Індіра Ганді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Індіра Ганді
гінді इन्दिरा प्रियदर्शिनी गान्धी
Народилася19 листопада 1917(1917-11-19)[1][2][…]
Аллахабад, Об'єднані провінції Аґри і Ауда, Британська Індія, Британська імперія[4]
Померла31 жовтня 1984(1984-10-31)[1][2][…] (66 років)
Нью-Делі, Індія
·вогнепальна рана
ПохованняРадж-Ґхат
Країна Індія
 Британська Індія
 Домініон Індія
Місце проживанняНью-Делі
Рай-Барелі
Діяльністьполітична діячка, письменниця
Галузьполітика
Alma materСомервіль коледж (Оксфорд)
Знання мовгінді[5] і англійська[6]
ЧленствоNational Flag Presentation Committeed[7]
ПосадаСписок міністрів закордонних справ Індії, Прем'єр-міністр Індії, Прем'єр-міністр Індії, Член Лок Сабхиd, член Радж'я Сабхаd, Список міністрів оборони Індії, Minister of Home Affairsd, Список міністрів фінансів Індії, Minister of Information and Broadcastingd, Список міністрів оборони Індії, Member of the 7th Lok Sabhad і Список міністрів закордонних справ Індії
ПартіяІндійський національний конгрес
Конфесіяіндуїзм
РідДинастія Неру-Ганді
БатькоДжавахарлал Неру
МатиКамала Неру
РодичіСоня Ганді
У шлюбі зФероз Ганді
ДітиРаджив Ганді і Sanjay Gandhid
Автограф
Нагороди
IMDbID 0304156
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ганді.
Поштова марка СРСР присвячена І. Ганді, 1984, (Каталог ЦФА 5588, Скотт 5325)
Джавахарлал Неру, Камала та їх донька Індіра, 1918
Джавахарлал Неру з донькою Індірою Ганді, Микола Реріх, М. Юнус (Маєток Реріхів, Кулу)

Інді́ра Га́нді (гінді इन्दिरा प्रियदर्शिनी गान्धी, англ. Indira Priyadarshini Gandhi; 19 листопада 1917, Аллахабад, Уттар-Прадеш, Британська Індія — 31 жовтня 1984, Нью-Делі, Індія) — одна з найвідоміших політикинь XX століття, прем'єр-міністерка Індії (1966–1977, 1980–1984). Проводила активну внутрішню й зовнішню політику, що сприяла укріпленню державного суверенітету Індії та зростанню її впливу на події у світі.

Будучи прем'єр-міністром, Ганді була відома своєю безкомпромісною політичною позицією та централізацією влади у виконавчій гілці. У 1967 році вона очолила військовий конфлікт з Китаєм, в ході якого Індія відбила китайське вторгнення в Гімалаї.[8] У 1971 році вона вступила у війну з Пакистаном на підтримку руху за незалежність і війну за незалежність у Східному Пакистані, яка завершилася перемогою Індії та здобуттям незалежності Бангладеш, а також посилення впливу Індії до такого рівня, що вона стала єдиною регіональною державою в Південній Азії.[9] Вона відіграла вирішальну роль в ініціюванні першого успішного випробування ядерної зброї в 1974 році. Під час її правління Індія зблизилася з Радянським Союзом, підписавши договір про дружбу в 1971 році, а також отримала військову, фінансову та дипломатичну підтримку від Радянського Союзу під час конфлікту з Пакистаном у тому ж році.[10] Хоча Індія була в авангарді руху неприєднання, Ганді зробила її одним із найближчих союзників Радянського Союзу в Азії, кожен з яких часто підтримував іншого в маріонеткових війнах та в Організації Об'єднаних Націй.[11] У відповідь на сепаратистські тенденції та заклики до революції вона запровадила надзвичайний стан з 1975 по 1977 року, під час якого правила декретами, а основні громадянські свободи були припинені.[12] Понад 100 тис. політичних опонентів, журналістів та інакомислячих було ув'язнено.[12] Протягом свого четвертого прем'єрства вона стикалася зі зростаючим рухом сикхського сепаратизму; у відповідь вона наказала провести операцію «Блакитна зірка», в ході якої були проведені військові дії в Золотому храмі, в результаті яких загинули сотні сикхів. 31 жовтня 1984 року вона була вбита двома своїми охоронцями, обидва з яких були сикхськими націоналістами, що прагнули відплати за події в храмі.

