twentieth reading, will they begin to realize what deft scholarship and profound reflection have gone to make everything in it so ripe, so friendly, and in its own way so true. Prediction is dangerous: but The Hobbit may well prove a classic.

У рекламному оголошенні, випущеному видавництвом «Джордж Аллен і Анвін», «Гобіт» порівнювався з «Алісою у Дивокраї» — зверталася увага на те, що обидві книги написані оксфордськими професорами. Деякі критики не погодилися з цим твердженням. На думку Енн Керролл Мур, оглядача американського літературного журналу The Horn Book, порівняння з «Алісою» або «Вітром у вербах» Кеннета Грема є помилковими — «Гобіт» не схожий на жодну іншу книгу, хоча авторський стиль загалом нагадує «Скарб острова Туману» Вільяма Тарна та деякі твори Вільяма Морріса. Пригодницька історія Толкіна, у якій беруть участь гноми, гобліни, ельфи, дракони, тролі й інші казкові істоти, написана в дусі скандинавських саг і заснована на «Беовульфі» та «справжній саксонській традиції».

У Великій Британії «Гобіт» був номінований на медаль Карнегі за визначну дитячу книгу року, але поступився книзі Єви Гарнетт «Сім'я з однієї вулиці». У квітні 1938 року американська газета «Нью-Йорк Геральд Триб'юн» нагородила роман Толкіна премією у 250 доларів як найкращу книгу сезону для дітей молодшого віку.

Ситуація зі сприйняттям роману істотно змінилася після публікації його продовження, «Володаря Перснів». Деякі критики почали розцінювати «Гобіта» як «вступ» до «Володаря Перснів», що перебуває в тіні свого знаменитого продовження. Зокрема, літературознавець Рендел Гелмс назвав «Гобіта» «необхідним етапом у розвитку Толкіна як письменника», чиїм найвищим літературним досягненням є «Володар Перснів» — той самий «Гобіт», але розвинений і складніший. На думку Гелмса, окремо взята дитяча книга Толкіна «заслуговує на невелику кількість серйозної, суто літературної критики».

Натомість дослідник дитячої літератури К. В. Салліван переконаний, що критики, які розглядають «Гобіта» як лише «вступ» до «Володаря Перснів», ігнорують літературну цінність роману як дитячої книги та твору в жанрі епічного фентезі. Автор «Історії „Гобіта“» Джон Рейтліфф уважає сприйняття казки як звичайнісінького прологу до «Володаря Перснів» безпідставним, оскільки «Гобіт» із самого початку створювався як самостійний літературний твір. На думку літературознавця Пола Кочера, контраст між двома творами занадто разючий, щоб їх можна було сприймати як єдине ціле. «Гобіт» — історія для дітей про похід за скарбами дракона, натомість «Володар Перснів» характеризується серйознішою тематикою, звертаючись до дорослого читача. Така фундаментальна різниця між «прологом» і продовженням може викликати в читача здивування: «Гобіт» може не виправдати його очікувань, здавшись занадто простим у порівнянні з «Володарем Перснів». Пол Кочер уважає, що кожна з цих книг має свої переваги, але рекомендує читати їх незалежно одну від іншої, як значно відмінні між собою зразки мистецтва в жанрі фентезі.

Роман заведено відносити до категорії творів класичної дитячої літератури. Англо-американський поет Вістен Г'ю Оден у своїй рецензії на «Братство Персня» назвав «Гобіта» одним із найкращих дитячих творів XX століття. Відповідно до опитування «Дитячі книги століття», проведеного інтернет-журналом Books for Keeps, «Гобіта» було визнано найважливішим романом XX століття в категорії творів для дітей старшого віку. Письменник Роджер Ланселін Ґрін у своїй книзі «Оповідачі казок: дитячі книги та їхні автори з 1800 по 1964» дав йому таку характеристику:

Ця книга захоплює дух як своїми пригодами, так і своєю здатністю переносити нас у ясний, пронизливий світ легенди, що ожила і, читаючи її, ми ніби відчуваємо холодний, підбадьорливий вітер Півночі, що здуває всю павутину цивілізації, яка заважає нам вирушити в цей яскравий ранковий світ високої пригоди.

Оригінальний текст (англ.)

It is a breathtaking book both for its adventures and for its power of transporting us into a clear, keen world of legend come to life, where, as we read, we seem to feel the cold invigorating wind of the North blowing away all the cobwebs of civilization that keep us from venturing out into that bright morning world of high adventure.

Теми й аналіз твору

Більбо як сучасний анахронізм. Зіткнення стилів

Толкін створював роман, у якому фігурували герої епосу й міфів, проте в сучасності подвиги героїв легенд часто прийнято сприймати радше з іронією. Вирішується ця проблема завдяки введенню в роман постаті Більбо Торбина, який являє собою сучасний анахронізм у стародавньому світі, «вікторіанця у Вальгаллі», й виступає посередником між епохами. Йому властиві численні риси сучасної людини — Більбо «втілює і часто висловлює сучасні думки, страждає сучасними слабкостями, його ніколи не тягне на помсту чи героїзм, він не може „пугукнути двічі совою та один раз пугачем“, як пропонують йому гноми», відправляючи його на розвідку. З огляду на це виникає питання, яке місце зайняла б сучасна людина, представлена Більбо Торбином, у світі героїв епосу та саг? На початку Більбо відіграє, по суті, роль «багажу», який гноми вимушені тягати за собою, коли він не встигає за ними під час утечі від ворогів, але ситуація змінюється, коли він знаходить чарівний перстень, що робить власника невидимим. Перстень стає для гобіта своєрідним «зрівнювачем», надаючи йому рівні можливості з героями. Однак саме тільки володіння таким предметом не робить нікого героєм, і Більбо доведеться проявити мужність і винахідливість. Це помітно, наприклад, в епізоді з Ґолумом, коли Більбо наперекір страху вирішує не вбивати беззахисного ворога. Особливе значення приділяється моменту, коли Більбо, зібравши всю свою мужність, наважується увійти до печери з драконом. На питання про співвідношення людини сучасної культури з давніми героями читач «Гобіта» отримує «тверезу й утім відносно оптимістичну» відповідь.

