Анна Марлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Марлі
рос. Анна Марли
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'ярос. Анна Юрьевна Бетулинская
фр. (Anna Marly) en russe
Дата народження30 жовтня 1917(1917-10-30)[1][2][…]
Місце народженняПетроград, Російська СФРР
Дата смерті15 лютого 2006(2006-02-15)[1][2][…] (88 років)
Місце смертіПалмер, Аляска, США[4][5]
ПохованняПалмер[6]
ГромадянствоФранція, Росія і США
Професіїспівачка, авторка-виконавиця
Інструментивокал[d] і гітара
Нагороди
Кавалер ордена «За заслуги» Кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Файли у Вікісховищі

А́нна Марлі́ (фр. Anna Marly, рос. Анна Юрьевна Смирнова-Марли; *30 жовтня 1917, Петроград — †15 лютого 2006, США) — французька співачка і автор пісень українсько-російського походження, громадянка США.

Широку популярність Анна Марлі здобула як автор «Пісні партизанів», що стала справжнім гімном Французького Опору в роки Другої світової війни.

Біографія

[ред. | ред. код]

Анна Марлі (уроджена Анна Юріївна Бетулинська) народилась у дворянській родині[7]українським корінням за батьком і грецьким — за матір'ю) у Петрограді в дні Жовтневого перевороту 1917 року в Росії. Батька Анни, Юрія Бетулинського, було заарештовано і розстріляно, коли дівчинці ще не виповнилось і року. Мати з нянькою і двома дочками були змушені терміново залишити Росію — перетнувши фінський кордон, вони за якийсь час опинилися у курортному містечку Ментоні на півдні Франції.

Юна Анна стала артисткою балета в Монте-Карло, водночас вона брала уроки музики в композитора Сергія Прокоф'єва. У 17-річному віці А. Марлі почала виступати зі своїми творами у паризькому кабаре «Шехерезада», саме тоді і прибравши псевдонім «Марлі» (за переказом, випадково знайдений у телефонній книжці).

У 1937 році на конкурсі краси у Парижі, членами журі якого були серед інших Серж Лифар, В. Немирович-Данченко і К. Коровін, Анну була визнано найпершою красунею «емігрантської Росії».

Після окупації Франції нацистами в 1940 році Марлі разом зі своїм чоловіком-голландцем вирушила до Лондона. У 1943 році відомий діяч Французького Опору Емманюель д'Астьє-де-ла-Віжері під час своїх відвідин Лондона почув «Пісню партизанів» російською у виконанні Анни Марлі. Натхненний твором, він попросив письменника Ж.Кесселя і його племінника Моріса Дрюона (у близькому майбутньому також відомого письменника), які приїхали разом з ним, створити французький текст пісні. «Пісня партизанів» стала гімном Французького Опору як у самій Франції, так і за її межами. «Лаври» творців «Пісні…» дістались Кесселю і Дрюону, авторство оригіналу було визнано за Марлі лише по часі.

Наприкінці Другої світової війни А. Марлі долучилась до Entertainments National Service Association і виконувала свої пісні в Англії перед солдатами країн Антигітлерівської коаліції.

Згодом Анна Марлі розлучилася і по часі взяла шлюб з російським емігрантом Юрієм Смирновим, з яким познайомилась у Південній Америці — са́ме разом з ним вона переїхала до США, і зрештою отримала американське громадянство.

Творчість і визнання

[ред. | ред. код]

Анна Марлі — талановита співачка і відомий автор. Крім найвідомішої «Пісні партизанів», вона написала і виконувала ще понад 300 пісень, серед яких такі відомі як «Пісня на три такти» (фр. Une chanson a trois temps) та «Сповідь партизана» (фр. La Complainte du partisan). Твори А. Марлі в різні роки виконували Едіт Піаф, Мірей Матьє, Джоан Баез, Леонард Коен і чимало інших співаків.

На знак визнання творчих заслуг А. Марлі, в першу чергу як автора «Пісні партизанів», у 1985 році під час святкувань 40-ї річниці звільнення Франції її було нагороджено Орденом Почесного легіону.

У СРСР і сучасній Росії ім'я Анни Марлі було і є доволі популярним. Постійно відбуваються виставки, семінари і конференції, присвячені особі Анни Марлі та її творчому доробку.

Джерела, посилання і література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Німецька національна бібліотека — 1912.
  5. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  6. Find a Grave — 1996.
  7. Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. Издание Черниговского дворянства. Рисунки Е. Нарбута. Санкт-Петербург: Типография "Сириус"; 1914.

Посилання

[ред. | ред. код]