Ганді згадують як найвпливовішу жінку у світі під час її перебування на посаді.[13][14][15] Її прихильники відзначають її лідерство під час перемог над геополітичними суперниками Китаєм і Пакистаном, Зеленої революції, зростання економіки на початку 1980-х років, а також її кампанію боротьби з бідністю, завдяки якій її стали називати «Мати Індіра» (каламбур на тему Мати Індія) серед бідних і сільських верств населення країни. Критики відзначають її культ особистості та авторитарне правління Індією під час надзвичайного стану. У 1999 році вона була названа «Жінкою тисячоліття» в онлайн-опитуванні, організованому BBC.[16] У 2020 році журнал Time назвав її серед 100 жінок, які визначили минуле століття, як аналог попередніх виборів журналу Людина року.[17]

Див. також: Династія Неру-Ганді

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 19 листопада 1917 року в Аллахабаді. Дочка Джавахарлала Неру, була єдиною дитиною (молодший брат помер маленьким). Батьки та інші родичі Індіри брали активну участь у політичній боротьбі за незалежність Індії, за що зазнавали переслідувань від колоніальної влади. Індіра з раннього віку теж долучилася до цього руху.

Здобувала освіту від домашніх репетиторів, а також у різних навчальних та виховальних закладах Індії. У 1934—1936 роках відвідувала, зокрема, народний університет в Шантіникетані (Бенгалія), заснований Рабіндранатом Тагором. Саме Тагор, спілкуючись з Індірою, назвав її «Пріядаршіні» (на санскриті означає «доброзичлива»), і це слово вживають як одне з її імен.

Після смерті матері (1936) Індіра деякий час перебувала у Європі. У 1937 році вступила до Сомервільского коледжу — жіночого підрозділу Оксфордського університету. Негаразди зі здоров'ям змушували її час від часу виїжджати на лікування до Швейцарії. Коли Індірі виповнився 21 рік, вона вступила в партію Індійський національний конгрес (ІНК).

Під час Другої світової війни та нацистської експансії мусила складними шляхами діставатися зі Швейцарії через Португалію до Англії, звідти через Південну Африку — до Індії, куди повернулася у 1941 році. У Кейптауні отримала змогу звернутися з політичною промовою до місцевої індійської общини.

1942 року Індіра одружилася з публіцистом і політиком Ферозом Ганді, взявши його прізвище. У шлюбі народила двох синів: у 1944 році — Раджив, у 1946 році — Санджай.

Індіра Ганді та Річард Ніксон, 1971

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Джавахарлал Неру після проголошення незалежності Індії (1947) став прем'єр-міністром та міністром закордонних справ країни. Індіра Ганді виконувала функції його особистої секретарки, відповідала за прийом іноземних делегацій. Супроводжувала батька у його численних поїздках, побувавши, зокрема, у Бірмі, Єгипті, Індонезії, Малайзії, Німеччини, Сінгапурі, СРСР, США, Угорщині, Франції, Чехословаччині. Брала участь у конференції в Бандунзі.

Виступала на захист прав жінок, закликала до зростання їх громадської активності. Сприяла створенню жіночої секції ІНК, як голова цієї структури у 1955 році увійшла до Робочого комітету та Центральної виборчої комісії ІНК. У 1959—1960 роках — голова ІНК.

1964 року, після смерті батька, обійняла посаду міністра інформації та радіомовлення в уряді Шастрі. У липні 1964 року стала членом Національної ради оборони.

З кончиною Шастрі Індіра Ганді 19 січня 1966 року була обрана лідером парламентської фракції правлячої партії ІНК і внаслідок цього очолила уряд Індії. 1967 року, крім поста прем'єр-міністра, отримала посади міністра атомної енергії, голови Планової комісії, міністра закордонних справ.

У своїх заявах як глава уряду пані Ганді неодноразово підкреслювала необхідність збереження основних принципів політики Джавахарлала Неру, а саме — неучасті Індії у військових блоках підтримки миру та міжнародної співпраці, подальшого розвитку та зміцнення дружніх радянсько-індійських відносин, здійснення планового розвитку національних основ економіки. Виступала із засудженням агресії США у В'єтнамі. Разом з тим, сприяла національній ядерній програмі, у 1974 році дала дозвіл на перше випробування ядерної зброї в Індії.