Взаємодія Більбо зі світом героїв відображена в «зіткненні» стародавнього й сучасного стандартів поведінки, що є однією з головних особливостей роману. Цей контраст проявляється переважно через стилістику мови персонажів. У початкових розділах «Гобіта» пародується низка сучасних висловів, які не мають конкретного сенсу, на кшталт «вибачте»: «— Вибачте ласкаво, але я нічого не просив! — Ні, просив! Тепер уже двічі. Мого вибачення. Я даю його тобі». Фраза «добрий ранок», вжита кілька разів Більбо в розмові з Ґандальфом, може мати різні значення — висловлене співрозмовнику побажання, об'єктивне чи суб'єктивне твердження, або навіть прояв неприязні: «Як же багато всього ти вкладаєш у цей „Добрий ранок“! — протягнув Ґандальф. — Тепер ти маєш на увазі, що хочеш відкараскатися від мене і що найліпше для тебе, щоб я забрався звідси». Комічно зображена ситуація, коли Більбо в діловій манері цікавиться умовами своєї участі в поході в ролі викрадача — «ризиками, непередбачуваними витратами, скільки це забере часу, яка буде винагорода тощо». Усі ці терміни є абстракціями, і оповідач зазначає, що справжнім значенням питання Більбо було: «Що з того матиму я і чи повернусь я живим?». Торін, що представляє стародавній світ, навпаки, говорить про реальні речі, а не про обчислення — у пісні гномів ідеться про гори, коштовності, золото. Протистояння цих стилів триває протягом усієї оповіді, причому в деяких випадках поведінка «архаїчних» персонажів виставляється не в кращому світлі, а в діях «сучасного» Більбо під час суперечки за скарби проявляється його моральна перевага над сторонами конфлікту. Єдність між стилями досягається в останніх словах Торіна й при прощанні Більбо з гномами:

— Якщо навідаєшся до нас, коли наші чертоги знову почепурнішають, — ну й бучну ж учту ми утнемо!
 — Якщо колись проходитимете повз мій дім, — відказав Більбо, — заходьте без стуку! Чай — о четвертій, але ласкаво прошу і в будь-який час!

Оригінальний текст (англ.)

«If ever you visit us again, when our halls are made fair once more, then the feast shall indeed be splendid!»
«If ever you are passing my way», said Bilbo, «don't wait to knock! Tea is at four; but any of you are welcome at any time!»

Попри різницю в стилістиці, і Більбо, і гном кажуть, по суті, одне й те саме.

Розвиток головного героя

Центральне місце в сюжеті «Гобіта» займає тема розвитку головного героя. Дослідники характеризують роман як історію про його особистісне зростання. Як випливає з оповіді, Більбо належить до шанованої серед гобітів сім'ї Торбинів, представники якої цінують спокій і добробут та характеризуються цілком передбачуваною поведінкою: «можна було заздалегідь знати, як Торбин відповість на те чи інше запитання, тож і не завдавати собі клопоту ставити його». На початку історії Більбо є типовим представником «торбинівського» укладу й не відзначається широким світоглядом — почувши від Ґандальфа, що той шукає учасника пригоди, гобіт стверджує, що від пригод «лише прикрі клопоти і невигоди! Через них спізнюєшся на обід!». Однак у характері Більбо є й інший бік. По материнській лінії він походить із сім'ї Туків, окремі представники якої були відомі своєю участю в різних пригодах, що для гобітів було надзвичайним явищем. Відповідно, на всі прагнення й наміри Більбо впливають дві сторони його характеру — респектабельна «торбинівська» й авантюрна «туківська».

Зустріч із неочікуваними гостями викликає у гобіта коливання між цими сторонами. Коли він слухає пісню гномів, у ньому прокидається «щось туківське»: Більбо переймається любов'ю до прекрасних витворів, виготовлених руками гномів, і замріюється про подорож. Однак від однієї думки про драконів йому стає моторошно, і він одразу повертається до свого звичного стану. Справжнє пробудження «туківської» сторони відбувається після того, як Більбо випадково чує з вуст гнома Ґлоїна зневажливу характеристику на свою адресу. Тепер він уже свідомо виявляє готовність взяти участь у поході та зустрітися з можливими небезпеками. Втім, про остаточне перетворення Більбо на хороброго нащадка Туків ще не йдеться — у ньому, як і раніше, залишається чимало «торбинівських» рис, і надалі він ще не раз пошкодує, що з власної волі «встряв» у пригоду з гномами.

У складі загону Торіна Більбо проходить шлях від «бакалійника» (відповідно до характеристики одного з гномів) до персонажа, що сприймається як «свій» у товаристві героїв і який неодноразово виручає гномів. Він здобуває повагу своїх супутників, які звертаються до нього по допомогу в складних ситуаціях. Деякий час гобіт навіть виконує роль ватажка загону. У результаті розвитку в його характері відкриваються невідомі досі можливості: додому Більбо повертається поетом. Розвиток персонажа відбувається за взаємодії обох сторін його характеру. «Туківська» сторона штовхає його на ризиковані вчинки, а «торбинівська» складова визначає тверезий погляд на речі: в Озерному Місті гобіт не поділяє загальних радощів із нагоди повернення Короля під Горою, пам'ятаючи про майбутню зустріч із драконом. Водночас Більбо не піддається зневірі, що охопила гномів біля Самотньої Гори, — він єдиний із загону вчиняє конкретні дії для виходу із ситуації, що склалася. Із розвитком історії стає очевидним, що Більбо необхідні обидві сторони його характеру, але вони мають співвідноситися між собою належною мірою, бо «туківська» складова сама собою перетворюється на самовпевненість і нерозсудливість, а «торбинівська» обертається на лінощі та боязкість. Суть розвитку Більбо полягає не в перемозі однієї з цих сторін, а в їх примиренні — завдяки правильному поєднанню «туківського» й «торбинівського» він набуває, згідно з характеристикою Торіна, «трохи хоробрості, трохи мудрості, сполучених у гармонії».

