Іоанн Зонара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іоанн Зонара
Народивсяне раніше 1070 і не пізніше 1075
Східна Римська імперія
Померне раніше 1140
КраїнаСхідна Римська імперія
Діяльністьписьменник, історик, чернець, богослов, canon law jurist
Знання мовдавньогрецька[1][2]
Magnum opusExtracts of Historyd
Конфесіяправослав'я
«Епітомії» Зонари у рукописі Риму, написаній в 1322/1323 році, Ватиканська апостольська бібліотека, Vaticanus graecus 980, fol. 213v
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Іоанн.

Іоанн Зонара (грец. Ἰωάννης Ζωναρᾶς) (пом. після 1159) — візантійський історик XII століття, чернець-богослов, тлумач Канонів Православної Церкви, автор відомої хроніки.

Обіймав посади начальника імператорської варти (великий друнгарій вілли) і першого секретаря імператорської канцелярії (протосикріт), потім після смерті дружини і дітей прийняв чернецтво і поселився в монастирі Св. Глікеріяї на острові в Мармуровому морі. Його кончина датується першими роками правління візантійського імператора Мануїла Комніна (1143-1180 рр.. )

Хроніка

[ред. | ред. код]
Рукопис 13 століття. Збірник канонів Православної церкви з тлумаченнями Івана Зонари і Феодора Вальсамона
Сторінка з друкованого видання «Загальної історії», перекладеного латиною з XVI століття Єронімом Вольфом
Сторінка з копії Універсальної історії 15-го століття (Модена). Праворуч: зображення Костянтина I Великого.

Написав всесвітню історію (грец. Ἐπιτομὴ ἱστοριῶν, букв. «скорочення історій») в 18 книгах від створення світу до вступу на престіл імператора Іоанна Комніна (1118 р.).

У перших 6 книгах міститься опис біблійної історії, в наступних 6 — римської, в інших викладаються події візантійської історії.

Досить об'ємна праця Зонари займає в візантійській історичній літературі особливе місце за повнотою повідомлюваних відомостей, вмілому використанню джерел. Значення першоджерела хроніка Зонари має, мабуть, тільки для царювання Олексія Комніна (1080—1118 рр..)[3]. Інші частини представляють цінність тим, що використовували втрачені греко-римські джерела. Особливо важливі в цьому відношенні книги хроніки з римської історії, які фрагментарно зберегли приблизний зміст 1-21 і 44-80 книг Діона Кассія (від якого до нас дійшли в повному вигляді тільки кн. 37-54).

Твір Зонари користувався великою популярністю в середні століття: збереглося 44 грецьких манускрипти, його перекладали на слов'янські мови, з нього черпали матеріал пізніші візантійські хроністи і руські літописці. В епоху Відродження хроніка Зонари була перекладена на французьку, італійську та латинську мови.

Видання хроніки:

  • В. Вольфа (Ioannis Zonarae... compendium historiarum. Basilea, 1557),
  • Ш. Дюканжа (Ioannis Zonarae monachi magni antea vigilum praefecti et primi a secretis Annales. Paris, 1686—1687), передруковано у Венеціанському корпусі (1729) і у Міня (PG. T. 134-135. Paris, 1864),
  • Л. Диндорфа (Ioannis Zonarae Втіленням historiarum. Leipzig, 1868—1875. 6 t.)
  • Т. Бюттнер-Вобста (Ioannis Zonarae Epitomae historiarum libri XIII–XVIII. Bonn, 1897).

Інші праці

[ред. | ред. код]

Крім хроніки, під ім'ям Зонари, збереглися листи, коментарі, житія святих, гімн, тлумачення до поезій Григорія Назіанзина, трактат про імена κανών, είρμός, τροπάριον, φδή і т. п.[4] Тотожність особистості автора цих творів з особистістю хроніста безперечно не доведена, але є досить імовірною.

У той же час виданий Титманом під його ім'ям словник («Johannis Zonarae Lexicon», Лпц., 1808), йому не належить.

Зонара, разом з Аристином і Вальсамоном — один з тих коментаторів канонічного права, тлумачення яких набули в церковній практиці такий авторитет, що самі стали джерелом права. Коментар Зонари відноситься до синтагми номоканону з XIV титулів, тобто до тієї його частини, яка містить в собі канонічні постанови, при чому останні викладаються не у хронологічному порядку, а в порядку їх відносної важливості: спочатку йдуть канони вселенських соборів, до яких належать і собори IX століття, потім постанови помісних соборів, а за останніми правила святих отців.

Таке розташування матеріалу було в ходу ще задовго до патріарха Фотія (IX століття). У своєму коментарі Зонара повідомляє досить детальні історичні відомості про собори і про порядок древнецерковного життя, зіставляє коментоване правило з іншими, що стосуються того ж предмета, користується книгами святого Письма і творами отців церкви, іноді посилається на імператорські закони.

Основні принципи, якими керувався Зонара, узгоджуючи суперечливі правила або віддаючи одному з них перевагу перед іншим, можуть бути зведені до таких принципів:

  1. пізнішим правилом скасовується видане раніше;
  2. апостольське правило має перевагу перед соборним;
  3. соборне правило — перед несоборным;
  4. правило вселенського собору — перед правилом собору невселенского.

Тлумачення, дані Зонарой, у багатьох випадках буквально відтворюються Вальсамоном. Коментар Зонари вперше був виданий Іваном Квинтином (П., 1558) в латинському перекладі; повний автентичний текст з латинським перекладом, надрукований в Парижі в 1618; потім тлумачення Зонари видавалися як на грецькій, так і російській мовах, разом з коментарями Вальсамона.

По імені Зонара болгари з XIII століття називали Кормчую книгу Зонарою (у давньоруських пам'ятках — також Зинар).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ CONOR.Sl
  3. ↑ См. Скабалланович М. Н., «Византийское государство и церковь в XI веке», стр. XIX, пр. 6
  4. ↑ См. у Migne, «Patrologiae cursus complétus series graeca», v. 137, Ср. v. 119

Література

[ред. | ред. код]
  • В. Демидов. Православное Обозрение, 1888, кн. 7-9;
  • M. Красножен. Толкователи канонического кодекса восточной церкви: Аристин, Зонара и Вальсамон. М., 1892. (2-е изд. Юрьев, 1911).
  • Смирнов А. Ф. Зонара, Иоанн // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Творогов О. В. Хроника И. Зонары // Словарь книжников и книжности Древней Руси. Л., 1989. Вып. 2. Ч. 2. С. 492—494.
  • Черноглазов Д. А. Хроника Иоанна Зонары и ее источники (IX—XI века) // Византийский временник. 2004. Т. 63 (88). С. 137—154;
  • Черноглазов Д. А. О мировоззрении Иоанна Зонары и его современников // Визант. очерки. СПб., 2006. С. 187—204;
  • Черноглазов Д. А. Римская история устами византийского хрониста XII в.: Еще раз о методе Зонары-историографа // Византийский временник. 2006. Т. 65 (90). С. 191—203
  • Черноглазов Д. А. Хроника Иоанна Зонары и ее источники: Методы работы Зонары-историографа: АКД. СПб., 2006;
  • Бондач А. Г. К вопросу о биографии византийского правоведа-интеллектуала Иоанна Зонары // Вестн. ТюмГУ. 2009. № 7. С. 54-65.
  • The History of Zonaras: From Alexander Severus to the Death of Theodosius the Greate / Trans.Th.M. Banchich and E.N. Lane. Intr. and Comm. Th. M. Banchich. L., NY. 2009.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Іоанн_Зонара