У 1969—1970 роках, всупереч опору сил реакції, провела націоналізацію 14 найбільших банків. Консервативні лідери Конгресу спробували виключити Ганді з партії. Партія розкололася на правлячий Конгрес (П) і опозиційний Конгрес (О). Втративши більшість в парламенті, Ганді призначила вибори на рік раніше терміну, і в березні 1971 року прихильники Ганді отримали перемогу, отримавши більше двох третин голосів. Індіра Ганді знов отримала пост прем'єр-міністра а також зайняла пости міністра внутрішніх справ, міністра атомної енергії і міністра інформації і радіомовлення.

З погіршенням економічної ситуації та зростанням внутрішньої напруженості знизилася і популярність Ганді. У 1975 звинувачена судом за порушення в 1971 році закону про вибори. У відповідь Ганді ввела надзвичайний стан і внесла зміни в конституцію, які дозволяли їй зосередити владу в своїх руках. Широка незадоволеність населення надзвичайним станом і настирним прагненням уряду провести в життя програму планування сім'ї (у тому числі примусову стерилізацію) призвела до поразки Ганді на виборах 1977 року. У січні 1978 року Ганді ініціювала ще один розкол в Конгресі. Конгрес-І (за «Індіру») досяг успіху на виборах до місцевих законодавчих органів, а в листопаді Ганді була вибрана до парламенту. У січні 1980 року, після того, як уряд партії Джаната потерпів крах, Ганді знову зайняла пост прем'єр-міністра.

Незабаром після повернення до влади Ганді понесла важку особисту втрату — в авіакатастрофі загинув її молодший син і головний політичний радник Санджай. Після смерті Санджая Індіра Ганді переконала старшого сина Раджіва зайнятися політикою.

Виконання обов'язків прем'єр-міністра Індії ніколи не було легким. Величезний субконтинент з численним населенням ряснів не тільки унікальними пам'ятками стародавньої культури, але і найгострішими проблемами: надзвичайною бідністю, хворобами, корупцією, етнічними і релігійними конфліктами.

Відвідання України

[ред. | ред. код]

Упродовж 1955—1982 років Індіра Ганді 9 разів відвідувала СРСР. Під час першого приїзду разом з Джавахарлалом Неру вона побувала у кількох радянських містах, зокрема, у Ялті. Місцями її останнього візіту у вересні 1982 року стали Москва, Таллінн та Київ.

24 вересня 1982 року Індіра Ганді прибула до Бориспільського аеропорту. Серед тих, хто її супроподжував, був і член парламенту Раджив Ганді. Прем'єр-міністра Індії зустрічали Володимир Щербицький, Олександр Ляшко та інші офіційні особи.

Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький зустрічає Індіру Ганді у Києві, 1982.

В ході триденного перебування у Києві Індіра Ганді зустрічалася з керівництвом Української РСР, побувала на виставі ансамблю класичного балету в Палаці «Україна», здійснила поїздку по визначних місцях, поклала вінок на могилу Невідомого солдата у парку Вічної Слави. Вона відвідала Київський університет ім. Тараса Шевченка, вчена рада якого присвоїла їй звання «Почесний доктор» (відповідний диплом і відзнаку вручив ректор університету Михайло Білий). У Київській міській раді голова міськвиконкому Валентин Згурський вручив Індірі Ганді диплом і медаль «Почесний громадянин м. Києва» та медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва».

На урочистому обіді в Маріїнському палаці Індіра Ганді у своєму виступі, зокрема, сказала:

«Я сповнена гордості тим, що зв'язана з вашим древнім і найсучаснішим містом, яке з такою любов'ю дбає про минуле і водночас спрямоване в майбутнє».[18]

26 вересня висока індійська делегація відбула на батьківщину.