Жадібність

У романі неодноразово повторюється тема жадібності. 1923 року було опубліковано вірш Толкіна «Iúmonna Gold Galdre Bewunden», назва якого є 3052-м рядком давньоанглійської поеми «Беовульф», і перекладається як «золото стародавніх людей, огорнуте чарами». У «Беовульфі» сказано, що на скарбах, які охоронялися драконом, лежало прокляття, під дію якого потрапляли ті, хто забажає ними заволодіти. У вірші Толкіна цей мотив отримує подальший розвиток — у ньому проклятий скарб поступово призводить до деградації всіх його власників. «Спочатку вони веселі, хоробрі й сповнені життя, у кінці — немічні, багаті та нікчемні. Причина їхньої деградації — золото».

У «Гобіті» внаслідок смерті дракона Смоґа звільняються величезні скарби, на які одразу з'являється багато претендентів. Водночас прагнення заволодіти коштовностями в героїв формується не тільки під зовнішнім впливом закляття, що лежить на драконових скарбах, а й унаслідок прояву внутрішньої слабкості. Саме тому на різних персонажів «Гобіта» золото впливає по-різному. Король ельфів піддається йому незначною мірою, оскільки цінує коштовності за їхню красу, а не за високу вартість. Відносно несприйнятливий до скарбів Більбо — при їх остаточному поділі він погоджується взяти собі лише дві невеликі скрині із золотом та сріблом. Натомість на гномів золото справляє значно сильніший вплив. Їхній король Торін настільки піддається владі скарбів, що не бажає виконувати жодних вимог Барда зі зруйнованого драконом Озерного Міста й ледве не порушує власне слово, що невластиво гномам. Коли Більбо передає воєначальникам людей і ельфів Дорог-камінь, сподіваючись змусити Торіна вести переговори та вирішити конфлікт миром, король гномів виганяє його, забувши про всі заслуги гобіта. Як відзначив Том Шиппі, на цій стадії сюжету «Гобіт» нагадує дидактичний роман чи навіть алегорію, де Сучасна Людина, роль якої виконує Більбо, прямує у фентезійну реальність лише для того, щоб у самому серці казкового світу зустрітися з «втіленням найгірших сторін своєї власної природи, втіленням жадібності чи навіть самого Капіталізму».

Спроба Більбо вирішити протистояння мирним шляхом зазнає невдачі — Торін розмірковує над можливістю порушити власну обіцянку та спробувати повернути дорогоцінний камінь за допомогою союзної армії гномів. Серед лідерів ворожих сторін єдиним, хто намагається не доводити ситуацію до війни, виявляється король ельфів — на пропозицію Барда атакувати армію гномів першими він не погоджується зі словами «довго ж вам доведеться чекати, щоб я розпочав цю війну заради золота!». Єдність і примирення між сторонами досягаються завдяки вимушеному союзу проти спільних ворогів — гоблінів, раптова поява яких зупиняє армії, що наступають одна на одну, від взаємного кровопролиття. У розпал битви відбувається переродження Торіна, який разом зі своїми соратниками приходить на допомогу людям, ельфам і своїм родичам-гномам. Торін зцілюється від жадібності, «драконової хвороби», і змінює свої погляди на значущість золота й срібла. Перед смертю він примиряється з Більбо, визнаючи свою неправоту. Від впливу «драконової хвороби» звільняються й інші герої. Даїн, новий Король під Горою, виділяє значну частку зі скарбів для того, щоб обдарувати ними своїх союзників, забезпечивши дружні стосунки з ними.

Удача та евкатастрофа

Протягом сюжету роману оповідач цілеспрямовано звертає увагу читача на низку неймовірних збігів обставин, що відбуваються з учасниками походу. На цьому акцентується увага в епізоді, коли Ельронд розшифровує напис на мапі Трора, виконаний місячними літерами. Ельронд каже, що ці письмена можна побачити при місячному сяйві лише в день, що відповідає даті їх створення. Водночас місяць повинен бути в тій же фазі, що й під час нанесення літер на мапу. Такий збіг може статися один раз на десятиліття, й саме в такий день гноми показують свою мапу Ельронду. Зміст напису вказує на необхідність дивовижного збігу обставин — для того, щоб відкрити потайні двері в Самотній Горі, потрібно в Дарінів день, який припадає на час, коли «останній молодик осені зустрічається в небі з сонцем», стати «при сірому камені … щойно заклацає дрізд … і призахідне сонце промінням останнім осяє шпарину замка». Проте в результаті всі ці події відбуваються, і гноми отримують можливість увійти у своє підземне королівство.

Удача неодноразово супроводжує Більбо й гномів: втікши від гоблінів, вони опиняються занадто далеко від дороги, якою планували перетнути Морок-ліс, проте в розмові з Беорном з'ясовується, що та дорога у своїй східній частині стала непридатною для подорожей і закінчується непрохідними болотами, до того ж її часто використовують гобліни. Потрапляння в полон до лісових ельфів, на перший погляд, здається нещастям, але в результаті виявляється, що єдиний безпечний шлях із північної частини Морок-лісу до Довгого Озера пролягає річкою — якби подорожні не потрапили в полон і продовжили йти стежкою, то могли б загинути.

У своїх творах Толкін часто звертає увагу на «невипадковість випадку», який, вочевидь, настає за чиїмось задумом — «за всіма цими випадками, які супроводжують подорож Більбо від самого початку, приховано чи то вищий замисел, чи Божественний промисел». На думку Тома Шиппі, успіх, який супроводжує героїв Толкіна, є результатом взаємодії Промислу та їхньої волі. Подібна ідея наводиться в перекладі трактату «Розрада від філософії» Боеція, виконаному англосаксонським королем Альфредом Великим. Наприкінці оповіді Ґандальф підтверджує, що випадки везіння Більбо не були простими випадковостями: «Ти ж не думаєш насправді, що всі твої пригоди і втечі закінчувалися щасливо завдяки чистісінькій фортуні й тільки для твоєї власної користі?». Здійснюючи вільні та обдумані вчинки, Більбо водночас виконує роль одного з «інструментів» Провидіння, чиї дії призводять до значно вагоміших результатів, аніж просте збагачення гобіта за підсумками подорожі.

У несподіваному прибутті на поле бою орлів, яке змінює перебіг битви на користь ельфів, людей і гномів, проявляється розроблена Толкіном концепція евкатастрофи. Термін походить від давньогрецьких слів εὖ — «добрий» та καταστροφή — «розв'язка», і означає раптовий поворот на краще, коли герої отримують порятунок від неминучого лиха. Оповідь, у якій наявний цей сюжетний засіб, письменник уважав «істинною формою казки, найвищою реалізацією її можливостей». Толкін також пов'язував це поняття з Євангелієм — Різдво Христове він називав «евкатастрофою людської історії». У «Гобіті» орли з'являються, коли ситуація на бойовищі видається безнадійною. Суть ідеї про евкатастрофу виразно ілюструється у сцені, коли воїни підхоплюють поклик Більбо: «Орли! Орли летять!».

Концепція дракона

У «Гобіті» відобразилися міркування автора щодо образу дракона з англосаксонської поеми «Беовульф». Джон Р. Р. Толкін — один із найавторитетніших дослідників цього твору. Його лекція «Беовульф: чудовиська і критики», прочитана 1936 року в Британській академії, визнана однією з найважливіших наукових праць, присвячених дослідженню поеми, яка започаткувала новий етап у її вивченні. Розглядаючи образ дракона в поемі, Толкін відзначив, що його концепція близька до символічного «втілення злості, жадібності, руйнування». Водночас йому притаманні особливості, які характеризують його як реальну істоту, завдяки чому дракон не може сприйматися як лише алегорія. У «Гобіті» Смоґ цілеспрямовано наділяється виразною індивідуальністю, внаслідок чого видається справжньою та живою особистістю, а не символічним чи алегоричним образом. Його мові властиві сарказм і зарозумілість, вона нагадує «агресивну ввічливість, характерну для представників британського вищого світу, в якій роздратування й авторитет прямо пропорційні позірній повазі чи невпевненості». Водночас інтелектуальні характеристики в нього поєднуються з яскраво вираженими «звірячими» рисами. У результаті, за висловом дослідника англійської літератури Б. Крістенсена, в образі Смоґа Толкін створив «„справжнього“ дракона, неперевершеного ні в середньовічній, ні в сучасній літературі», а його розмова з Більбо, на думку Тома Шиппі — «дійсно блискучий» епізод книги.

За словами Толкіна, іменем дракона Смоґа (англ. Smaug) стала «форма минулого часу прагерманського дієслова smugan, „протиснутися крізь отвір“: філологічний жарт низького штибу». Том Шиппі відзначає, що smaug — це також форма минулого часу давньоскандинавського дієслова smjúga, тож ім'я дракона означає «[він] заповзав». Давньоанглійський відповідник цього слова, sméogan, згадується в стародавньому захисному заклинанні wið sméogan wyrme («проти черв'яка, що проникає»), де він сусідує зі словом wyrme, яке може означати як черв'яка, так і дракона. Водночас давньоанглійське дієслово sméagan також означає «допитуватися, довідуватися», а у формі прикметника — «витончений, хитрий», що цілком відповідає образу Смоґа, який серед усіх персонажів «Гобіта» «має найвитонченіший інтелект». Вибір у розмаїтій мовній палітрі роману для імені дракона саме давньоскандинавського слова пояснюється тим, що Смоґ ворогує зі скандинавськими гномами, тоді як Беорн (давн-англ. Beorn) — це «англійський герой», а Ґолум, або Смеаґол (давн-англ. Sméagol) — «англійський злодій». Утім, зауважує Шиппі, всі ці персонажі належать до світу, який для Толкіна був єдиним цілим — Мідґарду (давньоскан. Miðgarðr), Міддан-ярду (давн-англ. Middan-geard), Середзем'я (англ. Middle-earth).

Відображення воєнного досвіду автора

Досвід участі Толкіна в Першій світовій війні справив значний вплив на його творчість. Подорож Більбо Торбина може розглядатися як парабола цих подій, у якій герой залишив свій сільський будинок і пішов на війну в далекій країні, де традиційні види героїзму втрачають сенс. На відміну від багатьох авторів міжвоєнного періоду, Толкін не вдається до іронічного стилю при описі війни, вважаючи за краще вести оповідь у міфологізованій і фантастичній формі та приділяючи увагу проявам героїзму. На думку Тома Шиппі, перемога над драконом у «Гобіті» була досягнута завдяки невластивій давнім часам дисципліні, а вся сцена нападу на Озерне Місто витримана в дусі Першої світової війни. Побачивши наближення дракона, Бард, на відміну від стародавнього героя Беовульфа, не готує до бою власну зброю, а організовує оборону міста й віддає накази, демонструючи якості піхотного офіцера XX століття. Під його керівництвом жителі міста руйнують міст, заготовляють посудини з водою і готують до бою стріли та дротики, що служить середземським еквівалентом збору боєприпасів і копання траншей. Згадавши під час опису битви з драконом про загін лучників, які «тримали позиції», і про наказ захищати місто «до останньої стріли», Толкін використав порівняно пізні висловлювання з англійської мови — «битися до останнього» (англ. fighting to the last round, набуло поширення після появи у Європі мушкетерів) та «утримувати позиції» (англ. hold one's ground, відоме з 1856 року). За словами Шиппі, «Толкін переніс у давнину етику Ватерлоо та Альбуери».

Руйнівний вплив війни на природу, який письменник спостерігав на полях битв у Франції, відтворено ним в описі Драконової Пустки біля Самотньої Гори — похмурої та спустошеної місцевості. Поданий у «Гобіті» опис діяльності гоблінів відбиває погляди автора на індустріалізацію та науково-технічний прогрес, що призводять до створення нових видів озброєння: «Нема нічого дивного, що саме гобліни винайшли деякі з тих машин, через які світ і досі здригається, особливо ж оті хитромудрі пристрої для вбивства великої кількості людей, бо колеса, механізми та вибухи завжди були їм до вподоби, а ще вони охочі не докладати ні до чого рук без великої потреби, — але в ті часи й у тих диких краях вони ще не просунули, як то кажуть, прогрес аж так далеко». Ставлення до війни Толкіна, ветерана бойових дій, можна резюмувати словами Більбо, сказаними після битви:

І все-таки гадаю, що це перемога! Та й сумна це, виявляється, штука.