Обставини замаху та смерть

[ред. | ред. код]

Важкою проблемою, що стояла перед Індірою Ганді, були сепаратистські настрої серед сикхів, які населяють штат Пенджаб. Прем'єр-міністра неодноразово інформували, що сикхські екстремісти, вимагаючи відокремлення цього штату від країни, накопичують зброю і боєприпаси в «Золотому храмі» міста Амрітсар. Це було небезпечно не тільки тому, що зброя призначалася для насильницьких дій, але й тому, що вона паплюжила національну святиню. Екстремістів необхідно було роззброїти і вигнати з храму як з політичних, так і з релігійних міркувань. У червні 1984 року індійський уряд здійснив силову операцію «Блакитна зірка».

У військовому відношенні ця операція виявилася успішною: екстремістів вдалося вибити з храму. Але в очах громадськості вона зазнала невдачі. Один з біографів Індіри Ганді так описує реакцію місцевого населення на штурм «Золотого храму»: «Для більшості сикхів військова акція, в результаті якої приміщення храму сильно постраждало, супроводжувалася великою кількістю людських жертв. В перестрілці загинуло близько тисячі осіб, включаючи керівників терористів. Сикхи присягнулися помститися. Не проходило й дня, щоб вони не погрожували смертю прем'єр-міністру її сину і онукам». Індіра Ганді не сумнівалася, що її життя в небезпеці. Прем'єр-міністру не раз пропонували прибрати з особистої охорони всіх сикхів, але такий крок, імовірно, здавався главі уряду зайвим.

Беант Сингх служив в охороні прем'єр-міністра близько десяти років і супроводжував Індіру Ганді в декількох поїздках за кордон. Але вона не знала про те, що Беант Сингх мав тісні зв'язки з групою сикхських екстремістів — з тими, хто присягнувся помститися за осквернення «Золотого храму». Не дивно, що ця людина виявилася відмінною кандидатурою на роль вбивці Індіри Ганді. Релігійний фанатизм виявився сильнішим за особисту відданість: Беант Сингх знайшов співучасника в особі Сатванта Сингха, молодого поліцейського, нещодавно зарахованого до служби безпеки прем'єр-міністра.

Індіра Ганді розуміла, що її життю загрожує небезпека. 30 жовтня 1984 року, за день до загибелі, вона говорила: «Сьогодні я жива, а завтра, можливо, моє життя скінчиться… Але кожна крапля моєї крові належить Індії». На ранок 31 жовтня у прем'єр-міністра була запланована зустріч, на яку Індіра Ганді чекала з особливим задоволенням, — телеінтерв'ю з відомим англійським письменником, драматургом і актором Пітером Устіновим. Вона довго вибирала одяг, вибравши шафранову сукню, яка, на її думку, мала б ефектно виглядати на екрані й до якої не пасував куленепробивний жилет. Цей день став для неї фатальним.

Беант Сингх і Сатвант Сингх стояли на одному з постів, розташованих уздовж доріжки, що вела з резиденції прем'єр міністра до її офісу. Саме туди і прямувала у супроводі охорони Індіра Ганді. Підійшовши до охоронців-сикхів, вона привітно посміхнулася. Вихопивши пістолет, Беант Сингх тричі вистрілив в прем'єр-міністра. Одночасно Сатвант Сингх прошив тіло Індіри Ганді автоматною чергою. Вбивці були одразу ж схоплені охороною. Беанту Сингху не вдалося ухилитися від куль інших охоронців — одна виявилася смертельною. Другого вбивцю було поранено, але той вижив.

Індія відповіла на вбивство прем'єр-міністра вибухом обурення. По всій країні прокотилася хвиля стихійних виступів проти сикхських екстремістів, яка супроводжувалася насильством. Влада намагалися захистити невинних, але протягом подальших тижнів жертвами насильства стали сотні жителів Пенджабу.

У країні був оголошений 12-денний траур. Відповідно до останньої волі Індіри Ганді, її тіло було кремовано, а прах розвіяно над Гімалаями та схилами Гіндукушу.

Пости прем'єр-міністра і лідера Конгресу зайняв Раджив Ганді. Уряд так і не дізнався, хто віддав наказ убити Індіру Ганді. Багато хто дотепер упевнений в тому, що це справа рук двох фанатиків-одинаків.