Художні особливості

Стиль

Загальний настрій «Гобіта» зазнає змін протягом історії, відображаючи розвиток головного героя. Значна частина роману витримана в легкому тоні, з безліччю комічних ситуацій. Характерною особливістю твору є часте використання пісень. Поетична складова книги містить такі жанри як усна історія, сатира, робоча або маршова пісня, колискова, плач та елегія. «Гобіт» призначався насамперед для дитячої аудиторії, тому автор послідовно вдається до пом'якшення опису страшних подій та небезпек за рахунок гумористичного тону. Ця особливість характерна переважно для ранніх етапів історії, у яких відбувається знайомство читача з казковим світом. Перший розділ розповідає про похмурі й трагічні події — наводяться спогади гномів про напад дракона та зникнення батька Торіна, а запланований похід до Самотньої Гори є, по суті, безнадійним заміром. Проте автор активно застосовує в тексті гумористичні вставки, щоб пом'якшити похмурість оповіді. Цей засіб застосовується і в наступних розділах. Найяскравішим прикладом є епізод, у якому кровожерливі тролі хапають гномів із наміром їх з'їсти. Напруженість сцени розбавляється гумористичним ефектом, який викликає опис тролів та їхньої поведінки — вони представлені в образі пародійних персонажів, які п'ють пиво, розмовляють на лондонському діалекті кокні та обзивають один одного «найрізноманітнішими прізвиськами, цілком справедливими й доречними».

В останніх розділах історія набуває серйознішого й похмурішого відтінку. У розповіді про долю жителів спаленого Озерного Міста прямо говориться, що багатьом із них доведеться померти від голоду та хвороб. Гноми, які на початковому етапі пригод нагадують «трупу комедіантів», під час Битви П'ятьох Воїнств стають суворими воїнами. Загалом стилістика останніх розділів роману стає наближеною до скандинавських саг. Розповідаючи про перебіг битви, оповідач лаконічно повідомляє, що, оскільки Торін загинув, то його племінники, Філі та Кілі, звісно, загинули теж. Ці відомості відсилають до стародавнього мотиву, згідно з яким герой повинен був захищати в бою своїх старших родичів. Як відзначає професор-медієвіст Корі Олсен, після загибелі дракона «історія наближається до щасливого кінця, але тепер журба стане її постійним супутником. Як і завжди у творах Толкіна, радість від доброї розв'язки буде відтінена нагадуванням про реальність людського страждання».

Роль оповідача

Літературознавці звертають увагу на роль, яку відіграє у творі оповідач: «його голос чутно в „Гобіті“ дуже виразно». Оповідач полюбляє вживати слово «звісно», супроводжуючи його нероз'ясненими чи непередбачуваними твердженнями, наприклад: «так, звісно, і слід розмовляти з драконами». Повідомляючи про чутки, згідно з якими один із представників сім'ї Туків узяв собі за дружину ельфійку, оповідач коментує: «це, звісно, дурниці». Завдяки таким фразам у читача формується враження, що за межами оповіді залишається ще багато недомовленого і що розвиток історії підпорядковується певним правилам, про існування яких, однак, відомо лише за натяками. Завдяки характеристикам на кшталт «знаменита Беладонна Тук» чи «сам Торін Дубощит» створюється враження історичної глибини. Подекуди звернення до читачів набувають гумористичного характеру. Наприклад, коли під час спланованої Більбо утечі гномів у діжках він розуміє, що забув подбати про себе, оповідач зазначає: «Ви, мабуть, помітили це ще раніше й уже посміялися з гобіта, але не думаю, що на його місці ви впоралися бодай наполовину так добре».

Оповідач знайомить читача з характерними рисами представників різних народів, які з'являються в романі. Коментуючи поведінку троля, який їсть м'ясо, витираючи губи рукавом, оповідач каже: «Так-так, боюся, що тролі завжди поводяться саме так, навіть якщо в них лише по одній голові». Про орлів говориться, що їх не можна назвати добрими, та попри це вони приходять на допомогу компанії Торіна. Гобліни охарактеризовані як злі істоти, які відчувають особливу ненависть до гномів, ельфи — як «Добрий Народ». У такий спосіб оповідач створює уявлення про моральні рамки оповіді — ельфи вважаються хорошими, гобліни — поганими, а гноми, люди, орли, дракони та Беорн розташовані десь посередині між цими взірцями.

Жанр

«Гобіт» має низку особливостей, що дозволяють розглядати його як літературну чарівну казку. Твір сформовано на основі поширеної фольклорної структури: існує затишний та безпечний «свій» світ, де живе головний герой, і сповнений небезпек «чужий», куди він вирушає в подорож. «Чужу» землю характеризують відповідні атрибути — темний ліс, річка, що є перепоною для мандрівників, гора, підземне царство та «рай», роль якого виконує Рівенділ. Оповідь містить два основних мотиви, властивих архетиповому квесту: вбивство дракона та добування скарбу, причому Більбо має до цих подій прямий чи опосередкований стосунок. Якщо головний герой не має змоги самостійно впоратися зі своєю роллю, його функцію виконує «заступник»: Більбо помічає незахищене місце в броні Смоґа, а Бард Лучник, скориставшись його відомостями, вбиває дракона.

Втім, у «Гобіті» порушуються теми, нехарактерні для жанру чарівної казки. Протягом оповіді в абсолютно «неказковому» Більбо Торбині відбувається низка змін, які роблять для нього подорож шляхом пізнання себе. Завоювавши репутацію в гномів своєю сміливістю й винахідливістю, Більбо не стає лише «везучим авантюристом», зберігаючи здатність виявляти мудрість і милосердя. Завдяки цим особливостям роман стає набагато ближчим до «великої літератури», ніж до звичайної казки.

Дослідники відзначають слідування «Гобіта» традиційним зразкам англійської дитячої літератури. Серед характерних для неї елементів, що наявні в романі Толкіна, виділяють: наявність оповідача, який звертається безпосередньо до читача; присутність персонажа, з яким діти можуть ідентифікувати себе («маленький гобіт» Більбо); виразна різниця між «небезпечними» і «безпечними» місцями в географії казкового світу. Сюжет «Гобіта» містить елементи роману виховання — літературного твору, основною темою якого є розвиток і формування особистості головного героя.

Поширеним є сприйняття роману як твору, що належить до метажанру фентезі. Творчість Толкіна справила ключовий вплив на розвиток цього літературного напряму. В межах метажанру «Гобіт» належить до його класичного різновиду — епічного, або «високого» фентезі, про що свідчить, зокрема, наявність у творі детально опрацьованого «вторинного світу». Публікації книг Толкіна стали важливими етапами в розвитку епічного фентезі — «Гобіт» і «Володар Перснів» започаткували стандарти, з огляду на які оцінюються інші твори цього жанру.

Композиція

Базовою структурою сюжету «Гобіта» є квест — похід із метою добування скарбів, після завершення якого головний герой повертається додому. Вільям Говард Ґрін виділяє в композиції роману 4 складові, кожна з яких є відповідною стадією розвитку головного героя, — шлях із країни гобітів до Дикого Краю (розділи 1—3), Імлисті Гори (4—8), Морок-ліс (8—10) і Самотня Гора (11—19). Кожна частина починається з підготовки до подорожі в дику місцевість, де на героїв чекають скрута й небезпеки, і закінчується їх порятунком та прибуттям у безпечне місце, де вони відпочивають (Рівенділ, будинок Беорна, Озерне Місто й Торбин Кут). У кожній із цих пригод герої потрапляють у полон до ворогів або в пастку, а Більбо вимушено відокремлюється від загону. Гобіт на всіх етапах стикається з певними випробуваннями, а також отримує своєрідну нагороду, якою служать, наприклад, ельфійський меч, чарівний перстень або статус лідера загону.

На думку Джейн Ченс, спеціаліста із середньовічної літератури, композиція «Гобіта» зазнала впливу поглядів письменника на структуру «Беовульфа». Згідно з Толкіном, у давньоанглійській поемі протиставлено два моменти з життя героя — піднесення й занепад. Перший епізод пов'язаний із протистоянням Беовульфа з чудовиськом Ґренделем та його матір'ю, яке завершується успіхом героя. Іншим разом Беовульф бореться з драконом і гине. Відповідно, поема поділяється на дві протилежні частини. У «Гобіті» Більбо так само по черзі зустрічає Ґолума й дракона Смоґа, що дозволяє визначити у структурі роману дві складові, пов'язані з цими подіями. Однак, на відміну від Беовульфа, для Більбо обидва ці епізоди характеризуються піднесенням, оскільки «Гобіт» є «історією духовного дозрівання, а не духовної смерті».

Адаптації

Театральні вистави

Першу сценічну версію «Гобіта» було поставлено з дозволу автора в березні 1953 року в единбурзькій школі святої Маргарити. Інший проєкт сценічної адаптації, запропонований 1959 року, був розкритикований письменником: він схарактеризував його як «помилкову спробу перетворити певні епізоди … на фарс, який наслідує Діснея та орієнтований на не досить розумних дітей». Толкін ставився з упередженням до можливої драматизації роману чи його адаптації для «дитячого театру», але був готовий погодитися на постановку, якби вона була «хорошою у своєму роді» або якщо її виконання було частиною звичайної діяльності в драматичній школі; але він був проти публікації такої п'єси або її постановки для ширшої аудиторії.

1967 року в Оксфорді відбулася прем'єра вистави по «Гобіту», адаптованої Полом Дрейтоном і Гамфрі Карпентером. Ролі грали актори віком від 11 до 13 років. Під час роботи над сценарієм адаптації Карпентер намагався зберегти стиль і характер роману, використовуючи якнайбільше діалогів із книги. Для надання історії драматичної форми він уважав за можливе виключити елементи, що не відіграють життєво важливої ​​ролі для сюжету — тролів, варгів, орлів і Беорна. Толкін був присутній на завершальній постановці вистави. За спогадами Карпентера, «він часто посміхався» — особливо завдяки актору, який зіграв Більбо Торбина як «метушливого холостяка середнього віку». Толкіну, однак, не сподобалися значні зміни в сюжеті ближче до завершення історії.

До наступних сценічних адаптацій належать роботи Експериментального театрального клубу Оксфордського університету (1971), лестерського театру Phoenix Arts (1984) і Дитячого театру Міннеаполіса (1990). 1968 року американська компанія з Чикаго опублікувала сценарій театральної постановки за авторством Патрісії Ґрей. Публікація позиціювалася як авторизована Толкіном. Утім, сама адаптація письменнику не подобалася, а його дозвіл знадобився внаслідок проблем з авторськими правами на «Гобіта» в США. Через свого видавця Толкін попросив зробити в сценарії деякі зміни — у тих випадках, коли відхилення від першоджерела, на його думку, не були необхідними. В американській компанії вважали, що вони краще знають, що потрібно для якісної сценічної постановки, але частину пропозицій Толкіна було прийнято.

Екранізації

1967 року вийшов американо-чехословацький короткометражний мультфільм «Гобіт» режисера Джина Дейча. Спочатку режисер задумував зняти повнометражний анімаційний фільм, підготувавши протягом року сценарій. Однак цей проєкт не вдалося здійснити, оскільки продюсер Вільям Снайдер, який мав права на екранізацію «Гобіта», не забезпечив фінансування. Відповідно до умов контракту, Снайдер утрачав права на «Гобіта» 30 червня 1967 року в разі, якщо за його сприяння не була здійснена «кольорова» екранізація роману. Такий перебіг подій не входив до планів продюсера, оскільки він мав намір вигідно продати права на екранізацію. Тому Снайдер доручив Дейчеві зняти 12-хвилинний мультфільм за мотивами роману. Як наслідок, у мультфільмі, створення якого зайняло лише місяць, події «Гобіта» були значно скорочені та змінені: у сюжеті відсутні гноми, проте є сторож, «генерал Торін» і принцеса, яка в кінці історії виходить заміж за Більбо. Анімація мультфільму дуже примітивна та складається переважно з рухів камери над нерухомими зображеннями. Єдиний показ роботи Дейча відбувся 30 червня 1967 року в Нью-Йорку — за спогадами режисера, він особисто зупиняв людей на вулиці з пропозицією відвідати кінотеатр і вручав їм гроші для оплати перегляду. 2012 року мультфільм опублікували на YouTube.