Політична спадщина

[ред. | ред. код]

В історію своєї країни Індіра Ганді увійшла не тільки як єдина жінка, що очолювала протягом декількох років уряд Індії. Розумна й енергійна державна діячка, вона багато зробила для зміцнення міжнародного авторитету держави, що стала одним з лідерів Руху неприєднання до військових блоків.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Міжнародний аеропорт Нью-Делі названо на її честь Міжнародним аеропортом Індіри Ганді.

Національний відкритий університет Індіри Ганді, найбільший університет у світі, також названий на її честь.

У 1985 році Індійський національний конгрес заснував щорічну премію Індіри Ганді за національну інтеграцію, яка вручається в пам'ять про неї в річницю її смерті.

Меморіальний фонд Індіри Ганді також заснував щорічну премію Індіри Ганді.

У місті Кривий Ріг існує вулиця Індіри Ганді.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118689436 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ Catalog of the German National Library
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ http://164.100.47.194/Loksabha/Debates/cadebatefiles/C14081947.html
  8. ↑ Brahma Chellaney (2006). Asian Juggernaut: The Rise of China, India, and Japan (англ.). HarperCollins. с. 195. ISBN 9788172236502. Indeed, Beijing's acknowledgement of Indian control over Sikkim seems limited to the purpose of facilitating trade through the vertiginous Nathu-la Pass, the scene of bloody artillery duels in September 1967 when Indian troops beat back attacking Chinese forces.
  9. ↑ Jacobsen, K.A. (2023). Routledge Handbook of Contemporary India. Taylor & Francis. с. 252. ISBN 978-1-000-98423-1. India emerged as the predominant regional power in South Asia after the successful vivisection of Pakistan in 1971
  10. ↑ Shrivastava, Sanskar (30 жовтня 2011). 1971 India Pakistan War: Role of Russia, China, America and Britain. The World Reporter (амер.). Архів оригіналу за 1 November 2011. Процитовано 29 березня 2023.
  11. ↑ Mehrotra, Santosh K., ред. (1991), Bilateral trade, India and the Soviet Union: Trade and Technology Transfer, Cambridge Russian, Soviet and Post-Soviet Studies, Cambridge: Cambridge University Press: 161—206, doi:10.1017/CBO9780511559884.010, ISBN 978-0-521-36202-3, архів оригіналу за 18 June 2018, процитовано 29 березня 2023
  12. ↑ а б Bose, Sugata; Jalal, Ayesha (2024), The Indian Emergency (1975–1977) in Historical Perspective, When Democracy Breaks, Oxford University Press: 221—236, doi:10.1093/oso/9780197760789.003.0008, ISBN 978-0-19-776078-9
  13. ↑ Khorana, M. (1991). The Indian Subcontinent in Literature for Children and Young Adults: An Annotated Bibliography of English-language Books. Bibliographies and indexes in world literature. Greenwood Press. с. 188. ISBN 978-0-313-25489-5. Архів оригіналу за 6 October 2023. Процитовано 13 травня 2023.
  14. ↑ Hampton, W.H.; Burnham, V.S.; Smith, J.C. (2003). The Two-Edged Sword: A Study of the Paranoid Personality in Action. Sunstone Press. с. 91. ISBN 978-0-86534-147-0. Архів оригіналу за 5 October 2023. Процитовано 13 травня 2023.
  15. ↑ Steinberg, B.S. (2008). Women in Power: The Personalities and Leadership Styles of Indira Gandhi, Golda Meir, and Margaret Thatcher. Arts Insights Series. McGill-Queen's University Press. с. 75. ISBN 978-0-7735-7502-8. Архів оригіналу за 6 October 2023. Процитовано 16 August 2023.
  16. ↑ BBC Indira Gandhi 'greatest woman'. BBC News. Архів оригіналу за 10 October 2017. Процитовано 19 July 2017.
  17. ↑ Indira Gandhi, Amrit Kaur named by TIME among '100 Women of the Year'. The Economic Times. Архів оригіналу за 5 March 2020. Процитовано 24 April 2020.
  18. ↑ Вечірній Київ. — 1982. — 27 вересня.

Література

[ред. | ред. код]
  • П. М. Ігнатьев. Ганді Індіра // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • В. Головченко. Ґанді Індіра // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.170 ISBN 978-966-611-818-2.
  • Прем'єр-міністр Індії в столиці України // Вечірній Київ. — 1982. — 27 вересня.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Індіра_Ганді&oldid=43900578