1977 року відбулася прем'єра повнометражного мультфільму «Гобіт» американських режисерів Артура Ранкіна та Жюля Бесса. Над анімацією працювала японська студія Topcraft, що виявилося в незвичайному стилі зображення персонажів: лісові ельфи, наприклад, мають зелену шкіру, а Ґолум нагадує каппу з японської міфології. Загалом сюжет мультфільму досить близько слідує оригінальному твору, але деякі сцени були скорочені. Також у екранізації відсутні такі персонажі, як Беорн і Правитель Озерного Міста. Фільм ігнорує деякі теми, розвинені Толкіном, — якщо в романі Більбо лишає в живих Ґолума, керуючись жалем і співчуттям, то в мультфільмі він перестрибує через істоту, що перегородила йому шлях, із зловтішним вигуком. У результаті властивий книжному епізоду настрій у мультфільмі втрачається. Також у екранізації виражена принципова антивоєнна позиція, яка суперечить ставленню Толкіна до воєнних дій як небажаних, але іноді необхідних. У романі Більбо займає оборону разом із ельфами, тоді як у мультфільмі він перебуває осторонь, споглядаючи за битвою з осудом.

Дві спроби екранізувати роман було зроблено в СРСР. 1985 року на Ленінградському телебаченні транслювалася телевистава «Казкова подорож містера Більбо Беґґінса, гобіта» із Зіновієм Гердтом у ролі професора — оповідача історії. Більбо зіграв Михайло Данилов, Торіна — Анатолій Равикович, Ґолума — Ігор Дмитрієв. Технічні можливості творців фільму були обмежені, тому для зображення дракона Смоґа та велетенських павуків були застосовані ляльки. Лише в деяких випадках застосовувались ефекти перспективи та кутів камери, щоб створити враження низького зросту певних персонажів. Діалоги в картині дуже близькі до тексту роману. В екранізації відсутні ельфи, Беорн, орли та тролі. 1991 року радянська компанія «Аргус» розпочала роботу над мультфільмом «Скарби під Горою», в якому Ґандальфа озвучив Микола Караченцов. Проте мультфільм не було завершено й від нього зберігся лише вступ.

Новозеландський режисер Пітер Джексон екранізував «Гобіта» у вигляді кінотрилогії, котра позиціонувалася як приквел до його екранізації «Володаря Перснів». Роль Більбо Торбина зіграв Мартін Фрімен, Торіна — Річард Армітедж, Ґандальфа — Ієн Маккеллен. Прем'єра першого фільму, «Хоббіт: Несподівана подорож», відбулася 2012 року. Друга частина, «Хоббіт: Пустка Смога», вийшла в прокат 2013 року, третя частина, «Хоббіт: Битва п'яти воїнств» — 2014 року.

Мартіну Фрімену, який зіграв роль Більбо Торбина, вдалося показати розвиток гобіта від «злегка прискіпливого холостяка» до хороброго шукача пригод, який водночас зберіг свої найкращі якості: «доброту, … здатність до вічної дружби та любов до простих радощів»

Аналізуючи перший фільм трилогії, «Несподівану подорож», дослідники відзначили, що його стилістика помітно відрізняється від казково-гумористичного тону, властивого першій половині роману. Попри те, що в картині збережена частина комічних моментів із книги, її загальна тональність більше наближена до середньовічного епосу. Персонажі були переосмислені — якщо у Толкіна перехід від комічного до героїчного представлення гномів відбувається під час битви наприкінці книги, то у фільмі вони видаються епічними воїнами вже на початковому етапі історії. Процес становлення Більбо, який у книзі проходить розвиток від невмілого викрадача до визнаного гномами лідера, у фільмі починається раніше і є більш вагомим — гобіт вирішує приєднатися до компанії гномів без жодної допомоги з боку Ґандальфа, а згодом убиває орка, рятуючи в такий спосіб життя Торінові.

Другий фільм трилогії, «Пустка Смога», характеризується істотнішим відходом від оригіналу порівняно з «Несподіваною подорожжю». У сценарії з'явилися відсутні в книзі епізоди, сюжетні лінії та персонажі. Зокрема, важливу роль у сюжеті фільму відіграє ельфійка Тауріель, яка відсутня у творах Толкіна. Загалом, оснований на першоджерелі матеріал займає у фільмі менше половини екранного часу — оригінальна історія слугує для екранізації швидше за «контур» оповіді. Настрій картини стає похмурішим: у ній «залишилося мало від іронії та світлої ностальгії „Несподіваної подорожі“. Барви потьмяніли, зелень лісів і полів витісняють знайомі зі старої кінотрилогії сірі тони». Третій фільм, «Битва п'яти воїнств», зосереджується насамперед на битвах, що відбуваються в Озерному Місті та біля Самотньої Гори. Приділено увагу темі жадібності — деспотична лють Торіна, який жадає володіти скарбами, надала картині психологічного характеру. Стилістично фільм виявляється близьким до кінотрилогії «Володар Перснів», однак йому бракує пригодницького духу, який мали його попередники, засновані на «Гобіті». На тлі інших героїв губиться Більбо, а фінал фільму відзначається недомовленістю сюжетних ліній.

Екранізація враховує розвиненіший образ Середзем'я, який сформувався в роботах, опублікованих після «Гобіта». У сценарії були використані матеріали додатків до «Володаря Перснів» — уведено сюжетну лінію Білої Ради, показано битву гномів з орками при Азанульбізарі, яка відбулася до подій «Гобіта». Втім, на відміну від книг, ватажок орків Азоґ не гине в битві та переслідує компанію Торіна під час походу до Самотньої Гори, виконуючи роль головного антагоніста першого фільму. У роботі Джексона пригоди гобіта й гномів поміщені в контекст протистояння з Темним Володарем Сауроном, розширюючи відносно обмежену сюжетну основу роману до масштабів великої війни, що насувається на Середзем'я.

Радіопостановки

1961 року була створена адаптація «Гобіта» для радіопрограм BBC Children's Hour та Adventures in English. 1968 року на BBC Radio 4 транслювалася радіопостановка роману, режисером якої виступив Майкл Кілґарріфф. Сценарій близько слідує книзі й містить повний склад персонажів. Голоси акторів доповнені звуковими ефектами — передані, зокрема, грім, блискавка та бризки води. 1988 року цю адаптацію було видано у форматі аудіокасети, а 1997 року відбувся її випуск на компакт-дисках. Постановки «Гобіта» для радіо також виходили в 1975 та 1979 роках. 1981 року на BBC Radio транслювалася скорочена версія роману, підготовлена ​​Браяном Сіблі.

Графічний роман

1989 року була опублікована версія «Гобіта» у форматі графічного роману, адаптована Чарльзом Діксоном та Шоном Демінґом. Ілюстрації були виконані художником Девідом Вензелом. Адаптація близько слідує першоджерелу і спочатку була опублікована в трьох частинах. Перша частина закінчується на зустрічі Більбо з Ґолумом, друга — на втечі від лісових ельфів. 1990 року графічний роман був опублікований у однотомному виданні. Перевидання 2001 року містить ілюстрацію на обкладинці, виконану художником Донато Джанкола, який за цю роботу здобув премію Чеслі. 2022 року видавництво «Астролябія» випустило україномовне видання графічного роману.

Музичні твори

1964 року до Толкіна звернувся англійський композитор Кері Блайтон із проханням надати йому дозвіл на створення увертюри на основі «Гобіта». Толкіну сподобалася ця ідея. У відповідь він написав: «Ви, безумовно, маєте мій дозвіл на написання будь-якого твору, який ви забажаєте, на основі „Гобіта“… Як автору, для мене почесно чути, що я надихнув композитора. Я давно на це сподівався, і сподівався також, що, можливо, зможу оцінити результат або відчути, що він схожий на моє власне натхнення». У своєму творі Блайтон коротко адаптував події «Гобіта», звівши їх у фрагмент оркестрової музики тривалістю 4,5 хвилини. Окремими темами представлені Більбо, Ґандальф, Торін, Ґолум, перстень, скарби гномів та Смоґ.

У 2001 році у Фінській національній опері було представлено балет «Гобіт», музику до якого написав композитор Ауліс Саллінен. Канадський композитор Дін Баррі створив оперу на основі «Гобіта». Вперше твір було виконано Канадським дитячим оперним хором 2004 року в Торонто.

Примітки

Коментарі

Джерела

Література

• Алексеев С. В. Дж. Р. Р. Толкин : [рос.]. — М. : Вече, 2013. — 416 с. — (Великие исторические персоны). — 3000 екз. — ISBN 978-5-9533-5142-3.
• Аренєв В. Як був написаний «Гобіт», і що сталося потім // Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори = The Hobbit, or There and Back Again / пер. з англ. О. Мокровольського. — Л. : Астролябія, 2021. — С. 330—351. — 352 с. — ISBN 978-617-664-242-8.
• Карпентер Г. Дж. Р. Р. Толкін: Біографія = J. R. R. Tolkien: A Biography / пер. з англ. В. Дєдик. — Л. : Астролябія, 2022. — 448 с. — ISBN 978-617-664-211-4.
• Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Туди і звідти = The Hobbit, or There and Back Again / пер. з англ. Олени О'Лір. — Л. : Астролябія, 2021. — 304 с. — ISBN 978-617-664-189-6.
• Anderson D. A. The Annotated Hobbit : [англ.]. — Boston; N. Y. : Houghton Mifflin, 2002. — 398 p. — ISBN 978-0-618-13470-0.
• Burns M. Perilous Realms: Celtic and Norse in Tolkien’s Middle-earth : [англ.]. — Toronto; Buffalo; L. : University of Toronto Press, 2005. — 225 p. — ISBN 978-0-8020-3806-7.
• Croft J. B. War and the Works of J. R. R. Tolkien : [англ.]. — Westport : Praeger, 2004. — 175 p. — ISBN 978-0-313-32592-2.
• Hammond W. G., Scull C. The Art of the Hobbit by J. R. R. Tolkien : [англ.]. — L. : HarperCollins, 2011. — 143 p. — ISBN 978-0-00-744081-8.
• Hammond W. G., Scull C. The J. R. R. Tolkien Companion and Guide: Reader's Guide : [англ.]. — L. : HarperCollins, 2006. — 1256 p. — ISBN 978-0-00-714918-6.
• Hammond W. G., Scull C. The Lord of the Rings: A Reader's Companion : [англ.]. — L. : HarperCollins, 2005. — 894 p. — ISBN 978-0-00-720308-6.
• J. R. R. Tolkien Encyclopedia: Scholarship and Critical Assessment : [англ.] / ed. M. D. C. Drout. — N. Y.; L. : Routledge, 2006. — 808 p. — ISBN 978-0-415-96942-0.
• Kocher P. H. Master of Middle-Earth: The Fiction of J. R. R. Tolkien : [англ.]. — N. Y. : Ballantine Books, 1977. — 233 p. — ISBN 978-0-500-01095-2.
• McIlwaine C. Tolkien: Maker of Middle-earth : [англ.]. — Oxf. : Bodleian Library, University of Oxford, 2018. — P. 290. — 416 p. — ISBN 978-1-85124-485-0.
• Olsen C. Exploring J. R. R. Tolkien's The Hobbit : [англ.]. — Boston; N. Y. : Houghton Mifflin, 2012. — 318 p. — ISBN 978-0-547-73946-5.
• Shippey T. A. J. R. R. Tolkien: Author of the Century : [англ.]. — L. : HarperCollins, 2001. — 347 p. — ISBN 978-0-261-10400-6.
• Shippey T. A. The Road to Middle-earth : [англ.]. — L. : Grafton, 1992. — 337 p. — ISBN 978-0-261-10275-0.
• Shippey T. A. Tolkien and Iceland: The Philology of Envy // Roots and Branches: Selected Papers on Tolkien : [англ.]. — Zollikofen : Walking Tree Publishers, 2007. — P. 187—202. — 417 p. — ISBN 978-3-905703-05-4.
• The Hobbit and Tolkien's Mythology: Essays on Revisions and Influences : [англ.] / ed. B. L. Eden. — Jefferson : McFarland & Company, 2014. — 236 p. — ISBN 978-0-7864-7960-3.
• The Letters of J. R. R. Tolkien : [англ.] / ed. H. Carpenter, C. Tolkien. — L. : HarperCollins, 2006. — 502 p. — ISBN 978-0-261-10265-1.
• Tolkien J. R. R., Rateliff J. D. The History of The Hobbit : [англ.]. — L. : HarperCollins, 2011. — 938 p. — ISBN 978-0-00-744082-5.

Посилання

• «Гобіт» на офіційному сайті Tolkien Estate (англ.).
• Інформація про британські видання роману (англ.).